Частина України вже майже 10 років перебуває в окупації росіян, деякі міста на півдні України – майже два. Які методи "прив'язки" до себе використовують російські окупанти, наскільки вони ефективні і чого намагаються досягти у Кремлі, – у матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.
У матеріалі використовувалися коментарі українського історика Романа Кабачія з Національного музею історії України в Другій світової війні, продюсера "1+1 media" автора та ведучого каналу "Реальна історія" Акіма Галімова, екс-мера Мелітополя, голови Запорізької ОВА Івана Федорова, а також інформація з відкритих джерел.
Розпочавши повномасштабне вторгнення в Україну, російська влада неодноразово заявляла, що окупація та подальше приєднання територій до РФ не входить до планів Кремля. "Ми хочемо, щоб українці самі вирішували, як їм жити далі. Ми хочемо, щоб вони мали свободу вибору", – цинічно заявляв глава МЗС РФ Сергій Лавров ще у квітні 2022 року.
Насправді ж російські війська та спецслужби, захоплюючи українські міста та села, практично відразу намагаються закріпитися на них, як новий "легітимний" уряд. У Херсоні окупанти заявляли, що вони "тут назавжди". Такі самі наративи використовуються і в інших окупованих частинах України. Зрештою українські території, захоплені російською армією, навіть внесли до конституції РФ, тим самим повністю зруйнувавши свою тезу про те, що окупація – це не мета Кремля.
Однак проста фізична окупація - далеко не всі інструменти, якими користуються росіяни. Захопивши українське місто чи селище, російські спецслужби працюють із цілим набором методів, починаючи від насильства та закінчуючи "примусом до кохання". Ці методи перевірені десятиліттями – Кремль використовує їх практично скрізь, куди може дістатись.
У росіян найчастіше немає плану зруйнувати умовне місто, яке вони хочуть окупувати. Але й зберегти його цілим та спробувати захопити без втрат вони не намагаються. У Кремлі керуються простим правилом – не виходить увійти на чужу територію без застосування сил, отже, потрібно цю силу застосувати.
Подібні приклади світове суспільство бачило у Грозному, яке росіяни, перш ніж захопити, практично знищили. Щоб підкорити та знешкодити сирійських опозиціонерів, російська авіація стерла Алеппо з лиця землі. Це місто згодом часто порівнюватимуть із українським Маріуполем, від якого мало що залишилося, коли російська армія його зайняла.
Цей навмисно жорстокий метод ведення бойових дій – один із способів залякування та підпорядкування собі місцевого населення. Крім того, таким чином у Кремлі показують, що не збираються дотримуватися будь-яких міжнародних правил і конвенцій, що саме по собі лякає своїм нахабством та безкарністю.
Російський військовий у Маріуоплі (фото: Getty Images)
В окупованому місті росіяни розставляють блокпости, заходять до адміністративних будівель, якщо вони цілі, і розвішують свої прапори. Починається етап зачистки. Будь-який опір потужніший на самому початку, поки є сили та засоби, тому одні росіяни відразу приймаються патрулювати місто, інші займають силові та правоохоронні органи.
У Херсоні партизанів виловлювали методично. Місцевого жителя Олексія Сивака окупанти впіймали через півроку після захоплення міста. Все, що робили з чоловіком від грубого затримання та обшуків до звільнення, було спрямоване на те, щоб зламати його волю і бажання чинити опір.
"Ввечері начальник в'язниці зайшов до мене, запитав: "Ти там на референдумі виступав?" говорили, що із мирними не воюють", – розповів Сівак в інтерв'ю РБК-Україна.
При цьому, "працюючи" з полоненими, росіяни часто намагаються зіштовхнути їх із місцевими колаборантами. Таким чином, окупанти показують – місцеві нібито теж "за них", чинити опір немає сенсу. Цей " імперський " метод поневолення одними місцевими інших застосовувався і застосовується скрізь, де росіяни перебувають у ролі загарбників. У Республіці Саха (Якутія – ред.) у керівництво регіоном спеціально беруть якутів, яким слід виконувати вимоги Кремля.
"Відповідно, у нас є свої манкурти – раби цієї імперії, які пригнічують своїх же. Усі імперії так роблять. Розділяй і володарюй", – розповів житель Якутії, який зараз воює в лавах ЗСУ, Владислав Аммосов в інтерв'ю РБК-Україна.
Насильство в окупації спеціально роблять показовим – розстріли мітингувальників у Херсоні, зберігання тіл загиблих у супермаркеті у Маріуполі, цілі масові поховання в Ізюмі, тортури та зґвалтування у Бучі. Росіяни вбивають так, щоб бачили інші – таким чином вони залякують та розлюднюють людей. Коли на твоїх очах показують жорстокість у подібних масштабах і роблять це знову і знову, рано чи пізно не витримає навіть залізна воля.
У деокупованому Херсоні в перші дні після звільнення можна було побачити білборди - на них на тлі людей, що неприродно усміхаються, були написані фрази "Херсон - це російське місто", "Паспорт громадянина РФ - соціальна стабільність і безпека", "Своя квартира, безкоштовна медицина". Всі ці твердження та обіцянки – один із етапів будівництва легітимної влади на базі окупації.
Легітимізація – це будь-яка спроба окупантів прив'язати місцеве захоплене населення Росії на рівні бюрократії. Паспорт, російський рубль, реєстрація житла, відкриття банків РФ, навіть референдум –все це стосується легітимізації. До речі, будь-яке голосування на окупованих територіях відбувається не для збору голосів, а для того, щоб показати місцевим жителям, що до міста прийшла нова влада і вона вже проводить бюрократичні процедури, зазначає екс-мер тимчасово окупованого Мелітополя, голова Запорізької ОВА Іван Федоров.
"Навіть коли вони змушують голосувати на цих фейкових виборах, їм не стільки важливий результат, скільки відчуття людей, що вибори можливі, а значить, їхня влада легітимна. Коли вони стукають у квартиру, їм відкриває людина, вони запитують: "Чи будете ви брати участь у виборах?" Людина у своїй підсвідомості розуміє, що таке питання можливе", – каже Федоров у коментарі РБК-Україна.
Паспорт громадянина РФ стає основним документом в окупації, без якого поступово коло можливостей звужується практично до нуля. Купити проїзний, сходити до лікарні, подати документи куди завгодно стає неможливим без російського паспорта. Насильницька паспортизація – це ще один спосіб показати, що Росія тут назавжди. Метод, як завжди, не новий. Свої паспорти РФ роздавала в окупованому Придністров'ї, їх у 2014 році одержала майже половина населення "республіки". На захоплених частинах Грузії масова видача паспортів РФ почалася 2022 року. За рік до цього президент РФ Володимир Путін підписав з Південною Осетією договір про спрощення отримання російського громадянства.
З 2019 до 2022 року 720 тисяч мешканців окупованого Донбасу отримали паспорти РФ. Факт наявності російських громадян на захоплених територіях, на думку Кремля, дає йому право виправдати будь-яку свою дію, тому під час вторгнення пропагандисти заявляли, що їхня армія йде звільняти вже не просто російськомовних громадян, а громадян Росії.
Квартирне питання також відіграє велику роль у легітимізації окупаційної влади. Наприклад, у захопленому Маріуполі росіяни пообіцяли місцевим жителям, що відбудують зруйновані ними ж будинки та видадуть їм "компенсаційні квартири". Окупаційна влада завела до міста російських підрядників, які навіть поставили у якихось будинках вікна та звели кілька бетонних блоків, схожих на бараки. Свою обіцянку про "компенсаційні квартири" росіяни не виконали і тепер місцеві жителі їх критикують. Але що тут набагато важливіше – це сам факт діалогу загарбників із маріупольцями. За два роки окупації він став можливим, до росіян говорять як до дуже неефективної та постійно обманюючої, але влади. Це ж сталося і на Донбасі, де до місцевого колаборанта Дениса Пушиліна донеччани звертаються зі своїми комунальними проблемами.
Факт діалогу має величезне значення у разі окупації. Поки мешканці захоплених міст, не маючи даху над головою, води чи електрики, змушені слухати обіцянки окупантів, самі окупанти можуть видавати ці "діалоги" як звернення місцевих до влади, що саме собою виглядає як їхнє визнання в українському місті.
Російський рубль - ще один спосіб прив'язати захоплений регіон і зробити його залежним від Росії. Будь-який населений пункт, який потрапляє в обіг чужої валюти, так чи інакше фіксується у документах, банківських виписках та інших елементах бюрократії. Росіяни намагалися ввести рубль у Херсоні, але місцеві жителі наполегливо продовжували користуватися гривнями, а оскільки окупація тривала 8 місяців, російська "влада" так і не встигла прив'язати Херсон до своєї валюти. Натомість на захопленому Донбасі рубль запровадили ще 2015 року. У Мелітополі запрацювали банки, де рахунок можна відкрити лише в рублях, а в Бердянську запровадили штрафи за користування гривнею – 5 тисяч рублів. Незважаючи на це, у місті функціонував чорний ринок, де місцеві жителі міняли рублі на гривні та відсилали їх на ЗСУ.
У будь-якому випадку, бюрократична легітимізація – це один із найпотужніших методів "прив'язки" до себе захопленої території. На Донбасі за майже 10 років окупації виросли цілі покоління людей, які користуються рублем і ходять із паспортом РФ чи "республік". У Кремлі роблять ставку на те, що рано чи пізно жителі захоплених міст змиряться з їхньою присутністю, щодня бачачи перед собою папірці з написом "Центральний банк Росії".
Залякавши людей і прив'язавши їх до своїх бюрократичних систем, можна приступати до "примусу до кохання". Один із основних методів примусу – пропаганда. А щоб вона ефективно працювала, необхідно зробити так, щоб, крім пропаганди, людина в захопленому місті більше не чула нічого.
В окупованому Херсоні місцеві жителі залазили на дахи будинків, щоб упіймати зв'язок та почитати новини. Росіяни спочатку просто глушили зв'язок, залишаючи людей в інформаційному вакуумі, а потім провели свій. На початку 2000-х, під час Чеченської війни, загарбникам було достатньо нейтралізувати журналістів, які писали репортажі про звірства окупантів. Сьогоднішня епоха цифрових технологій вимагає від росіян більшої кмітливості, тому пропаганда стала більш складною.
"Росіянам треба "випалити інакомислення". До цього комплексу входитиме інформаційний вакуум, обмеження доступу до інтернету, телебачення, навіть за рахунок VPN. Коли було можливо з VPN, комунальників змушували підписувати письмові згоди про те, що вони не будуть використовувати VPN", - Розповідає Федоров.
Отримати будь-яку інформацію з "волі" в окупації важко. Вакуум, що створюється, з лишком заповнюється російською пропагандою. По телевізору показують федеральні канали, в газетах пишуть про успіхи російської армії, яка звільняє Україну від нацистів. Російські військові можуть будь-якої миті підійти до людини на вулиці і подивитись телефон – перевірити, на які канали вона підписана у соціальних мережах. І тут росіяни, як і у випадку з рублем чи паспортами, готові грати "в довгу", а російська пропаганда, як один із найпотужніших інструментів Кремля, може це дозволити.
"Коли ти живеш два роки в інформаційному вакуумі, коли ти не маєш альтернативної інформації, коли над тобою знущаються і так далі, то два роки – це великий термін. Ви подивіться, як ми змінилися за два роки. А у нас є доступ до абсолютно будь-якої інформації. А якщо там просто вакуум, у тебе немає альтернативної думки, то хочеш чи не хочеш, погоджуватимешся з цими тезами, які ворог намагається тобі нав'язати", – додає Федоров.
Такі самі методи інформаційної війни Росія використовує скрізь, де окупувала території. У всіх захоплених містах та селах працює виключно російське телебачення. Місцеве або скоротили до мінімуму, або закрили. Те саме відбувається з інтернет-виданнями.
Найсильніший інструмент русифікації на окупованих територіях – етнічні чистки. Пропаганда, легітимізація, репресії працюють ефективно, але навіть через десятиліття на захопленій частині все ще можуть діяти підпільні партизани та повстанські рухи, які періодично "струшуватимуть" злякане і втомлене населення. Для того, щоб їхні дії просто не мали сенсу, необхідно зробити так, щоб у населення більше не було національної прив'язки до своєї країни. А для цього треба цю національність винищити чи замінити.
Тут робота ведеться з усіма верствами населення. Перше, що роблять окупанти – змінюють шкільну програму у захопленому ними регіоні. Вчителів або змушують співпрацювати, або привозять своїх. Книги спалюють, музеї обкрадають. Все, що несе історичну та культурну цінність, будь-яка згадка про те, що тут не Росія, підлягає знищенню, зазначає історик Роман Кабачій.
"Моє село на Херсонщині досі в окупації. Як мені розповідали односельці, росіяни вивезли україномовні книги зі шкільної бібліотеки у поле та спалили. Потім тиснули на те, щоб священик із ПЦУ або перейшов до Московського патріархату, або здав ключі. Вони змусили його здати ключі від церкви", – розповів Кабачій у коментарі РБК-Україна.
Риторика переконання у росіян відрізняється залежно від легенди, під якою вони зайшли до тієї чи іншої країни. Наприклад, українців в окупації намагаються переконати в тому, що вони насправді росіяни, просто "неправильні". У шкільній програмі Донбасу дітям на "уроках громадянськості" розповідають про доблесть бойовиків "республік" та "нацистів" з України. На уроках історії викладачі пояснюють учням, що Росія – це серцевина світу, Україну вигадав Володимир Ленін, а взагалі РФ, Білорусь та Україна – це "триєдиний союз". Іншими словами, розробляючи "методичку" із захоплення українських міст, у Кремлі вирішили робити ставку на стару легенду про "братські народи" з однією історією.
Цю ж легенду тим же грузинам або чеченцям "продати" не вдалося б і переконати їх у тому, що вони "неправильні росіяни" теж є досить проблематичним. Тому в Грузії росіяни працювали за принципом "розділяй і володарюй", граючи на етнічному конфлікті абхазців та грузинів. У Чечні, крім застосування виключно грубої сили, покладалися на місцевих росіян, які з'явилися там внаслідок насильницької депортації чеченців із Грозного ще за часів Йосипа Сталіна.
До речі, цей метод росіяни використовують повсюдно – влаштовують масові переселення, витісняючи етнічне населення. Ще за часів Османської імперії, коли Кримське ханство проголосило незалежність, росіяни обманом "затягли" до керівництва своїх людей, які попросили у Російської імперії ввести війська на півострів, зазначає продюсер "1+1 media", автор і ведучий каналу "Реальна історія" Акім Галімов. Разом із військами до Криму прибували й росіяни.
"Землі, що належали кримсько-татарській знаті, порушуючи всі закони, віддавалися російським поміщикам. А річ у тому, що за російськими поміщиками стояли російські війська. Відповідно, ті, хто володів цими землями десятиліттями, нічого не могли з цим вдіяти. І створювалася решта умов, які призводили до того, що населення та еліта – представники династій, вони були змушені залишати ці території. Це цілеспрямоване знищення та витіснення еліти", – зазначає Галімов у коментарі РБК-Україна.
Російську мову роблять превалюючою на окупованих територіях. Офіційно в Кремлі та федеральними каналами повідомляють, що безумовно поважають і підтримують "національні меншини" на захоплених землях. Але за фактом російська мова спочатку стає домінуючою, а потім і єдиною "офіційною" мовою.
"У мене є збірка наукової конференції, яку проводили в Тирасполі "До 80-річчя Придністровської державності", там йдеться про те, що на території Української РСР була Молдавська АРСР. Вони там доводили, що молдавська мова має бути лише кирилицею. І незважаючи на те , що у них там три державні мови – молдавська, українська та російська, у них ця збірка була лише російською. Це показує те, що ховається за їхньою "демократичністю" і словами про те, як вони поважають національну ідентичність і так далі", розповідає Кабачій.
Поки дітей у школах переконують у тому, що вони насправді росіяни, а людей похилого віку занурюють у ностальгію за Радянським Союзом, найважливіша для Кремля робота ведеться з молоддю. 16-17-річним підліткам намагаються навіяти свою національну ідею – ідею "захисту Батьківщини". У Росії "Юнармія", яка точнісінько копіює ідеї Гітлерюгенда, досить успішно вербує у свої лави молодих росіян. Їх навчають "подвигам" російських військових, які вбили людей у Бучі та Маріуполі. Цим самим російські спецслужби займаються і в окупації.
Проводячи перед молодими українцями у Донецьку, Мелітополі, Бердянську "уроки патріотичного виховання", їх намагаються переконати, що Україну захопили нащадки німецьких нацистів, а вони – росіяни, звільняють їхню країну. І щоб якнайшвидше її звільнити, їм потрібна допомога. Постійна пропаганда по телевізору, викривлена історія в школах, літні члени сім'ї, які радіють збільшенній пенсії в рублях, героїчні фільми про подвиги Красної армії – все це рано чи пізно починає діяти. Таким чином росіяни "примушують до кохання" своїх заручників, роблячи з них солдатів своєї армії.
***
Нинішнє російське керівництво на чолі з диктатором Путіним щиро вірить, що скрізь, де ступила нога російського солдата, - Росія. У Кремлі з показовою зневагою говорять про країни Балтії, принагідно погрожуючи військовою агресією, нехтують суверенітетом Кавказу, згадуючи війни столітньої давності, та активно лобіюють свої інтереси скрізь, де є російськомовне населення.
У самій Україні Путін, який живе явно не в реаліях 21 століття, бачить Новоросію, бо частина українських територій більше ста років тому була у складі Російської імперії. За десятиліття різних вторгнень, окупацій, масових депортацій та етнічних чисток у Росії розробили ефективну модель з русифікації практично будь-якого регіону, куди російська армія готова дотягнутися. Чим довше українські міста та села перебувають у заручниках Кремля, тим складніше буде боротися за розуми людей та відновлювати те, що загрожує бути втраченим.