В українській історії козаки постають вільними воїнами, які боронили землю та творили власну державу. Але поруч із героїкою існувала й темна сторона - покарання, страти та особлива постать ката.
Хто був катом, якими інструментами користувалися та чому суспільство водночас їх потребувало і зневажало, розповідає РБК-Україна.
Запорозька Січ славилася жорстким правосуддям. За крадіжку коня могли повісити, за зраду - закопати живцем, а за вбивство козака - стратити прилюдно.
Виконавцем ставав спеціально призначений козак. Його обирали з-поміж товариства, і роль ця вважалася ганебною. Постійного ката на Січі не було: страта була радше ритуалом, ніж буденною роботою.
У містах, де діяло магдебурзьке право, ситуація відрізнялася. Тут кат був офіційною посадовою особою, утримуваною громадою.
Він виконував не лише смертні вироки, а й тілесні покарання - батоги, відрубування рук чи вух. У деяких випадках кат навіть ставав "лікарем навпаки" - калічив злочинців так, щоб вони залишалися живими, але скаліченими.
Ката боялися більше, ніж самих злочинців. Він жив осторонь, часто за містом, його вважали людиною "нечистої професії".
Навіть тінь ката могла вважатися поганим знаком. Діти таких людей уникали, їх не брали у шлюб, а церква ставилася до них із підозрою.
Попри презирство, кати отримували суттєві бонуси: їм надавали землю, гроші та харчі. Адже без ката правосуддя не могло існувати.
Він був символом того, що закон справді працює. Саме його поява на площі перетворювала вирок на публічний акт влади.
Люди вірили, що кат володіє "забороненим знанням". Подейкували, що він міг "переносити" хвороби, відганяти злих духів або навіть підіймати з мертвих. Ця аура робила його постать ще більш загадковою - між реальністю та легендою.
Вас також може зацікавити:
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Енциклопедія історії України, Інститут історії НАНУ, Національний музей історії України.