Українські волонтери стали рушійною силою на початку повномасштабного вторгнення. Майже кожен свідомий громадянин долучився до зборів на спорядження, коптери та техніку. За три роки великої війни волонтерський рух змінився: в ньому залишилися найстійкіші. З якими викликами вони стикаються та які зміни помічають – у матеріалі Анастасії Рокитної для РБК-Україна.
"У мене постійно виникає бажання допомагати. Особливо тим, від кого залежить доля глобально. Я завжди відчувала бажання підтримати тих, хто опинився в біді", – говорить миколаївська волонтерка Олена Бондаренко, яка сьогодні обрала службу військовим капеланом.
Її слова найбільш точно описують головну мотивацію людей ставати до лав небайдужих. Опитані нами волонтери говорили одне й те ж саме щодо своїх цілей: вони готові на довгострокову перспективу "служби" суспільству. Втім, виклики, з якими зіштовхуються, похитують їхню впевненість.
"Ти робиш усе можливе, витрачаєш свої сили, час, гроші, а потім зіштовхуєшся з глухою стіною байдужості. Це виснажує навіть більше, ніж фізична робота", – каже волонтерка "Катран". Вона волонтерить з 2014 року, але зізнається, що найбільша демотивація настала у 2023-му. "Люди звикли до війни. Вже не реагують так, як на початку. Запити є, а відгуку – все менше", – додає вона.
Байдужість суспільства стала однією з головних причин емоційного вигорання волонтерів. Раніше суспільство масово відгукувалось на збори, підтримувало армію та цивільних у гарячих точках. Тепер же, як зазначають волонтери, активність значно впала.
"Розчарування військових у мені, у людях, у тилу – це те, що найдужче болить", – каже волонтерка Валерія, яка почала з допомоги гуманітарним хабам, а потім відкрила власні збори для армії. Військові, за її словами, вже не завжди вірять у підтримку, що демотивує самих волонтерів.
Дмитро "Дронго", військовий, який також займається збором коштів, вважає байдужість ще більш руйнівною, ніж втому: "Це вигорання спричинене не втомою від діяльності, а байдужістю людей, яка збільшується щодня". Він розповідає, що іноді у своїх постах прямо звертається до аудиторії, намагаючись пробити цей інформаційний бар'єр: "Замість Буковелю – задонать на авто". Але не завжди це працює.
Волонтери визнають, що змушені вигадувати нестандартні способи залучення коштів, щоб утримати увагу аудиторії. "Стаєш ніби цирковою мавпочкою: розіграші, унікальні лоти, фото військових із передової – тільки б люди зробили донат", – каже Маргарита Рівчаченко, яка використовує свою медійну впізнаваність для зборів. "Я розумію, що людям теж важко, але інколи хочеться просто закричати: війна не скінчилась!" – додає вона.
Олена Бондаренко, волонтерка з Миколаєва, яка після тривалого волонтерства пішла на службу капеланом, вважає, що байдужість має ще одну причину – люди виснажилися психологічно: "Найстрашніше, коли ти бачиш, що люди хочуть допомогти, але не можуть. Вони або втомились, або не мають можливості, або не бачать сенсу".
Спілкування з однодумцями та підтримка волонтерської спільноти стали ключовими факторами, що допомагають не зійти з дистанції. "Якби не наші побратими, я б давно опустила руки", – каже Анастасія Чубенко, волонтерка "Ватри".
Вона наголошує, що психологічна допомога має стати важливою частиною підтримки волонтерів, адже вигорання загрожує виснаженням найефективніших і найдосвідченіших активістів. "Ми працюємо в режимі нон-стоп уже три роки. Але в якийсь момент сил просто може не лишитися", – підсумовує вона.
Одним із ключових факторів, що впливає на зниження активності донорів, є зростання кількості шахрайських ініціатив. Волонтери та благодійні фонди, які прозоро працюють уже не перший рік, відчувають негативний вплив подібних схем.
Олександра Гайворонська, директорка департаменту розвитку і партнерств фонду "Повернись живим", в коментарі РБК-Україна зазначає: "Ми не проводили досліджень щодо впливу шахраїв, але відлуння цих історій помітне у коментарях у соцмережах. Люди узагальнюють діяльність усіх благодійних організацій і волонтерів, через що зменшується рівень довіри".
Зростаюча недовіра змушує донаторів ставитися обережніше до будь-яких зборів, вважає і волонтерка "Катран": "Люди бояться, що їхні гроші можуть піти не на військові потреби, а в кишеню шахраям. Через це страждають усі чесні ініціативи". Відповідно, для переконання донорів у прозорості доводиться докладати значно більше зусиль.
Фонд "Повернись живим" намагається боротися з цією проблемою через відкриту фінансову звітність, що демонструє використання коштів. Втім, ця проблема залишається актуальною для всього сектору благодійності в Україні.
Однак, крім втрати довіри, шахрайство створює ще одну серйозну проблему – посилення бюрократичного контролю.
Через діяльність шахраїв чесні волонтери змушені докладати більше зусиль для документального підтвердження своєї діяльності. Дмитро "Дронго" пояснює: "Навіть коли людина хоче зібрати кошти для банального авто, на неї обрушується маса вимог: акти передачі, договори, звіти. Це не просто ускладнює процес, а й відбирає час, який можна було б витратити на реальну допомогу".
Миколаївська волонтерка Олена Бондаренко також наголошує, що бюрократія стає додатковим навантаженням для волонтерів: "Мені важливо, щоб процес подачі звітності був спрощеним, адже військовим потрібна допомога зараз, а не після підписання десятків документів".
А як щодо фінансового забезпечення самих волонтерів? Це питання серед українців є суперечливим. Але, враховуючи фізичні та емоційні навантаження на представників фондів, його неможливо уникнути. Деякі активісти переконані, що повноцінна підтримка волонтерської діяльності можлива лише за умови, що вона стане офіційною професією з відповідною зарплатою.
Олександра Гайворонська пояснює: "Фонд "Повернись живим" не бере на свою адміністративну діяльність жодної копійки з донейтів на армію – ці гроші залучають паралельно: "Але у 2024 році ми втратили підтримку одного з найбільших донорів на "адмінку", бо компанія, яка нас фінансувала, зіткнулася з фінансовими труднощами".
Волонтерка Маргарита Рівчаченко зазначає, що деякі активісти змушені працювати без жодної матеріальної підтримки, витрачаючи власні кошти: "Я б із радістю покривала частину зборів самостійно, якби мала стабільний дохід". Олександр, волонтер із Ірпеня, також підкреслює, що йому доводилося використовувати особисті заощадження для закупівлі пального та витратних матеріалів.
Дискусія щодо зарплат для волонтерів досі не має відповіді. Одні вважають, що це підвищить ефективність та стабільність волонтерської діяльності, інші ж переконані, що це може призвести до зловживань. Втім, волонтери погоджуються, що підтримка у вигляді державного фінансування чи податкових пільг могла б значно полегшити їхню роботу.
Минулого року Міністерство соціальної політики України розпочало розробку Державної програми розвитку волонтерської діяльності на період до 2030 року.
Програма створюється у співпраці з громадськими організаціями, Національною соціальною сервісною службою та експертами. Цей план, зокрема, передбачає спрощення правових процедур для волонтерів.
За словами представників міністерства, програма також спрямована на розширення сфер, у яких можуть працювати волонтери, та підвищення їхньої мотивації через визнання їхнього внеску.
Також в міністерстві йдуть дискусії щодо запровадження страхування для волонтерів, які працюють у небезпечних умовах, наприклад, у прифронтових зонах. Розглядають питання надання податкових пільг для волонтерів і їхніх організацій, а також механізми залучення молоді до волонтерства через освітні програми та інші стимули.
Ці кроки демонструють поступове усвідомлення з боку держави важливості волонтерської діяльності та її значення для українського суспільства. Втім, вони є лише планом, який поки не вирішує головні виклики.
***
Волонтерство в Україні має потужний потенціал, і його розвиток може стати ключовим елементом стійкості суспільства в умовах війни. Олена Бондаренко, яка після волонтерства обрала службу в ЗСУ, вважає, що важливо "підняти інститут волонтерства на вищий щабель, щоб праця волонтерів визнавалась необхідною та важливою".
Маргарита Рівчаченко додає, що залучення нових людей до волонтерства є надзвичайно важливим, особливо з урахуванням того, що багато волонтерів переходять до лав ЗСУ.