Радник Міноборони Сергій Кузан: В планах росіян є поновлення наступу

Чи готує Росія новий наступ, скільки ворожих військ зараз у Білорусі, чи може Захід припинити допомогу Україні і які в нас шанси завершити війну наступного року – в інтерв'ю РБК-Україна розповів голова Українського центру безпеки та співпраці, радник Міноборони Сергій Кузан.

Військово-політичне командування України в інтерв'ю іноземним медіа прогнозує черговий наступ росіян на початку наступного року. Для цього агресор може залучити до бойових дій Білорусь.

Фактично нестачі живої сили у Москви немає, навіть без прямої участі білоруської армії. Є інша проблема – брак озброєння, з яким вони вже стикаються сьогодні як безпосередньо на фронті, так і під час обстрілів української території.

Чи є у Росії план-Б, якщо провалиться їхній намір заморозити українців, чи справді можливий новий наступ агресора і чи сповільнив Захід постачання зброї – в інтерв'ю РБК-Україна розповів голова Українського центру безпеки та співпраці, радник Міноборони Сергій Кузан.

Про можливий наступ Росії

– Чимало розмов про можливий новий наступ росіян у січні - березні наступного року. Ви вірите в можливість такого наступу?

– Я точно знаю, що росіяни мають такий план. Він є логічним продовженням тієї великої стратегії, яку Кремль намагається втілити ще із 2014 року. Її мета – повалення демократично обраної влади в Україні. Інструмент досягнення цієї мети – це гібридна війна, яка передбачає застосування і політичних, і економічних, і інформаційних важелів впливу, а також військову операцію. Росіяни прагнуть ліквідувати українську державність та знищити український народ.

Кремлю це не вдається, тому він буде продовжувати схиляти усі сторони до певного формату перемирʼя, щоб хоч якось припинити бойові дії. Однак не слід вводити себе в оману: вони це роблять лише для того, щоб виграти більше часу, підготувати мобілізованих, провести з ними бойове злагодження і забезпечити їх технікою. У той же час, в Росії немає вільної техніки, яка б просто десь стояла і якою можна було б забезпечити нові підрозділи. Для цього слід здійснити тривалу процедуру розконсервування, провести ремонтні роботи і аж після того ця техніка зможе принаймні зрушити з місця.

Наше командування вирахувало, скільки росіянам необхідно для цього часу. Це приблизно два місяці тільки для навчання. Загалом можна говорити про 2-3 місяці. Тобто поновлення масштабного наступу, очевидно, є в планах росіян. Водночас наше командування знає про наміри ворога. Тож Сили оборони України продовжують системно знищувати по 400-500 окупантів і ворожу техніку на добу – тобто один повноцінний батальйон, а українське керівництво не зважає на хитрощі Кремля, відкинувши будь-які перспективи переговорів щодо перемир'я з терористами.

– Чи правильно я розумію: якщо не буде замороження бойових дій, то росіяни не зможуть підготувати цих мобілізованих і встигнути розконсервувати техніку до березня, коли може відбутися потенційний новий наступ?

– Загалом правильно. Але тут є ще один фактор – темпи постачання зброї для України. Замороження – це коли і ми не можемо просуватися, і вони не мають для цього сил. Якщо ми матимемо достатню кількість зброї для того, щоб наносити противнику значне ураження, далекобійну зброю, ми змушуватимемо їх постійно закривати тілами провали на фронті і, відповідно, тим самим зривати плани ворога.

І чим більші в нас будуть темпи постачання західного озброєння, тим швидше ми зможемо зірвати ці та інші плани ворога. Відповідно, чим вони будуть менші, тим більше ми дамо ворогу можливостей накопичити і провести ще якусь наступальну операцію. Вони прагнуть перемогти нас в темпах підготовки.

– Якщо говорити про потенційний наступ, то який це може бути напрямок удару? Ви допускаєте, що це може бути другий похід на Київ?

– Абсолютно припускаю. Вони ж розуміють, що на фронтах у них переваги немає. Вони продовжують тиснути кількістю, причому тільки в Донецькій області. Це, умовно, напрямок від Мар'їнки до Бахмута і Соледара. На всіх інших ділянках у них немає ініціативи.

Росіянам потрібно переломити хід війни і зробити щось, що кардинально змінить розстановку сил на фронті. Наприклад, можливий похід на Київ, удар по західних регіонах, адже саме там проходять шляхи постачання іноземної допомоги. І в умовах активізації бойових дій ми, звичайно, будемо більш залежні від цієї допомоги. Тому вона має надходити безперервно, без порушення логістики. Попри те, що росіяни мають більшу кількість зброї, саме завдяки тому, що ми перебиваємо їхню логістику, ми фактично їх сковуємо. Ця стратегія блискуче спрацювала на Херсонщині.

Лукашенко не хоче вступати у війну з Україною, - Кузан (фото: uscc.org.ua)

Вони розуміють, що їм потрібно зробити щось різке. І їхнє головне політичне завдання – це столиця. До речі, зверніть увагу на останні ракетні удари та атаку "Шахедами" – більшість з них летіло саме на столицю. Хоча більшість військових об'єктів сконцентровані зовсім не в Києві.

Якщо припустити, що буде загроза такого наступу і що вони зможуть мобілізуватися, то вони цілком можуть поставити собі за головну ціль Київ. Але, можливо, не його захоплення, а завдання ударів, руйнування тощо.

– Для можливого походу на Київ, очевидно, росіянам потрібна буде територія Білорусі, а можливо, і білоруська армія. Чи є у вас дані, скільки російських військ зараз перебуває у Білорусі?

– Зараз, за різними даними, там є від 9 до 10,5 тисяч. Але це саме російських військ. Якщо ще, наприклад, взяти білоруську армію – не всю, а саме боєздатні підрозділи, не рахуючи служби забезпечення, канцелярії тощо – ще 15 тисяч вони можуть поставити під рушниці. Але є проблема і з першою, і з другою цифрою.

Що стосується російської армії – це все ж таки мобілізовані і це не ті підрозділи, які ще в лютому атакували нас. Вони використовують білоруську військову інфраструктуру для навчання мобілізованих, для розміщення. А в білорусів у спадок від Радянського союзу залишилася досить серйозна військова інфраструктура. Навіть якщо цих мобілізованих вишколять до кінця зими, їх все одно буде важко назвати професійною російською армією, порівнюючи з тими військами, що нападали на нас у лютому.

Щодо білорусів, їхня армія не зазнала втрат, оскільки не брала прямої участі у війні. Але є важливий фактор – їхня готовність вбивати. Далеко не в усіх білоруських військових є моральна готовність воювати проти українців. Цим білоруси дуже відрізняються від росіян, бо в росіян уже пройшла ця стадія "розлюднення" українців. Вони нормально сприймають те, що нас треба вбивати, знущатися з наших дітей, жінок.

Тому незрозуміло, як поведе себе білоруська армія в разі вступу у війну. Насправді, вони можуть здаватися нам у полон цілими підрозділами разом з технікою. А це ослабить того ж Лукашенка. І загалом це може змінити розстановку сил у самій Білорусі. Тому й Лукашенко не хоче вступати у війну з Україною.

– Візьмемо 15 тисяч білорусів і 10 тисяч росіян. У відкритих джерелах була цифра, що в тому союзному угрупованні може бути орієнтовно 20 тисяч росіян. Якщо взяти навіть 20 тисяч росіян і ще 15 тисяч білорусів – це 35 тисяч і це все одно навіть менше, ніж те російське угруповання, яке заходило в Україну в лютому і зазнало поразки. Тоді начебто було 40 тисяч. Яка цифра ворожих військ на території Білорусі може виглядати для нас тривожною і яка може свідчити про потенційне створення якогось ударного угруповання для наступу на наші північні області?

– Концентрація 30 тисяч – це вже буде підстава для того, щоб розглядати таке угруповання як загрозу і як ударне угруповання. Є військова логіка, яка розглядає найгірший сценарій і передбачає варіанти дій саме за найгіршого сценарію. До речі, Головнокомандувач у нещодавньому матеріалі також це сказав: він озвучив різні сценарії, але їхній обов'язок готуватися до найгіршого. Тому 30 тисяч також буде розглядатися як загроза.

Ви праві, що з 30 тисячами вони не візьмуть ні Київ, ні іншої області. До того ж у нас уже зовсім по-іншому облаштований кордон. Там облаштовані фортифікаційні споруди, ними займався генерал Наєв. Саме він раніше облаштовував фортифікації по лінії на Донбасі. Насправді, на цілих ділянках фронту ці споруди залишилися навіть майже після року повномасштабної війни. Тому росіяни вже не зможуть просто на марші зайти вглиб нашої території. Ми їх уже зустрінемо прямо на кордоні.

– Чому, на вашу думку, провалилася перша спроба росіян захопити Київ?

– Їхньою помилкою було недооцінити міць нашого спротиву. Вони не розраховували, що люди, які ще вчора записалися в тероборону, десь отримали елементарну зброю, будуть брати участь в обороні своєї країни. Адже лише в перші дні вторгнення в територіальну оборону прийшли 100 тисяч людей – це нонсенс для росіян, у них добровольці так і не побігли до військоматів.

Вони собі порахували, що є стільки-то кадрових підрозділів ЗСУ, Нацполіції, СБУ на території прикордонних областей, вирішили, що легко впораються, і на марші розтягнутими колонами почали заходити. До того ж вони вважали, що половина з наших військ буде воювати, а половина відразу втече. І вони не чекали, що саме цивільне населення буде здавати окупантів, відбирати в них зброю і чинити спротив.

Нині вони вже це розуміють і тому не будуть так необачно заходити цілими розтягнутими колонами без флангового прикриття. Бо раніше їм відрізали голову, хвіст, заблоковували колони і просто розстрілювати.

Про ставку Росії у війні

– Зараз виглядає так, що росіяни розуміють свою нездатність перемогти на фронті і тому роблять ставку на удари по енергетичній інфраструктурі, воюючи проти цивільного населення. Так вони хочуть створити нам нестерпні умови з розрахунку на те, що народ буде підштовхувати владу до переговорів. Але, бачачи те, як українці тримаються, ставка Росії може бути програшною. Який тоді у них, на вашу думку, може бути план Б чи план В?

– У росіян насправді залишився дуже обмежений арсенал дій. Вони фактично перестали вважати своїми пріоритетними цілями наші системи ППО, наші військові об'єкти. І так – вони влаштовують для нас гуманітарну катастрофу. Росіяни розраховують на постачання іранських ракет та дронів. Вони хочуть завдавати масованих ударів, щоб хоч якось встигнути спричинити гуманітарну кризу.

І тоді, за їхнім задумом, люди без води, без тепла та світла мають виходити на вулиці і вимагати від чинної влади припинити цю війну за будь-яку ціну. Це їхня звичайна тактика, яку вони застосовували і в Афганістані, і в Сирії. Ми ж усе це бачили. І тільки об Україну зламалася їхня тактика.

У них у арсеналі фактично більше нічого не залишиться. Вони будуть дострілювати свої ракети. Скільки їх у них буде – стільки вони й будуть стріляти. Вони могли б і усі вистріляти за один раз, але в них немає достатньої кількості саме пускових установок: літаків, кораблів - ракетоносіїв, установок наземного базування. Тому вони вистрілюють частину і готують наступну партію ракет.

Росія, не маючи успіхів на фронті, хоче влаштувати гуманітарну кризу в Україні (фото: GettyImages)

Цією кризою вони лякають не лише наш народ, а й Захід. Бо нібито після того, як Україна буде в темряві, мільйони українських біженців просто заполонять європейські країни. Тоді місцеве населення буде незадоволене і просто повалить свої уряди. Цей розрахунок теж провалюється.

Про постачання західного озброєння

– Чи справді наші союзники уповільнили постачання для нас озброєння?

– Наші союзники розраховують свій план постачання. Нам б хотілося, щоб кожного разу було все більше і більше західного озброєння. Але вони йдуть згідно зі своїм планом. Озброєння ще також потрібно виробити, адже не секрет, що в них самих зброї не так багато, щоби вести саме тривалі війни. "Натівські" армії були розраховані на проведення блискавичних швидких кампаній, а не на війни, що тривають роками.

У перші місяці війни була більша кількість зброї передана. Зараз запущені процеси, йде виробництво. Тому об'єктивно є певне сповільнення. Але ми платимо найвищу ціну, ми боремося, платимо життями своїх людей – отже, дайте нам частину свого національного озброєння. Чим швидше нам його дасте – тим швидше ми реалізуємо ще принаймні кілька успішних операцій.

– Чому наші західні союзники, бачачи весь масштб звірств Росії, і удари по енергетичній інфраструктурі, і те, що російські ракети чи наші протиракети залітають на територію сусідніх держав, досі стримують себе від передачі нам деяких сучасних видів озброєння? Наприклад, танків, винищувачів, тих же ракет ATACMS чи систем ППО у нормальній кількості, а не по кілька установок.

– Немає жодних об'єктивних причин, чому ми все це досі не отримуємо. Це виключно політичне рішення і вони не обумовлені ніякими об'єктивними факторами. З тих дій, які вчиняють західні уряди, ми бачимо, що є політика війни. І ця політика, на жаль, спрямована на те, щоб надати нам лише оборонну зброю, наприклад, лише системи ППО, Stinger, Javelline тощо – це не є наступальна зброя, а також легку броньовану техніку на кшталт "Хамві" – ними, звичайно, далеко не будеш наступати. Тобто можна проводити якісь окремі наступальні операції, але ти не можеш звільняти свою територію на "Хамві", коли проти тебе йдуть танки Т-72.

Якщо подивитися на заяви радника Байдена з питань нацбезпеки Джейка Саллівана, то вони полягають у тому, що США не повинні дати Україні програти, а Росії – виграти. Тобто заяви полягають не в тому, що ми повинні перемогти Росію. Це, здавалося б, такі дрібнички, але вони дуже суттєві. От коли ми почуємо, що Україна має перемогти Росію, вигнати її армію з усіх окупованих територій – тоді це вже буде перший сигнал того, що політика війни змінюється.

– Нещодавно була ще заява Блінкена про те, що їхня мета – допомагати Україні повернути захоплені території після 24 лютого. Вона вносить певні сумніви про те, чи однаково ми бачимо закінчення війни.

– Так, це правда.

– Чи припускаєте ви, що в якийсь момент, коли ми будемо заходити на території, що були окуповані ще в 2014 році, то США чи загалом Захід нам скажуть: "ну добре, але далі ви самі"?

– Загроза є завжди. Ми пам'ятаємо, що з 2014 року і Меркель приїжджала, і Олланд. Вони схиляли нашу державу до підписання "Мінську". Пам'ятаємо, що "формула Штайнмаєра" – це була просто формула поразки, капітуляції України і величезна перемога Росії за рахунок інтересів України. Зараз ми бачимо, що заяви того ж Штайнмаєра кардинально інші. Ми бачимо, що вже і сам Шольц демонструє зміну риторику, і суспільна думка у Франції теж змінюється.

Насправді, пересічному політику у Вашингтоні не важлива політика в Україні, Берліні, Парижі – йому цікаві інтереси своєї держави. Нікому, крім нас самих, Україна не потрібна, і справедливість у цій війні також нікому, крім нас самих, не потрібна. Їм же байдуже, чи буде під контролем України Донецьк, Луганськ, чи буде половина України по Дніпру. Такі категорії, як наприклад, Будапештський меморандум – це наївні спроби уникати цих дилем, які вже показали свою недієздатність.

Але що працює? Працює наше лідерство і принциповість. Ми сьогодні займаємо лідируючу позицію серед усіх вільних країн, на нас дивляться і орієнтуються на наші заяви. Дуже гарну політику проводить наш президент у сенсі комунікації напряму із західними суспільствами. Він, насамперед, звертається до людей, адже вони інтуїтивно розуміють, що потрібно підтримувати народ України, бо це справедливо, на відміну від деяких політиків.

Так наша проактивність та принциповість у бажанні визволити наші території – це наш найбільший запобіжник від того, що якісь західні лідери скажуть, що до певного етапу вони допомагають, а після – ми самі. Оскільки ми сьогодні зайняли цю провідну позицію – значить, ми маємо право апелювати і до західних урядів, і до західних суспільств. І попри те, чи хочуть політики, чи ні, своєї сили не втрачають західні цінності – принципи свободи, демократії.

– Ви вірите, що США найближчим часом можуть поставити нам системи Patriot?

– Я точно переконаний, що вони в нас будуть. Але питання лише в тому, що самі ці системи – це складні комплекси, складне їхнє переміщення. І їхнє встановлення потребує реально багато часу, на відміну від інших простіших мобільних систем. Це великий складний комп'ютер з ракетами. Наскільки швидко це буде зроблено – важко сказати і прогнозувати в строках.

– У іноземних медіа йшлося про те, що нам можуть передати одну батарею цих систем. Яку площу вони можуть закрити?

– Це небагато, 4-8 пускових установок. Ці Patriot є в різних модифікаціях, у них відрізняються характеристики. Я не впевнений, що в нас буде новіша модифікація. Точна специфікація цих систем тримається в секреті і це нормально. Якщо говорити дуже загально, то одна установка може закрити ділянку радіусом в 100 кілометрів і 20 кілометрів у висоту. Це дуже небагато.

Але головне, що кожна така установка – це додатковий пазл у мозаїку. Це означає, що ми можемо іншу установку перекинути десь східніше, на іншу ділянку фронту. Що також важливо, це ж система протиракетної оборони саме середньої дальності, бо ті, що в нас є зараз – це все ж установки малої дальності. І вона здатна збивати балістичні ракети.

Тобто це величезний сигнал для наших західних партнерів, що ми вже працюємо зі складною високотехнологічною зброєю, і після того ми можемо отримувати додатково такі установки. Нам потрібно протриматися, поки до нас через цю західну політичну бюрократію будуть надходити нові і нові зразки озброєння.

Про союзників Росії у війні

– Ви також згадали про іранські ракети. Чи є підстави вважати, що Іран уже ухвалив кінцеве рішення постачати росіянам балістичні ракети чи все ж він ще вагається?

– Ще вагається. Уже давно була інформація, що росіяни чекають на Fateh-110 та Zolfaghar. Що, мовляв, уже досягнуті домовленості, що вони вже прилетіли тощо. Якби ці ракети вже були б у них – ми би про це знали. Росіяни вже б їх використовували. Shahed уже доїхали, вони менші, їх простіше збирати, але непомітно ракети доставити значно складніше. Видно, що Іран вагається.

Думаю, що Росія запропонувала їм і ядерні технології, хоча на загал мова йде лише про передачу літаків та гелікоптерів, як плату за ці ракети. Це цілком логічно, бо, кажучи про ракети та безпілотники, іранська промисловість в цьому досить просунута. А от стосовно авіації вони набагато слабші.

Іранські балістичні ракети Zolfaghar (фото: GettyImages)

Натомість росіяни розуміють, що вони майже не можуть використовувати фронтову чи штурмову авіацію в небі над Україною – вони не залітають на нашу територію, в наш повітряний простір, тому що ми відразу їх збиваємо. Тому вони використовують тільки стратегічні бомбардувальники, які обстрілюють нашу територію з відстані.

– Була також інформація, що Росії з оснащенням чи озброєнням допомагає Північна Корея – зокрема з шоломами та снарядами. Чи відомо вам про ще якісь країни, які постачають росіянам військову техніку, обладнання, оснащення тощо?

– Зараз це коло країн дуже обмежене. Венесуела чи інші країни не можуть їм допомагати. Країни Африки самі потребують зброї. Росія викуповує там ту зброю, яку вона там зберігала і передавала ще за радянських часів. Тому коаліція довкола Російської Федерації зараз дуже обмежене. Головну роль у ній відіграють Іран та Північна Корея.

Є ще окреме складне питання, яке намагаються не чіпати – незрозуміла роль Китаю. Ми розуміємо, що Іран – країна, яка 40 років під санкціями, не може самостійно виготовляти високотехнологічну зброю без сторонньої допомоги. Тому я думаю, що це питання поки що обходять і не озвучують, але до нього все одно доведеться повернутися, тому що Китай – стратегічний суперник країн Заходу, об'єднання AUKUS під лідерством США.

Звичайно, що йдуть якісь формальні постачання від країн, через якісь контрабандні схеми, через фірми-прокладки йде постачання технологій, завдяки яким Росія продовжує виготовляти зброю, дрони і ракети. Перекриття цих ланцюжків – це завдання для всієї західної коаліції, на це потрібен час. Але за цей час такі країни, як Іран і Росія вже навчилися обходити ці санкції, до речі, у тому числі з допомогою Китаю.

– Чи є у вас версії, чим ми наносимо удари по глибокому російському тилу, по аеродрому Енгельс чи по окупованому Криму?

– Ми пам'ятаємо, що офіційно ми не наносимо удари по території РФ. Тобто офіційно до кінця війни ви не почуєте заяви від нашого військово-політичного керівництва, що ми десь вдарили. Щодо Криму – це ж наша територія. Там ми справді наносимо удари і вражаємо їхні аеродроми, техніку, атакуємо і надводними, і повітряними дронами.

Що стосується Енгельса чи інших російських аеродромів – то там ми не визнаємо нашої причетності. По Енгельсу чи по аеродрому в Рязані – це могли бути удари безпілотниками.

Хочу звернути вашу увагу на заяву міністра Резнікова, який сказав, що ми вже розробили сім видів безпілотників і вони вже проходять випробування. А найкраще випробування – це в режимі реальних бойових дій, в час війни.

– Чи допускаєте ви такий варіант, що війна в Україні може перетворитися на заморожений конфлікт? Чи у нас все ж є можливість завершити її наступного року?

– Так, ми маємо всі можливості, щоб завершити війну наступного року. Все залежить від тієї зброї, яку ми отримуємо. Зброя – це інструмент. У нас є достатня кількість вишкілених підрозділів, які вміють і знають, що робити. І в нашого командування Об'єднаних сил також є дуже чіткі плани з деокупації кожної області, на кожен напрямок є чіткий план зі звільнення.

Є лише одне питання – ми не можемо просто мобілізувати людей, озброїти їх будь-чим і просто кидати на позиції, як це роблять росіяни, тому що це завідомо програшний варіант. Нам треба укомплектувати ті підрозділи, які якраз сьогодні формуються. Чим раніше вони будуть оснащені західним озброєнням – тим швидше нам вдасться реалізувати всі наші плани з деокупації. Це цілком може бути вже наступного року.