Вчать за кордоном, критикують удома: парадокс ставлення до українських генералів
Український бойовий досвід дедалі частіше стає предметом професійного вивчення за кордоном. Водночас усередині країни навколо військового командування не вщухають суперечки, а оцінка його рішень нерідко виходить за межі суто військової площини. Про те, чому українських генералів часто оцінюють всередині країни інакше, ніж за кордоном – у колонці для РБК-Україна військовослужбовця Івана Паскевича.
Україна ― країна парадоксів. В контексті наших бурхливих обговорень війни, завжди дивувала одна річ. Уявіть картину: генерали НАТО прилітають в іншу країну вивчати чужі операції, а вдома тим часом цю саму людину розбирають на атоми в коментарях. Дивно ж звучить, правда? А для України це звичайна буденність нашого тилу, який звик судити про війну і управління військами з дивана.
В якомусь штабному коледжі НАТО зараз, цілком імовірно, викладач малює на дошці стрілки й пояснює курсантам, як українські війська під командуванням генерала Сирського відбили Київщину, здійснили прорив на Харківщини і провели Курську операцію. Тисячі звільнених кілометрів у війні проти значно сильнішого ворога. Неймовірне стратегічне бачення поля бою і вміння підловити ворога на його прорахунках. А в цей же час у якомусь телеграм-каналі якийсь блогер на повному серйозі розмірковує, чому командувач, який ці операції спланував, насправді нездара і його потрібно звільнити. Ось вам портрет нашого інформаційного фронту.
Факти, втім, річ вперта. Як каже відома приказка, собаки гавкають, а караван іде. Бо хто вміє думати і рахувати, той бачить: результативність наших військ не впала, вона зросла. Ми навіть умудряємось перехопити ініціативу і проводити наступальні операції, звільняючи території з мінімальними втратами. Це ще враховуючи успіх діпстайків по ворожій території, який чомусь собі приписують усі кому не лінь, хоча очевидно, що це в першу чергу стратегічне рішення главкома.
Генерали НАТО і головнокомандувачі армій країн Альянсу їздять вчитися до генерала Сирського і цього не приховують. Його операції розбирають і викладають як приклад. А в цей самий час в Україні не вщухають політичні перегони і розмови про вибори — безкінечні, галасливі і безмістовні.
Можна не любити стиль, можна сперечатися про рішення, можна вимагати пояснень — така вже ми демократична країна. Але перш ніж виносити вирок людині, чиї операції вивчають за кордоном як приклад для наслідування, варто хоча б подивитися на факти. Бо поки одні рахують політичні очки, ми рахуємо звільнені квадратні кілометри, кількість знищеного ворога і збережені життя наших людей. Допоки триває війна, це єдине, що має значення.