Привезене з Курщини: українські експонати чи російське майно?

Коли ми в Музеї війни анонсували відкриття виставки "..за межею свого рідного краю", з привезеними із Суджанського району кількома речами, як, приміром, шматок від демонтованого нашими військовими пам’ятника Леніну, прострілений дорожній вказівник "УКРАИНА – РОССИЯ" з прикордонного переходу "Суджа", газету "Суджанские вести", то в музейному середовищі посипалися питання: наскільки це легально / дозволено, і чи не мародерство взагалі це як таке.

Генеральний директор музею Юрій Савчук, котрий разом із фотографом Романом Пупенком поїхав в середині серпня на зайняті військами оборони землі на Курщині, виступив куратором і натхненником цієї виставки. На його переконання, привезені предмети не становили на території Росії художньої цінності, і жоден такий предмет привезений не був. Натомість таку цінність згадані предмети набули вже ставши експонатами в музеї, а дорожній знак, що символізує історичне роздоріжжя України та Росії, узагалі надихнув на створення виставки "..за межею свого рідного краю".

"На десятий день після того, як розпочалася курська операція, розпочалася наша експедиція з її документування, чим ми займаємося з першого дня війни: фотофіксація, що не заборонено жодними конвенціями, це та правда яка їм [росіянам] коле очі; друге – це запис усної історії, тут на виставці окремі відео розмов із суджанцями можна побачити в імпровізованому "кінотеатрі"; третє – це власне артефакти: дорожній знак є зіпсований, і ми – вважайте – виконали волонтерську роботу по прибиранню російської території", - говорить Савчук.

Виставку було відкрито рівно через місяць після початку операції в Курській області РФ – 6 вересня 2024 р. У цей максимально короткий термін вдалося залучити до її створення кілька загальнодержавних та регіональних культурних інституцій, без яких її цілісність та промовистість годі було б уявити: Національний архітектурно-історичний заповідник "Чернігів стародавній", Харківський історичний музей імені Миколи Сумцова, Центральний державний історичний архів України у м. Київ та Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.

Сам перелік установ вже дає зрозуміти, що привезені з Суджанщини артефакти є хоч важливими і вагомими, але не основними для концепції виставки, ідея якої – в межах виконання указу президента України "Про історично заселені українцями території Російської Федерації" – показати історичні зв’язки північного Посем’я з Україною.

Це з цієї експозиції українці довідалися про три засновані гетьманом Іваном Степановичем Мазепою села в регіоні: Іванівське, Степанівка та Мазепівка. У селі Іванівське залишилися палати Мазепи – його маєток, фото і план якого також представлено. Довідалися, що ці землі належали до одного із козацьких слобідських полків – Сумського. Що окрім типово українського характеру Суджанщини "за межею рідного краю" опинилися терени на Білгородщині і Вороніжчині. Роздивилися традиційний слобідський чоловічий і жіночий стрій, складений харківськими музейниками.

Окрему увагу привертає стіна із цитатами звернень мешканців регіону з проханнями приєднати їх до (спершу) Української Народної Республіки, а згодом, під час формування кордону поміж радянськими Росією і Україною – до останньої. Ось деякі з них (дослівно у відповідній орфографії):

• НА КУРШИНИ МАЮЧИ 17 ТЫСЯЧ ЖИТИЛИВ ... МИ ОСТАЛИСЬ ЗА МЕЖОЮ СВОГО РИДНОГО КРАЮ;

• всъ мы единодушно постановили: ходатайствовать передъ Центральной Радой, о присоединеніи насъ къ нашей матери Украини;

• бо тілько тоді не буде насильства над нашими національними чувствами;

• Наречие языка в нашем селении хохлацкое, желаем учить детей на украинском языке, взрослых людей, ликвидировать неграмотность на том же языке, в избе читальне, доклады, газеты тоже самое на украинском;

• …общий сход ходатайствует о присоединение сл. Гончарной к Украине и тем облачить экономическую и административную связь с таковой;

• Ми селяне не знали, чого наш край заселений українцями не відходе до України, які причіни цьому теж не знаємо;

• В березні місяці 1925 року, постановою безпартійної конференції селян Суджансько волости, було висінуто питання, в частині ПРИЄДНАННЯ ДО УСРР сел Суджанської волости, яки мають економичну, политичну і культурну тягу до сусідніх округ УРСР.

Самі ж документи (в тому числі витяги з протоколів зборів у селах на території сучасної Курської області) повністю представлені в електронному вигляді.

Друга частина виставки складається власне з привезених артефактів, відеофіксації розмов Юрія Савчука із суджанцями та першої персональної фотовиставки Романа Пупенка, що отримала назву "Рубіж". Це 26 повноформатних світлин (відібраних із загального числа 6665), що зафіксували, як виглядало життя у Суджі, на прикордонному пункті, газорозподільчій станції, блокпостах українських військових станом на середину серпня 2024 р.

"Костянтинович, простіть, не вберіг", - сміючись, говорить закадровий голос військового про розбитий пам’ятник Леніну Юрію Савчуку. Але шматок носа музею все ж дістався – артефакт все ж таки.