Сьогодні, 5 лютого припиняє дію Договір про обмеження ядерних арсеналів США та РФ (відомий як СНО-3). Чому це збільшує ризики ядерної війни, як на них буде відповідати світ – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота. Читайте також: Ядерна гонка 2.0: як Путін і Трамп штовхають світ до нової ескалації
Головне:
Дональд Трамп і Володимир Путін розхитують світовий порядок. Як наслідок – ланцюгова реакція, у якій дедалі більше держав знову замислюються про ядерну зброю. Світ входить у період турбулентності, де старі правила більше не працюють, а нові ще не сформульовані.
Йдеться вже не про екзотичні ідеї політичних радикалів, а про цілком легітимну і публічну дискусію серед експертів, військових і урядовців – що робити зі стримуванням у світі без зрозумілих обмежень.
Російсько-українська війна стала ключовим каталізатором цих розмов. У перші роки повномасштабного вторгнення ядерний арсенал Росії був не абстрактною загрозою, а реальним фактором війни й стримування Заходу.
Західні експерти та посадовці відкрито припускали: у разі обвалу російського фронту і масштабного наступу ЗСУ Кремль може вдатися до ядерного удару. За даними The Washington Post, під час українського контрнаступу на Харківщині у 2022 році в США всерйоз побоювалися такого сценарію, вели закриті контакти з Москвою, а роль "заспокійливого чинника" зрештою відіграв Китай.
На цьому тлі настає ще один переломний момент – фактичний демонтаж останнього дієвого механізму, який контролював стратегічні ядерні озброєння.
США та Росія мають найбільші у світі ядерні арсенали – по кілька тисяч боєголовок. Вони були створені ще часів Холодної війни між США та СРСР. Справа в тому, що під час планування ядерного удару закладаються втрати арсеналу. Якщо ворог вдарить першим, то потрібно мати запасні боєголовки для відповіді.
"У страху очі великі. Плюс, якщо держави будують протиракетну оборону, то також треба собі уявляти, що добереться до цілі вже не 100% від того, що вижило, а наприклад, 50%, і тут потенціал треба ще ділити", – сказала РБК-Україна Поліна Сіновець, керівниця Одеського центру стратегічних студій та ядерного нерозповсюдження.
Проте навіть з супутниковою розвідкою та іншими засобами спостереження повної картини про можливості один одного США та СРСР не мали. Це своєю чергою створювало ситуації, коли світ стояв на межі ядерної війни.
Тож згодом обидві наддержави вирішили домовлятися. Між ними було підписано цілу низку договорів про обмеження ядерної зброї. Останній з них – власне Договір між США та РФ про скорочення стратегічних ядерних озброєнь, або СНО-3.
Договір підписали вже після розпаду СРСР – у 2010 році. Але він продовжував логіку Холодної війни. Документ передбачав обмеження на розгорнуті стратегічні ядерні боєголовки та їх носії. Крім того, США та Росія проводили перевірки один одного, аби впевнитися, що інша не порушує обмежень. Зараз це зникне.
Припинення дії СНО-3 означає, що кожна з держав-підписантів тепер зможе створювати ядерної зброї стільки, скільки вважає за потрібне. А її опонент не буде знати всіх деталей.
"Потенційно це створює непрозорість. А вона завжди породжує химери уяви: здається, що там супротивник вже "таке" набудував і може вже готується до першого удару. А якщо так, то нам краще також побудувати і вдарити першими", – пояснила виданню потенційні ризики Сіновець.
У військовій аналітиці така ситуація відома як кризова нестабільність – коли страх першого удару змушує держави діяти швидше, жорсткіше і ризикованіше, навіть за відсутності реального наміру розпочинати війну.
Врешті-решт це може призвести навіть до незапланованого конфлікту, адже всі бояться один одного і всі бояться, що інший вдарить першим. В історії було декілька випадків, коли цього вдавалося уникнути буквально чудом.
У 1962 році СРСР розмістив ядерні ракети на Кубі, а США ввели морську блокаду острова. Але тодішні лідери держав – Кеннеді та Хрущов – в останній момент домовилися й уникли катастрофи.
У 1983 році радянська система раннього попередження помилково зафіксувала запуск американських ракет по СРСР. Офіцер Станіслав Петров, порушивши інструкцію, вирішив, що це хибна тривога, і не доповів командуванню. Тоді дії однієї людини врятували світ від ядерної війни.
Всі ці дилеми та ризики описані та прораховані ще під час Холодної війни. То чому ж тоді Росія і США йдуть на припинення дії договору? Причин вистачає, і насамперед – у США.
З початком російського вторгнення в Україну відносини США та Росії погіршилися до небаченого рівня. Це своєю чергою вплинуло і на їх контакти щодо ядерної зброї.
Росія у 2023 році призупинила свою участь у договорі СНО-3, але заявила, що не буде порушувати закладені у нього обмеження щодо розгорнутих носіїв та ядерних боєголовок. Проте в США зникла можливість перевіряти, чи це дійсно так – інспекції на російську територію припинилися.
Крім того, низка нових російських розробок не підпадають під дію договору:
"Посейдон" – автономний ядерний підводний дрон з ядерною боєголовкою та практично необмеженим радіусом дії завдяки ядерному реактору;
"Буревісник" – крилата ракета з ядерним двигуном, що забезпечує необмежений радіус польоту та низьку висоту для обходу ППО;
"Орєшнік" – гіперзвукова балістична ракета середньої дальності з кількома бойовими блоками, здатна нести ядерну або конвенційну боєголовку та розвивати швидкість, яка в 10 разів перевищує швидкість звуку.
Тож припинення дії договору створює для Росії простір для політичного та психологічного тиску. Навіть без реального нарощування арсеналу це дозволяє Кремлю підвищувати ставки і посилювати ядерний шантаж у відносинах із Заходом.
До того ж тема ядерної зброї дає РФ додаткові карти у мирних переговорах про завершення російсько-української війни.
Разом з тим США досі дотримувалися договору, тому Росії було вигідне його продовження. Самим же Штатам він тільки заважав. І стримування Росії тут далеко не головний чинник.
Читайте також: За крок до прірви. Чи зможе Іран створити ядерну зброю та як це зупинити
Ключовим суперником Штатів у світі залишається Китай. За оцінками Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, ядерний арсенал Китаю нині становить близько кількох сотень боєголовок, однак у найближчі роки він може зрости в рази. Паралельно Пекін активно будує нові ракетні шахти та розвиває морську складову ядерних сил.
В поєднанні з російськими – це серйозні ядерні сили, що становлять реальну загрозу для США. Тому, за словами Сіновець, перед Вашингтоном зараз стоїть завдання – стримувати одразу Москву та Пекін.
"Фактично треба, може, не подвоїти, але значно збільшити американський ядерний арсенал, тому що китайці розвивають власний і вони не хочуть приєднуватися до будь-якого договору про обмеження озброєнь", – зазначила експертка.
Загалом зростаючий розмір ядерного арсеналу Китаю буде головним рушієм виробництва ядерної зброї серед великих держав, погодився у коментарі РБК-Україна старший науковий співробітник "Вісконсинського проекту з контролю над ядерним озброєнням" Джон Кейвс. Водночас припинення дії СНО-3, на його думку, є радше другорядним.
В разі непродовження дії договору СНО-3 світ порине в нову гонку озброєнь вперше за чотири десятиліття, сказав РБК-Україна старший аналітик Українського центру безпеки та співпраці Антон Земляний.
Для США та Росії це стане сигналом розвивати свій потенціал, проте виклики кожної з країн будуть відрізнятись.
Коли мова йде про Сполучені Штати, потенційна гонка озброєнь означає дорогий і тривалий процес модернізації ядерної зброї, який вимагатиме десятиліть і колосальних інвестицій.
"У випадку США основною проблемою є розробка нових ракет, чого не відбувалось вже понад 50 років. Поточне озброєння Штатів являє собою вже 13-ту ітерацію бомби B-61 (стоять на озброєнні з 1968 року – ред.)", – сказав Земляний.
За оцінкою Бюджетного управління Конгресу США, все це до 2034 року буде коштувати 946 млрд дол.
Для Росії проблема полягає насамперед у ресурсах і технологіях, що суттєво обмежує її можливості для симетричної відповіді. Це одна з причин, чому Росія всіляко намагається продовжити договір.
Приміром, у вересні минулого року Путін запропонував продовжити на рік добровільне дотримання основних лімітів договору, але США не відреагували на цю пропозицію.
"Такий крок може означати неготовність нашого ворога до активної участі в ядерних перегонах. Тим більше з огляду на останні проблеми з розробкою та впровадженням росією ракет стратегічної дальності, постійні проблеми під час випробувань ракет", – сказав Земляний.
Джон Кейвс сумнівається, що Росія зараз схильна нести значний фінансовий тягар для збільшення свого арсеналу лише через закінчення терміну дії договору.
"Однак закінчення терміну дії СНО-3 може стати приводом для Росії або Сполучених Штатів виробляти більше ядерної зброї, якщо одна з них вже відчуває себе зобов'язаною це зробити для підтримки стратегічного балансу", – пояснив Кейвс.
Кремль має інші пріоритети. Головний з них – продовження війни проти України. Втім, схоже, що Росія не буде мати особливого вибору.
"Росіяни не дуже хочуть витрачати багато коштів на "ядерку", але вони будуть змушені, тому що американці будуть витрачати зараз багато", – сказала Поліна Сіновець.
Читайте також: Грошей на війну – до двох років? Що не так з економікою Росії та хто її тримає на плаву
За оцінками російського PIR Center, Москва повинна принаймні зберігати статус-кво та запроваджувати нові розробки, аби протистояти прогресу США в високоточних керованих боєприпасах та протиракетній обороні.
Путін регулярно підкреслює, що ядерні системи РФ на кшталт "Посейдона" та "Буревісника" забезпечують військову перевагу. Ці розробки вважаються економічно ефективними.
Логіка така: невелика кількість передових озброєнь створює для РФ мінімальне навантаження на бюджет, дозволяючи Росії підтримувати паритет без значного економічного напруження.
Втім, це все одно додаткові витрати для Кремля. Точні суми засекречені, але за оцінками SIPRI, мова йде про мільярди доларів.
Припинення дії СНО-3 означає нові виклики не тільки для США та Росії. Наслідки також торкнуться Європи та України, які опинилися найближче до потенційної зони нової ядерної нестабільності. Тож на це потрібно реагувати.
"Для Європи такі зміни можуть бути можливістю вдосконалити і свій ядерний потенціал. Зокрема, відомо про обговорення таких програм Німеччиною – а саме створення спільної з Америкою "ядерної парасольки"", – сказав Земляний.
В цьому плані стратегічно важливою залишається розробка, а головне – активне виробництво нових систем протиракетної оборони. Саме цей напрямок може кардинально змінити розклад сил в ядерному стримуванні, вважає Антон Земляний.
"Коли в сторін достатньо запасів стратегічного озброєння, здатного знищити один одного, на перший план виходять саме можливості протидії цим загрозам", – підкреслив експерт.
Проте дії Дональда Трампа щодо Гренландії свідчать, що повністю покладатися на США Європа не може і їй потрібна хоча б часткова автономність.
"По-перше, європейці мають створити свою систему раннього сповіщення про пуски балістичних ракет. По-друге, почати серйозно опікуватися створенням власних балістичних та крилатих ракет середнього радіуса дії, які б змогли дістатися до Росії", – додала Поліна Сіновець.
Читайте також: Як Європа готує арсенали для війни з Росією і чим допомагає Україна
Що ж до України, наразі нашим основним пріоритетом є розбудова й модернізація власних Збройних сил для ефективного опору Росії.
"Враховуючи це, створення системи захисту від ядерної зброї наразі не є релевантним для нас", – зазначив Земляний.
Загалом же перспективи підписати новий договір про контроль над ядерними озброєннями зараз майже відсутні. Світ входить у період стратегічної невизначеності, де замість чітких правил діятимуть страх, припущення і демонстрація сили.
У цій реальності війна Росії проти України стає не лише регіональним конфліктом, а ключовим чинником глобальної безпеки: саме її результат визначить, чи стане ядерний шантаж ефективним інструментом політики.
Чи навпаки, провал такого шантажу – через стійкість України та підтримку Заходу – остаточно підірве його як засіб тиску, змусивши Росію шукати інші шляхи досягнення цілей. А це потенційно може відкрити вікно для відновлення діалогу про контроль над озброєннями в майбутньому.
– Чому 5 лютого називають виходом у ядерну "сіру зону"?
5 лютого припиняє дію Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) між США та Росією. Це означає, що відтепер між двома найбільшими ядерними державами світу більше немає офіційних обмежень на кількість боєголовок та їх носіїв, а також зникають механізми взаємних інспекцій. Світ опиняється у стані стратегічної непрозорості, де кожна сторона може нарощувати ядерний арсенал на власний розсуд.
– Чому США не виявили особливого інтересу до продовження договору?
Головним стимулом для Вашингтона є зростаюча ядерна потужність Китаю, який активно будує нові шахти та збільшує кількість боєголовок, не будучи обмеженим жодними договорами. Щоб стримувати одночасно і Москву, і Пекін, США змушені значно збільшувати свій ядерний арсенал та проводити масштабну модернізацію, якій заважали обмеження СНО-3.
– Чому припинення СНО-3 є економічним викликом для Росії?
Росія має значно менше ресурсів, ніж США та Китай. Включення у повноцінну ядерну гонку вимагає мільярдних витрат на тлі санкцій та величезних видатків на війну в Україні. Експерти зазначають, що Москва була б рада продовжити договір, оскільки він дозволяв їй підтримувати паритет зі США за відносно невеликі гроші.
– Які виклики постають перед Європою у зв'язку з новою ядерною гонкою?
Європейські країни змушені думати про посилення власної автономності. Експерти виділяють три напрямки:
Створення спільної з США або власної "ядерної парасольки".
Розробка європейської системи раннього сповіщення про пуски ракет.
Виробництво власних балістичних та крилатих ракет середнього радіуса дії для стримування РФ.
– Як розпад системи ядерного контролю впливає на Україну?
Для України війна з РФ є ключовим чинником цієї глобальної кризи. Результат війни визначить, чи стане ядерний шантаж ефективним інструментом світової політики. Наразі пріоритетом України залишається модернізація звичайних Збройних сил для опору агресії, а не створення власного захисту від ядерної зброї, що поки вважається нерелевантним завданням.
При написанні матеріалу використовувались дані Stockholm International Peace Research Institute, PIR Center, Center for Strategic and International Studies, Washington Post, Reuters, Politico, коментарі Поліни Сіновець, Джона Кейвса та Антона Земляного.