Оперативний успіх української армії у Харківській області дуже ускладнив ситуацію для окупантів на всьому північно-східному фронті. Чим може відповісти Путін – нижче у матеріалі РБК-Україна.
"Спецоперація" Росії почала не просто буксувати, а демонструвати "зворотний наступ". ЗСУ за лічені дні звільнили величезну територію Харківської області, на якій окупанти тупцювали понад півроку.
Українська армія зуміла змінити конфігурацію фронту. Втрата ізюмського плацдарму кидає виклик планам Кремля захопити весь Донбас. Більше того, це ставить під загрозу здатність Росії втримувати захоплені території у Донецькій та Луганській областях.
Наслідки харківського прориву не обмежуються полем бою. Цю операцію вже тиждень обговорюють чи не всі іноземні експерти та ЗМІ. На Заході захоплюються українськими військами. У Росії намагаються знайти крайнього та критикують власне міноборони.
Поки що неясно, як на розгром своєї армії вирішить відповісти Путін. Ситуація зараз розвивається явно не на користь Москви. А Кремль має небагато варіантів того, що протиставити Україні на фронті.
Наступальна операція ЗСУ розгорталася не лише на території Харківської області, а й південніше. Додаткового удару було завдано в районі Святогірська - Лимана на півночі Донецької області, де також базувалися війська так званого ізюмського угруповання. Святогірськ уже повернувся під контроль України, а за Лиман окупанти ще намагаються боротися, але, схоже, лише для того, щоби затягнути час.
Що наш наступ означає для росіян, окрім втрати великої території у Харківській області? Це ще й втрата частини територій Донецької області, захоплених після 24 лютого. По-друге, з району Ізюма та Лимана противник хотів наступати на Слов'янськ та Краматорськ до того, як перекинув війська під Херсон. Тепер плани штурмувати ці два міста відсуваються на невизначений час, якщо не назавжди.
По-третє, агресор ризикує втратити позиції на північному заході Луганської області. Відстань до важливого транспортного вузла – Сватове – від звільненого Куп'янська становить лише 60 кілометрів. Тоді як із району Лимана відкривається шлях до Кремінної та Рубіжного, а далі – до Лисичанська та Сєвєродонецька.
Вороже угруповання в Луганській області вже опинилося в скрутному становищі. Адже через Куп'янськ йшло постачання не лише до військ під Ізюмом та Лиманом.
"Криза поширюватиметься з півночі на схід. Для Луганської області це буде дуже проблематично, оскільки значне забезпечення йшло саме через Куп'янськ. Не просто так раніше туди перекидалася бригада залізничних військ з Ярославля, яка терміново лагодила розбиті війною мости, залізничні розв'язки, інфраструктуру", – зазначив експерт Центру оборонних стратегій, полковник Віктор Кевлюк.
Окупанти намагаються зараз зупинити український наступ якнайдалі від адмінкордонів Луганської області. У кращому разі – вирівняти лінію фронту по річці Оскіл. Хоча цей задум виглядає не зовсім реалістичним. ЗСУ вже закріпилися на деяких ділянках на лівому березі, звідки йдуть прямі шляхи на Сватове.
Директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь вважає найважливішим результатом харківської операції те, що українська армія оволоділа стратегічною ініціативою. Це означає, що російське командування тепер не знає, де наші війська завдадуть наступного удару.
"Україна отримала можливість нав'язувати противнику те, де буде наступна битва, з якими цілями, якого просторового розмаху. Зараз він змушений чекати удару звідусіль. Така невизначеність ставить російське командування в ситуацію, коли вони не знають, де зосередити найбільш боєздатні сили, резерви тощо. Вони зараз змушені думати не про наступ, а про оборону", – додав Кевлюк.
Поразка російських військ на північному сході – це ще й серйозний удар по самому Путіну. Роками він вибудовував перед світом репутацію "великого стратега" з "непереможною армією". Важко підтримувати цей імідж, коли твої війська кинулись навтіки перед Збройними силами країни, яку в Кремлі вважали "державою, що не відбулася".
До того ж у Харківській області були в тому числі частини "елітної" 1-ї гвардійської танкової армії, яка призначалася для оборони Москви та протидії НАТО. Після цього деморалізація росіян, що воюють на інших ділянках фронту, схоже, неминуча. Те саме можна сказати і про потенційних добровольців, які йдуть на війну, щоб підзаробити.
"На лівому фланзі нашої наступальної операції діяли дві бригади територіальної оборони. Ці люди майстерно розгромили професійну російську легендарну 4-ту танкову Кантемирівську дивізію. А тією кількістю ресурсів, яку противник залишив у Харківській області, можна озброїти армію невеликої європейської держави, трохи більшу за Люксембург", – наводить ще один приклад Кевлюк.
Образ "міці" та "компетентності" культивувався і для внутрішньої аудиторії. Але коли про розгром окупантів годинами дискутують навіть державні ЗМІ, то й не тямущий росіянин може запідозрити, що "спецоперація" йде не за планом.
"Є деморалізація російського суспільства і армії. Сьогодні вже з'явилися перші ознаки того, що Росія в суспільній думці починає вірити в те, що може програти війну. І ще один важливий результат – це наростаючі конфлікти в оточенні Путіна. Наприклад, у міноборони РФ є протиріччя між Шойгу та його статс-секретарем Панковим, які по-різному бачать подальший перебіг війни", – сказав РБК-Україна радник голови ОП Михайло Подоляк.
Якщо говорити про наслідки за межами Росії, то її провал може стати сигналом для тих країн, які намагаються зберігати нейтралітет чи обрали не ту сторону у війні. Йдеться передусім про Китай. Після нещодавньої зустрічі з Сі Цзіньпіном в узбекистанському Самарканді Путін сам визнав, що лідер КНР має "питання і стурбованість" щодо кремлівської "спецоперації". Те саме стосується і Лукашенка. Якщо він не вступив у війну, коли Росія була "на коні", то навряд чи віддасть наказ про вторгнення зараз, коли Путін зазнає невдач.
Тоді як західні союзники України, навпаки, змогли переконатися, що їхня допомога дає плоди. Можна припустити, що постачання озброєння від партнерів лише нарощуватиметься після харківського бліцкригу.
Удар на північному сході для Путіна болісний, але не настільки нищівний, щоб змусити його відступити. Минулої п'ятниці він заявив, що його план на війну коригуванню не підлягає, незважаючи на контрнаступ української армії.
Покладатись на переговори також не доводиться. Можливо, Москва і була б готова трохи звузити список своїх вимог. Але їй обов'язково потрібне щось, що можна презентувати як "перемогу". А Київ чітко дав зрозуміти, що не піде на будь-які поступки щодо української території.
Один із варіантів, як зараз діятиме Кремль – це атакувати на якомусь іншому напрямку. По суті, втрата Харківської області зменшує для противника лінію фронту, по якій потрібно було розтягувати війська.
"Росіяни зможуть ущільнювати свої бойові порядки за рахунок скорочення лінії фронту. І їм не доведеться тепер утримувати великими силами значну відстань фронту в Харківській області та частково на Донеччині. І за рахунок цього вони можуть сконцентрувати живу силу, техніку на інших напрямках та ділянках", – зазначив координатор групи "Інформаційний спротив", полковник Костянтин Машовець.
В Офісі президента також очікують, що росіяни можуть наростити сили та засоби на якомусь із напрямків, щоб давити Україну кількістю. Але, як вважає Подоляк, цей підхід уже не працюватиме, бо наша армія, у свою чергу, руйнує та продовжить руйнувати логістику постачання окупантів.
Чи може зараз Росія посилити війська на донецькому напрямку? Теоретично – так. Адже вони й самі про це заявляли, виправдовуючи втечу своєї армії з Харківської області. Хоча поки що залишки цього ізюмського угруповання перекинуто в район Сватового та Старобільська.
"Москва, найімовірніше, кине на східний напрямок залишки цього третього армійського корпусу. Але це фактично буде латання дірок. Ударного кулака воно не становить і кардинально на ситуацію не вплине. Крім того, перекидання сил на східний напрямок не може не послабити південний. Тому, я думаю, що будуть поперемінні "бавовни" то на східному, то на південному напрямку", – припустив директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
Якщо Москва справді збільшить війська на донецькому напрямку – вони все одно продовжать довбатися в українську оборону, як робили всі 200 днів до цього. А нарощування сил під Херсоном також безглуздо, оскільки вони там уже в безвиході, вважає Самусь. За його словами, найнестабільнішим зараз виглядає запорізький напрямок. Тому росіяни можуть спробувати піти у наступ там.
Чи може Росія зараз оголосити загальну мобілізацію? Можливо, Путін і хотів би, але від цього його режиму буде більше шкоди, ніж користі. По-перше, так Москва продемонструвала б свою слабкість і фактично визнала війну війною. По-друге, якщо зараз у Росії оголосять мобілізацію, вона дасть ефект лише навесні, каже Самусь.
Ба більше, ця ідея не матиме популярності в суспільстві. І напевно призведе до протестів у бідних регіонах, де чоловіки йшли до армії за фінансову винагороду. Росіяни, скоріше, віддадуть перевагу спогляданню за війною по телевізору, ніж безкоштовно віддати "долг родине" на чужій землі, в якій вони можуть і залишитися.
Тож слід очікувати, що найближчим часом Москва продовжить спиратися на приховану мобілізацію та вербування контрактників. У держдумі також готують спеціальний законопроект, який спростить вручення повісток про призов військовослужбовців.
Ще один варіант "відповіді", який, мабуть, уже застосовує Росія – це нарощування атак цивільної та критичної інфраструктури. У день, коли наші воїни підняли український прапор у центрі Ізюму, агресор запустив понад десять ракет. Ті, що долетіли, вдарили по об'єктах енергетичної інфраструктури. У шести областях України були перебої зі світлом та водопостачанням. Минулого тижня агресор бив по гідротехнічних спорудах у Кривому Розі, після чого почав підніматися рівень води в Інгульці. Мешканців деяких вулиць міста довелося евакуювати. Цієї ночі було орієнтовно вісім "прильотів" у Запоріжжі, голова ОВА повідомив, що ціллю були об'єкти інфраструктури. При цьому в частині міста зникла електроенергія.
"Ми насамперед очікуємо нарощування інтенсивності війни саме проти цивільного населення та критичної інфраструктури. Тому що це ключовий елемент у сьогоднішній війні Російської Федерації. З точки зору управлінської тактики і стратегії у військовій частині немає креативу і немає змін", – каже Подоляк.
Влада має кілька завдань, над якими вони працюватимуть, щоби відбити атаки агресора або хоча б мінімізувати заподіяну шкоду. Це, за словами Подоляка – диверсифікація опалення, електропостачання та водопостачання. Друге завдання – фізичне укріплення критичних об'єктів – трансформаторів, ТЕЦ – наприклад, бетонними блоками.
Паралельно Україна хоче активізувати переговори із західними партнерами про те, щоби вони збільшили та прискорили постачання систем ППО та ПРО. Четвертий напрямок – це вже безпосередня прерогатива ЗСУ, які інтенсивніше "відпрацьовуватимуть" по інфраструктурі забезпечення російської армії. Подоляк уточнив, що це передусім стосується Криму, де сконцентрована максимальна кількість армійських складів зі зброєю.