Напередодні Сполучені Штати Америки (США) оголосили черговий пакет на 250 млн доларів для України, до якого серед іншого увійшла неназвана кількість ракет AIM-9M Sidewinder. Як зазначено в описі, вони призначені для протиповітряної оборони.
Докладніше про ці ракети та про те, як саме їх може застосовувати наша армія, - у матеріалі РБК-Україна.
Передача американських ракет AIM-9 розширює потенціал протиповітряної оборони України. Проте, варто зазначити, що це не перша партія.
Ще у травні після одного із засідань союзників у форматі "Рамштайн" схожий анонс зробила міністр оборони Канади Аніта Ананд.
"Канада передає Україні 43 ракети AIM-9 з арсеналу CAF (Збройних сил Канади, - ред.). Міністр зазначила, що це допоможе Україні убезпечити своє небо перед російськими атаками", - йшлося в повідомленні канадського міністерства.
На сьогодні невідомо, коли прибудуть ракети зі США, чи отримала Україна обіцяне з Канади і про яку саме модифікацію йшлося. Оглядач Forbes Девід Екс вважає , що канадські ВПС були готові поділитися AIM-9M.
AIM-9 розроблялася як ракета класу "повітря-повітря", і коли кажуть про носії, зазвичай згадують багатоцільові винищувачі F-16. Але не виключено, що Україна не чекатиме на західні літаки і почне застосовувати Sidewinder без них.
Справа в тому, що ракета може використовуватись наземними ЗРК NASAMS, а також потенційно літаками радянського зразка, які стоять на озброєнні Повітряних сил. І хоча для повної реалізації своїх можливостей вона має бути інтегрована в систему управління вогнем літака-носія, є підстави вважати, що Україні це завдання під силу.
AIM-9 - ракета ближнього радіусу виробництва американської компанії Raytheon. Була прийнята на озброєння ще у 1956 році, має кілька модифікацій та досі перебуває у серійному виробництві.
Розробка почалася 1946 року, конструктори прагнули створити компактну (діаметром не більше 12,7 см) ракету з тепловим наведенням. Спочатку роботи мали неофіційний характер і не фінансувалися Пентагоном.
Роботи велися з ініціативи професора Вільяма Макліна. Після початку випробувань ракета отримала назву Sidewinder на честь рогатого гримучника - отруйної змії, яка використовує для полювання інфрачервоний діапазон.
Після демонстрації вищим офіцерам американського флоту програма отримала офіційний статус та державне фінансування. У вересні 1953 року на випробуваннях ракета успішно збила безпілотну ціль. У травні 1956-го була прийнята на озброєння ВМС США під назвою AAM-N-7 Sidewinder IA. Нинішнє найменування AIM-9 отримала в 1963 році у новій системі позначень.
Протягом перших п'яти років використання Sidewinder довів, що модульна забезпечує хорошу маневровість, а технічно краща інфрачервона головка наведення - перевагу над розробленою ВПС ракетою AIM-4 Falcon. Воєнна кампанія США у В'єтнамі лише підтвердила цю перевагу.
Версія AIM-9M, яку отримає Україна, з'явилася на початку 1980-х років. Її модернізацію проводили з урахуванням досвіду застосування попередньої версії AIM-9L під час війни за Фолклендські острови.
Зазначимо, запущена в серію 1977 року AIM-9L (Lima) вважалася значним кроком у розвитку ракети. Це була перша універсальна версія, здатна атакувати у всіх напрямках, у тому числі в лоб, що кардинально вплинуло на тактику ведення ближнього бою.
Перше бойове застосування датується 1981-м, коли пара американських F-14 збили два лівійські Су-22. Великобританія у війні за Фолкленди застосовувала "Ліму" проти авіації Аргентини, точність влучання досягала 80%.
AIM-9M отримала ще масивніші рулі управління для кращої маневровості, нову інфрачервону головку самонаведення, а також модернізований двигун.
Широко застосовувалася під час війни у Перській затоці 1991 року. Загалом було збито близько 12 іракських літаків (Міраж, МіГ-21, МіГ-23, Су-22, Су-25) та вертоліт. AIM-9M показала себе найбільш ефективною у своєму класі з усіх ракет, що застосовувалися Коаліцією.
Основні характеристики:
AIM-9 Sidewinder сумісні з більшістю сучасних західних бойових літаків, серед яких F-16, F-15, JAS 39 Gripen, а також американські винищувачі п'ятого покоління - F-22 Raptor та F-35 Lightning II.
Що стосується зенітних систем NASAMS, то, як уточнює профільний ресурс Defense Express, вони можуть використовувати AIM-9 у сучасній версії AIM-9X Block II, дальність яких при запуску з землі може досягати 10 км (до 20 км, згідно з іншими джерелами). ЗРК MIM-72 Chaparral використовували адаптовані під наземний пуск AIM-9 і дальність становила лише до 5 км. А це мало порівняно із сучасними переносними зенітно-ракетними комплексами.
Оглядач Forbes Девід Екс теж схиляється до того, що AIM-9M доцільно використовувати саме як ракети "повітря-повітря". За його словами, зараз українська авіація веде запеклу боротьбу з російськими дронами, швидко виснажуючи запаси ракет Р-73 для МіГ-29 та Су-27.
Він також наголошує, що ракети Р-73 є ефективним захистом від повільних дронів Shahed.
"У цих перехопленнях використовуються боєприпаси, які набагато дорожчі і доступні Україні в більш обмежених кількостях, ніж Shahed-136 для Росії", - наводить Екс цитату зі звіту для Королівського інституту збройних сил Великобританії.
Журналіст також зазначає, що Україна виготовляє головки самонаведення для Р-73, проте, ймовірно, не виготовляє корпуси. А це означає, що вона не здатна оперативно замінити ракети, що вистрілюються.
На його думку, кілька сотень AIM-9M здатні підтримувати перехоплення Shahed протягом місяців, коли закінчаться Р-73. Але якщо це станеться до отримання винищувачів F-16, слід уже зараз розпочати інтеграцію на МіГ-29 та Су-27.
"І це не неможливо. Польські ВПС протягом багатьох років розглядали можливість оснащення своїх МіГ-29 новішими AIM-9X, прикріпивши до крил МіГ установки LAU-129 американського виробництва та додавши кілька нових електронних блоків у кабіну", - додав він.
Зазначимо, що на озброєнні США стоїть близько 7 000 ракет AIM-9M.
У випадку з українським МіГ-29 головний виклик не в тому, щоб прикріпити AIM-9M до літака, а в тому, щоб інтегрувати до його системи наведення. З цієї причини, зокрема, наша авіація без заміни прицільного радіолокаційного комплексу здатна лише запускати британські Storm Shadow, але не направляти їх під час польоту.
Як пише Defense Express, для AIM-9 все може виявитися значно простіше, тому що її радянська копія К-13 (також Р-13 або Р-3) вже інтегрована до МіГ-29.
З відкритих джерел відомо, що при розробці ракети К-13 були використані зразки AIM-9 Sidewinder. Під час Другої Тайванської кризи на початку 1958 року Китай виявив залишки ракети, що не розірвалася, і передав їх СРСР. Ще одним зразком стала ракета AIM-9B, доставлена на аеродром китайським МіГ-17 у власному фюзеляжі.
Крім того, допоміг із освоєнням шведський полковник Стіг Веннерстрем, який у цей же час передав докладні креслення та отримав за шпигунство на користь Москви довічне ув'язнення, пізніше скорочене до 20 років.
У результаті К-13 стала майже повною копією AIM-9, аж до сумісності із запасними частинами. Винятки склали тепловізійна головка самонаведення та ракетне паливо. Через меншу ефективність останнього результативна дальність К-13 не перевищувала 2,5 км.
Аналітики Defense Express вважають, що технологічна відсталість СРСР призвела до того, що його інженери, ймовірно, скопіювали або зробили максимально схожу систему обміну інформацією між ракетою та літаком. Згідно з сайтом міноборони Росії, ракета К-13 була інтегрована у всі літаки того періоду, а пізніше - і до МіГ-29.
Таким чином, не виключено, що AIM-9M від США та Канади шляхом незначних адаптацій вдалося "подружити" з українськими винищувачами. Зрештою, цим може пояснюватися передача саме застарілої версії ракети, а не новітньої AIM-9X.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.