Вибори, що змінять усе: чи зможе Вірменія вирватися з тіні Росії?

7 червня у Вірменії відбудуться парламентські вибори. Найбільші політичні сили - партії "Громадянський договір" та "Айастан" - вже визначилися зі своїми кандидатами. Ключове протистояння, як і раніше, зосереджене навколо двох фігур - Нікола Пашиняна та Роберта Кочаряна.

По суті, йдеться про вибір між двома принципово різними моделями майбутнього Вірменії.

З одного боку - курс, обраний Пашиняном: мир у регіоні, вихід із багаторічної логістичної блокади, диверсифікація зовнішньої політики. І найголовніше - відмова від ролі сателіта Росії.

З іншого боку - лінія експрезидента Кочаряна: відновлення війни з Азербайджаном і нові жертви, дестабілізація регіону та васальна залежність від Кремля.

Ні для кого не секрет, що Кочарян - давній друг Путіна та прихильник "стратегічного союзу" з РФ.

У 2018 році в інтерв’ю російській газеті "Коммерсант" він визнав, що їхні відносини з господарем Кремля "дуже щирі, відверті, прямі… я відчув якусь хімію між нами". У 2020-му російський ставленик на своїй особистій сторінці у Facebook опублікував відео, присвячене дружбі з Путіним, де називав його "лідером наддержави, другом, товаришем і союзником".

Повторне "просування" Кочаряна є відвертим планом Москви щодо повернення Південного Кавказу в орбіту свого впливу. За кілька місяців до висунення своєї кандидатури, у жовтні 2025 року, Кочарян поїхав до Москви і зустрівся з куратором Кремля з питань Вірменії Сергієм Кирієнком. Фактично - отримав інструктаж.

Одразу після цієї поїздки Кочарян, за правління якого значна частина стратегічної інфраструктури Вірменії перейшла під контроль Москви, заявив: "Лише РФ може побудувати модульну атомну електростанцію для Вірменії". Спроби ж Пашиняна знайти партнерів у США, Китаї та Південній Кореї він розкритикував і назвав "пусканням пилу в очі". Ще через місяць маріонетка Кремля запропонував зробити Росію гарантом миру з Азербайджаном.

Кочарян, який також є експрезидентом невизнаної республіки Нагірний Карабах, є затятим противником миру на Південному Кавказі. Протеже Москви виступає за відкриту конфронтацію з Туреччиною та Азербайджаном, а основа його генеральної лінії - це війна. Не випадково Кочарян і партія АРФ Дашнакцутюн вирішили спільно брати участь у майбутніх виборах у складі блоку "Айастан".

Дашнакцутюн - одна з найстаріших вірменських політичних партій, заснована у 1890 році. Агітатори, зброя та гроші надходили з Росії. Командирами часто були російські вірмени. Вона відома своїми жорсткими й терористичними методами, які нерідко суперечили інтересам вірменського народу.

У 1917-1918 роках, під час Російської революції та хаосу, що панував тоді, була створена Перша Республіка Вірменія, якою керували дашнаки. Не маючи широкої соціальної підтримки, вони фактично нав’язали свою владу більшості населення. Навіть національний герой Андранік вигукував: "…Я й чути не хочу про такий самопроголошений уряд… Дашнакська партія переслідувала всіх тих, хто не підкорявся її примхам і не ставав знаряддям у її руках".

Вірменські чиновники неодноразово звинувачували їх в узурпації та диктаті. Вони постійно розв’язували війни з сусідами (6 військових конфліктів за 2,5 року), і не лише з мусульманами, а навіть із християнською Грузією. Грузинський прем’єр Жорданія у 1918 році підкреслював, що дашнакський уряд "не може перебувати в мирних відносинах із сусідами…".

Усі ці історичні свідчення зібрані в унікальній праці українського історика Кузарі "Зникла цивілізація", де поетапно показано, як Росія століттями використовує вірмен як маріонеток у своїй зовнішній політиці.

Такої ж генеральної лінії, як і проросійський Дашнакцутюн, дотримується Кочарян. Протеже Кремля, щоб зберегти у Росії важелі тиску на регіон, протягом багатьох років перешкоджав мирному процесу з Азербайджаном. Очевидно, що нинішній мир на Південному Кавказі, досягнутий завдяки посередництву США, суперечить інтересам Путіна та його маріонетки.

Саме тому РФ знову просуває Кочаряна як свого ставленика, прагнучи повернути Південний Кавказ у стан хронічної конфронтації та утримати регіон у зоні свого впливу.

Повернення Кочаряна в політику може означати повну капітуляцію перед Москвою (фото: Getty Images)

Це давня практика. Росія історично використовувала вірмен для реалізації своїх імперських цілей. Один із засновників вірменського націоналізму Португалян у 1895 році з гіркотою підсумував: "Росія, щоразу приходячи й вирішуючи свої проблеми руками вірмен, залишала нам "подарунок" - лють мусульман щодо вірмен".

Після російсько-турецької війни 1877-1878 років Росія відправила офіцера своєї військової розвідки Костянтина Камсаракана до найбільш заселеного вірменами регіону Туреччини - на сході країни, неподалік від російського кордону. Завдяки його зусиллям було створено з молоді перші вірменські бойові організації, спрямовані на диверсії, теракти та повстання.

Роль цієї людини у долі вірменського народу величезна, однак його ім’ям не названо ні міста, ні вулиці у сучасній Вірменії. Вперше його значення для історії Південного Кавказу було відображено у вже згаданій книзі "Зникла цивілізація", де по-новому розкрито історичні події з XIII ст. і процеси, що визначили сучасну етнічну й політичну карту не лише Південного Кавказу, а й Східної Європи та Центральної Азії.

Камсаракану, як і його покровителю, були байдужі інтереси місцевих вірмен. Ідея незалежності була чужою для турецьких вірмен, багато з яких обіймали важливі посади в Османській імперії. Але Росія руками Камсаракана цілеспрямовано нацьковувала вірмен проти турків, унаслідок чого прирекла їх на багаторічну ворожнечу.

Сьогодні цей сценарій повторюється. Майбутні вибори - це переломний момент в історії Вірменії. Або країна знову опиниться в ізоляції та залежності від Кремля, або стане самостійним і значущим гравцем регіону, де можливий сталий мир. І це повинні чітко усвідомлювати партнери Вірменії, передусім на Заході.

Повернення Кочаряна в політику може означати повну капітуляцію перед Москвою (фото: Getty Images)

У разі перемоги Кочаряна Вірменія опиниться в руках реваншистських і проросійських сил, що прямо суперечить інтересам США, які реалізують у регіоні стратегічні інфраструктурні проєкти.

Саме тому ключовим завданням партнерів офіційного Єревана має стати недопущення відновлення контролю Москви над Вірменією та збереження її права на самостійний вибір свого майбутнього.