Кандидат на захист. Чому Україні не було місця в НАТО і що змінила війна з Росією

За три тижні, 11-12 липня у Вільнюсі відбудеться черговий саміт НАТО. З огляду на російську агресію проти України, він точно не стане пересічною подією. Але чи стане саміт для України епохальним – питання досі відкрите.

Побажання, чи скоріше навіть вимоги України до Альянсу давно відомі. Києву потрібні дві речі: фіксація майбутнього членства в НАТО з чітким планом вступу (але без обтяжливого багаторічного ПДЧ) та отримання гарантій безпеки на період до приєднання до Альянсу.

Позиція України озвучується досить категорично. "Я хочу бути дуже відвертим із нашим суспільством. І якщо ми розуміємо, що нас там не чекають і гарантій нам ніхто на папері не дасть – юридичні гарантії, не "Будапештські гарантії", а серйозні гарантії – то для чого ми зустрічаємось, щоб що?" – заявив на нещодавній зустрічі з українськими журналістами президент Володимир Зеленський. У випадку, якщо цих задач досягнути не вдасться, голова держави у Вільнюс, очевидно, взагалі не поїде.

Один із західних співрозмовників РБК-Україна зазначив, що подібна категоричність українського президента загалом зрозуміла – і фактично є стандартною практикою будь-яких перемовин. Від самого початку повномасштабної війни Зеленський ставив планку вимог до Заходу дуже високо – і зрештою, за багатьма пунктами Україна зрештою таки досягала бажаного.

Водночас, на Заході є побоювання, що категоричність української влади (зокрема, якщо Зеленський і справді показово не приїде до Вільнюсу) може внести тріщину у стосунки між Альянсом та Україною, однозначним бенефіціаром чого стане Росія.

Інший ризик – можливість розколу між "українооптимістами", що підтримують якнайскорішу інтеграцію України в НАТО (Польща, країни Балтії тощо), та "україноскептиками", які займають куди стриманішу позицію (зокрема Німеччина).

Практика показує, що досягнути консенсусу між усіма країнами НАТО, яких зараз налічується 31, буває доволі непросто – надто коли йдеться про якесь суперечливе питання. Достатньо поглянути на епопею зі вступом до НАТО Швеції та Фінляндії, яка поки завершилась лише наполовину. А до України в будь-якому випадку питань буде не менше, аніж до скандинавів.

Сполучені Штати, безумовно, грають в Альянсі домінуючу роль, для багатьох союзників позиція Вашингтону є маяком (це чудово видно на прикладі поставок до України західної зброї) – однак не варто вважати, що з будь-якого принципового питання США можуть легко "зламати через коліно" когось зі скептиків. Особливо, якщо йдеться не про одну-єдину країну, а про декількох (очевидно, це якраз випадок України).

Офіційного запрошення до НАТО у Вільнюсі Україна не отримає (фото: Getty Images)

Протягом останніх тижнів РБК-Україна офіційно та неформально спілкувалось з багатьма українськими та західними співрозмовниками щодо теми безпекових гарантій. Усі вони визнають: станом на зараз жодної визначеності немає.

Зокрема і на базове питання: що саме мають являти собою ці гарантії. Плутанини додає і те, що навіть бачення українського влади щодо гарантій суттєво змінювалось із часом. Так, коли концепція гарантій була озвучена вперше (на далеких вже переговорах у Стамбулі наприкінці березня минулого року), українська влада запевняла, що йтиметься про певні гарантії "потужніші, ніж колективна безпека НАТО", що апріорі виглядало нереалістично.

Згодом стало зрозуміло, що до повноцінного вступу України в Альянс жодна країна не посилатиме сюди своїх солдат, щоб воювати з росіянами. Тож, по суті, гарантії в їх українському баченні зараз передбачають продовження поточної західної військової та фінансової підтримки, збереження санкцій проти Росії тощо. Усе, що є зараз, але більш формалізовано, більш зобов'язливо та конкретно – і закріплено цілим пакетом договорів із країнами-гарантами. І перший етап – багатосторонній рамковий договір, Україна хотіла би підписати вже на саміті у Вільнюсі.

Наскільки це реалістична перспектива – ймовірно, стане зрозуміло вже ближче до саміту, десь за тиждень-півтора. За інформацією РБК-Україна, Київ пропонує партнерам взяти на себе досить конкретні зобов'язання щодо поставок зброї та іншої допомоги, а ті, в свою чергу, тяжіють до більш декларативних формулювань. Один з поінформованих співрозмовників РБК-Україна у владі припустив, що остаточно система безпекових гарантій буде формалізована аж по завершенню війни з РФ, паралельно з якимось "мирним договором".

Не більше ясності і у питанні вступу в НАТО. Україна хоче отримати чіткі запевнення в тому, що по завершенні війни з Росією членство в НАТО стане питанням вирішеним, з коротким перехідним етапом. Для цього у Вільнюсі треба отримати запевнення що Україна буде членом НАТО – а не повторення стандартних формулювань про "політику відкритих дверей".

На даний момент вже з 20 країнами-членами Альянсу підписані декларації про підтримку членства України в НАТО – але не всі з них передбачають, що це неодмінно станеться в осяжній перспективі після завершення війни.

Повідомлення топових західних медіа з посиланням на їхні поінформовані джерела ситуацію не стільки прояснюють, як заплутують. Приміром, за інформацією Politico, генсек НАТО Єнс Столтеберг нібито неофіційно повідомив, що дедалі більше країн НАТО готові затвердити спрощену процедуру вступу України в Альянс, без виконання ПДЧ. А за даними Axios, таку позицію підтримав і особисто президент США Джо Байден. Втім, сам Байден невдовзі цю інформацію публічно спростував.

Станом на зараз зрозуміло те, що офіційного запрошення до НАТО у Вільнюсі Україна не отримає – про це відкрито заявив Столтеберг, який за останні півтора роки став значно активніше підтримувати Україну, ніж до повномасштабної війни.

Натомість союзники, ймовірно, запропонують Україні змінити формат співпраці – замість Комісії Україна-НАТО створити Раду Україна-НАТО. Це означатиме значно тіснішу співпрацю з Альянсом, хоча широкій українській аудиторії подати заміну Комісії на Раду як велику перемогу буде дуже непросто. Тож у Києві до такої ідеї поставились доволі обережно. "Заснувати Раду Україна-НАТО без рішучого кроку до членства - все одно, що надати танк без гармати. НАТО потрібна Україна як держава-член альянсу, а не просто привілейований партнер", – заявив голова МЗС Дмитро Кулеба.

В будь-якому разі, отримати за підсумками вільнюського саміту офіційний документ – комюніке саміту – в якому було би чітко вказано, що Україна точно стане членом НАТО по завершенні війни, поки виглядає вкрай складним завданням, адже під цим документом треба буде зібрати підписи усіх 31 члена Альянсу.

Дорога України до повноцінного членства в НАТО точно буде дуже тернистим – а поки РБК-Україна нагадує про шлях, який Київ вже пройшов на шляху євроатлантичної інтеграції.

Проба пера

Партнерство України та НАТО розпочалося фактично відразу після розвалу Радянського союзу. У 1992 році, за каденції Леоніда Кравчука, Україну вперше відвідав генеральний секретар Альянсу. Про вступ в Альянс тоді не йшлося, але за результатами візиту Україна отримала статус країни-партнера НАТО, в якому залишається по сьогодні.

У 1993 році Верховна рада затвердила основні напрямки зовнішньої політики України, серед яких значилася співпраця з Альянсом. Через рік Україна приєдналася до програми "Партнерство заради миру". А вже у 1995 році була схвалена перша індивідуальна програма партнерства з НАТО.

Генсек НАТО вперше відвідав Україну в 1992 році (фото: nato.int)

У липні 1997 року на саміті у Мадриді було підписано один з основоположних документів для відносин України з НАТО – Хартію про особливе партнерство. Це значно розширило можливості співпраці. Восени того ж року започаткували Комісію Україна-НАТО.

У 2002 році тодішній президент Леонід Кучма, оголосив, що Україна хоче вступити в НАТО. "Подальше підтримання позаблокового статусу є безперспективним для України, в деяких випадках і шкідливим", – пояснював таке рішення тодішній секретар РНБО Євген Марчук.

Того ж року на Празькому саміті було підписано План дій Україна-НАТО, який був аналогом Плану дій щодо членства (ПДЧ), який підписують із НАТО всі кандидати на вступ до Альянсу. В документі для України спеціально змінили послідовність розділів та їхні назви, щоб не було великої схожості з ПДЧ. Сьогодні такий крок пояснюють тим, що НАТО не надто вірило в щирість євроатлантичних прагнень Кучми.

Вперше про намір привести Україну в НАТО заявив Кучма (фото: Getty Images)

Приблизний термін вступу в НАТО тоді був визначений у 5-10 років. Це означало, що Україна, за оптимістичного сценарію, могла б приєднатися до Альянсу у 2007 чи 2008 році.

Але євроатлантична політика адміністрації Кучми протрималася недовго. У 2004 році Кучма виключив з Воєнної доктрини положення про вступ України до НАТО. Того ж року в країні відбудеться "Помаранчева революція", а до влади прийде Віктор Ющенко.

Ющенко – Так, НАТО – Ні

Прихід Ющенка до влади на тлі "Помаранчевої революції" знаменував відмову України від кучмівської багатовекторності та взяття курсу на євроатлантичну інтеграцію. У 2005 році Україна та НАТО активізували діалог щодо членства. Намір приєднатися до НАТО знову повернувся до Воєнної доктрини.

Того ж року Ющенко взяв участь у саміті Альянсу в Брюсселі, де Україна була єдиною не "натівською" країною. Тоді Ющенко заявив про бажання України приєднатися до ПДЧ в НАТО. "Ми хочемо бачити Україну інтегрованою і до ЄС, і до Північноатлантичного блоку", – говорив він після засідання Альянсу.

Ющенко відновив рух України в НАТО після відходу Кучми (фото: Getty Images)

У квітні 2006 року прес-секретар генсека НАТО Джеймс Аппатурай заявив, що всі країни Альянсу підтримують якнайшвидшу інтеграцію України. Того ж року відбулися засідання Комісії Україна-НАТО та Ради євроатлантичного партнерства за участі українського міністра оборони.

Та, попри таку активізацію, вступ до НАТО не користувався підтримкою серед населення. Якщо в червні 2002 році кількість прихильників та противників НАТО була рівною – 32%, то в липні 2006 року опитування були не на користь Альянсу – проти вступу були 63%.

Навесні 2006 року в Україні відбулися парламентські вибори, за результатом яких уряд очолив Віктор Янукович. Рух в НАТО зупинився, але не надовго. Вже через рік Ющенко розпустить Кабмін Януковича, а після перевиборів коаліційний уряд очолить Юлія Тимошенко.

У 2006 році українці не підтримували членство в НАТО (фото: Getty Images)

В середині січня 2008 року Ющенко, Тимошенко і тодішній спікер парламенту Арсеній Яценюк направлять спільний лист генсеку НАТО Яапу Де Хооп Схефферу. В цьому історичнму документі, який отримав назву "лист трьох", Київ попросив розглянути можливість приєднання України до ПДЧ на саміті в Бухаресті.

Але за місяць до саміту прикрашений "регіоналами” повітряними кульками з написом "НАТО – НІ" парламент підтримає постанову про те, що рішення щодо приєднання до ПДЧ та вступу України до Альянсу ухвалюється тільки за результатами всеукраїнського референдуму.

Бухарестська зрада

Бухарестський саміт у квітні 2008 року виявився провальним для України. Україна, як і Грузія, не отримали ПДЧ. В НАТО тоді запевнили, що Київ колись приєднається до Альянсу і пообіцяли, що повернуться до цього питання у грудні.

"НАТО вітає євроатлантичні прагнення України і Грузії щодо членства в НАТО. Ми досягли згоди, що ці країни будуть членами НАТО", – сказав тоді генсек Яап Де Хооп Схеффер.

Формальним приводом для відмови надати Києву ПДЧ на саміті у Бухаресті стала політична нестабільність в Україні. Але вплив на таке рішення країн НАТО мала й позиція Росії. На саміт був запрошений російський президент Володимир Путін.

Путін на саміті НАТО виступив проти членства України та Грузії (фото: Getty Images)

У своєму зверненні до генсека НАТО Путін виступив проти приєднання України та Грузії до Альянсу. Він заявив, що Україна – "складна держава з подарованих територій", третину населення якої нібито становлять етнічні росіяни. Також Путін натякав і на територіальні претензії на Крим.

"Це складне державне утворення. І якщо ще внести туди "натівську" проблематику, це взагалі може поставити на межу існування самої державності. Хто нам може сказати, що в нас там немає жодних інтересів? Південь, південь України повністю, там тільки одні росіяни. Крим просто отриманий Україною рішенням Політбюро ЦК КПРС. Ми нічого намагаємося не збуджувати, дуже акуратно діємо, але ми просимо і наших партнерів діяти також виважено", – йшлося в його промові на саміті.

Вже у 2023 році Кондоліза Райс, яка у 2008 році була держсекретарем США, розповіла, що Вашингтон та інші члени НАТО були готові надати Україні ПДЧ на саміті в Бухаресті, але через позицію Путіна відмовилися від цієї ідеї.

"Того дня ми вирішили, що цього не можна зробити. Попри те, що США та президент Буш були впевнені, що час надати Україні ПДЧ настав", – пояснила вона, пригадавши, як Путін на саміті називав Україну "несправжньою" та "нероздільною з РФ".

На думку ж Ющенка, рух України в НАТО зазнав провалу на саміті в Бухаресті через позицію Німеччини та Франції, які закликали не поспішати з рішенням про ПДЧ. За його словами, тодішня німецька канцлер Ангела Меркель пояснювала свою позицію тим, що тільки третина українців підтримували тоді членство в НАТО.

"З Меркель відбувся дуже короткий, хвилин на п’ять, діалог. Вона каже: пане президенте, одна з проблем, яка нас зупиняє, це те, що на сьогодні тільки третина українців поділяють проект НАТО. Наша розмова на цьому закінчилася. Для мене аргументи, які Меркель висловила тоді, до сьогоднішнього дня не прийняті та неприйнятні. Це слабкі аргументи, на яких не могло базуватися те рішення", – розповідав Ющенко в одному з телеефірів.

Німеччина та Франція були проти рішення щодо України на саміті в Бухаресті (фото: Getty Images)

Через кілька місяців після Бухарестського саміту Путін розв’яже війну проти Грузії. А в Україні через два роки до влади прийшов Янукович, який закріпив в законодавстві позаблоковий статус. Питання НАТО було зняте з порядку денного, а Україна почала зближення з РФ.

Відновлення курсу на НАТО

Україна відновила свій курс на НАТО після Революції гідності та початку російського вторгнення в Крим та на Донбас. Зокрема, у грудні 2014 року Рада скасувала позаблоковий статус.

Підтримка членства в НАТО серед українського населення також зросла. У 2014 році опитування показували 47,8% за вступ до Альянсу і 32,4% – проти. Але у 2017-2018 роках рівень підтримки знизився до близько 41%.

У вересні 2018 року тодішній президент Петро Порошенко вніс до парламенту пропозицію закріпити прагнення вступити в НАТО та ЄС в Конституції. Відповідний законопроект був схвалений нардепами незадовго до президентських виборів у 2019 році.

Порошенко закріпив вступ в НАТО на рівні Конституції (фото: twitter.com/poroshenko)

Тоді таку ініціативу Порошенка пояснювали небажанням допустити "реванш", у випадку приходу до влади проросійських сил. У такому випадку для відмови від руху в НАТО довелося б знову змінювати Конституцію, а знайти для цього потрібні 300 голосів в парламенті було б не так просто.

Та, попри острахи "реваншу", до влади у 2019 році прийшов Володимир Зеленський, який продовжив вести Україну в НАТО, а у жовтні наступного року під час візиту до Британії заявив, що Київ хоче отримати ПДЧ.

Навіщо Україна вимагала ПДЧ і чому передумала

Навесні 2021 року на тлі загострення ситуації на окупованому Донбасі Росія почала активно стягувати війська до кордонів України. Щоб нівелювати загрозу українська влада вирішила отримати ПДЧ, вважаючи, що це стане сигналом НАТО для Росії почати деескалацію.

На початку квітня Зеленський звернувся до генсека НАТО Єнса Столтенберга і закликав ухвалити рішення щодо ПДЧ. "Пане Столтенберг, ми віддані реформуванню нашої армії та оборонного сектору, але одними реформами Росію не зупинити. НАТО – це єдиний шлях до закінчення війни на Донбасі. ПДЧ для України стане справжнім сигналом для Росії", – написав тоді Зеленський у Twitter.

Надання ПДЧ на саміті у Брюсселі фактично б означало початок приєднання України до НАТО, що мало б стати перешкодою для нового нападу РФ. Але, як вже відомо, рішення про ПДЧ на саміті не було, а вже 24 лютого 2022 року Путін наказав військам почати повномасштабне вторгнення.

Такий розвиток подій змусив Київ відмовитися від ПДЧ та перейти до радикальніших кроків – офіційно подати заявку на вступ до НАТО.

Україна після вторгнення РФ подала заявку на вступ в НАТО (фото: president.gov.ua)

Після початку російського вторгнення Фінляндія та Швеція прискорено, без попереднього ПДЧ, подали заявку в НАТО, що показало, що такий сценарій можливий. Тому 30 вересня 2022 року Україна відправила НАТО і свою офіційну заявку, наголосивши, що вже готова приєднатися до Альянсу.

"Україна як країна та Збройні сили України стали членами НАТО. Де-факто, але не де-юре. Тому що у нас є зброя та розуміння, як її використати. Я впевнений, що в найближчому майбутньому ми станемо членами НАТО де-юре", – заявляв міністр оборони України Олексій Резніков.

Повномасштабна війна кардинально вплинула і на ставлення до НАТО самих українців. У жовтні 2022 року соцопитування показували рекордну підтримку – 83%. Проти були всього 4%.

Чому Росія проти України в НАТО

Головним та, напевно, єдиним противником України в НАТО є Росія. Путін болісно ставиться до розширення Альянсу. Він постійно звинувачує НАТО у нібито порушенні домовленості про нерозширення на схід, та стверджує, що колись РФ нібито отримала право вето на розширення Альянсу.

Мова йде про обіцянку, яку держсекретар США Джеймс Бейкер нібито дав президенту РФ Борису Єльцину в 1990 році, що НАТО ні на дюйм не розшириться на схід. Після цього відбулося п’ять етапів розширення Альянсу.

У травні 1997 року Єльцин взагалі заявив, що Москва отримала право вето на розширення НАТО. Але такої обіцянки не було закріплено в жодному документі. Вже у 2022 році ці заяви стали однією з надуманих причин РФ для вторгнення в Україну.

"Слухайте, у 1990 році нам сказали: "Жодного дюйма на схід", і цю обіцянку було порушено. У 1997 році нам сказали, що ми отримаємо право вето, і це теж порушено. Ми не можемо довіряти Заходу. Тому я повинен демілітаризувати Україну", – пояснював своє рішення Путін.

Путін завджи болісно сприймав можливість вступу України в НАТО (фото: Getty Images)

Ще одною надуманою російською причиною, чому Україна не може бути в НАТО, була нібито загроза безпеці самої РФ. "Уявімо собі, що Україна стане членом НАТО. Підлітний час від Харкова, скажімо, або, не знаю, Дніпропетровська до центральної частини Росії, до Москви, зменшиться до 7-10 хвилин. Це для нас червона лінія чи ні?”, – істерив Путін.

Також очільник Кремля боявся, що ставши членом НАТО, Україна вирішить силою повертати Крим та Донбас. А це, як стверджував Путін, призвело б до конфлікту між Альянсом та РФ, оскільки могла б бути активована 5-та стаття статуту НАТО.

Однак на подібні заяви Путіна в НАТО давали чітку і однозначну відповідь – не Росії вирішувати, чи буде Україна в Альянсі.