"Війна торкнулася і моєї дитини". Історія майора поліції про поранення доньки та обстріли Сум
Історія майора поліції Сергія Заруцького особлива: насичена болем і водночас величезною вірою в краще. Його досвід служби – це про мужність, стійкість, любов до близьких та надію, яку підтримують його донька та дружина. Про службу у прифронтовому місті, складнощі та мотивацію – читайте детальніше у матеріалі.
РБК-Україна та МВС України продовжують спільний проект "Творці Історії. Щоденник", знайомлячи читачів з особистими історіями захисників та захисниць у форматі розповідей від першої особи.
Кожна хвилина служби у прифронтовому місті може бути вирішальною: поліції доводиться балансувати між рутиною та кризовими ситуаціями.
Суми для 36-річного Сергія – не просто місто, де він виріс. Це й місце його служби, зона підвищеної відповідальності. Попри можливість переїхати до Києва чи за кордон, Сергій прийняв рішення залишитися поруч із рідними та друзями, і допомагати рідному місту.
Сьогодні майор Національної поліції України служить в рідному місці, є помічником начальника ГУНП у Сумській області. Отримав поранення під час виконання службових обов’язків у Сумах у вересні 2024 року. Він розповідає, чим складна і важлива робота поліцейського в регіоні, який перебуває під постійною загрозою атак ворога.
Далі наводимо пряму мову співрозмовника.
Сергій Заруцький: "Я залишився служити там, де народився"
Моє коріння – в Сумах. Тут пройшло все моє дитинство і юність. Я народився й виріс у Сумах. Я корінний сумчанин і ніколи не мав бажання переїжджати. Тут пройшло моє дитинство, юність, тут мої друзі, родина і мій дім. Ніколи не мріяв жити десь. Хіба що тимчасово, але обов’язково повернутися до рідного міста.
Сергій Заруцький отримав поранення у 2024 році при виконанні службових обов'язків (фото: Ольга Кононенко)
Шлях у правоохоронній службі
Після школи я вступив до сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ. У родині правоохоронців не було: мама – музичний керівник у дитячому садочку, батько – інженер. Але мене завжди приваблювала юридична сфера, зрозумілий і чесний шлях служіння людям.
У 2011 році я подав документи до міліції, а вже 1 лютого 2012 року був зарахований на службу. З того часу я залишаюсь у системі. На момент поранення обіймав посаду виконуючого обов'язки заступника начальника відділу превенції Сумського районного управління поліції. Після цього мене призначили помічником начальника ГУНП у Сумській області. Звання – майор поліції.
Любов до міста й відповідальність перед людьми
Я бачив, як багато моїх однолітків мріяли виїхати хто куди: хто до Києва, хто за кордон. Але мене завжди тягнуло залишитися вдома, на батьківщині. Тут ти знаєш кожен район, кожну вулицю, тут твої рідні та друзі. Коли служиш вдома, то це особлива відповідальність і особлива мотивація.
Сім’я – це мій тил
Моя дружина Дар’я – моя опора. В нас є донька Олександра. Їй всього чотири роки. але іноді мені здається, що вона сильніша за нас, дорослих. В неї також є своя історія війни.
Моя донька – сенс життя, моя сила і натхнення. Все, що я роблю – це заради неї. Щоб вона росла у безпеці, раділа і посміхалася, вірила в добро і знала, що ми поруч, навіть коли важко. Ми багато пережили разом, але вона навчила мене головного – не здаватися. Коли бачу її усмішку, розумію: життя триває.
Наша донечка теж постраждала від війни. Ввечері над нашим будинком відбувся вибух балістичної ракети: уламок влетів до дитячої кімнати. Поранення ручки відбулося прямо в ліжечку. Три пальчика донці ампутували в Сумській лікарні, а згодом, дякуючи моєму керівництву, доньку перевели з дружиною в ОХМАТДИТ.
Це найбільший біль батька – коли війна торкається дитини. Моя донька також отримала поранення. Це те, про що важко говорити, але це наша реальність. Ми лікуємось і продовжуємо жити, бо по-іншому не можна. Але найсильніша духом – наша мама, моя дружина Дар’я.
Після мого поранення і поранення Олександри, дружина з донькою також переїхали до Києва, були поруч у найважчі моменти. Знаєте, для чоловіка, батька і поліцейського – сім’я – це та сила, яка не дає опустити руки.
День, який змінив все
Наше місто перебуває під постійними обстрілами ворога. Ми працюємо в посиленому режимі. Небезпечно зараз скрізь. Не знаєш куди прилетить, де впаде і коли здетонує. Під час служби різні ситуації бувають. Вміння концентруватися на завданні та не піддаватися паніці допомагає рятувати життя іншим і підтримувати порядок у критичних обставинах.
Цей день змінив моє життя. 28 вересня 2024 року мені вже ніколи не забути. О 8-й ранку в Сумах російський ударний дрон влучив у лікарню. Ми негайно прибули на місце: евакуація, допомога ДСНС, охорона периметра, недопущення мародерства. В місті вже був відбій тривоги, як раптом ще один ворожий БпЛА. Його виявили акустично.
Під час роботи стався повторний приліт – дрон ударив прямо у групу рятувальників і поліцейських. Вибух був буквально в 6 метрах від мене. Це була конкретна ціль: повторно вдарити по цьому ж місцю, де були люди.
Я отримав важкі поранення: травматичне відчленування лівої ноги, тяжке поранення правої ноги, яку вдалося врятувати, але суглобу більше немає, кістки зрощені, нога нерухома, контузію – розриви барабанних перетинок, втрата слуху, ну і численні осколкові поранення.
Колеги врятували мені життя: наклали турнікет за лічені секунди. Я втратив близько 2 літрів крові. Лікарі боролися за мене в Сумській лікарні, потім мене перевели до Києва, в госпіталь. Я лікуюсь вже більше року.
Перші дні після поранення
Я не міг рухатися. Не розумів, що мене чекає. Чи зможу ходити, працювати, жити повноцінно. Але поруч була дружина, батьки, друзі, колеги, керівництво. Дзвінки, підтримка, просто присутність – це рятує.
Лікарі відразу сказали: попереду довгий шлях лікування і реабілітації. Але шанс ходити є. І я зроблю для цього все.
Теперішній шлях
Я проходжу лікування, працюю над собою, не втрачаю форми, ставлю перед собою мету: повернутися до повноцінного життя – в стрій і бути прикладом для своєї дитини.
І так само хочу показати своїм прикладом, що поліцейський захищає не лише на лінії фронту, а й у своєму місті, щодня ризикуючи життям.
Сили дає просте розуміння
Я залишився живий. Це означає, що маю жити гідно: повернутися в стрій і працювати. Бути корисним на роботі – додатковий стимул. Маю служити, бути батьком, чоловіком, другом. Якщо моя історія дає комусь силу, значить, усе це було не дарма.