Чому іноземні інвестиції – це не лише про гроші, а й про саме виживання України – читайте в авторській колонці засновника First Kyiv Investment Club Івана Компана.
Минуло рівно п’ять років з моменту повного перезавантаження влади в Україні - чималий термін, який точно потребує підведення певних підсумків. Врешті-решт, принципи побудови демократичної держави засновані саме на фундаменті підзвітності влади народу. Жодних сумнівів, що можливий спектр оцінки дій влади за останню п’ятирічку буде самим широким: від нищівних "Все провалили!" до переможних "Такого раніше ніхто не міг зробити!".
І кожен буде по-своєму правий, адже з одного боку у нас з’явилася "Дія", а з іншого - нікуди не зникла корупція. У нас з’явився хоча б в якомусь вигляді ринок землі, але назвати його справжнім ринком не повертається язик. Фонд держмайна нарешті почав щось там продавати, але його голова-реформатор виявився крадієм. Купка олігархів втратила свою первісну силу, але ми отримали набагато більшу концентрацію влади та медіа-ресурсу в одних руках.
Продовжувати подібні порівняння можна дуже довго, вбачаючи в одному й тому ж факті досягнення та провал, одночасно. Нічого не поробиш, так влаштована людська природа. Єдине, що засмучує - відсутність власних Платонів та Сократів, які б уміли вести дискусію про гарне та погане, роблячи акцент на логічних, а не емоційних аргументах, та намагаючись знайти істину, а не переконати, а ще гірше – перекричати опонента. Такий діалог називається діалектикою, але оскільки в Україні він часто приймає базарно-загрозливі форми, то у нас будь-які обговорення краще за все зводити до сухої мови цифр, з якими набагато складніше сперечатися, ніж з професійними коментаторами від різних партій.
У світі макроекономіки існує чимало показників, які б відображали досягнення країни і дозволяли робити висновки про її стан, перспективи, а саме головне – добробут громадян. Є більш відомі індикатори, є менш, але є один, який в умовах України, на мою думку, займає особливе місце. Ні, це не курс валют, який за часи незалежності став для всього народу ключовим показником ситуації в державі. Це навіть не ВВП і не інфляція, які дуже важливі, але демонструють досягнення минулого. Це обсяг прямих іноземних інвестицій (FDI), який, на мій погляд, оцінює чи на правильному шляху розвитку стоїть країна, і зрештою визначає її майбутнє.
Яким чином? Через залучення в країну іноземної валюти, що добре для курсу національної грошової одиниці. Шляхом створення нових робочих місць, що гарно для демографії, адже не змушує людей тікати за кордон в пошуках роботи. Завдяки розвитку культури підприємництва, що підвищує ефективність локального бізнесу. І, безумовно, дякуючи запровадженню сучасних управлінських та індустріальних технологій, що робить країну більш розвинутою, в цілому.
Потрібні докази? Погляньте, як прихід іноземних банків змінив банківську систему України, як агрохолдинги виграли від співпраці та конкуренції з іноземними інвесторами, як завдяки іноземцям розквітла ІТ-галузь! Приклади є, але хочеться, щоб їх було набагато більше. І якщо вже використовувати масштабні порівняння, то зверніть увагу на країни центральної Європи. Думаю, немає потреби доводити, що навіть за суб’єктивними відчуттями всі наші західні сусіди, окрім, напевно, Молдови, живуть набагато заможніше, хоча тридцять років тому всі починали майже однаково. Звідки така різниця? Пояснення просте: обсяг прямих іноземних інвестицій в сусідні країни за останні три десятиліття був у рази, а то й десятки разів більше, ніж в Україну.
Минулого року обсяг FDI в Україну становив 4,2 мільярди доларів, з них 80% - це реінвестиції доходів, отриманих іноземними інвесторами в Україні. Для порівняння, Польща отримала 28,2 мільярди євро. Звісно, все можна пояснити війною, але в 2021 році, коли про війну ніхто навіть не думав, показники Польщі перевищили наші в ДЕСЯТЬ разів! До того ж не секрет, що левова частка прямих іноземних інвестицій в Україну протягом років незалежності - це "українські" гроші, колись виведені та акумульовані за кордоном.
Звісно, хотілося б, щоб Україна отримала побільше нових, "свіжих" грошей. Але якщо хоча б кожен з тих, хто вже працює в Україні, реінвестує в нашу економіку по кілька десятків мільйонів доларів на рік, як, наприклад, це зробила Philip Morris, протягом останнього року побудувавши на Львівщині абсолютно нову фабрику, то українська економіка отримає надію. Адже будь-яка довгострокова інвестиція, зроблена відомою іноземною компанією у виробництво послуг чи товарів в Україні, - це заохочувальний сигнал всьому світу, що в Україні можна працювати, заробляти і розвиватися.
Звісно, хотілося би повернутися до часів, коли за посередній український банк європейські фінансові гіганти платили сотні мільйонів, а то й мільярди, а за Криворіжсталь Mittal Steel не пошкодувала й чотирьох мільярдів. Але точно не хотілося б жити за часів, коли відомий виробник спортивного обладнання Head спочатку проявляє зацікавленість до побудови виробництва в Україні, анонсує інвестицію у 80 мільйонів євро, обіцяє створити півтори тисячі робочих місць, навіть купує землю для майбутнього заводу, а потім з невідомих широкому загалу причин заморожує будь-які інвестиції.
На жаль, останні п’ять років з точки зору залучення прямих інвестицій важко назвати успішними. Повторюся і хочу зайвий раз наголосити - справа не у війні. Навіть, якби перемога настала вже завтра, я маю сумнів, що до українського кордону вишикувалась би черга з іноземних компаній та банків, як це було у 2005-07 роках. Але якщо ми хочемо щось змінити в економіці країни на краще, то без цієї черги не обійтися. І, на мою думку, не треба одразу марити мільярдними проектами. Ними гарно вихвалятися в медіа, але складно доводити до пуття. Давайте рухатися від малого до великого, але досягаючи успіху.
Нехай на початку, а ми вже тридцять років залишаємося на початку багатьох процесів, це буде якесь виноробне підприємство чи фермерське господарство, сімейний бізнес, заснований сміливим іноземним підприємцем. Далі - кондитерська, тютюнова, молочна або яка завгодно фабрика, що створить нові робочі місця з достойними умовами праці та стане надійним платником податків. Якщо "малі" та "середні" бізнеси виживуть і процвітатимуть, і якщо серед них засяють відомі міжнародні імена та бренди, то кращого сигналу для світу про те, що нормальне життя в Україні нарешті почалося, годі й придумати. І жодних сумнівів, що саме цей сигнал, а не виття повітряної тривоги, врешті-решт почують великі та сильні. І нарешті прийдуть в Україну. І це те, чого варто прагнути, адже з великими та сильними не воюють!