Заводи за 0 гривень. Чи стане український DefenseTech арсеналом Європи

Від $1 млрд до $55 млрд за три роки

Три роки тому оборонне виробництво в Україні становило близько $1 млрд на рік. У цьому році, за оцінками міністерки цифрової трансформації Оксани Ферчук, потужність сектору має сягає $55 млрд.

"Сьогодні потужність – $35 млрд, прогноз на 2026 – $55 млрд. Індустрія зросла у 55 разів", – повідомила вона РБК-Україна.

Голова наглядової ради збройового кластера Brave1 Олександр Борняков також називає цю цифру як потенціал оборонного виробництва на 2026 рік.

Україна випускає 4–5 млн бойових дронів на рік. А по FPV-сегменту, за даними Мінцифри, вже вийшла на 10 млн одиниць потужності з планами довести її до 20 млн.

Але між тим, скільки галузь може виробити, і скільки готова оплатити держава, – прірва. Внутрішній оборонний бюджет покриває $12–15 млрд, тобто трохи більше третини наявної потужності. У деяких категоріях продукції надлишок незатребуваних потужностей сягає 50%.

"Виробнича потужність країни – $50–55 млрд, а внутрішній бюджет покриває лише $15 млрд", – каже Олександр Борняков.

Оборонно-промисловий комплекс фактично залишається головним драйвером економічного зростання. Цивільний сектор дедалі сильніше страждає від ескалації війни. Тобто зростання ОПК поки не означає здорового зростання всієї економіки.

"Економіка й далі трансформуватиметься. Пріоритети природно змістяться в бік більшої технологічності та галузей із вищою доданою вартістю, – пояснили РБК-Україна в пресслужбі НБУ. – Одним із ключових прикладів та нових рушіїв стане сектор MilTech, який стимулюватиме розвиток суміжних виробництв".

Унікальна перевага, якої немає ні в кого

У чому конкурентна перевага українського ОПК на світовому ринку? Не в масштабі – тут є й більші гравці. У швидкості і в бойовому досвіді, якого немає ні в кого.

"Це не тимчасовий воєнний бум. Це народження нової індустрії з конкурентними перевагами, яких немає в жодній іншій країні: бойове тестування технологій, стислий цикл розробки (тижні замість років), direct feedback loop між фронтом і виробництвом", – запевнила Оксана Ферчук.

Європейські партнери це прямо визнають. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, коментуючи запуск EU-Ukraine Drone Deal у липні 2026 року, наголосила, що в Європи немає того бойового досвіду й експертизи, яку виборола Україна.

Ця перевага вже трансформується у продукти з високою доданою вартістю – не просто збірка дронів, а софт і платформи. Приклад – Swarmer, перша українська DefenseTech-компанія, що вийшла на Nasdaq у березні 2026-го.

Її платформа дозволяє одному оператору керувати роєм із 25 дронів на основі ШІ, натренованого на даних понад 100 тисяч бойових місій. Це модель ліцензування технології виробникам дронів по всьому світу – з набагато вищою маржею, ніж просто виробництво "заліза".

Схожий шлях проходить і морський сегмент. Дрони Magura від UForce – компанії, що об'єднала дев'ять українських оборонних виробників і стала першим оборонним "єдинорогом" країни з оцінкою понад $1 млрд, – вразили понад 12 російських кораблів у Чорному морі. У протиповітряній обороні українські interceptor-дрони вже збивають до 70% атакуючих російських дронів над Києвом.

"Дрон складається з батареї, магніта, плати, чипу, вибухівки. У наших дронах майже все імпортне. Коли хтось каже: "Наш продукт локалізований на 90%" – він користується тим, що люди не розуміють, з чого складається дрон", – пояснив Олександр Борняков.

Модель "завод за 0 гривень"

Головна перепона для масштабування – не ідеї і не попит, а гроші на будівництво нових потужностей. Бюджет Brave1 сягає 7 млрд гривень. За оцінкою Борнякова, для по-справжньому масштабного виробництва потрібно 100 млрд гривень. Розрив – майже в 15 разів.

Відповідь, яку пропонує Борняков, – зробити будівництво заводу для іноземного виробника фактично безкоштовним. Механіка виглядатиме таким чином: Brave1 повністю компенсує вартість будівництва підприємства в Україні, а витрачені кошти повертаються державі згодом – через податки з роботи цього ж заводу.

Фото: оборонне виробництво в Україні (Getty Images)

Альтернативний варіант: Brave1 фінансує половину вартості будівництва, а програма Defense City звільняє компанію від сплати ЄСВ на кілька років.

"Можна приїхати в будь-яку країну Європи з досвідом будівництва балістичних ракет і сказати: відкривайте виробництво в Україні за 0 грн", – запевнив Олександр Борняков.

Ідея в тому, що це вигідніше за класичні субсидії. Держава не роздає гроші наперед і без гарантій, а бере на себе капітальні витрати в обмін на майбутній податковий потік і – головне – виробничу потужність, яка залишається в країні і працює на фронт.

Модель уже підкріплена міжнародними інструментами: merge-гранти з європейськими партнерами (€20–30 млн від партнера плюс така сама сума від України) фактично подвоюють ресурс Brave1. А програма UNITE Brave NATO – перша спільна програма Україна-НАТО, запущена в листопаді 2025-го, – у липні 2026 відкрила прийом заявок з бюджетом першого конкурсу €10 млн.

Ризики моделі Борняков не приховує. Хто саме компенсує витрати в разі знищення заводу? Як контролювати якість продукції і повернення інвестицій, якщо капітальні вкладення фактично перекладені на державу?

Для критичних компонентів – літію, магнітів, текстоліту – потрібне вже не рішення Brave1, а рішення на рівні Мінфіну й Мінекономіки. За словами Борнякова, це виходить за межі повноважень кластера.

Dual-Use як міст до приватного капіталу

Чисто військове виробництво має стелю: один покупець – держава, і той з обмеженим бюджетом. Оксана Ферчук описує вихід так: dual-use – це додатковий ринок для українських компаній і нові можливості для залучення приватного капіталу.

"Частина технологій, створених для фронту, вже мають ширше застосування, – запевняє міністерка. – Роботизовані системи для логістики та евакуації конвертуються у рішення для пошуково-рятувальних операцій. Дрони-пожежники, агротехнологічні рішення, дрони-курʼєри, логістичні рішення тощо – це реальні напрями масштабування".

Ті самі системи, що прикривають фронт, працюють і на цивільну інфраструктуру. Софт Swarmer для керування роями дронів – вендор-агностична платформа, застосовна для інспекції трубопроводів і ліній електропередач, сільгоспмоніторингу, доставки.

Морські дрони Magura цікаві не лише військовим: захист нафтових платформ, LNG-терміналів і підводних кабелів стає пріоритетом для країн Перської затоки й Європи, де атаки на енергетичну інфраструктуру – вже реальність. Системи РЕБ і антидронового захисту, розроблені для фронту, придатні для захисту аеропортів, стадіонів, електростанцій.

Проблема в тому, що капітал не встигає за виробництвом. За оцінкою PitchBook, венчурні інвестиції у DefenseTech у 2025 році становили $57,2 млн на 28 угод – при ринку в $6,8 млрд. Це соті частки відсотка глобального венчурного фінансування.

Оксана Ферчук бачить рішення частково в інфраструктурі: Brave1 Dataroom, створений разом із Palantir, як платформа для інвесторів; Brave1 Market, що скорочує цикл закупівлі з 4–9 місяців до 10–14 днів; і законопроєкт "Дія.City Invest", який має спростити запуск венчурних фондів в Україні з пів року до кількох тижнів.

Реальні угоди і перші результати

Дещо з цього вже не проєкт, а факт. Фреймворк Drone Deals, анонсований президентом Володимиром Зеленським у квітні 2026 року, привів до підписання оборонних угод із Саудівською Аравією, Катаром, ОАЕ, Нідерландами, Литвою та Латвією.

У липні 2026-го США й Україна підписали двосторонню заяву про наміри співпраці у сфері дронів. Це перша угода такого формату між двома країнами.

Компанія "Генерал Черешня" вже виробляє дрони на заводі Wilcox Industries у Нью-Гемпширі. А українсько-британський дрон Skyfall/Skycutter переміг у першому раунді програми Пентагону Drone Dominance вартістю $1 млрд.

15 липня 2026 року Єврокомісія та Україна підписали угоду про оборонно-промислове партнерство. Це перший блоковий договір такого рівня. А разом із ним запустили EU-Ukraine Drone Deal і виділили ще €1 млрд на безпілотники з €90-мільярдного Ukraine Support Loan.

У межах угоди 18 компаній-засновниць – вісім європейських (серед них ORQA із Хорватії, Indra з Іспанії, Fincantieri з Італії, Quantum Systems із Німеччини) і кілька українських (Skyfall Industries, Athlon Avia, UForce, F-Drones та інші) – створюють спільні підприємства для прискореного виробництва дронів і систем контрдронового захисту.

"Ця угода поєднає українську винахідливість і промисловий масштаб Європи. Зараз саме той час, щоб інвестувати в Україну – тому що це означає інвестувати в Європу", – пояснювала Урсула фон дер Ляєн, голова Єврокомісії.

На 2026 рік заплановано відкриття 10 експортних хабів у Балтійських і Північноєвропейських країнах. Виробництво українських дронів уже запущене в Німеччині та Британії.

Партнерство Brave1 з Airbus, підписане в липні 2026-го, – перша стратегічна угода кластера з західною оборонною корпорацією такого рівня. Airbus тестуватиме власні технології через програму Test in Ukraine.

Але не все з цього – уже готовий бізнес. Значна частина домовленостей поки на рівні декларацій і меморандумів, а не контрактів із готовим грошовим потоком.

Партнери зацікавлені саме зараз тому, що війна дала українським компаніям те, що не купиш за гроші, – реальні бойові дані. І зволікати – означає віддати цю перевагу конкурентам.

Що блокує експорт і масштабування

До квітня 2026 року Україна фактично забороняла експорт зброї. Виробники роками не могли отримати дозволи від Державної служби експортного контролю – саме тоді, коли попит на їхню продукцію різко зростав.

Відкритий лист оборонних виробників до президента у травні 2025 року став каталізатором змін. А нова система Drone Deals і механізм Міноборони, запущений у липні 2026-го, почали знімати цей бар'єр. Партнери отримують дозволи протягом 30 днів.

Фото: виробництво дронів (Getty Image)

"Кожна угода досі потребує політичного рішення на найвищому рівні. Складно навіть з дружніми країнами, яким подобаються наші рішення. На людському рівні вони аплодують, потім історія блокується", – каже Олександр Борняков.

Другий бар'єр – компонентна база. Як запевняє Борняков, в Україні практично нуль доступу до бази компонентів, немає власного текстоліту, виробництва батарей, магнітів, вибухівки. Без власного виробництва цих деталей українська "локалізація" залишається переважно збіркою з імпортних комплектуючих.

Третій бар'єр – безпекові ризики й контроль кінцевого користувача. Керуючий партнер консалтингової компанії COSA Павло Верхняцький формулює ключову проблему для інвесторів так: ключовою небезпекою іноземний бізнес вважає непередбачуваність – причому йдеться не лише про бойові дії, а про нестабільність політичних рішень, зокрема щодо мобілізації та бронювання працівників.

За його словами, навіть оборонні компанії не поспішають повноцінно заходити на український ринок, розуміючи, що з завершенням війни внутрішній попит на їхню продукцію різко впаде, а виходу на експортні ринки з обмеженим режимом озброєнь поки бракує передбачуваності.

Четвертий бар'єр – фінансові й інституційні обмеження для швидкого будівництва нових потужностей: розрив між потребою в 100 млрд гривень і наявними 7 млрд гривень бюджету Brave1, про який ідеться вище.

Держава ж балансує між двома цілями, які не завжди узгоджуються: закрити потреби фронту і водночас заробити на експорті продукції, якої не бракує на внутрішньому ринку.

Архітектура майбутнього: розосереджені та підземні заводи

Навіть якщо гроші й дозволи знайдуться, залишається питання: де і як будувати нові потужності, щоб їх не знищили за перший рік роботи?

Павло Верхняцький вважає перехід від великих централізованих заводів до розосереджених і захищених виробничих кластерів безальтернативним сценарієм для сучасної України і її майбутнього. До цього, за його словами, варто додати автономність енергопостачання, системну підготовку кадрів і самодостатність у ключових компонентах і матеріалах.

"Окреме оборонне підприємство навряд чи може вирішити всі ці питання самостійно. Навіть просто заритись у гори – величезні витрати для приватної компанії", – пояснив РБК-Україна Павло Верхняцький.

Але захист виробництва – не лише інженерне питання. Верхняцький наголошує, що йдеться про цілий комплекс заходів на політично-дипломатичному рівні:

• спільне міжнародне страхування воєнних ризиків;
• фінансове забезпечення спільних проєктів;
• виділення оборонних ресурсів – включно з системами ППО для захисту самих заводів.

Це якраз та точка, де архітектура "заводу за 0 гривень" зустрічається з архітектурою безпеки.

Що потрібно, щоб модель спрацювала

Модель "завод за 0 гривень" знімає питання капітальних витрат, але сама по собі не гарантує, що завод запрацює і окупиться. З коментарів співрозмовників РБК-Україна можна скласти доволі узгоджений список умов, без яких ця ідея залишиться лише на папері:

• Контрольований, але реальний експорт – юридичний фреймворк, що не залежить від "шлагбауму" на кожну окрему угоду та набір разових дозволів.
• Швидкі дозволи і захист прав власності – насамперед захист інтелектуальної власності, без якого партнери з обережністю передають технології для спільної розробки, побоюючись витоків інформації в умовах постійних кібератак.
• Стимули для Dual-Use і локалізації компонентів – чіткіше регуляторне розмежування військового, dual-use і цивільного призначення технологій, розвиток infant industries: власного виробництва напівпровідників, складної інженерії, компонентної бази.
• Інституційна довіра – без неї приватний капітал не прийде навіть на "безкоштовні" заводи.

Словом, на п'ятому році війни український DefenseTech встав перед розвилкою: стати довгостроковим експортним активом або залишитися дорогим і яскравим епізодом війни.

Гроші, технології й партнери вже на столі. Моделі на кшталт "заводу за 0 гривень" і EU-Ukraine Drone Deal доводять, що ризик можна ділити. Тепер вирішальним фактором стає не фронт і не Брюссель, а здатність української держави запропонувати зрозумілі, стабільні й швидкі правила гри. Бо вікно, у якому Україна – єдина країна з реальним бойовим досвідом останніх років, не буде відкритим вічно.

Питання – відповіді (FAQ):

– Чому держава не може викупити всі потужності ОПК?

– Бо на це просто немає бюджету: оборонні видатки покривають $12–15 млрд із наявних $50–55 млрд потужності. Решта фінансується за рахунок союзників або лишається незадіяною.

– Наскільки реалістична модель "завод за 0 гривень"?

– Механізм уже частково працює через програми Brave1 і Defense City, а також через міжнародні merge-гранти, що подвоюють бюджет. Головний ризик – хто компенсує втрати в разі знищення заводу і як контролювати повернення інвестицій.

– Чи не виникне конфлікт між потребами фронту і експортом?

– Потенційно так – держава балансує між потребою забезпечити армію і бажанням заробити на надлишкових потужностях. Поки цей баланс вирішується новою системою дозволів (30 днів для партнерів Drone Deal), але системного законодавчого рішення ще немає.

– Які країни вже готові інвестувати?

– Серед підписаних угод – Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Нідерланди, Литва, Латвія, а також EU-Ukraine Drone Deal із вісьмома європейськими компаніями-засновницями. США й Україна у липні 2026 року підписали двосторонню заяву про наміри співпраці у сфері дронів.

– Що таке Dual-Use на практиці для українських компаній?

– Це перенесення технологій, обкатаних на фронті, у цивільні продукти: дрони для агромоніторингу і доставки, роботизовані системи для пошуково-рятувальних операцій, антидронові рішення для захисту цивільної інфраструктури. Це також спосіб вийти за межі одного покупця – держави – і залучити приватний капітал.