Серед російських військовополонених є й ті, хто пішов на війну проти України за ідею. Що це за ідея, як самі росіяни пояснюють, навіщо обстрілюють мирних українців і що стоїть за шаблоном про "захист Донбасу", - в матеріалі РБК-Україна з табору для військовополонених.
Відеосюжет матеріалу дивіться згодом на YouTube РБК-Україна.
Російська пропаганда - один із найпотужніших інструментів війни Росії проти України. Ця багаторівнева конструкція будувалася десятиліттями і сьогодні впливає не тільки на росіян усередині держави, а й на людей по всьому світу.
Поки українці дивувалися від того, як можна повірити в легенду про "розіп'ятого хлопчика" на Донбасі, росіяни поширювали її між собою. Тепер, через 11 років після тих подій, росіяни переконані, що повномасштабне вторгнення в чужу державу - це те, що можна виправдати.
У таборі для військовополонених в Україні сьогодні утримуються сотні росіян, які відображають різні верстви суспільства. Одні йшли на війну заради заробітку, інших, як вони самі стверджують, обдурили. Є ті, хто намагається покаятися, а є й інші - вони пішли воювати за ідею. Сьогодні їм і самим складно розібратися, де закінчується їхня власна мотивація і починається те, що було їм нав'язано телевізором.
Артему Пєтухову 40 років, він народився в Подольську - за 36 км від Москви. Своє життя чоловік описує доволі скупо, кількома словами: "У звичайній школі навчався. Потім ПТУ, робота, армія. Потім знову робота. Усе".
У Підмосков'ї Пєтухов пішов на завод слюсарем. Там йому і вручили повістку в армію.
– Коли почалася повномасштабна війна, коли Росія напала на Україну, яка була ваша реакція?
– Ніякої.
– Взагалі все одно було?
– Ні, просто Росія допомогла жителям Донбасу.
До певного моменту чоловік говорить сухо й уривчасто. Він продовжує монотонно повторювати фразу про те, що жителі Донбасу попросили допомоги в Росії, але як саме їм допомогли російські військові, Пєтухов не знає. Потім мова заходить про Володимира Путіна.
Близько 10 років тому, під час телемосту житель маленького міста Бельго в Хабаровському краї звернувся до Путіна. Він сказав, що він автолюбитель, платить транспортний податок, а доріг у місті немає. У російського диктатора ця фраза викликала сміх. "Навіщо вам машина, якщо немає доріг?" - з посмішкою запитав у нього Путін.
Артем Пєтухов не чув про цей епізод. Як і про багато інших, де жителі тієї ж Росії, віддалених і не дуже регіонів просили допомоги у Путіна. Ба більше - ця історія не наштовхує його на очевидні паралелі. Хіба що викликає невелике роздратування.
– У нас теж у Москві дороги - хрін пройдеш, не проїдеш, так само як і Далекий Схід - дороги скрізь однакові.
– Так а чого б не зробити вам дороги?
– Ну роблять, я звідки знаю, я ж не дорожник, я звичайний слюсар, працюю на заводі і все.
У Пєтухова, як і в безлічі росіян, немає питань до влади. Він не до кінця усвідомлює, навіщо пішов на війну, навіщо Росія почала її проти України. Чоловік, як і багато інших, користується шаблонами, які йому запропонувала пропаганда. У його реальності Путін рятує Росію від корупції, а Україну - від обстрілів.
– Навіщо Путін почав цю війну?
– Я вам уже відповідав на це запитання - допомогти жителям Донбасу.
– Ну от яким чином, обстрілюючи Мар'їнку, Авдіївку, зносячи з лиця землі Маріуполь, ви допомагаєте жителям Донбасу?
Ми показуємо Петухову відео з Мар'їнки. Зруйноване місто, від якого залишилися тільки купи почорнілих від кіптяви цеглин. Чоловік уважно дивиться запис, потім переводить погляд на нас. На запитання про те, чи можна це назвати допомогою, Пєтухов мотає головою. Але через кілька хвилин видає стандартну промову.
– Ви ж мені показали відео. Якби в мене із собою був телефон, я б показав із нашого боку, як українські війська громили Донбас.
Артем Пєтухов - класичний приклад середньостатистичного росіянина. Він не буде вдаватися в суть процесів. Для нього влада - це щось тотальне й остаточне, вона ніколи не змінюється і він, здається, вже звик до цього. Його психіка рятує його від незручних запитань, тож вибудовує картину світу, де влада - добра і справедлива. А отже, в її рішеннях сумніватися не потрібно.
У подібній парадигмі існують багато росіян, особливо ті, кого відправили або хто сам вирішив піти на війну. Велика частина з них живе в депресивних і економічно відсталих регіонах. Війна обіцяє їм можливість заробити гроші, а морально-етичними питаннями вони не переймаються. А якщо почати їх ставити замість них - будуть огризатися й агресувати.
Вони активно захищають свою логіку. Для росіян, особливо тих, хто частину свого життя віддав війні і полону, вона струнка і правильна. Тому що дає їм можливість виправдовувати свої дії або свою бездіяльність. На їхню думку, у 2014 році Україна напала сама на себе, жителі Донбасу захотіли відокремитися і приєднатися до Росії, попросили у Кремля допомоги, а він не відмовив.
Окупація зі зброєю в руках, ракети по житлових будинках, вбиті цивільні люди, маленькі діти, удари по пологових будинках і лікарнях - усе це заперечується. І для кожного українського аргументу у пропаганди РФ є свій контраргумент. І, до речі, найчастіше пропагандисти грають на випередження і заздалегідь дають росіянам можливість виправдовувати потім усе, що вони роблять.
– Я пам'ятаю, у 2014 році показували, як проходили референдуми, там ніхто зі зброєю не ходив у руках. А російських військ взагалі не було. За словами військовополонених, хто з Донбасу, Луганська, у них взагалі нічим було воювати. Нічим.
– А як же тоді воювали?
– За допомогою вашої зброї, з якою ви нападали. Що в них залишалося в частинах...
Артем Пєтухов, як і багато хто, щиро вірить, що 2014 року жителі Донбасу самі відбивалися від українських військ, очевидно, швидко навчилися користуватися військовою технікою, стріляли із систем залпового вогню й артилерійських установок. Він не вірить, вірніше, не хоче вірити, що вже тоді на Донеччині та Луганщині за "ополченням" стояли російські військові. Адже Путін це заперечує.
– Загалом, як ви до України зараз ставитеся?
– Як і раніше ставився. Як до всієї Європи. Мені ось був цікавий в Україні тільки футбол - "Динамо-Київ" і "Шахтар". Усе. І коли "Євро" було тут - Україна з Польщею, вболівали за одну країну. Що ваші за Росію, що наші за українців. Підтримували. А зараз щось пішло не так.
Під кінець бесіди ставимо росіянину запитання про умови в таборі. Він помітно пожвавлюється, починає посміхатися і пробує жартувати. "Їжа як у дисбаті, простіше сказати пісна. Хочеш поститися - приїжджай сюди поститися. Треба бабку свою сюди прислати".
Ще Пєтухову подобається, що в таборі досі можна їсти паски - їх усе ще багато на полицях у місцевому магазині. Він говорить про них із майже дитячим захопленням.
Підсумовуючи, ми ставимо запитання про те, як, на його думку, має закінчитися війна, і росіянин каже про переговори. Мовляв, це жителі українських територій, які сьогодні перебувають в окупації, самі мають вирішити, з ким їм залишитися. А потім Пєтухов додає те, що геть перекреслює його ж попередні аргументи.
– Я знати не знаю, хто це (українці з окупованих територій - ред.) Я свого сусіда не знаю, як звати, а ви мені кажете про мешканців Чукотки чи Донбасу, чи ще десь...
– Ну ви ж прийшли допомагати жителям Донбасу.
– Ви вже ставили мені це запитання.
Олександр Скворцов, безумовно, відрізняється від свого співвітчизника. Він усвідомлено вибирав військову справу, здобув вищу освіту, тож на початку повномасштабної війни перед ним не поставало питання, що він робитиме. "Захищатиме інтереси держави", як він сам це назвав.
У полон Скворцова взяли у Вугледарі. Він встиг повоювати за інтереси держави з жовтня по січень 2022 року, тобто близько чотирьох місяців.
– А як так вийшло?
– Ну так вийшло. Штурм невдалий.
Спочатку здається, що Скворцов, як людина з ширшим світоглядом, буде витончуватися у спробах довести свою правоту. Його аргументи мають бути тоншими, а логіка стрункішою. На ділі ж виявляється, що цей російський офіцер користується тими ж нескладними шаблонами, як і наш попередній співрозмовник.
– В Україні почалася громадянська війна, це не секрет. З 2014 року Російська Федерація допомагала Донбасу. У 2022 році зайшла армія вже з метою захистити народ Донбасу.
– Від кого?
– Від західної частини України, яка зі зброєю прийшла у східну частину України.
Скворцов в основному користується двома аргументами, обидва заїжджені. На його думку, Росія вторглася в Україну з двома цілями - захистити народ Донбасу і не допустити поширення НАТО на схід. Йому важко відповісти на запитання про те, коли Північноатлантичний альянс нападав на Росію, але добре знає, що такі наміри у нього, безумовно, є. "Ніхто не хоче мати ворога під боком", - резонно зазначає росіянин і знизує плечима.
Потім розмова відходить у деталі. У них Скворцов почувається добре. Він картає нас за те, що ми - сучасне українське покоління, відмовилися від пам'яті предків. Пам'яттю предків він називає пам'ятники радянським комуністичним діячам, які в Україні почали демонтувати з 2014 року. Усе в його промові виглядає логічно і послідовно, поки він не чує наступного запитання.
– Те, що відбувається у нас у країні, ті рішення, які ми ухвалюємо, пам'ятники, які ми зносимо - до чого тут ви? До чого тут Росія?
Скворцов робить паузу і вигадує собі пару секунд. Потім не знаходить нічого кращого, ніж сказати, що вони - Росія, тут ні до чого. Він буде ще не раз під час діалогу розбиватися об просте запитання на кшталт цього. І щоразу на його обличчі виникатиме здивування.
Олександр Скворцов і подібні до нього відрізняються від Артема Пєтухова. Другий - середньостатистичний росіянин, сфера інтересів якого обмежена трьома-чотирма речами. Це база - дах над головою, їжа, зарплата, і якесь нехитре хобі - наприклад, футбол.
Він не буде замислюватися про якісь високі матерії, місця Росії на карті світу, її призначення. Просто інтуїтивно Пєтухов і такі ж роботяги, як він, будуть іноді відчувати це почуття переваги від фрази "я - росіянин".
Скворцов інший. Він - офіцер, а вони найчастіше зобов'язані хоч якось, але розбиратися в широких амбіціях своєї держави. І ці амбіції йому лестять. Він щиро не розуміє конструкцію "Україна - незалежна держава", тому що в його уявленні Україна - частина Росії.
На етапі розмови про те, навіщо Росія стріляє по житлових будинках, навіщо вторглася і намагається окупувати території, Скворцов не знаходить нічого кращого, ніж скористатися шаблоном про допомогу жителям Донбасу. І ми, вже за звичкою, показуємо йому Мар'їнку.
– Ваш Зеленський може це зупинити. Піти просто на бесіду.
– Зеленський не раз пропонував бесіду в різних форматах, Путін де в усій цій парадигмі перебуває?
– Путін сказав - нехай Трамп із Зеленським приїжджають до Москви.
– А ви вважаєте, це нормальна умова за нинішніх обставин?
– А я вам так скажу - якщо Зеленський погодиться і приїде в Москву, його там дуже добре і тепло зустрінуть. Повірте.