Сергій Ріпа працює провідником разом із дружиною Валентиною – подружжя відповідає за комфорт та безпеку пасажирів у вагоні. В інтерв’ю РБК-Україна чоловік розповідає, як минає зміна, як провідники діють у випадку конфліктів чи загроз та чим особлива ця робота.
Головне:
Провідники – це люди, які першими зустрічають пасажирів на платформі та відповідають за комфорт і безпеку під час подорожі. Сергій і Валентина Ріпа працюють на залізниці понад 15 років і добре знають колійну справу. Тепер вони стали ближчими до пасажирів – разом працюють провідниками однієї бригади.
Ми розмовляли з ним під час поїздки Київ–Суми. Сергій спокійно розповідав про роботу й алгоритми дій у надзвичайних ситуаціях, хоча постійно перевіряв телефон і стежив за повітряними тривогами – реалії, з якими щодня живуть залізничники.
В інтерв’ю РБК-Україна Сергій Ріпа пояснив, як минає зміна провідника, що робити пасажирам у разі конфліктів чи небезпеки та які нюанси роботи залишаються "за кадром" для більшості подорожніх.
– Чому ви обрали професію провідника? Скільки вже працюєте?
– Ми працюємо разом із дружиною. Спочатку були мийниками-прибиральниками вагонів, а згодом пройшли навчання у Козятині та стали провідниками. У цій посаді працюємо півтора року, а на мийці відпрацювали рік.
Сергій та Валентина Ріпа працюють провідниками на поїзді Київ-Суми (фото: Тетяна Веремєєва, РБК-Україна)
Я загалом на залізниці вже 15 років: починав станційним робітником у Конотопі (Сумська область, - ред.), був монтером колій – ремонтували залізничні шляхи. Пізніше працював у воєнізованій охороні.
Провідником мріяв стати ще з дитинства. Після школи одразу хотів піти в цю професію, але можливості тоді не було.
Після навчання ми з дружиною не мали закріпленої бригади й працювали на різних рейсах. Згодом отримали бригаду на постійному маршруті. Зараз через ситуацію в країні склади бригад можуть змінювати, тому іноді доводиться їздити різними напрямками.
– Що вам найбільше подобається у роботі, а що – найважче?
– Дуже подобається сама робота: постійні поїздки, нові міста, спілкування з людьми.
Найважче – нічні зміни. Недоспані ночі іноді даються взнаки.
Працємо і в плацкарті, і в купе. Робота трохи відрізняється: у купейних вагонах менше місць і, відповідно, менше пасажирів.
– Як ви розподіляєте зміни? Чи ділитесь обов’язками з дружиною?
– Ми чергуємо по черзі: в одному напрямку працює вона, в іншому – я. Але навіть коли хтось із нас формально відпочиває, все одно допомагаємо один одному.
Валентина Ріпа перевіряє квитки у пасажирів (фото: Тетяна Веремєєва, РБК-Україна)
Дружина зазвичай веде документи й облік товарів (чай, кава, вода, снеки, солодощі тощо), рахує касу. Я беру на себе фізично важчу роботу – отримую та завантажую вугілля, топлю котел у вагоні. Стараємося розподіляти обов’язки так, щоб полегшити роботу одне одному.
– Працювати разом із дружиною легше чи важче, ніж із чужими людьми?
– Працювати разом дуже зручно. Ми розуміємо й підтримуємо одне одного, завжди допомагаємо. Це набагато легше, ніж з людьми, з якими не маєш такого взаєморозуміння.
– Як виглядає звичайний робочий день (чи ніч) у рейсі?
– Робота починається на станції відправлення. Спершу прибираємо вагон, наводимо чистоту, отримуємо постільну білизну. У вагоні має бути порядок. У холодну пору року перед виїздом обов’язково топимо котел, щоб пасажири заходили вже у теплий вагон.
Поновлюємо запаси товарів із меню, записуємо, що і скільки продали – у Києві касир видає продукти, орієнтуючись на наші звіти.
За 30 хвилин до відправлення починається посадка: зустрічаємо пасажирів, скануємо квитки, перевіряємо документи, звіряємо прізвища.
Після відправлення пропонуємо чай або каву. Якщо напої включені у квиток, уточнюємо, коли пасажиру зручніше їх отримати. Хтось хоче одразу, хтось – перед прибуттям. Інколи люди просять подати один напій на початку дороги, інший – ближче до своєї станції.
Провідник Сергій Ріпа готує чай для пасажирів (фото:Тетяна Веремєєва, РБК-Україна)
У нас є внутрішня програма, де відображено місце пасажира, станцію посадки й прибуття, а також додаткові придбані послуги.
Під час рейсу пропоную напої, стежу за чистотою в туалеті, тамбурах, проходах. Є графік прибирання, але я зазвичай роблю це частіше – щоб у вагоні завжди був порядок. За станом вагонів також слідкує начальник поїзда.
До наших обов’язків входить попереджати пасажирів про їхні станції. Я веду записи у блокноті, а якщо поїзд їде вночі й відстані між станціями великі, можу поставити будильник. Зазвичай просто підходжу й буджу людей.
Коли працювали на маршруті Київ–Рахів, день починався з прибуття на кінцеву станцію: попереджав пасажирів, пропонував чай чи каву.
У Києві завжди багато роботи: здаємо брудну білизну, отримуємо чисту, приймаємо вугілля, забираємо бланки й документи.
– Скільки годин триває ваша зміна?
– Залежить від маршруту. Зараз їздимо на поїзді Київ–Суми, раніше довго працювали на рейсі Київ–Рахів. Також були зміни на Київ–Запоріжжя, Київ–Ужгород, Київ–Солотвино.
Якщо без затримок і надзвичайних ситуацій, то зараз у рейсі перебуваємо близько 13 годин. Але до цього додається підготовка перед поїздкою і робота після прибуття.
Поїзд Київ-Суми, на якому працюють Сергій та Валентина Ріпа (фото: Тетяна Веремєєва, РБК-Україна)
На маршруті Київ–Рахів зміна тривала близько 16 годин. Поїзд стояв на кінцевій приблизно 8 годин – за цей час прибирали, здавали білизну, але мали й можливість трохи відпочити.
– Які маршрути вам найцікавіші, а які – найважчі?
– Усі маршрути цікаві по-своєму. Найбільше подобався рейс до Рахова – там тихо, майже немає тривог, а гори просто зачаровують. Це довга дорога, багато різних міст, постійні подорожі і спілкування з людьми – мені це дуже подобається.
У Рахові ми мали вільний час: після приїзду здавали білизну, прибирали вагон, а далі могли прогулятися містом.
– Чи маєте можливість відпочити, поїсти чи поспати під час рейсу?
– Так, між станціями є час, коли можна перекусити або перепочити. До того ж ми працюємо по черзі: один чергує, інший відпочиває.
– Чи трапляються нестандартні прохання від пасажирів?
– У мене особисто якихось зовсім незвичних не було. Іноді просять чай або каву навіть вночі. Часто просять заздалегідь попередити про станцію або допомогти винести речі – особливо, якщо людина з дитиною чи старшого віку. Ми до таких прохань ставимося нормально і завжди допомагаємо.
– Що має робити провідник у випадку конфліктних ситуацій? Як діяти пасажирам?
– Конфлікти з пасажирами виникають рідко – здебільшого люди адекватно реагують на зауваження. Якщо ситуація складна, провідник звертається до начальника поїзда, який ухвалює рішення щодо подальших дій.
Пасажирам у разі загрози домагань, насильства чи інших протиправних дій важливо одразу повідомити провідника. "Укрзалізниця" має чіткий алгоритм для таких випадків, адже поїзд – замкнений простір, де ризики можуть швидко зростати.
Алгоритм дій у разі загрози або конфлікту в поїзді:
Провідники прибудуть для з’ясування обставин і розсадять сторони конфлікту по різних купе.
Вагон, у якому працюють провідники Сергій та Валентина Ріпа (фото: Тетяна Веремєєва, РБК-Україна)
Начальник поїзда має запропонувати викликати поліцію на найближчу станцію. Пасажир може як погодитися, так і відмовитися.
Поліція прибуває на станцію, складає протокол і, якщо потрібно, затримує порушника. Тут важливі записи та свідки.
Якщо на якомусь етапі алгоритм дав збій – наприклад, начальник поїзда не відреагував, – пасажир може звернутися до контакт-центру: 0800 503 111.
– Що робити в разі загрози для поїзда через бойові дії?
– Небезпека в умовах війни – окрема реальність нашої роботи. Пасажири мають бути уважними та чітко слухати вказівки провідників.
Ми регулярно проходимо інструктажі, маємо засоби першої допомоги та ресурси для забезпечення безпеки пасажирів. Усі дії в екстрених ситуаціях визначає начальник поїзда, ми отримуємо від нього точні вказівки.
Якщо повітряна тривога починається тоді, коли поїзд стоїть на вокзалі, пасажирів сповіщають про зміну маршруту, застосування комбінованої логістики або щодо інших змін адресно через мобільний додаток, також є повідомлення на офіційних ресурсах "Укрзалізниці" у соцмережах.
Головне правило для пасажирів у разі небезпеки: слухати та виконувати інструкції провідників, які навчені діяти в надзвичайних ситуаціях.
– Чи повідомляєте пасажирам, якщо поїзд спізнюється?
– Так. Якщо начальник поїзда інформує, що з певних причин можливе запізнення, ми одразу повідомляємо про це пасажирів. За час моєї роботи найбільша затримка становила близько чотирьох годин – стояли у Хмельницькому. Пасажири поставилися з розумінням, бо це не залежить від бригади.
– Що робить провідник, якщо поїзд вже має відправлятися, а пасажир ще біжить до вагона?
– У такій ситуації ми тримаємо червоний прапорець удень або ліхтар уночі – це сигнал машиністу, що відправлення тимчасово неможливе. Так ми "тримаємо" поїзд, поки людина підбігає.
Провідник Сергій Ріпа (фото: Тетяна Веремєєва, РБК-Україна)
Буває, що пасажири не встигають вийти чи зайти у вагон, особливо якщо стоянка триває 2–3 хвилини. Але людям не варто боятися: якщо хтось не встигає до свого вагона, його можуть впустити в найближчий, а далі провідники підкажуть, як перейти до свого місця.
Під час висадки ми зазвичай завчасно попереджаємо про наближення станції, тому пасажири встигають зібрати речі й підійти до виходу до моменту зупинки поїзда.
– Чи повідомляєте начальнику поїзда або станції, якщо місце продане, але пасажир не зайшов у вагон?
– Такі ситуації трапляються. Якщо квиток куплений, але людина не зайшла у вагон на станції відправлення, місце все одно залишається за нею до кінця поїздки. Пасажир може підсісти на будь-якій наступній станції.
Якщо ж людина так і не потрапила в поїзд і не повернула квиток, місце залишається порожнім – його не можуть перепродати без офіційного повернення. Якщо квиток повернуто, тоді місце знову доступне для продажу на наступних станціях.