Президент США Дональд Трамп намагається завершити не тільки російсько-українську війну, а й інші конфлікти по всьому світу.
РБК-Україна розповідає, як йому це вдається і чи завжди оголошення Трампа про "кінець війни" відповідають дійсності.
Головне:
Речниця Білого дому Керолайн Левіт заявила, що вже давно настав час дати президенту США Дональду Трампу Нобелівську премію миру. Як підставу для цього Левіт згадала його активну миротворчу діяльність.
"Президент Трамп протягом шести місяців свого перебування на посаді в середньому забезпечував приблизно одну мирну угоду або припинення вогню на місяць", - заявила Левіт.
Трамп і сам не приховує бажання отримати Нобелівську премію миру, так само як її присудили його попереднику Бараку Обамі. Ба більше, Трампа уже номінували на цю нагороду Ізраїль, Пакистан і Камбоджа.
Проте на практиці не завжди роль президента США була вирішальною у врегулюванні, та й самі конфлікти не завжди закінчуються після його заяв про мир.
Конфлікт між Таїландом і Камбоджею несподівано спалахнув наприкінці липня, після стрілянини на кордоні. Військові обох країн звинуватили один одного у провокації. Загинуло щонайменше 36 осіб. Проте, сутички тривали ненадовго. 28 липня Трамп заявив про завершення цієї війни.
"Радий повідомити, що після втручання президента Дональда Дж. Трампа обидві країни досягли перемир'я і миру", – написав він у соцмережі Truth Social.
За даними американських медіа, Трамп пригрозив обом країнам призупинити торгівельні угоди, якщо бойові дії не припиняться. Зрештою, лідери Таїланду і Камбоджі зібралися у сусідній Малайзії, аби досягти домовленості. Водночас регіональна преса Південно-Східної Азії звертає увагу, що не тільки Трамп долучився до врегулювання.
Вирішальну роль відіграли інші чинники – посередництво Малайзії та Китаю, відносно відчутні втрати військової техніки, а також суспільне невдоволення в обох країнах. Приміром, за даними тайського видання Thai PBS в Таїланді вагомим став той факт, що населення було незадоволене через скасування святкувань на честь дня народження короля Махи Вачиралонгкорна.
Разом із тим, ситуація на кордоні залишається напруженою і ще може вийти з-під контролю.
Наприкінці квітня спалахнуло чергове загострення між Індією і Пакистаном. Причиною став терористичний напад у спірному регіоні Кашмір, який забрав життя 26 цивільних осіб. Індія звинуватила Пакистан у підтримці терористів та завдала ракетних ударів по ймовірних таборах бойовиків на території Пакистану. Останній завдав удару у відповідь. Також відбулися сутички на кордоні. І вже через 3 дні конфлікт пішов на спад.
США тримали контакт з обома країнами через держсекретаря Марко Рубіо та віце-президента Джей Ді Венса. За свідченням джерел The New York Times, Венс переконував прем'єр-міністра Індію Нарендру Моді розглянути альтернативи подальшим ударам, пропонуючи можливі "виходи" для Пакистану, хоча Моді не взяв на себе конкретних зобов’язань. Рубіо, зі свого боку, спілкувався з пакистанським генералом Асімом Муніром.
Роль США в цій історії залишається суперечливою. Пакистан заявляє, що вклад Штатів у врегулювання був значним, а от Індія наполягає, що залагодила конфлікт з Пакистаном напряму без посередників.
Сам Трамп згодом стверджував, що нібито його погрози припинити торговельні переговори з обома країнами та пропозиція розширити торгівлю в разі деескалації вплинули на припинення вогню.
Загалом, ні Індія, ні Пакистан не були зацікавлені у тривалому конфлікті. І це спростило роботу американським переговорникам. Як зазначив телеканал CNN, США "тиснули на відчинені двері", що і дало швидкий результат.
Конфлікт між ДРК і Руандою триває з 1990-х, але загострився на початку цього року через наступ на Конго повстанського угруповання "Рух 23 березня" (M23), яке підтримує Руанда.
27 червня 2025 року в Вашингтоні міністри закордонних справ ДРК і Руанди підписали мирну угоду за посередництва США і Катару. За словами Трампа, угода – це "величний тріумф", а його адміністрація зіграла ключову роль, зокрема через телефонні переговори та зустрічі з лідерами країн. The Washington Post зазначає, що цим займалися ті-таки віцепрезидент Джей Ді Венс і держсекретар Марко Рубіо.
Також значну роль у підготовці угоди зіграв Масад Булос, радник Держдепартаменту щодо питань Африки, а також мільярдер з Нігерії і тесть доньки Трампа Тіффані. Джерела в The New York Times повідомили, що Булос допоміг об’єднати проєкти мирних угод від ДРК і Руанди в єдиний документ, який став основою для підписання.
США пов’язали свою підтримку ДРК із доступом до багатих мінеральних ресурсів країни, зокрема танталу, кобальту, міді та літію, необхідних для технологій і конкуренції з Китаєм.
Хоча Трамп назвав угоду проривом, угруповання M23 не брало участі в переговорах і не зобов’язалося скласти зброю. Представник M23 заявив, що група віддана паралельним переговорам у Катарі, а не угоді в Вашингтоні. Порушення перемир’я почалися невдовзі після підписання, і наразі тривають зіткнення низької інтенсивності.
Конфлікт Ізраїлю та Ірану триває вже декілька десятиліть. Іран після ісламської революції 1979 року заявив про ціль – знищити Ізраїль. З того часу він створив по всьому Близькому Сходу мережу угруповань, які просувають його інтереси та час від часу атакують Ізраїль. Крім того, Іран працював над створенням ядерної зброї, що в Ізраїлі розглядали як екзистенційну загрозу для себе.
12 червня Ізраїль завдав превентивного масового удару по ядерних об'єктах, протиповітряній обороні та військовому командуванню Ірану. Причиною ударів стали дані ізраїльської розвідки, які засвідчили, що Тегеран дуже близький до створення ядерної зброї. Відповідно, скоро могла б настати "точка неповернення", після якої ядерну програму було б не зупинити. У відповідь Іран завдав дронових та ракетних ударів по Ізраїлю.
США і раніше, і під час 12-денної війни тримали контакт з обома сторонами, а під її кінець долучилися до атак на Іран. Частина ядерних об'єктів Ірану знаходиться глибоко під землею, тож невразливі для ізраїльських атак. Єдиний засіб, який може їх знищити – бункерні бомби GBU-57 – є на озброєнні лише у США. Зрештою, американські бомбардувальники B-2 їх використали, після чого Трамп оголосив, що ядерну програму знищено, а війну закінчено.
Як потім підтвердили низка незалежних джерел, це не зовсім так. Американські бомби лише частково пошкодили підземні об'єкти. Крім того, Іран міг вивезти частину вже збагаченого урану для ядерних боєголовок. Та зважаючи на загальні серйозні втрати у конфлікті, іранське керівництво пішло на діалог. Наразі між США та Іраном тривають переговори щодо майбутнього ядерної програми. Їх курує спецпредставник США щодо Близького Сходу Стівен Віткофф, також відповідальний за діалог з Росією.
Втрутившись у цей конфлікт, Трамп вирішує проблему, яку сам же створив під час свого першого президентського терміну. У 2015 році між Іраном та 6 західними країнами було укладено угоду яка передбачала контроль над ядерною програмою в обмін на зняття з Ірану частини санкцій. Однак, у 2017 році Трамп одноосібно вивів США з угоди та відновив санкції. Іран своєю чергою почав активніше працювати над ядерною зброєю. В ході нинішніх переговорів почасти йдеться до повернення до ситуації 2015 року.
В ході переговорів про завершення російсько-української війни Трамп використовує ті самі інструменти та моделі поведінки, що і в інших випадках: човникову дипломатію, погрози санкціями та торговими тарифами. Також США не забувають про власні економічні інтереси та доступ до критично важливих ресурсів.
Проте у більшості інших випадків, коли Трампу справді вдалося "завершити війни", у цьому були зацікавлені також самі сторони конфлікту. Проте у російсько-українській війні Москва поки що не виказує бажання йти на мир, а це для Трампа є одним із найскладніших сценаріїв.
Якщо президент США таки зважиться тиснути на Росію і змусить її до миру, його шанси отримати Нобелівську премію миру справді різко зростуть – адже російсько-українська війна є наймасштабнішим збройним протистоянням у Європі за останні 80 років. .
При написанні матеріалу використовувались публікації Thai PBS, CNN, The New York Times, Washington Post, Politico.