Після Кліщіївки звільнять Бахмут? Розмова з десантниками 80-ї бригади

Про звільнення Кліщіївки, контрнаступ ЗСУ на Бахмутському напрямку та роботу українських розвідників – в репортажі кореспондента РБК-Україна Анастасії Рокитної з Донбасу.

У вересні Збройні сили повідомили про звільнення населеного пункту Кліщіївка, розташованого на південь від Бахмуту. Серед інших в це село зайшла 80-та десантно-штурмова бригада. Як розповідають її бійці, бої за Кліщіївку були важкі та виснажливі. Ворог усіма силами намагався не підпустити їх до окупованого населеного пункту, використовуючи автоматичні і протитанкові гранатомети, міномети, ствольну та реактивну артилерію, коптери та авіацію.

Попри наступ українського війська, росіяни не переставали штурмувати у відповідь, цілими хвилями наступати на позиції українських сил. Та все ж 17 вересня Збройні сили України взяли Кліщіївку під свій контроль.

РБК-Україна вдалось побувати на полігоні з розвідниками 80-ї бригади, щоб поспілкуватись і побачити, як вони готуються до подальшої роботи на Бахмутському напрямку.

Це стандартна практика: якщо військові не воюють, то готуються до боїв. Свої вміння потрібно відшліфовувати, навіть коли в умовах бою думка лиш одна: як би вижити. Саме тоді на допомогу приходять базові знання ведення бою. На полігоні це якраз вивчають та повторюють.

Частина бійців були на службі ще до великого вторгнення, частина – стали добровольцями після 24 лютого. Кожного вдома чекає сім’я, про яку говорять з теплою та одночасно гіркою посмішкою – сумують. Вони не називають нам своїх позивних, а тим більше імен. Робота розвідників включає досить специфічні задачі, які треба виконувати, як вони кажуть, "тихо, якісно та приховано".

"В умовах сьогоднішньої війни в нас бувають абсолютно різні завдання, навіть евакуація поранених. Але головна наша задача – розвідати обстановку на ділянці фронту, підвести штурмову групу, а потім знову – розвідати обстановку і підвести групу. Так ми й працюємо, так і відбувалось звільнення Кліщіївки", – розповідає один з бійців.

Кожен захід групи ретельно планувався, проте ситуація постійно змінювалась. Військовим доводилось продумувати найменші кроки, а потім імпровізувати на місці. Ворог ці чотири місяці окупації міцно тримався за Кліщіївку, впившись в неї як кліщ.

За словами розвідників, попри те, що сьогодні населений пункт перебуває під контролем українських сил, ситуація залишається важкою. Росіяни продовжують обстріли, а справжнього спокою це село дочекається ще не скоро. Воно було дуже важливим для ворога, бо знаходиться біля Бахмуту – така локація впливала на логістичні маршрути, якими армія РФ підвозить озброєння. На околицях Кліщіївки є високі пагорби, які дозволяють контролювати і Бахмут, і автодорогу на Горлівку, що проходить за 4 км на схід.

Крім того, чим ближче підходить українська артилерія, тим глибше в тил ворога вона може діставати снарядами. Тому Кліщіївка перебуває під постійним вогнем, а на її околицях тривають бої.

"Після втрати населених пунктів Андріївки та Кліщіївки, ворог проводить численні контратаки з різних напрямків, безуспішно намагаючись повернути втрачені позиції. Адже ці, невеликі, на перший погляд, населені пункти, були важливими елементами оборонного рубежу ворога, який простягнувся від Бахмута до Горлівки", – заявляв командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський.

В останньому звіті Інституту вивчення війни (ISW) говориться про те, що ЗСУ просунулися через залізницю на північ від Кліщіївки. За даними експертів, українські підрозділи перетнули залізничну лінію на північ від Кліщіївки, яка розташована за сім кілометрів на південний захід від Бахмута. Це підтверджують попередні заяви Генерального штабу ЗСУ та навіть російських "воєнкорів"-пропагандистів.

Ще у липні Сирський також говорив, що стратегічна мета ЗСУ на цьому напрямку – оточити Бахмут. З огляду на вектор українського контрнаступу на цій ділянці, така ціль досі актуальна. Українська армія намагається зайти з "чорного входу" і в такий спосіб притиснути окупантів. Цим і займається 80-та бригада ДШВ – ті хлопці, з якими ми спілкуємось вже на полігоні.

Зараз вони беруть до рук зброю, щоб відстріляти по умовному ворогу. Відчувається, що вони разом працюють не вперше, деякі дії навіть не озвучують, спілкуються сигнальними жестами. Під час перерви підходимо до них, щоб поговорити і навіть в розмові відчувається злагодженість: один починає відповідати, інший підхоплює.

Так ми дізнаємось, що росіяни на цьому напрямку намагаються взяти під контроль "небо", використовуючи FPV-дрони, які активно "гуляють" по лінії фронту. Вони стали новим викликом для українських бійців, бо тут ворог зумів налагодити і виробництво, і навчання. Російські оператори коптерів-камікадзе досить вміло працюють на цій ділянці фронту, атакуючи як техніку, так особовий склад.

"Але на кожне їхнє ноу-хау ми маємо відповідь. По факту, це вони від нас побачили ефективність роботи коптерів, і зайнялись цим питанням. Але ми навчились воювати і з такими дронами", – розповідає один з розвідників.

Він не впевнений, чи вдасться звільнити Бахмут до кінця зими, говорить, що "ресурси є: як в української сторони наступати, так і в російської – обороняти". Але в чому він впевнений точно – це в тому, що боротьбу потрібно продовжувати. І попри втому, його побратими не готові "ні до якого перемир’я".

"В нас зараз з’явився шанс дати їм відсіч. Ніякі мирні перемовини не допоможуть, бо вони знову будуть лізти. Треба поставити крапку в цій війні. Через декілька років після такого "перемир’я" вони можуть бути більш підготовлені і знову напасти", – вважають бійці.

Військові мають сили і мотивацію. Багато хто під час розмови згадує про полеглих побратимів, хтось і сам думає про смерть. Кожний новий "вихід" несе за собою високий ризик. Сміхом вони намагаються відкинути думки про найгірше, але кожний знає, яка реальність на полі бою. Українським бійцям важливо підтримувати один одного і знати, що в разі чого побратим допоможе і витягне з "вогню смерті".

Чого не скажеш про противника. За словами розвідників, вони не витягують поранених, залишають їх "гнити" в українській землі. Певно, відчувають ставлення до них з боку свого командування, і відповідно так вчиняють і один з одним.

"Вони не хочуть забирати поранених. А ті ж кричать, нам добре чути. Їхні крики розстеляються по полю. Помирають, бо їм не надають допомогу", – говорить український боєць.

Така реальність на східному фронті зустрічається часто.

І якщо Кліщіївку та Андріївку вдалось взяти під контроль, то попереду ще довгі місяці звільнення інших населених пунктів, щоб хоча би підступитись до Бахмуту.