Посол Василь Боднар: Туреччина продовжує бути активним посередником між Україною і Росією

Зміст:

• Туреччина як посередник

• Взаємні інтереси України та Туреччини

• Безпека у Чорному морі

• Оборонне співробітництво

• Туреччина та санкції проти Росії

Туреччина протягом останніх років залишається одночасно і важливим союзником України, і продовжує підтримувати прагматичні відносини із Росією. Показовий приклад такої політики – будучи членом НАТО, Анкара подала заявку на вступ у БРІКС, організації, що намагається себе позиціонувати як альтернативу Заходу.

Ще один прояв такої позиції полягає у постійній залученості Туреччини як посередника між Україною та Росією. Починаючи від політичного посередництва на початку повномасштабного вторгнення, і закінчуючи медіацією щодо повернення заручників та судноплавства у Чорному морі. Зокрема, щодо останнього питання голос Туреччини важливий і в якості регіонального гравця зі зв'язками на Близькому Сході та в Африці.

"Турецька сторона вже набула значний досвід, реалізуючи зернову угоду у 2022-2023 роках, маючи досвід переговорів із залученням української сторони, ООН, країни-агресора, а також у комунікації з країнами Близького Сходу і Африки, які є реципієнтами нашої допомоги і є тими, хто безпосередньо очікує на постачання або допомогу з боку України", – розповідає в інтерв'ю РБК-Україна надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині Василь Боднар.

Водночас є багато інших важливих для України "точок дотику" із Туреччиною: оборонно-промисловий комплекс, розмінування Чорного моря, і зрештою, двостороння торгівля. Що відбувається у всіх цих сферах, дипломат також детально розповів РБК-Україна.

Туреччина як посередник

– Почнемо з дипломатичних зусиль Туреччини в контексті війни між Україною та РФ. Зокрема, Анкара долучалася до кількох обмінів полонених. Але в політичній сфері Туреччина, здається, не так активно намагається брати на себе роль посередника, якщо порівнювати з першим періодом війни. Що змінилося?

– Насправді нічого не змінилося. Туреччина як була активним посередником, так і продовжує ним бути. Більше того, Туреччина інституціоналізує свої медіаторські зусилля. В МЗС Туреччини створено відповідний департамент з питань медіації. І Туреччина намагається брати участь в регулюванні багатьох конфліктів, не тільки російсько-української війни. Що стосується теми, пов'язаної зі звільненнями військовополонених чи заручників, то триває кількарівневий діалог.

Ключовим тут є діалог Президентів України та Туреччини, а також комунікація Глави Офісу Президента, Міністра закордонних справ та Міністра оборони України зі своїми турецькими колегами. Зокрема, у березні цього року в Стамбулі це питання було одним з основних в порядку денному зустрічі президентів.

Важливим у цьому плані є нещодавнє призначення Главою МЗС України Андрія Сибіги, який у 2016-2021 роках був Послом України в Туреччині. Пан Міністр прекрасно розуміє пріоритети стратегічного партнерства між Україною та Туреччиною, реалії турецької політики та важливість подальшого поглиблення нашої взаємодії.

Триває робота на рівні омбудсменів – наприкінці березня Україну відвідав турецький омбудсмен Шереф Малкоч. Він зустрічався тоді і з родинами наших військовополонених, і відвідував місця утримання російських військовополонених в Україні. У липні Туреччину відвідували члени родин оборонців Азовсталі, які також зустрічалися з паном Малкочем. Він перебуває в діалозі з російською стороною, під час якого узгоджуються терміни і умови його поїздки до Росії для відвідання наших військовополонених та вирішення питань їх повернення додому.

Минулого року опрацьовувалася ідея створення так званого гуманітарного коридору, який би дозволив певним категоріям затриманих окупантами українських громадян повернутися додому через Туреччину. На жаль, російська сторона, яка спочатку погодилась на це, потім за вказівкою Міністерства оборони (Росії - ред.) відмовилась від цієї ідеї. Проте, зусилля ні нашої сторони, ні турецької в цьому плані не припиняються.

Окрім того, ми працюємо з Міністерством закордонних справ Туреччини і з відповідними відомствами щодо звільнення політичних заручників. Це мається на увазі насамперед кримських татар, які були затримані на території окупованого Криму і зараз перебувають у російських в'язницях. Тому можливо немає гучних політичних заяв, але робота постійно ведеться і з порядку денного це питання ніколи не знімалось.

– Яка позиція Туреччини щодо формули миру президента Зеленського? Чи є тут якісь особливості порівняно з іншими країнами?

– Туреччина підтримує реалізацію формули миру і бере в ній активну участь. Ви знаєте, що Туреччина була присутня на саміті миру у червні в Швейцарії. Вона підписала відповідне комюніке і працює в групі, пов'язаній з продовольчою безпекою.

Турецька сторона вже набула значний досвід, реалізуючи зернову угоду у 2022-2023 роках, маючи досвід переговорів із залученням української сторони, ООН, країни-агресора, а також у комунікації з країнами Близького Сходу і Африки, які є реципієнтами нашої допомоги і є тими, хто безпосередньо очікує на постачання або допомогу з боку України.

Я хотів би нагадати, що в цьому плані ми також є партнерами у реалізації ініціативи Grain from Ukraine і з залученням World Food Program. Це структура ООН, яка займається забезпеченням продовольчої безпеки. Ми допомагаємо постачати відповідне зерно, яке частково зберігається в Туреччині, частково може бути перероблене на відповідні готові до вжитку продукти і постачається в країни Африки, Азії. Навіть крайній раз було постачання до Афганістану через територію Туреччини для задоволення гуманітарних потреб.

– Про зернову угоду зокрема говорив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган ще в червні на саміті НАТО. Які тут є можливості в Туреччини впливати на Росію, адже саме вона не долучилася до зернової угоди, вийшла з цієї домовленості? І про який тут можна говорити прогрес?

– На сьогодні Україна має створений коридор вивозу своєї продукції, в тому числі агропромислової, через територіальні води Румунії, Болгарії і Туреччини. Цей коридор успішно функціонує, навіть краще, ніж зерновий коридор. Водночас на сьогодні зберігаються доволі високі ставки страхування на продукцію, яка вивозиться. В інтересах турецької сторони відновити пряму комунікацію міжнародними водами оскільки це безпосередньо впливає на роботу турецьких компаній та на економіку Туреччини. Також актуальним є питання створити більш безпечні умови судноплавства в Чорному морі. Звичайно, ці підходи не суперечать нашому баченню.

Свого часу були навіть переговори про можливість укладення окремої угоди про безпеку судноплавства. На сьогодні ми ведемо мову про вирішення цього питання в рамках пункту 2 Формули миру президента Зеленського. І зараз також над цим працюємо, щоб це питання було одним із ключових в плані дій по забезпеченні продовольчої безпеки, як однієї з складових елементів досягнення повноцінного і справедливого миру в Україні.

Вантажне судно, що прямує через територіальні води Туреччини (фото: Getty Images)

Для турецької сторони, звичайно, це елемент, як може турецька сторона впливати на Росію. На сьогодні треба дивитися на весь комплекс двосторонніх відносин, які існують між двома країнами. Звичайно, не все нас може радувати чи задовольняти, але в Туреччини є свої інтереси, вона їх реалізує. Ми також розвиваємо наше двостороннє стратегічне партнерство відповідно до наших наших інтересів.

Тому чим може впливати Туреччина на РФ? Насамперед, це питання взаємодії в сфері енергетики. На сьогодні Туреччина в регіоні є одним із найбільших покупців російських енергоносіїв, зокрема газу і нафти. Відповідно, таким чином формується можливість впливати один на одного.

Друге – це атомна енергетика, оскільки в Туреччині будується перша і єдина поки що атомна електростанція російською компанією Росатом. І, звичайно, це елемент взаємного впливу. Дехто з експертів вважає, що це росіяни посилюють свій вплив. У турецьких урядовців трошки інша думка, оскільки більшість електроенергії виробляється з газу, який також постачається з Росії. Тому тут вони вважають, що це є збалансований підхід для того, щоб задовольнити потреби зростаючої індустрії в Туреччині таким чином, не збільшуючи нібито залежність від російських енергоджерел.

Третім виміром є, звичайно, туризм, оскільки щороку мільйони туристів з Росії перебувають до південних регіонів Туреччини. І це складає значний заробіток для місцевого населення. Відповідно, таким чином регулюючи туристичні потоки, створюється певна взаємозалежність в цьому плані.

Відіграють свою роль і торгівля, і транспорт, і транзит з третіх країн. Ті речі, які також впливають на обсяги, на кількість товарів, і на те, що перевозиться через територію Туреччини, чи що постачається. Тут актуально постає питання санкцій. Як ви знаєте, Туреччина не приєдналася до санкцій Європейського Союзу чи Сполучених Штатів. Водночас Анкара докладає зусиль для уникнення обходу санкцій через територію Туреччини, співпрацює напряму з нами та західними партнерами. Ми очікуємо, що всі порушені питання будуть вирішені турецькою стороною.

Взаємні інтереси України та Туреччини

– Про взаємозалежність. Зацитую фрагменті з матеріалу аналітичного центру Atlantic Council: "Анкара використовує стратегію батога і пряника, одночасно як підтримуючи українську оборону, так і закликаючи до переговорів щодо припинення війни". У відносинах з Україною ця взаємозалежність так само є?

– Будь-які двосторонні відносини передбачають собою взаємозалежність. Звичайно, через турецькі територіальні води проходить український транспортний коридор з наших портів на міжнародні ринки. Через територію Туреччини проходять транзитні вантажі, які доходять до нас наземним шляхом.

Двостороння торгівля активно розвивається. Ми працюємо над завершенням ратифікації угоди про вільну торгівлю. Турецький парламент її вже ратифікував, наша Верховна Рада незабаром планує ратифікувати. Ми очікуємо на осінь відповідні процедури щодо обміну ратифікаційними документами і започаткування імплементації цієї угоди. Це також двостороння взаємозалежність, оскільки торгівля буде йти в обидві сторони. І я вважаю, що ця угода якраз відкриває більше можливостей для нашого бізнесу отримати доступ до турецького, доволі закритого ринку на сьогодні. Головне – активність і бажання займати ці ринки.

Важливими є питання пов'язані з оборонною промисловістю і співпрацею в цій сфері. Турецькі компанії вже займають чергу для участі у проєктах з відновлення України. Значний інтерес для нашої держави складає турецький досвід створення і функціонування індустріальних парків. Саме вони покликані серйозно посилити промисловий потенціал України та створити додаткові умови для розширення іноземних інвестицій. Для нас головне, щоб у розбудові двосторонньої співпраці завжди враховувався інтерес Української держави, українського бізнесу та українських громадян.

– Ви згадали про зону вільної торгівлі. Чи є вже оцінки, як вона може збільшити обсяг торгівлі між Україною і Туреччиною? І в яких сферах?

– Звичайно, для того і підписувалася ця угода, тому що розрахунки показували можливість зростання насамперед українського експорту до Туреччини, адже сьогодні тарифні обмеження, які стоять на українську готову продукцію, є доволі високими, від 30% до 180%. Зараз ці тарифи будуть поступово зніматися, особливо на промислову продукцію, адже більше 90% промислової продукції можна буде постачати до Туреччини за нульовою ставкою. З сільським господарством трошки по іншому, оскільки кожна з сторін захищає свій ринок. На початку приблизно 7,5-8% агропромислової продукції можна буде постачати за нульовою ставкою.

Але встановлені певні перехідні періоди, які дозволятимуть певним групам товарів проходити через них з відповідною зниженою ставкою мита або квотами. І це також дозволить протестити ринок, наскільки та чи інша продукція з однієї або з іншої країни не створює загрози внутрішньому ринку.

Для контролю за імплементацією Угоди створюється відповідний торговий комітет, на чолі з двома заступниками міністрів торгівлі і економіки. Вже є відповідна домовленість про можливість перегляду цієї угоди на більш корисні для нас умови. Тому робота в цьому плані ведеться.

Зараз обсяг торгівлі складає в середньому десь 7 плюс мільярдів доларів на рік. Розрахунок йде, що за 2-3 роки ми можемо вийти на 10 плюс і з тенденцією до зростання, саме з розрахунку на готову українську продукцію на турецькому ринку.

Безпека у Чорному морі

– Туреччина разом з Болгарією та Румунією нещодавно розпочали розмінувати Чорне море. Як тут відбувається комунікація з Україною і, можливо, конкретна співпраця?

– Це дуже добра ініціатива, яка реалізується в рамках НАТО. Вона важлива з точки зору того, щоб забезпечити безпечний маршрут постачання української продукції на світові ринки. Вона є доволі мирною ініціативою, що не дратує країну-агресора, але водночас є проактивною, оскільки дозволяє створити більш безпечні умови і для нас, і для прибережних держав, які належать до НАТО, і так само є частиною Чорного моря.

Від самого початку цієї ініціативи ми звернулися до турецької сторони з пропозицією участі у якості повноправного члена. Оскільки Україна є кандидатом на членство в НАТО, то, звичайно, формальних заперечень не було. Водночас є певні часові рамки, щодо яких треба працювати з турецькою стороною.

Насамперед, їх занепокоєння викликає те, щоб наша участь безпосередньо якимись кораблями чи військовослужбовцями не створювала загрози для всього проєкту, оскільки російська сторона може тоді вважати ці кораблі потенційними об'єктами для нападу.

Звісно, ми зараз розвиваємо внутрішню комунікацію через відповідні канали. Ми ділимося тією інформацією, яка в нас наявна, про можливі зони забруднення мінами, про те, як можна цю ініціативу вдосконалити. І скоріше всього, я думаю, що протягом цього року ми вибудуємо механізми участі української сторони саме в цьому проєкті для того, щоб мати інформацію з перших джерел і також пізніше застосовувати свої потужності.

– А як загалом змінилася позиція Туреччини щодо безпеки в Чорному морі? Адже тут і загроза з боку Росії, і замінування, і ризик екологічних катастроф, пов'язаний із "тіньовим флотом" РФ

– Проблем дуже багато. Насправді позиція Туреччини змінилася з 2014 року, оскільки окупація Криму фактично змінила весь ландшафт Чорноморського регіону, створила нові загрози для безпеки і судноплавства. І низка проєктів, які реалізувалися як на двосторонньому рівні, так і в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва, вони, на жаль, припинили своє існування через неможливість реалізації, через російську агресивну політику.

Звичайно, Туреччина насамперед зміцнює свої військово-морські сили. Фактично, завдяки діям Сил оборони України, Туреччина стала лідером в Чорному морі за кількістю військових кораблів. Для Туреччини важливо, щоби Чорне море було зоною безпеки, щоб припинилася російська агресія і щоб можна було відновити повноцінне економічне співробітництво для користі всього регіону.

Звичайно, до завершення війни говорити про повноцінне відновлення конкурентоспроможності самого регіону буде важко, але ми можемо зараз вже говорити про те, що в нас більшість інтереси з Туреччиною збіжні. Офіційна Анкара беззаперечно підтримує територіальну цілісність України, не визнає окупацію Криму. Ви знаєте, Туреччина вже залучена до відновлення військово-морських сил України через спорудження відповідних корветів, я думаю, що на цьому не зупиниться.

Оборонне співробітництво

– Ви згадали про корвети, типу Ada. На якому етапі їх будівництво? І чи варто очікувати, що вони будуть передані Україні до завершення війни?

– Зазначені корвети є власністю України та саме наша сторона прийматиме рішення щодо корветів. Туреччина має контрактні зобов'язання щодо виготовлення та передачі Україні цих кораблів, належним чином виконує свої зобов'язання і готова буде забезпечити так як вирішить українська сторона. На сьогодні перший корвет "Іван Мазепа" проходить портові і ходові випробування і готовність до його здачі в стрій буде десь приблизно наприкінці поточного року. Інший корвет "Іван Виговський" 1 серпня був спущений на воду за участі української делегації, до якої входили Перша леді України пані Олена Зеленська, Міністр оборони Рустем Умеров, Командувач військово-морських сил Олексій Неїжпапа. Це судно планується ввести в стрій у 2026-му році. Зараз тривають роботи з оснащення, встановлення силової установки, озброєння і багато інших потрібних речей, визначений екіпаж для цього корабля.

Звісно, два кораблі, навіть якщо вони будуть в стані повної бойової готовності, вони не зможуть повністю змінити оперативну обстановку в самому регіоні, але вони потрібні будуть Україні для того, щоб відновити свій флот. Тобто за участі коаліції тих країн, які вже зголосилися передати Україні інші кораблі. Будемо бачити коли це буде потрібно, Відповідно, рішення буде прийнято керівництвом держави.

– Якщо продовжувати морську тему. Відомо, що Туреччина зацікавлена у спільному з Україною виробництві дронів. Зокрема, завод "Байрактар" в Україні на фінальних етапах запуску. А чи є зацікавленість в українських морських дронах?

– Абсолютно є. Туреччина також розвиває свою індустрію морських дронів. І досвід, і виробничі потужності і практика застосування надзвичайно цікавить турецьку сторону. Нещодавно ми вже почали обговорення можливості кооперації в цьому плані. На жовтень місяць планується велика виставка в Стамбулі - SAHA-2024. Ми сподіваємося, що там будуть відбуватися обговорення перспектив взаємодії в цій сфері. Звичайно, не буду розкривати всі деталі, але однозначно Туреччина цікавиться всіма виробами, які зараз застосовуються на фронті проти Російської Федерації, всіма нашими напрацюваннями. І звичайно для Туреччини Україна є одним із пріоритетних партнерів в сфері оборонної промисловості.

Bayraktar TB2 на озброєнні ЗСУ (фото: Getty Images)

І це не тільки дрони, це багато інших технологій, IT-сфера, можливості використання досвіду по цифровізації поля бою і багато інших речей, в яких Україна презентує свій лідерські якості.

– А щодо "Байрактарів"?

– Роботи тривають. Як тільки буде готовий до запуску, відразу про це буде повідомлено. Я би не хотів забігати наперед, щоб не створювати інформаційних приводів, оскільки деякі мої слова перетворювались в заголовки, які звучали занадто голосно. Але те, що такий високотехнологічний об'єкт буде на території України, буде допомагати зміцнювати як нашу обороноздатність, так і експортний потенціал, оскільки частина цих виробів буде також йти на закордон з позначкою "вироблено в Україні".

Крім того, функціонування того заводу буде залучати до роботи значну частину високотехнологічного сектору нашої економіки. В тому числі тих, хто виробляє авіаційні двигуни, авіоніку і багато інших речей, які пов'язані зі зміцненням нашої оборонної і високотехнологічної сфер.

– Якщо говорити загалом про інші турецькі компанії, які можуть взяти участь у відбудові України, то, напевно, найбільш на слуху була компанія Onur, яка будувала дороги в Україні. Хто ще цікавиться?

– Насправді компанія Onur найбільш відома, тому що вона ніколи не виходила з України, залишалася у важкі часи, і зараз бере участь у відновленні дорожньої інфраструктури, мостів, будує певні об'єкти, до яких залучає його як приватний сектор, так і держава.

Насправді перелік компаній, які формують чергу для участі у відновленні вже зараз складає приблизно 34-36 компаній, з якими ми вже проводили відповідні комунікації, був відповідний бізнес-форум у січні. Створено відповідну правову базу - між Міністерством інфраструктури з нашого боку і Міністерством торгівлі з турецького боку підписано відповідний меморандум.

Сформована відповідна робоча група, яка має визначити пріоритетні проекти. Найближчим часом очікуємо візит до України цієї групи за участі як турецької держави, так і бізнесу, які зможуть визначити пріоритетні для себе сфери і разом з українською стороною взятися за реалізацію цих об'єктів чи відповідних проєктів.

Міністр транспорту та інфраструктури Туреччини Абдулкадір Уралоглу на Форумі відновлення України у Стамбулі 31 січня 2024 року.

Важливим є залучення третіх сторін. Сьогодні ми вже налагодили взаємодію з японською стороною. У нас минулого року навіть був відповідний тристоронній форум. Зараз деякі турецькі компанії вже знайшли собі японських партнерів, з якими вони працюють по певних секторах постачання обладнання, формування певних проєктів для відновлення тої чи іншої сфери в Україні.

Хотів би нагадати, що ще до війни на території України перебувало приблизно 15 тисяч турецьких бізнесменів, які брали участь в реалізації інфраструктурних проєктів, створенні бізнесових осередків, виробничих потужностей, підприємств, інвестували в економіку України - це десь приблизно 3,5-4 мільярди доларів. Тобто частина цього бізнесу і надалі залишається в Україні, або повертаються ті, які мусили виїхати, або заводять також інших партнерів для того, щоб більш активно брати участь як у відбудові України, так і у постачанні найбільше необхідного зараз для оборони і функціонування української економіки.

Туреччина та санкції проти Росії

– Поговоримо про санкції. Туреччина офіційно до них не приєдналася, хоча є інформація про те, що багато турецьких банків поступово відмовляються працювати з Росією. Яка наразі ситуація в цій сфері?

– У Туреччини дуже специфічна позиція щодо санкційної політики. Туреччина приєднується тільки до тих санкцій, які запроваджені ООН або Радою безпеки ООН.

Відповідно, санкції, запроваджені Європейським Союзом і Сполученими Штатами або іншими інституціями, вони вважаються для Туреччини необов'язковими. Така політика функціонує з 2014 року. Звичайно, ми постійно ведемо діалог з Туреччиною з цього приводу, спонукаючи її до більш проактивної позиції в цьому плані, зокрема щодо уникнення обходу санкцій.

Питання досить актуальне було в 2022-2023 роках, коли російська сторона намагалася вивозити крадене зерно з тимчасово окупованих територій України через Туреччину на інші ринки або до Туреччини. Коли західні компанїї намагалися перевозити продукцію подвійного призначення, електроніку або інші товари до Росії через територію Туреччини.

На сьогодні більшість цих потоків вдалося припинити. В цьому процесі зацікавлена і турецька сторона, щоб не потрапити під вторинні санкції. У нас налагоджений двосторонній діалог з цього приводу. Вже були в Туреччині відповідні делегації, які мали комунікації з більшістю органів влади, причетних до закордонної торгівлі, з банківським сектором. Ми також мали певні комунікації з бізнесовими структурами, які цілком декларують готовність співпрацювати з тим, щоб уникати тих компаній чи пропозицій, які стосуються обходу санкцій.

Звичайно, не все відразу вдається зробити, це правда. Кожен кейс має свій унікальний випадок і шлях. І тут є не тільки Туреччина-Росія, тут є ще й четверті чи п'яті країни, тобто можливі постачання до Грузії чи Казахстану, які потім можуть не доїхати до цих країн, або реципієнтом є саме країна-агресор. Тому з кожною з компаній, з кожним кейсом ми дуже детально працюємо.

Механізмів тут доволі багато, але основний – це двосторонній діалог, взаєморозуміння і взаємодовіра.

– В цьому контексті хотів би запитати про так званий російський тіньовий флот танкерів, який вивозить російську нафту.

– Насправді це також елемент санкційної політики. І тут найбільш важливе - це збір інформації і комунікація з міжнародними партнерами з тим, щоб допомагати турецькій стороні припиняти функціонування цього тіньового флоту. Адже ми знаємо про існування конвенції Монтре, яка дозволяє будь-якому комерційному судну з будь-яким вантажем проходити через протоки без жодних обмежень.

Це регулюється ще з 1936 року, і турецька сторона абсолютно не зацікавлена в тому, щоб змінювати ці правила і створювати якісь перепони, які, як вона вважає, можуть потім вдарити по її економіці чи по її праву на те, щоб забезпечувати свободу мореплавства саме через протоки Босфор і Дарданелли. Тому тут діалог триває. Ми звичайно кожен кейс "відшліфовуємо", але я думаю, що нам ще треба буде доволі довго працювати.

– Наостанок питання про турецьку політику на Близькому Сході, де стабільно високий рівень напруження. Наскільки готова Туреччина до активних дій, якщо, велика війна таки розпочнеться? І наскільки це може її відволікти від дій у Чорноморському регіоні?

– Для Туреччини Близький Схід – це сусідній регіон. Звичайно, це регіон доволі нестабільний і кожне загострення ситуації викликає надзвичайно велику реакцію в Туреччині. Турецьке суспільство надзвичайно емоційно і навіть агресивно реагує на триваючу війну в Газі, звинувачення падають на Ізраїль та Захід. І це посилює антизахідну риторику і антизахідні настрої в політичному середовищі Туреччини. Відповідно, влада не може не реагувати. І були доволі різкі заяви як в сторону Ізраїлю, так і щодо можливості втручання в тим чи іншим способом. Насправді інтересом Туреччини є те, щоб можна було добитися встановлення справедливих умов для перемир'я і пізніше встановлення справедливого миру.

І в даному випадку Туреччина вважає це одним із вибухонебезпечних регіонів і намагається дипломатичними методами впливати на цю ситуацію. Також намагається допомагати гуманітарно палестинцям, які, за їхньою думкою, страждають від триваючої війни найбільше. І, звичайно, намагається комунікувати з країнами Близького Сходу для того, щоб попередити виникнення, як ви кажете, великої війни.

Звичайно, що триваюча війна у нас між Росією і Україною, триваюче протистояння на Південному Кавказі, поки що ситуація не врегульована, мирного договору немає, нестабільність на Близькому Сході оточують Туреччину такими зонами конфліктів. І це абсолютно не сприяє ні їх економіці, не сприяє стабільності. Вони намагаються докласти всебічно зусиль, щоб потрохи, як кажуть, загасити вогонь війни і вести переговори в більш стриманому руслі. Не завжди все вдається, але робота продовжується. Це фокус уваги, який ніколи не випадав з пріоритетів турецької зовнішньої політики.

Ми сьогодні вже бачимо, що Туреччина активно задіює свою військово-морську потугу. Ми знаємо, що в Сомалі зараз планується відкриття військово-морської бази, Туреччина розмістила свою базу в Катарі, є військова база в Лівії, звичайно, є присутність військових в Сирії і Іраку. Тому тут вже не тільки дипломатія, але і дипломатія підкріплена військовою силою має, на думку Анкари, серйозно вплинути на існуючі зони нестабільності і принаймні створити більш сприятливі умови для безпеки самої Туреччини.