Ветеран ЗСУ Ігор Шепетін: Росія сама ніколи не зупиниться, її треба зупинити

Ігор Шепетін - бойовий офіцер, який пройшов війну з 2015 року, командував 135-м батальйоном тероборони на Бахмутському напрямку та був поранений у бою. Після реабілітації повернувся до ладу, а зараз – претендує на посаду директора Бюро економічної безпеки.

Про те, як починалася повномасштабна війна в Києві, що відбувається з конкурсом на посаду директора Бюро економічної безпеки і як ветерани інтегруються в цивільне суспільство, Шепетін розповів в інтерв'ю РБК-Україна.

– Ви один з тих військових, які розпочали свій шлях ще до повномасштабного вторгнення, у 2015 році. Це вам допомогло у перші дні? Ви були готові, ви не здивувалися, які у вас були емоції?

– У 2022 році, як і всі громадяни, ми розуміли, що відбуваються певні події, що ворог готується до можливого нападу. Але до кінця не вірили, що таке може відбутися, що наші сусіди можуть так себе повести, так нахабно вдарити нас у спину. Тому я, як і всі громадяни, не на 100% був готовий, на жаль.

– Здивувались?

– Так. Ну ми розуміли в останні дні, що ситуація накаляється, була різна інформація, здивування було. Моя родина, мої діти були зі мною.

– Чоловіки, які пішли на війну вже після повномасштабного вторгнення, осягали її вже по ходу справи. А ця війна все ж відрізняється від тої, яка була до 2022. Напевно з досвідом легше?

– Легше і цей досвід допоміг потім в подальших діях, в подальшому формуванні підрозділу, в бойовій діяльності. Досвід дуже знадобився.

– На початку великої війни ви вирішили очолити батальон ТРО. Ці люди, які пішли до вас, якими вони були?

– Ситуація дуже складна була, це ж перші два тижні з початку війни. Я спочатку знаходився на посаді начальника управління внутрішньої безпеки та протидії корупції Державної служби надзвичайних ситуацій. Я по тривозі прибув на місце служби, поспілкувався з головою, зрозумів, що ніяких практичних завдань мені ніхто не ставить. Тоді ми вирішили сформувати добровольче формування територіальної громади. Деякі люди плутають це з територіальною обороною, але це не зовсім так, ДФТГ входить у склад територіальної оборони. ТРО – це окремий рід військ ЗСУ. Це такі ж військовослужбовці, як і всі інші.

Вже пізніше мені запропонували очолити батальон. Ситуація була дуже складна, потребувала жорстких, швидких рішень. І ми почали формувати списки в батальон. Це дуже цікаво. Зараз згадуємо ці моменти з посмішкою, але тоді було зовсім не до сміху. Зброя, списки особового складу, люди… Люди були тоді дуже мотивовані. Ми тоді не знали слова "ухилянт". Такого не було навіть в голові.

Люди приходили, стояли в чергах. Намагалися домовитися за якісь міні-хабарі – принтери, ноутбуки, щоб їх взяли в ЗСУ. Але всі пам'ятають, що всі хотіли брати участь, розуміли, що потрібно захищати землю. Різні люди. Фінансисти, банкіри, CEO різних серйозних компаній, бандити, СБУшники, дуже багато різних людей. Всі були вмотивовані, у мене батальон складався повністю з добровольців і це мені дуже допомагало у виконанні складних бойових завдань.

– А яким був Київ у перші дні?

– Пустий. Я пам'ятаю Київ, коли їхав у перші дні, він був взагалі пустий.

– Мені один знайомий описав Київ у перші дні, як фортецю, яка наче "трошки наїжачилась".

– Так, так і було. Всі готувалися. Цивільні люди, більшість родин і дітей покинули місто. Тому ми готувалися. Ми знаходилися на території Обухівського району і готували його. Він дуже великий за своєю площею, дуже багато міст і територіальних громад входить у склад району. Ми готувались до оборони, там був небезпечний напрямок. Було складно, але ми всі були згуртовані, за короткий проміжок часу виконали всі поставлені завдання, налагодили комунікацію з усіма і були повністю готові. Ми і зараз готові.

"Наше завдання було – нанести ворогу максимальне ураження і утримати місто"

– У вас було багато боїв. Ви брали участь у великій кількості бойових зіткнень, але поранення отримали в Бахмуті. Як це сталось?

– Батальон брав участь в боях за багатьма напрямками. З літа 2022 року, коли почались бої за Северодонецьк, Лисичанськ, Ямполівку, Торське, поблизу Бахмута, сам Бахмут, потім Часів Яр. Я далі батальон продовжив свій шлях, зараз хлопці воюють на складних напрямках.

Бахмут – це була складна операція. Мій батальон знаходився на піку своєї бойової готовності. За допомогою небайдужих людей мені командування дозволило створити власний навчальний центр. Я залучив туди спеціалістів, ветеранів США, вони також допомагали в підготовці. Ми отримали наказ від Верховного головнокомандувача, бо це вирішувалось на Ставці, а потім від командувача ТРО, генерала Ігоря Танцюри. Він мені зателефонував і сказав – ви готові батальоном вийти на складне завдання? Ми підтвердили бойовий стан нашого духу, сказали, що ми готові в складі батальйону, щоб нас не розривали, що ми готові тримати складну ділянку фронту, але разом.

І коли підрозділи залишали місто в останні місяці, вони потребували відновлення, ми з новими силами зайшли в місто і зайняли свою фортецю з житлових будинків. Серйозну ділянку, цілий квартал.

– А в чому полягало завдання?

– Нанести максимальне ураження ворогу і максимально по часу утримати місто. Це були як раз сакральні для ворога дати – 1 травня, потім 9 травня, ставка у них була, "вагнерівці" вже били себе в груди, що вони вже захватять от-от місто. Коли я заходив у місто, мені деякі командири, які виходили, говорили, що ми протримаємося два-три дні. Але ми протримались дуже довго і знищили багато ворогів.

– А скільки протримались?

– Ми протримались у безперервному бою 21 день. Це коли вже 95% міста було захвачено ворогом. Складність була не у веденні стрілецьких боїв, а у перевазі артилерії ворога. Ворог насипав з усіх видів озброєння – гради, баражуючі боєприпаси, керовані авіабомби, міномети, ствольна артилерія, танки. Були дуже інтенсивні обстріли, було складно.

– Як ви дістали поранення?

– Я зайшов першим у місто, керував процесом заходу хлопців на позиції. Так само я керував процесом виходу батальйону. Ми виходили одними з останніх, ми залишили найбільш підготовлених бійців, щоб ми могли вийти пішки, бо вже під час цього останнього місяця було дуже складно заїхати і виїхати. Якщо ти заїхав, не факт, що ти виїдеш на цій броні з міста. Були проблеми з логістикою.

Мені вдалося евакуювати в останні дні понад 50 "трьохсотих" і я залишив тих, хто може вийти сам. Тому що там досить складна була ділянка для виходу. І оскільки ворог вже також здійснював аеророзвідку, розумів, що залишилось близько 10 будинків і вся артилерія працювала по цих будинках. І ми коли виходили, за мною приїхала броня, декілька броньованих автомобілів були знищені перед цим. Наше місце дислокації було вже зрозумілим для ворога, тому він завдав удар баражуючим боєприпасом і нас завалило у підвалі. Ми відкопалися, вийшли на звязок, надали допомогу пораненим. І все добре.

– І яке у вас було поранення?

– Закрита черепно-мозкова травма, контузії. Це не найгірше, що могло бути. Хлопці поряд трохи більше постраждали, на жаль, але живі-здорові. Підлікувались.

"Такий досвід, як у нас, не має жодна армія світу"

– Наша армія зразка 2014 року і армія сьогодні – можете порівняти?

– Зовсім дві різні армії. Взагалі і армії 2022 року, 2023, 2024 і 2025 – це теж різні армії. Кожного року суттєвий прогрес, хороші зміни. На жаль, є проблеми, всі про них говорять, але це все досвід. Люди, командири, бійці отримують серйозний бойовий досвід. Такого досвіду немає в жодній армії світу. І умови ведення бойових дій змінюються. Ми бачимо як з початку війни ми взагалі не знали, що таке дрони, і на якому зараз ми рівні.

Протидія дронам, взагалі сама тактика і стратегія ведення бойових дій постійно змінюються. І той, хто має досвід і правильно реагує на виклики, той і буде переможцем. У нас є люди, які себе проявили, яких підтримує держава, я думаю, це треба робити ще більше і громадянське суспільство має підтримувати тих людей, тих командирів, наскільки це можливо. Бо армія – це досить складна структура. І це нормально, але треба давати можливість людям, які мають позитивні ініціативи, реалізовувати їх.

– А динаміку у розвитку російської армії ви теж бачите?

– Так, вони теж набираються досвіду, теж серйозні противники. Ніколи не можна недооцінювати противника. Треба з ним боротися до кінця.

"Ветеранам складно адаптуватися, але цього не треба боятися"

– Наше суспільство міняється, під таким жорстким впливом війни міняються наші настрої, наші думки. Коли ви повернулися з фронту, що ви побачили? Як помінялися люди навколо?

– Міста, які живуть своїм цивільним життям – це нормально, бо люди не знаходяться постійно в стані бойових дій. Вони живуть своїм цивільним життям, наскільки це можливо. Ветеранам складно адаптуватися, на це потрібен певний час. Цього не треба боятися, я бачу певні страхи у людей. Треба допомагати ветеранам реінтегруватися у суспільство. Це не означає, що потрібні якісь особливі умови, потрібно просто нормальне ставлення. У ветеранів є родини, є діти, це теж дуже серйозна підтримка, для мене вона такою була. У мене троє діток. Родина допомагає відновитись і рухатись далі.

Зміни в суспільстві – різні ситуації. Бачу, що обговорюються гострі ситуації, але не слід забувати, що російська пропаганда теж працює, і коли ми даємо привід для того, щоб вона працювала, починаються, вибачте за слово, "срачі" на суспільному рівні. Я думаю, це не зовсім нормально.

– Самі військові по-різному кажуть. Хтось радий повернутися в місто, яке живе, посидіти в кафе, побачити людей. А для декого те, що місто ніби живе своїм життям, ніби обезцінення того, що відбувається на фронті.

– Потрібна золота середина в цій історії. Коли люди забувають, що у нас війна, і дозволяють собі якісь ненормальні вчинки і вислови – так, це тригерить. Але і військові хочуть приїхати і попасти в це середовище, щоб відновитися. Все життя не може бути війна, навіть під час війни є життя. І ми вже всі це відчули на собі, ми не можемо три роки бути в стані глухої депресії. Всі травмовані, у всіх ПТСР – і військові, і цивільні, у когось просто більше, у когось менше.

Всі це по-різному переживають. Хтось може відновитись сам, а комусь треба допомога, суспільство має це розуміти і бути толерантними один до одного. Тоді у нас є шанс на побудову суспільства, де поважають ветеранів, а ветерани будуть поважати цивільних, які їм допомогли відновитись.

Про участь в конкурсі на голову БЕБ

– Після фронту ви вирішили претендувати на посаду директора Бюро економічної безпеки. У вас в біографії написано, що у вас є 15 років досвіду боротьби з корупцією. Ви працюєте в СБУ до того ж. Чому вирішили претендувати на таку складну посаду? Вам тісно на службі?

– Коли керівництво служби повернуло мене назад в СБУ, я, враховуючи мій досвід роботи, продовжую знаходитись в Силах оборони і виконувати завдання, які наближають нашу перемогу. Коли я дізнався про конкурс на директора БЕБ, мене зацікавило, що це перший незалежний конкурс на посаду директора правоохоронного органу, який має інструменти і може посилити економічну складову в нашій державі. Це орган, який має бути флагманом у боротьбі з економічною злочинністю.

Я побачив на війні, що війна – це дорога штука. Для того, щоб ми могли бути стійкими в цій боротьбі, нам потрібна стійка економіка. Війна не буде вічною. Коли вона закінчиться, на перший план вийде економіка, яку треба відновлювати. Враховуючи мій досвід і бажання, я вирішив спробувати свої сили в цьому конкурсі і сподіваюсь, що він буде до кінця прозорий. І нехай переможе найсильніший.

– А вже є питання до його прозорості?

– Є певні нюанси. Я думаю, що конкурс міг би проходити трохи швидше. Але є закон, є регламент. Я сподіваюсь, що закон не буде порушений і комісія не делегує свої повноваження для оцінки кандидатів якимось іншим експертам або державним органам.

– Коли ви вирішили подати свою кандидатуру на посаду директора БЕБ, в публічному просторі про вас одразу з'явилися різноманітні заяви. Ми не можемо їх обійти, бо висота посади, на яку ви претендуєте, вона значна. Перший скандал – щодо непрозорості доходів, ви задекларували ніби-то більше ніж могли заробити, звідси два будинки, машина, яка зареєстрована на батька, доходи дружини.

– Посада, на яку я претендую, передбачає собою прозорість для суспільства і для конкурсної комісії, я відповідаю на всі питання, мені немає чого приховувати. Насправді я, як військовослужбовець, міг не подавати декларації під час військового стану. Але, враховуючи, що я подався на конкурсну посаду, я подавав декларації, вказав майно. І почалась певна медійна атака. Я розумію, можливо мої опоненти нервують і намагаються залучити якісь недобросовісні ЗМІ, щоб виявити якісь активи. Але сенсації не буде.

Насправді це не два будинки. Перший будинок мені подарувала сестра, це не окремий будинок, це таунхаус. Площа земельної ділянки 4,5 сотки, загальна площа – 188 квадратних метрів. Моя сестра в 2002 році вийшла заміж за громадянина Німеччини і з того часу проживає там. Займається бізнесом, її чоловік також займався бізнесом, в тому числі в Україні. Вона хотіла мати будинок в Україні, придбала його в 2018 році. Вона зробила там ремонт і хотіла, щоб був будинок поруч з батьками, куди б вона могла приїжджати.

Але з початком війни ситуація змінилась. Коли почалася повномасштабна війна, моя родина проживала в цьому будинку і моя сестра вирішила нам його подарувати. Як брату, як людині, яка захищала землю, щоб моя сім'я могла там жити.

Щодо другого будинку, я перед цим придбав будинок по програмі "Є оселя". Це будинок на 140 "квадратів". Мої батьки проживають в одноповерховому будинку, також в таунхаусі, це половина будинку з ділянкою в 5,5 соток, це не вихід на воду, не гектари землі. Якби у мене знайшли яхту в Монако, це була б сенсація. Але я не маю якогось коштовного майна, яке робило б цю сенсацію.

– Ви ж розумієте, яка на це все реакція у людей? Співробітник СБУ, два будинки в Київській області, Land Cruiser, записаний на батька. Класична історія.

– Я не приховую, що я використовую цей автомобіль. Ви ж теж зрозумійте мене правильно, люди бачать заголовки, але не хочуть розібратись в ситуації. Мої друзі сміються з цього, як це подається, а у них гостьові будиночки більше ніж мої два будинки. І вони читають про "статки". Моя територія дуже "велика" в 4,5 сотки землі викликає у них посмішку, коли вони читають ці заголовки.

Кожен розуміє по-своєму, але я хочу зауважити, що я відкритий до діалогу з журналістами і готовий відповідати на всі запитання. Мало хто взагалі читав мою декларацію, але хоче хайпанути, викликати негатив в суспільстві. Але мої батьки працювали все життя, вони також мають якісь статки, це можна побачити в декларації мого батька. Він колишній військовий, був на державних посадах, працював колись в Адміністрації президента, він 1958 року народження і його трудовий шлях почався ще у семидесятих. Він працював все життя і також щось заробив.

І це не космічні статки. У мене немає п'яти квартир у Києві.

– Ще один скандал стосується вашого ніби-то знайомства з Андрієм Портновим. Це було у 2019, коли ви виступили проти Віктора Кононенка, це був заступник голови СБУ. І з вами працювала група адвокатів, серед яких і був Портнов. Спілкувались з ним особисто?

– Особисто ми з ним не спілкувалися, я вже про це говорив в інтерв'ю. Ситуація була наступна – я стояв у черзі на отримання службового житла, стояв ще, здається, з 2012 року. Я багатодітний батько, учасник бойових дій, я мав на це право, але, на жаль, не отримав службового житла. Ця справа стала принциповою і мене підтримали мої колеги, які опинились в тій же ситуації.

При цьому керівництво отримувало вже третю квартиру в якомусь крутому житловому комплексі. Ми хотіли показати, що так не має бути, щоб керівники, використовуючи своє становище, отримують вже не першу квартиру. Є певна черга, певна процедура. У нас працювала група адвокатів, вона нас консультувала, і серед них особисто не було Андрія Портнова, але він входив до складу цієї групи.

Я особисто з ним не зустрічався, не обговорював ситуацію. Ми працювали дистанційно, навіть не було необхідності являтися на судові засідання.

– А ви знали, що у цій групі Портнов?

– Спочатку ні, а потім так, зрозумів.

– Не думали відмовитися від цих адвокатів?

– Мені був важливий результат. Не кожний адвокат був готовий судитися зі Службою безпеки. Це ж не я представляв інтереси Портнова і не я на нього працював. Він мав адвокатське свідоцтво, тому не бачу проблеми.

– Ще один скандал пов'язаний з кримінальним провадженням щодо організації схеми уникнення від оподаткування низки компаній. При чому, ви цю справу ініціювали, але у підсумку стали її фігурантом. Як так сталося?

– Дуже цікава історія. Мене вона забавляє. Коли почалася моя кампанія з участі у конкурсі, почалися певні медійні атаки і з'явилася публікація, що я є фігурантом кримінального провадження. Я не був жодного разу фігурантом у кримінальному провадженні. У мене навіть за 21 рік служби в СБУ немає жодного дисциплінарного стягнення в особовій справі.

Щодо кримінального провадження. Коли я знаходився на службі в Державній фіскальній службі, ми супроводжували кримінальне провадження відносно посадових осіб Державної податкової служби. Одне з прізвищ, яке озвучувалось, було людини, яка була фігурантом. Ми здійснювали оперативний супровід і документували його протиправну діяльність. І ці матеріали за моїм підписом були направлені до ОГП. Вся суть ситуації в тому, що ЗМІ не перевірили цю інформацію. Простий запит до ОГП може прояснити цю ситуацію і зняти з мене будь-які звинувачення, або спроби. Це один з елементів нашого незалежного конкурсу, така невеличка медійна атака.

– Повертаючись до БЕБ. Загалом вся ця вертикаль органів, які займаються корупційними злочинами, постійно знаходиться під прискіпливим поглядом як нашої влади, так і іноземних союзників, які допомагали нам у їхньому створенні. Чому ви впевнені, що можете керувати таким складним у керуванні органом?

– Я з 27 років знаходився на керівних посадах. В Службі безпеки я став одним з наймолодших керівників і досяг результатів. Моя діяльність поширювалась на територію всієї держави, вона не обмежувалась підрозділами. Я займав керівні посади в Державній фіскальній службі, я пройшов шлях за 4 роки від заступника начальника управління до виконуючого обов'язки начальника Головного управління внутрішньої безпеки ДФС, коли туди входила і митна служба, і податкова служба, і податкова міліція. Це серйозна структура з дуже великими повноваженнями.

У там у мене є теж результати в боротьбі з системною корупцією. У нас правоохоронні органи звикли показувати свою діяльність в медійних історіях. Ці фото, де один затриманий і 6-7 людей в жилетах з написами різних правоохоронних органів, викликають суперечливі емоції.

Потім я обіймав посаду начальника управління власної безпеки і протидії корупції ДСНС. Досвід і бажання ще до війни – окрема історія, і окрема історія – моя діяльність під час війни. В умовах такого підвищеного стресу багато людей не можуть працювати і приймати рішення. Коли ти можеш брати відповідальність за велику кількість людей під час війни, можеш їх правильно організувати, об'єднати – це вже навички. А крім того було розуміння, що твоя найменша помилка може призвести до гибелі цих людей. Це відчуття відповідальності зі мною було до війни і під час війни.

Я готовий брати на себе відповідальність і розумію, що прийняті мною рішення, можуть мати не тільки економічний ефект, але й більш серйозні наслідки. Це великий показник. Також я бачу запит суспільства щодо участі військових, які показали себе під час війни, на зайняття відповідних посад. Якщо я все ж таки отримаю перевагу, в чесній боротьбі зможу досягти успіху і мене призначать на цю посаду, у мене є чіткий алгоритм дій. Я підготував концепцію, презентую її на співбесіді.

"Керівник БЕБ має вміти сказати "ні" і бути готовим до тиску"

– Як давно ви слідкуєте за діяльністю БЕБ?

– Давно.

– І як вам?

– По-різному. Я думаю, є багато прорахунків, які треба виправити. Взагалі в законі круто і чітко прописано, але чому воно не працює, я не розумію.

– Як оцінюєте реформу БЕБ? Чому не працює?

– З самого початку було складно. Я не зовсім розумію першого керівника БЕБ, я його знаю особисто. Він досі думає, що все вірно зробив і проблем немає. Коли немає керівника в органі, це дуже впливає на структуру роботи. Коли люди думають, що вони самі собі режисері і можуть на своєму рівні займатися не тим, що прописано у їхньому функціоналі, ну це не адекватно.

Потрібна правильна вертикаль, правильно поставлені завдання, не просто красива картинка в медіа і постійні пусті звіти. Бо є статистика суха, цифри, але кінцевого результату немає.

– Чи подобається вам схема, за якою керівництво такого органу не має впливу на детективів, не має знати, які справи вони розглядають?

– У законі прописано, що керівник повністю відповідає за діяльність Бюро, здійснює контроль розслідування кримінальних справ. Я думаю, що керівник зобов'язаний контролювати, тим більше резонансні справи, серйозні справи, які допомагають системно боротися з певними явищами. Такі справи, завдяки яким має поповнюватись Державний бюджет і щоб суспільство бачило, що існування Бюро виправдано.

Це не обов'язково робити за допомогою кримінальних справ. Бюро має попереджати діяльність цих схем, посилювати аналітичну складову.

Багато хто недооцінює оперативну складову. Навіть під час проведення конкурсу я не побачив жодного питання щодо оперативно-розшукової діяльності. Я все життя займався оперативно-розшуковою діяльністю. На жаль, не всі кандидати розуміють, що це, вони працювали або в прокуратурі, або слідчими в інших правоохоронних органах, у них інший напрямок діяльності.

Я вважаю, що аналітична складова і оперативно-розшукова діяльність – вони повинні посилити запобігання економічній злочинності, виявлення цих злочинів, і допоможуть системно боротися з цими проявами. Не в рамках кримінального провадження, не за допомогою фізичного тиску, обшуків, вилучення певної доказової бази, зупинки діяльності підприємства. Це все можна робити на початковому рівні за допомогою оперативно-розшукової діяльності.

– Наша влада постійно намагається так чи інакше мати певні важелі впливу в антикорупційних органах. У кращому випадку, щоби знати про те, що розробляють умовного Князєва, у гіршому – контролювати і впливати на процеси. Тому питання щодо цієї схеми.

– Я думаю, що директор Бюро економічної безпеки – це людина, яка повинна мати характер і брати на себе відповідальність за тих людей, які працюють, для досягнення результатів, і вміти говорити ні. Тому що будуть різні виклики і я вже навіть на етапі проведення конкурсу відчув певний тиск від тих, хто хоче мати вплив. Можливо, я не зовсім зручний кандидат для когось. Я думаю, що директор повинен мати чітку громадянську позицію і чітку позицію, яка прописана в законі про БЕБ. Завдяки цьому законі він буде мати певний імунітет і можливість здійснювати свою діяльність незалежно від того, хто у нас керує певними процесами.

– Якщо виграєте конкурс і почнеться тиск з боку Офісу президента, що будете робити?

– Розумію чудово, що я нікуди від цього не дінуся. Я про це думав раніше, я до цього готуюся. Буду діяти згідно норм чинного законодавства.

– Будете виходити і говорити про це публічно?

– Якщо це буде потрібно, якщо буде конкретна ситуація, я буду оцінювати її на місці і діяти. У мене є підтримка ветеранів, буде підтримка колег з БЕБ, моєї команди, яка прийде працювати. І ми всі питання вирішимо.

"Росія сама ніколи не зупиниться – її треба зупинити"

– Повертаючись до вашого військового досвіду. Зараз ситуація наступна – є певні переговори, союзники їх дуже хочуть, влада каже про те, що треба досягнути спершу 30-денного перемир'я. А чого хочуть військові?

– Військові і всі цивільні люди прагнуть миру. Але рухаються до цього миру військові трохи по-іншому – тим, що виконують свій військовий обов'язок. Військова складова рухається своїм шляхом і я впевнений, що військове керівництво, керівництво держави розуміє обстановку на полі бою і хлопці готові воювати до останнього, якщо буде потрібно. На жаль, за три роки ми втратили дуже багато людей, саме мотивованих, сильних, справжніх патріотів, яких ми уже не повернемо.

Є дипломатична складова, треба працювати в цьому напрямку. Якщо ми досягнемо зараз перемир'я хоча б на 30 днів, ми зрозуміємо, як це буде працювати далі, буде час, щоб осмислити, є план щодо подальших кроків. Цим повинні займатися дипломати і вище керівництво держави. Я думаю, у них є певний план і вони його тримаються. Зараз всім треба набратися терпіння і чекати результатів.

– Російський диктатор Володимир Путін каже, що не хоче перемир'я, бо українська армія зможе якось неймовірно швидко відновитися, перегрупуватися і так далі. Наші деякі експерти також висловлюють побоювання щодо того, що армія РФ зможе зробити за 30 днів тиші. А ви, як військовий, що можете сказати щодо 30 днів? Що за них можна встигнути?

– Якщо ми говоримо про 30 днів безперервного бою – це дуже довго. Якщо ми говоримо про 30 днів миру – вони пролетять як один день. Я думаю, це більше має політичний характер. Я думаю, це просто початок того, що ми маємо сісти за стіл переговорів. Більш важливий елемент – це обмін полоненими. Коли ми обміняємо всіх на всіх, це буде перший серйозний крок до миру. Ми готові, я думаю, міняти всіх на всіх, там дуже багато хлопців, які з перших днів війни знаходяться в полоні.

– Деякі військові радять поки забути про кордони 1991 року. Що ви можете порадити?

– Я думаю, що ми повинні рухатись до перемоги маленькими кроками. Якщо у нас не виходить рухатись великими, семимильними кроками, ми повинні рухатись потихеньку. Знаходити певні компроміси, отримувати конкретний результат, який нас влаштує. Як би це не звучало, нам теж потрібен мир. Ми багато у чому перемогли, у нас розвивається армія, ми виробляємо вітчизняне озброєння, у нас є позитивна динаміка.

Але я вважаю, що ми вже на шляху до певних перших кроків до миру. І всі сподіваються, що все ж таки ми зможемо відстояти і наші території, і наш державний суверенітет, і нашу національну ідентичність. Не треба забувати, як ми об'єдналися, багато людей перейшли на українську мову. Я думаю, що наше громадянське суспільство за ці три роки сильно змінилося і надалі це дасть дуже хороші результати у розвитку України як держави.

– Ваша думка – чого від нас хоче Росія і чи вона колись зупиниться?

– Росія сама ніколи не зупиниться, її треба зупинити. У нас вистачило мужності зупинити її у 2022 році. Це вже маленька перемога для нас. Чи зможе Росія захопити нас, почати таке ж повномасштабне вторгнення в 2022 році? Я впевнений, що ні. Ми зовсім інші зараз, ми готові до всього, і цивільні люди готові. Так, ми всі розуміємо, що таке війна, а хто знає, що це таке, ніколи не захоче її повторити.

Треба пишатися тим, що у нас є, не забувати про це, але прагнути бути сильними. Бути об'єднаними. Не шукати причини розколу суспільства, а причини, які нас об'єднують і роблять сильнішими. Тому я і йду в БЕБ, я хочу повернути довіру до правоохоронних органів, треба їх реабілітовувати.

– Яку думку українцям треба зробити частиною своєю рутини, щоб легше жилося?

– Не впадати у відчай. Все залежить від нашого внутрішнього настрою, чи готові ми до цього бою кожен день, коли зранку прокидаємось, погана погода, прильоти, інші проблеми. Треба налаштовуватись на позитив, шукати його в якихось буденних маленьких речах, в наших родинах, в наших захисниках, допомагати армії, починати з себе, з маленьких змін. Змінити щось в собі і своєму оточенні, а це нашими спільними зусиллями дасть нам віру в перемогу і в наше спільне майбутнє для наших дітей. Бо ми всі хочемо, щоб наші діти мали сильну Україну, а не шукали щастя за кордоном.