Забуті герої чи стовпи нації? Криза ідентичності у ставленні України до своїх ветеранів

Про те, як українське суспільство переосмислює свою ідентичність в розпал війни з Росією і яке місце ветеранів у цьому процесі - в колонці для РБК-Україна розповіла в.о. виконавчої директорки Українського ветеранського фонду Руслана Величко.

Слова Голди Меїр, видатної державної діячки Ізраїлю, глибоко резонують у контексті війни в Україні: "Мир прийде на Близький Схід, коли араби полюблять своїх дітей більше, ніж ненавидять нас". Універсальна істина про природу конфліктів та миру: справжній мир та спокій можливі лише тоді, коли глибоко закорінена ненависть та ворожнеча поступаються місцем більш глибоким людським цінностям, таким як любов та співчуття. Чи варто очікувати змін у суспільній свідомості агресора?

Навряд росіяни, навіть за десятиліття, змінять свій людожерський менталітет. Ми біжимо марафон війни. Тож ми, українці, маємо розбудувати настільки міцні зв’язки між собою, щоб жодна зовнішня загроза не могла нас зламати.

Що можна сказати суспільству, яке десятий рік живе війною? Здається, ми проговорили вже всі теми: від “втомлених війною” до “а який бюджет потрібен на оборону?” Щоразу ми палаємо в суперечках, бо нам не байдуже. І це добре. Небайдужість — рухає до перемоги. Але маємо шукати й позитивне, цінності, які об’єднують й не дають впасти поодинці.

З 2014 року, коли росія розпочала свою неоголошену війну проти України, а особливо з початком повномасштабного вторгнення, українське суспільство стикається з безпрецедентними викликами. Конфлікт глибоко змінив нас, зіткнувши з жорстокою реальністю. Ракетні атаки, удари дронами-камікадзе, терор проти цивільного населення та інфраструктури – усе це частина буденності мільйонів українців.

Але є в нашій країні люди, які "вивозять" більше, ніж решта. У цьому контексті, ветерани та військові не лише захищають країну, але й об’єднують її. Люди непохитної відданості та мужності. Вони є живими свідками подій на фронті, і їхні історії формують суспільну свідомість. Ветерани та військові – ключові фігури у формуванні майбутнього країни. Саме вони нагадують, що важливі не території, а люди, які тут живуть. Де повага та єдність є основою суспільства.

Чи ми всі на одній хвилі?

“Ми – те, що ми їмо”. Серед українців глибокий розкол у поглядах на споживання російського контенту. Для деяких це спосіб знайти відображення власної історії та культури, для інших – підтримка ворожої пропаганди. Проте це відображає більш глибокі питання національної самоідентифікації та культурної самосвідомості, які є особливо гострими в умовах війни та зовнішньої агресії.

Аналітика гугл-трендів показує, що серед величезного розмаїття контенту, українці продовжують споживати російські серіали. Так у топі зараз "Слово пацана. Кровь на асфальте". Його популярність серед української аудиторії може бути інтерпретована як несвідоме сприяння російській пропаганді, що ставить під сумнів здатність українського суспільства критично оцінювати культурний контент, особливо в умовах інформаційної війни.

Ми все ще вразливі перед ворожою пропагандою, яка сочиться крізь найменші шпарини, аби зруйнувати нас зсередини. Чи вдається їм це?

Найперше, що привертає увагу – складна динаміка стосунків між цивільними і військовими українцями.

Рівень поваги до ветеранів поступово знижується. Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою “Рейтинг” за ініціативи Українського ветеранського фонду Мінветеранів, хоча більшість респондентів висловлюють позитивне ставлення до ветеранів, наростає частка тих, хто вважає, що суспільство не виявляє їм належної поваги. Часом здається, що відкочування військової загрози на Схід та Південь занадто рано повернули частину українців у безпечну гібернацію, де російські серіали – знову норма.

Україна, переживаючи один із найбільш трагічних та визначальних періодів своєї історії, стоїть перед важливим завданням переосмислення своїх цінностей та ідентичності. Відлуння слів Голди Меїр у сучасному українському контексті підкреслює, що перемога в війні не обмежується лише військовими діями, але й включає боротьбу за збереження гуманістичних цінностей та національної єдності. Сучасна Україна виявляє необхідність більшої толерантності, розуміння та підтримки своїх ветеранів та військовослужбовців.

Важливо не лише вшановувати їхній внесок, але й забезпечувати їм належну підтримку та інтеграцію у суспільне життя. Україна стоїть перед викликом збереження національної єдності та ідентичності в умовах війни, що вимагає від суспільства активного відкидання будь-яких форм культурного впливу, які можуть підривати ці цінності. Водночас це відкриває можливості для зміцнення громадянської свідомості та побудови міцного, згуртованого суспільства.

Саме тому ми в Українському ветеранському фонді продовжуємо інформаційні кампанії, які націлені на поліпшення сприйняття та розуміння суспільством ветеранів та військових, тих людей, які щоденно, цілодобово захищають наші життя.

З поверненням ветеранів до цивільного життя суспільству необхідно зрозуміти, що вони, ветерани, можуть реінтегруватися через спорт, бізнес, освіту тощо. І у цьому всьому суспільство мусить побачити й свою роль та місії, а не просто скинути це на державу. Адже держава — це і є суспільство і ми маємо задуматися, що кожен з нас несе обличчя держави на собі та кожен з нас має тримати за руку ветерана на його шляху.

Україна, яка переживає випробування війною, має унікальний шанс переосмислити та зміцнити свою національну ідентичність, підтримуючи ветеранів, визнаючи їхній внесок та розвиваючи національну єдність як ключ до побудови майбутнього, де мир, свобода та гідність будуть найвищими цінностями.