Скільки втратила українська економіка від міграції робочої сили, і що робити, аби бодай частково зменшити ці втрати та запобігти подальшим – в авторській колонці експерта Економічної Експертної Платформи, старшого економіста CASE Україна Володимира Дубровського.
До повномасштабної війни надходження в Україну коштів від трудових мігрантів складали на піку (у 2021 році) більше 14 млрд доларів. Для порівняння, експорт товарів склав тоді більше 68 млрд доларів, а його найбільша стаття - продукція рослинництва – 15,5 млрд доларів. Здавалося б, хороше джерело доходів. Але цей внесок в економіку можна умовно порівняти зі внеском, який могла б зробити відповідна кількість працівників, самозайнятих та ФОП, якби вони працювали в Україні і виробляли середній по країні обсяг доданої цінності кожен. Цей обсяг станом на 2021 рік становив приблизно 12,8 тис. доларів на одного зайнятого – більш ніж вдвічі вищий за середню зарплату.
Тобто, надходження від мігрантів могли б перевищувати їхній потенційний економічний внесок на батьківщині, якщо б таких мігрантів було 1,1 мільйони чи менше – а їх за усіма оцінками було у кілька разів більше. Тому економіка України виграла би (могла би бути на 10-15% більшою), якби у країні були створені сприятливіші умови для виробництва доданої цінності, насамперед через кращий підприємницький клімат, а також через виплати вищих зарплат.
В іншому разі, щоправда, зайві громадяни економічно активного віку могли би поповнити лави безробітних, утриманців, а то і злочинців; або, принаймні, створювали б замало доданої цінності, ймовірно менше, ніж становлять надходження від них.
Отже, кінцевий результат граничним чином залежить від економічної політики – так само, як і кількість мігрантів, що потенційно можуть повернутися, та їхній склад з точки зору економічного внеску до загального добробуту. Саме проблемі економічної політики, найбільш сприятливої для повернення економічно продуктивних мігрантів, було насамперед присвячено дослідження, проведене на замовлення Української ради бізнесу в рамках спільного проекту з Help – Hilfe zur Selbsthilfe за підтримки МЗС Німеччини.
Гострота проблеми збільшилася у кілька разів через повномасштабне вторгнення Росії. Станом на лютий 2024 року, за оцінками УВКБ ООН, загальна кількість зареєстрованих українських воєнних мігрантів з різним статусом захисту, які перебувають за кордоном, склала 6,48 млн осіб, з яких 5,23 млн осіб – у країнах, відмінних від РФ та Білорусі. Проте, за даними Державної прикордонної служби, які збігаються з даними прикордонних служб країн Європи, різниця кількості виїздів і в’їздів з початку повномасштабного вторгнення становила 2,81 млн осіб.
Отже, ймовірно, тимчасовий прихисток чи аналогічний статус отримала значна частина українців, які виїхали до лютого 2024 року з інших, переважно економічних причин, та/або частина мігрантів зареєструвалися більше ніж один раз. З тих наших співгромадян, що перебували за кордоном, на початку повномасштабної війни повернулися близько 400 тис. (з яких близько 300 тис. - чоловіки, які, переважно, бажали боронити Батьківщину). Таким чином, власне воєнних мігрантів – ймовірно, трохи більше 3 млн. А ще більше 2 млн осіб ймовірно складають економічні мігранти. Останні навряд чи повернуться в Україну.
Наявні академічні дані свідчать про те, що зворотна міграція є поширеною: понад 50% мігрантів, як правило, повертаються до своїх країн походження протягом 15 років. Насамперед, більшість саме воєнних мігрантів, яким довелося покинути батьківщину недобровільно, через загрози безпеки, хочуть повернутися додому по усуненню таких загроз. За даними опитувань, зараз таких 65%, хоча ще рік тому було 77%.
Ще одним сильним фактором, який спонукатиме багатьох повернутися, є обмежений у часі правовий статус. У нашому випадку близько 8% від усіх мігрантів залежать від допомоги настільки, що готові повернутися у разі її скасування, 18% вимушені проживати у колективному житлі, і стільки ж (ймовірно – здебільшого ті ж самі) відповідають, що їхні доходи зменшилися в результаті міграції – це загалом біля мільйона осіб.
Отже, можна обережно прогнозувати, що у разі хоч якогось перемир'я додому може повернутися до одного мільйона мігрантів – це ті, що найгірше влаштовані за кордоном. А у разі повної перемоги – близько двох мільйонів.
Далі ситуація може розвиватися по-різному, і напрямок міграції буде залежати від порівняння економічних та інших умов в Україні та в країнах прихистка, а також від перспектив подальшої безпеки. За даними КМІС (на замовлення CASE - Україна) в травні 2022 року лише 54,7% опитаних відповіли, що у разі збереження небезпеки військових дій планують майбутнє (своє та своїх дітей) в Україні. Решта воліла б емігрувати.
Повернення певної кількості людей не означає автоматичне збільшення економіки України. Багато залежить від того, хто саме повертатиметься. Чи сприяє повернення мігрантів економічному розвитку – насправді дискусійне питання. З одного боку, є докази, що повернення мігрантів до Боснії і Герцеговини (БіГ) позитивно вплинуло на конкурентоздатність експорту - зокрема тому, що мігранти привезли на батьківщину нові вміння та знання, які вони здобули, працюючи у більш розвинених країнах. Утім, як стверджують інші джерела, це напевне стосується трудових мігрантів, але не обов’язково тих, хто змушений був емігрувати через війну. Трудові мігранти – це, в середньому, більш активна частина робочої сили, і якщо вдається бодай частково повернути їх на батьківщину, то це йде на користь економіці.
Водночас, мігранти від війни – це або цілком населення певних місцевостей (чи, як у колишній Югославії – етнічних меншин), або, принаймні, відносно більш активні його представники. Але далі відсів відбувається вже у країні прихистку: більш активні і підготовлені знаходять роботу, в той час як решта призвичаюється до соціальної допомоги, а, отже, паразитизму. Саме друга частина є першими кандидатами на повернення по закінченні дії програм допомоги, надто зважаючи на інтереси країн прихистку, що зацікавлені у кваліфікованій робочій силі, і тому не виштовхують тих мігрантів, що знайшли роботу і пристосувалися у місцевому суспільстві. І, зрозуміло, що такі більш активні люди з меншою ймовірністю повертатимуться на батьківщину, якщо там на них не чекають якісь кращі можливості (наприклад, робота за фахом). З цих причин, післявоєнні мігранти, що повертаються, можуть складати і гіршу за якістю робочу силу, а також містити значну частину неактивних (наприклад, через вік чи хвороби) та патерналістськи налаштованих людей.
Таким чином, не лише кількість тих, хто повернеться, але і "якість" залежить від того, чи побачать активні люди на своїй батьківщині більше можливостей для самореалізації, насамперед у бізнесі, ніж вони їх мають зараз у країнах перебування. Тобто, умови в Україні мають бути не "європейськими", а кращими за "європейські". І це при тому, що навряд чи найближчим часом вдасться наздогнати країни ЄС за "європейськими принципами", такими як верховенство права та "людськість" держави, а також обсягом публічних благ, не кажучи вже про зовнішню безпеку. Тому спочатку мають бути в Україні європейські принципи та якість інституцій, а лише потім (і мінімально, тільки там, де цього прямо вимагають Директиви ЄС) – обмежувальні та обтяжливі "європейські" норми. При цьому ліберальні норми можна і треба впроваджувати якомога скоріше.
Відповідно до аналізу світового досвіду та з урахуванням специфіки України Уряду та Верховній Раді дослідження пропонує реалізувати наступні заходи.
Перш за все потрібно забезпечити внутрішню та зовнішню безпеку, зокрема через реформу правоохоронних органів із значним підвищенням їхньої ефективності (бо ж по закінченні війни можна очікувати сплеск злочинності), і, водночас, убезпечення законослухняних громадян та бізнесу від сваволі правоохоронних та контролюючих органів. Загалом йдеться про комплекс реформ, спрямованих на встановлення дієвого верховенства права. Це буде, серед іншого, мати також суттєві економічні наслідки, оскільки верховенство права є на даний момент найслабшою ланкою серед державних інститутів України.
Продовжити та розширити програму "Є-відновлення", забезпечити відшкодування збитків за втрачене майно не лише громадянам, а й підприємцям малого та мікробізнесу, а згодом - і решті бізнесу.
Розпочати державні програми щодо безкоштовної перекваліфікації громадян для отримання ними професій, які на цей час є потрібними в Україні.
Зберегти та сприяти фінансовим зв’язкам мігрантів з їх рідною країною. Можливими заходами можуть стати перемовини про усунення подвійного оподаткування (гостра проблема на прикладі Польщі), сприяння інвестиційним потокам, зниження вартості грошових переказів.
Передбачити державну підтримку тимчасових мігрантів, які планують повернутись в Україну і потребують допомоги. Зокрема, варто передбачити допомогу із пошуком роботи, за необхідності безкоштовне житло на певний термін. Ті саме заходи необхідно впроваджувати для ВПО, які потенційно можуть стати мігрантами.
Стимулювати громадян, які повертаються в Україну, та ВПО розпочинати власну справу - розширити програму "Є-робота", спростити умови отримання грантів на початок власної справи, розширити можливості цільового призначення грантів.
Варто зберігати та удосконалювати систему спрощеного оподаткування (ССО) для мікробізнесу в Україні, забезпечуючи більш привабливі умови для мікробізнесу, ніж в країнах ЄС. Зокрема, варто обмежити застосування обов'язкової фіскалізації лише тією частиною платників єдиного податку, які за характеристиками свого бізнесу мають реальні ризики перевищення дозволених законом верхніх порогів для відповідних груп ССО. Потрібно запровадити режим компромісної детінізації для самозайнятих, накласти мораторій на ускладнення діяльності та/або підняття ставок ССО.
З метою сприяння підвищенню заробітних плат - провести економічні розрахунки та напрацювати проєкт змін до нормативно-правових актів щодо зниження навантаження на фонд оплати праці.
Потрібно вдосконалювати шкільну освіту, з особливою увагою на онлайн-навчання для дітей мігрантів, аби залишити їх в українському освітньо-культурному полі.
Необхідно реформувати вищу освіту з метою підвищення її якості як елементу привабливості для повернення в Україну. Спростити умови вступу до ВНЗ для українців, які навчались останні роки за кордоном.
Усі ці заходи були актуальними і до повномасштабної війни, але не вживалися з різних причин, в тому числі через брак ресурсів та протидію груп впливу чи нерозуміння з боку міжнародних організацій та партнерів. Але загострення проблеми через війну збільшує шанс на вирішення застарілих питань, які стали набагато актуальнішими, а також перетворилися на предмет інтересу нових стейкхолдерів, насамперед країн, що надали прихисток українським мігрантам і зацікавлені у їхньому добровільному поверненні на батьківщину.