"Тут все горіло": Як житловий двір у Броварах пережив аварію вертольота з керівництвом МВС

Вранці у середу у Броварах розбився вертоліт із керівництвом МВС. Трагедія забрала життя міністра та ще 13 людей, серед яких дитина. Що говорять про катастрофу очевидці і як відбувалася рятувально-пошукова операція – у репортажі РБК-Україна.

Середа, 18 січня, близько 8:20 ранку. Вертоліт із керівництвом Міністерства внутрішніх справ розбився у Броварах. Падаючи на житловий квартал, він зачепив корпус дитячого садка, а його лопаті опинилися біля одного з під'їздів будинку.

Внаслідок катастрофи загинули 14 людей, серед них міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, його заступник Євген Єнін, держсекретар Юрій Лубкович, кілька співробітників МВС, екіпаж вертольота та одна дитина. Постраждали 25 людей, із них 11 – діти.

Що бачили очевидці, як проходила рятувальна операція та як житловий двір Броварів пережив трагедію – нижче у репортажі РБК-Україна.

Аварія

Близько 11 ранку ми у Броварах. Під'їжджаємо до обгородженого червоною стрічкою подвір'я. Навколо будинків стоїть техніка ДСНС, поліцейські автомобілі, мобільні лабораторії та катафалки. Над дахами висить величезний кран, його опорна частина йде вглиб двору. Пройти до дитячого садка не можна – біля кожного входу у двір стоять представники Нацгвардії чи поліцейські. Обходимо домівки та підходимо до місця, де зібралися журналісти.

Дитячий садок у Броварах стоїть у самій гущі багатоповерхівок, у центрі звичайного житлового кварталу. Від найближчого будинку до входу в садок – метрів 50. Поруч розташувалася школа. Для всього двору, який дивиться своїми вікнами на садок, падіння вертольота і все те, що відбувалося далі, розгорталося буквально в онлайн-режимі.

Місцеві жителі називають різний час вибуху – хтось 7:50, хтось 8:05. Одні кажуть, що вибух був неголосний – молоді хлопці досвідчено порівнюють його з роботою ППО та морщаться. Місцеві бабусі при слові "вибух" широко розводять руками і махають головою: "Було голосно!". Але всі – і молоді та літні сходяться в одному – визирнувши у двір, вони побачили один суцільний вогонь.

– Тут все горіло. Все було в диму – доріжка з вогню від вертольота, горить садок, горить усе, – каже місцева мешканка Валентина, яка зізнається, що ледь не знепритомніла від побаченого. – Я закричала. Це так виглядало, це було моторошно.

Біля сусідніх під'їздів стоїть група молодих хлопців, які дають коментарі репортерам. Під час розмови з'ясовується, що хлопці допомагали витягувати дітей із садка, коли в одному з корпусів спалахнула пожежа. Трьох хлопці привели до сусідської квартири.

– Ми дали їм цукерок, втихомирили їх, записали імена. Запитали, що болить. У них нічого не боліло, були подряпини, синці. Знайшли їхніх батьків. Їх треба було бачити, вони так плакали. Паніка була серйозна, – розповідає Гліб. Його друзі кивають.

Дітей витягали всім двором. Спочатку вихователі передавали їх через паркан, але потім одну частину огорожі поламали, щоби прискорити евакуацію малюків.

– Вони так плакали, кричали. Їх несли на руках, багато хто був обпалений, – згадує Сергій.

Місцеві жителі відтягували щільно припарковані машини, щоби пожежна техніка могла заїхати у двори. Поки одні журналісти разом із поліцейськими опитували очевидців, інші знімали брифінг, який за попередніми підсумками провели заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко, голова Київської ОДА Олексій Кулеба та начальник ГУ Нацполіції Київської області Андрій Небітов.

– Зараз перераховуємо дітей, дітей одразу евакуювали з садка та привезли до іншого приміщення, – каже Тимошенко.

Паралельно з цим з'являється інформація про те, що керівництво МВС летіло до Харківської області – на них уже чекали. Почувши, хто розбився у гелікоптері, місцевий житель помахав головою: "Ніби нам і так горя мало".

Біля одного з під'їздів стоїть жінка з дитиною. Ми підходимо до неї, у неї тремтять руки. Вона представляється Катериною. Її чоловік проти того, щоб їх знімали, але жінка бере на руки доньку та погоджується говорити.

– Я подивилася у вікно і почула свист. А потім дуже сильний вибух та червона заграва. Був такий дим, я подумала, що підірвали садок, – каже Катерина.

Поки жінка розповідає про те, що сталося, і намагається не розплакатися, її дочка, що сидить у неї на руках, клеїть своїй мамі на обличчя етикету від цукерки. Чоловік, який спостерігає за діалогом, швидко підходить до дружини і прибирає етикетку, просячи доньку бути серйознішою. Але дівчинка, розглядаючи нас, не розуміє, що відбувається. "Чому тут так багато людей?" – каже вона, дивлячись на тата. Катерина замовкає, опускає доньку на землю, закриває рота долонею і на кілька секунд відвертається від камер.

– Ми повинні були піти в садок, але ми захворіли і не могли ніяк потрапити вже тижнів зо два, – додає жінка, впоравшись зі сльозами.

На території садка, куди не дозволяють пройти, працює кран. Він підтягає гаком обвислі на арматурі обгорілі стіни, піднімає їх вгору і переносить на звалище. З віконних рам зі шматками скла, схожими на зуби, звисають обвуглені штори. На підвіконнях стоять кактуси та різнокольорові папки.

Рятувальники працюють вручну, щоб не нашкодити тим, хто ще, можливо, перебуває під завалами. Кожні 15 хвилин інформація про кількість дітей змінюється, але в результаті офіційні джерела повідомляють про одного загиблого. Пізніше в ДСНС пояснять плутанину з кількістю жертв тим, що не відразу вдалося провести ідентифікацію тіл загиблих.

Поки ми шукаємо інформацію та спілкуємося з очевидцями, повз проходять люди. Жінка в домашньому спортивному костюмі пробігає, закривши обличчя руками. Друга йде за нею і кричить навздогін: "Ну ти ж ще не знаєш підсумків!" Біля паркану, що оточує садок, ходить чоловік. Він нервує, витираючи обличчя долонями. За певний час його заводять за паркан, потім виводять назад. Він плаче.

На дитячому майданчику біля садка лежить шматок крила. Далі біля будинку – обгорілі шматки вертольота. До них не пускають. Біля уламків лежить тіло, накрите термоковдрою.

Допомога

За кілька годин після початку операції у школі, що сусідить із садком, місцеві волонтери відкривають гуманітарний штаб. Прямо в холі всім замерзлим і втомленим дають чай, каву, печиво та газировку. Ближче до обіду у школі вже роблять бутерброди та роздають мандарини.

Декілька волонтерів постійно заносять у хол пакети з їжею, її фасують по підносах та несуть углиб школи, де розмістили очевидців та постраждалих. З ними працюють психологи, поліція і більше до них нікого не пускають – співробітниці школи жорстко контролюють це.

– Не можна! До них не можна, – каже співробітниця у відповідь на прохання журналістів пустити їх до кабінетів, – Ви розумієте, що вони пережили?

Щопівгодини столи в холі наповнюються новими продуктами – до вечора тут вже будуть шоколадні батончики, булочки, тістечка. Ті, хто заходить до штабу, беруть їжу мало і швидко – соромляться. Згодом сюди заходять рятувальники. Вони втомлені, в кіптяві. Один із місцевих веде їх у ванну кімнату. "Хочуть вмитися", –каже він вчительці, яка проводжає їх поглядом.

О 15:30 рятувальники виносять з території садка тіло на ношах і вантажать його до катафалку. За наступні 15 хвилин вони винесуть ще три трупи. Журналісти проводять їх до спецтранспорту.

Операцію закінчують, коли у дворі майже нічого не видно. На цей час уже відомо про 14 загиблих, серед яких одна дитина. На той час Україні вже встигли висловити свої співчуття західні союзники, а голову Національної поліції Ігоря Клименка призначають тимчасовим міністром внутрішніх справ.

Справу за фактом аварії порушили і в СБУ, і в Офісі Генпрокурора. Розглядають усі версії, включаючи навмисне виведення вертольота Super Puma з ладу. Для цього створили спеціальну робочу групу, яка вестиме слідство. А поки правоохоронці знаються на трагедії, в українській історії з'явилася чергова траурна дата.