Від Трампа до Орбана. Які зовнішні виклики стоять перед Україною у 2024 році

Президентська кампанія у США та можлива перемога Дональда Трампа вважається головним фактором невизначеності для України та всього світу. Про те, з чим ще Україна має зіткнутися у 2024 році – докладніше у матеріалі журналіста РБК-Україна Мілана Лєліча.

Під час написання статті використовувалися дані Кільського інституту світової економіки, звіт Міжнародного інституту стратегічних досліджень, дані агрегатора соцопитувань Politico Poll of Polls, офрекорд-коментарі співрозмовників РБК-Україна у владі.

Навряд чи хтось може передбачити, як пройде для України 2024 рік. Зрозуміло лише, що країні доведеться зіткнутися з величезною кількістю викликів, внутрішніх та зовнішніх. Причому останні виглядають навіть суттєвішими. І загалом, успіхи чи невдачі в основному визначатимуться зовнішньою обстановкою.

Справа, насамперед, в залежності України від допомоги з боку західних союзників. У цьому, наприклад, істотна відмінність від ситуації на Близькому Сході. Там Ізраїль, звичайно, має суттєву військово-політичну підтримку з боку США. Але при цьому здебільшого спирається на власні сили – і тому цілком може де-факто ігнорувати постійні заклики того ж таки Вашингтона до "стриманості" у Секторі Газа та самостійно визначати свою стратегію та тактику у війні.

Україна такої самостійності дозволити собі не може (хоча, звісно, і потенціал ворогів, ХАМАС та Росії відповідно, теж непорівнюваний).

У західних медіа вже кілька тижнів активно ходять тези про те, що без суттєвої військової допомоги від Заходу про успішні контрнаступи мови і бути не може – тут хоча б відстояти існуючі позиції. А про те, що без західного фінансування можливі потенційні проблеми з виплатами зарплат і пенсій, відкрито говорять уже українські топ-чиновники.

Згідно з підрахунками Кільського інституту світової економіки, з серпня по жовтень 2023 року обсяг допомоги Україні скоротився на 87% порівняно з аналогічним періодом 2022-го та загалом став найменшим із січня-2022.

Інші збройні конфлікти, що паралельно відбуваються у світі, прямого ефекту на західну допомогу Україні поки що не справляють. Так, проблеми з американською допомогою Україні виникли не через війну на Близькому Сході, а через міграційне питання в США, а Євросоюз не надав обіцяних 50 млрд євро знову-таки не через Ізраїль, а через впертість угорського лідера Віктора Орбана.

Втім, не можна сказати, що війни в інших куточках світу і зовсім не впливають на Україну. По-перше, вони неминуче призводять до розпорошення уваги західної аудиторії (а її підтримка – фундамент усієї коаліції на підтримку України), по-друге, вони підвищують ризик того, що провідні країни світу і менші гравці вступлять між собою в якісь негласні пакетні домовленості щодо врегулювання, які не завжди можуть бути на користь України. Згідно зі звітом Міжнародного інституту стратегічних досліджень, зараз у світі загалом відбувається 183 регіональні конфлікти, найбільша кількість за останні три десятиліття.

Трамп та вибори

Але виклик номер один у 2024 році для України та й мало не для всього світу – це, звичайно, президентські вибори в США. Відповідно до більшості опитувань, Дональд Трамп зараз обходить Джо Байдена за популярністю, що набагато важливіше з урахуванням американської системи виборів – перемагає його в більшості штатів, що вагаються.

У ході президентської кампанії, що давно набрала хід, Трамп приділяє набагато більше уваги внутрішньоамериканським питанням, ніж зовнішній політиці. Але його рідкісні коментарі на тему російсько-української війни викликають зрозуміле занепокоєння: критика надання Україні американської військової допомоги, обіцянка "закінчити війну за 24 години", заклик до України "поступитися" частиною своєї території.

А соратники Трампа у політичному та медійному середовищі на тему російської агресії висловлюються набагато пряміше, виступаючи проти американської допомоги Києву як такої, звинувачуючи Україну у згортанні демократії та виправдовуючи російську агресію тощо. Якщо така політична платформа у разі перемоги Трампа перетвориться з риторики на реальність, вся західна коаліція на підтримку України може розвалитися, втративши свого ключового члена. Адже у багатьох європейських столицях, незважаючи на риторику про "стратегічну автономію Європи від США", насправді щоразу озираються на дії Вашингтона.

Президент США Джо Байден під час візиту до Києва (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

При цьому більшість істеблішменту Республіканської партії зараз стоїть на цілком проукраїнських позиціях, але й цей чинник згодом може втратити значення. Наразі, поки Трамп ще не став офіційним кандидатом у президенти і навіть не розпочалися перші праймериз, вони ще можуть дозволити собі самостійність із важливих політичних питань. Коли ж Трампа буде офіційно номіновано, поле можливостей швидко скорочуватиметься. Колишній американський президент вважає незгодних з його думкою політиків не просто опонентами, а особистими ворогами і в міру сил намагається їх знищити – і кожен республіканець, який бажає залишитися в політиці, триматиме це в голові.

Під час першої каденції Трампа його пориви багато в чому стримував традиційний американський істеблішмент, що забезпечує наступність політики Вашингтона за будь-якої влади. Зараз Трамп, очевидно, не має наміру допустити цієї, в його розумінні, помилки – і миттєво заповнити держапарат виключно лояльними до себе персонажами.

Співрозмовники РБК-Україна в українському політикумі не вважають можливе обрання Трампа катастрофою – і вважають, що з Вашингтоном тоді теж можна буде працювати, хоча це буде набагато складніше, ніж зараз. Але загалом залишається сподіватися, що за прикладом багатьох політиків-популістів у всьому світі після приходу до влади він виявиться не таким радикальним, як під час виборчої кампанії. Або що його непередбачуваність неймовірним чином зіграє на користь України.

Поки що на американському напрямку перед Україною стоїть предметніший виклик – нарешті отримати багатомільярдний пакет допомоги від США. Тут приводів для оптимізму поки що більше. Очевидно, дискусія у Конгресі про виділення допомоги Україні (а також Ізраїлю та Тайваню) справді уперлася у питання міграції та зміцнення американо-мексиканського кордону.

У США, особливо перед виборами, внутрішньополітичні питання для виборців традиційно перебувають вище за зовнішньополітичні. А вибухове зростання числа мігрантів сприймається як проблема вже не лише в республіканських, а й у частині демократичних кіл. Тому є всі сподівання, що компроміс щодо кордону між Білим домом та Конгресом буде знайдено у перші тижні 2024 року. А далі за наданням допомоги справа вже не стане.

Євросоюз та Орбан

Європейський напрямок для України у 2024 році набуває особливого значення у зв'язку з турбулентністю у США. Два ключові питання мають вирішитись у перші місяці року: реальний запуск переговорів про членство в ЄС та затвердження багатомільярдного пакету допомоги на найближчі роки.

Обидва питання зараз, по суті, впираються в позицію угорського прем'єра Віктора Орбана. На грудневому саміті ЄС він несподівано не став ветувати рішення про початок переговорів з Україною (під таким же несподіваним тиском з боку німецького канцлера Олафа Шольца), а ось виділення Україні коштів у рамках ширшого пакету бюджетних пропозицій ЄС все ж таки заблокував.

Судячи з публічних висловлювань Орбана, блокувати початок переговорів про вступ України до ЄС він поки не стане – наголошуючи на тому, що у багаторічному процесі переговорів Угорщина матиме ще більше 70 можливостей накласти своє вето.

Володимир Зеленський із головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляйєн та президентом Європейської ради Шарлем Мішелем (фото: Getty Images)

Щодо європейських грошей, то принципове рішення про їх виділення вже прийнято, справа лише у процедурі. Якщо Орбан не відступить, тоді решта членів ЄС може піти іншим шляхом. Наприклад, Financial Times написало про плани Єврокомісії акумулювати 20 млрд євро для України через запозичення, гарантами яких стануть кілька країн ЄС, тоді вето Угорщини не треба буде оминати. Але в будь-якому разі, з урахуванням подальшого нагнітання Орбаном антиукраїнських настроїв, цього року "угорська проблема" в українських медіа обговорюватиметься часто.

У червні на вибори піде сам Євросоюз – протягом кількох днів у всіх державах-членах відбуватимуться вибори до Європарламенту. Топ-дипломат Жозеп Боррель днями заявив, що побоюється зростання підтримки правопопулістських партій на цих виборах.

Втім, дані соцопитувань поки що показують, що дві найбільші політичні групи Європарламенту, Європейська народна партія та Прогресивний альянс соціал-демократів можуть втратити кілька місць, але впевнено зберігають за собою лідируючі позиції зі значним відривом від конкурентів. Ультраправі популісти можуть отримати кілька зайвих десятків місць, але залишаються у впевненій меншості.

З політичної точки зору найважливішим є те, що Європарламент затверджує новий склад Єврокомісії, у тому числі її голову. Поки що виглядає так, що прихильна до України Урсула фон дер Ляйєн має всі шанси залишитися на своїй посаді.

Серед національних виборів у країнах ЄС найбільшу небезпеку для України становлять вересневі вибори в Австрії, де колишню популярність повернула правопопулістська Партія свободи, яка, ймовірно, увійде до складу нової коаліції. Її лідер, Герберт Кікль, відзначився закликами проти антиросійських санкцій та військової допомоги Україні. За найгіршого варіанта розвитку подій Віктор Орбан в особі Кікля отримає союзника у блокуванні європейської інтеграції України та підтримки Києва.

Наприкінці 2024 року варто очікувати зміни влади в одному з ключових союзників України, Великобританії, де після 14 років в опозиції лейбористи, напевно, повернуться до влади, змінивши консерваторів. Втім, політика Сполученого Королівства щодо України навряд чи сильно зміниться – принаймні під час візиту до Києва у лютому 2023 року лідер лейбористів Кір Стармер запевнив у цьому Володимира Зеленського, і загалом партія займає цілком проукраїнську позицію.

Ймовірний майбутній прем'єр Великобританії Кір Стармер (фото: Getty Images)

Звичайно, різними виборами на Заході перелік зовнішніх викликів для України цього року не обмежується.

Ізраїль, після перемоги над ХАМАС, може взятися за вирішення питання з іншою терористичною організацією, що базується на півдні Лівану, "Хезболлою", - а це загрожує подальшою інтернаціоналізацією конфлікту, активнішим залученням до нього Ірану, як головного спонсора "Хезболли", та інших локальних гравців. І тоді тема України із другої шпальти багатьох світових видань переміститься ще далі.

На Тайвані вже в січні відбудуться президентські вибори, і якщо владу збереже за собою правляча Демократична прогресивна партія, яка досить жорстко ставиться до материкового комуністичного Китаю, можна очікувати на ескалацію в регіоні з боку КНР.

В Індії у квітні відбудуться парламентські вибори, найбільші у світі за кількістю виборців, за підсумками яких чинний прем'єр Нарендра Моді ризикує втратити владу – ймовірно, у такому разі поточна співпраця країни зі США може послабитись.

Все агресивніше останнім часом поводиться і Північна Корея – її ракетні експерименти також можуть відвернути світову увагу від України. Зрештою, і сама Росія 2024-го може й надалі розширювати коло своїх союзників, які постачають їй озброєння та допомагають обходити західні санкції.

Співрозмовники РБК-Україна в українській владі дотримуються двох підходів в очікуваннях від зовнішньої ситуації в поточному році. Відповідно до першого, всі поточні проблеми, і на європейському, і на американському напрямах, хай і не без проблем, але вдасться вирішити.

Згідно з другим, союзники хоч і продовжать допомагати, але, цілком імовірно, не в достатніх для перемоги обсягах (як і спостерігається від початку повномасштабної війни).

У будь-якому разі, Захід уже так багато вклався у підтримку України, що не зможе дозволити собі програти війну. Для адміністрації Джо Байдена це особливо актуально у світлі не такої давньої болючої поразки в Афганістані.

Інший потенційний ризик – можлива спроба Білого дому вже ближче до виборів якось "зафіксувати результат", здобутий в Україні, представивши це як перемогу над російськими агресорами. На це вказують численні коментарі американських топ-чиновників про "50% відвойованої Україною території" – які стосуються ще 2022 року і зараз виглядають явно анахронічними.

Втім, про якісь "переговори", всупереч нав'язливому наративу західних медіа, поки що взагалі не йдеться - Банкова давно і планомірно спалила будь-які мости до "перемир'я" і поки не збирається будувати нові.

За словами одного з поінформованих співрозмовників видання, зараз і Україна, і США, і Євросоюз мають горизонт планування максимум до грудня 2024-го – далі простягається територія повної невідомості.