Паралелі Бучі та Ходжали: як не допустити повторення трагедій

У четверту річницю повномасштабного вторгнення світ згадує ще одну криваву дату – річницю трагедії в азербайджанському Ходжали. Кадри зі звільненої Бучі 2022 року для багатьох стали шоком, але для тих, хто пам'ятає події в Карабасі 1992-го, вони стали болючим дежавю.

Про те, як безкарність за минулі воєнні злочини Росії відкриває дорогу новим злочинам і чому світ не має права на мовчання –  у колонці для РБК-Україна журналіста Мубариза Асланова.

Читайте також: Кати Бучі: ідентифіковано 13 російських командирів, причетних до вбивств цивільних

Головне:

• Спільний сценарій: трагедії в Бучі та Ходжали розділяють 30 років, але об'єднує участь російської армії і тактика терору проти мирного населення.
• Ходжалинська різанина: у ніч на 26 лютого 1992 року за участю 366-го полку РФ місто було стерте з лиця землі, вбито 613 осіб, серед яких жінки і діти.
• Ціна мовчання: міжнародне визнання геноциду в Ходжали почалося лише через десятиліття. Безкарність організаторів того злочину стала прецедентом для агресії проти України.
• Злам стереотипів: цинічне визнання екскерівництва Вірменії підтверджує, що масові вбивства мирних жителів використовувалися як інструмент залякування.
• Віра в реванш: Азербайджан відновив справедливість через 30 років. Україна також доб'ється деокупації, але світ має дати правову оцінку злочинам РФ уже зараз.

4 роки тому цими днями в столиці України Києві та його околицях я став свідком того, що нагадало мені лютий 1992 року в Карабаському регіоні Азербайджану, місці, де я виріс.

Російська армія 24 лютого 2022 року раптово атакувала Україну. В результаті мирні до того дня, туристичні міста Східної Європи – українські Буча, Гостомель, а потім Маріуполь, Харків, Чернігів, Бахмут... численні міста в різних областях країни були перетворені на руїни. Особливо в місті Буча, де я побував на початку квітня 2022 року – відразу після звільнення – трупи мирних жителів, викладені рядами на вулицях, перетворені на руїни квартали пробудили в мені гіркі спогади...

Це ж той самий сценарій.

1988 року, скориставшись умовами, створеними Кремлем, вірменські сепаратисти зчинили заколот у Карабаському регіоні Азербайджану, зокрема в місті Ханкенді (в період СРСР перейменованому на "Степанакерт" на честь більшовика Степана Шаумяна). Після розпаду СРСР знищення і вигнання азербайджанців із цього регіону прискорилося за підтримки Москви, яка не вивела свої військові частини з регіону, зокрема і з Ханкенді.

У ніч із 25 на 26 лютого 1992 року за участю 366-го мотострілецького полку Росії, дислокованого в Ханкенді, вірменські сепаратистські загони раптово атакували сусіднє азербайджанське місто Ходжали. В результаті цього жорстокого нападу населений пункт за одну ніч був стертий з лиця землі.

Біженці, які втікали в потязі після трагедії в Ходжали, 1992 рік (wikipedia.org)

Мирне населення було безжально знищено. Загалом було вбито 613 осіб, їхні тіла зазнали наруги. 1275 осіб було взято в заручники, доля 150 з них досі невідома. Серед убитих були 63 дитини, 106 жінок і 70 літніх людей. Вісім сімей було повністю знищено. Деякий час світ не тільки мовчав про це, а й більшість країн навіть не знали про те, що сталося.

Лише після 1993 року, коли Гейдар Алієв вдруге повернувся до влади в Азербайджані, почали висуватися вимоги дати міжнародно-правову оцінку подіям у Ходжали.

У конкретнішій формі, після кампанії "Справедливість для Ходжали" (Justice for Khojaly), започаткованої у світі 2008 року під керівництвом віцепрезидента Фонду Гейдара Алієва Лейли Алієвої, світ почав дізнаватися про це. 18 країн світу і 24 штати США в рамках кампанії "Справедливість для Ходжали" визнали ці події геноцидом.

Тобто, поки азербайджанці не зібралися з силами і не зажадали справедливості, решта мовчали про цей військовий злочин. На цьому тлі подібні воєнні злочини повторювалися в інших місцях світу, зокрема на просторі колишнього СРСР.

Зазначу, що після звільнення Ходжали від окупації 2023 року під час розкопок на території міста було виявлено місця масових поховань. Наразі проводиться експертиза людських останків. Це свідчить про те, що кількість жертв Ходжалинської різанини може ще зрости...

Хоча місцеві та зарубіжні ЗМІ задокументували цю подію, а міжнародні організації ухвалили відповідні резолюції, на жаль, основні винні досі не покарані.

Один із васалів Кремля, який згодом певний час керував Вірменією, Серж Саргсян в інтерв'ю для книги "Карабах" британського письменника і журналіста Томаса де Ваала сказав: "До Ходжали азербайджанці думали, що ми з ними жартуємо. Вони думали, що вірмени не здатні напасти на мирне населення. Ми змогли зламати цей стереотип".

Однак, на жаль, ані Серж Саргсян, ані офіцери та солдати 366-го мотострілецького полку Росії досі не понесли покарання.

Азербайджан після звільнення земель провів масштабний судовий процес над ватажками бандитського режиму в Карабасі. І серед них були причетні й до Ходжалинського геноциду, отримавши заслужене покарання. Але основні організатори та учасники цієї трагедії все ще залишаються на волі.

Світ має дати правову оцінку окупації та злочинам проти людяності. В іншому випадку ці злочини стають прецедентом і для інших народів.

Ми живемо у XXI столітті, але злочини проти людяності тривають у Східній Європі, у мирних містах України...

Через 30 років після Ходжалинської трагедії Азербайджан звільнив свою землю від окупації. Я впевнений, що українська армія, яка роками чинить опір за свою свободу, також незабаром доб'ється цього. Моральний реванш за масово вбитих мирних жителів у Бучі, Бородянці, Гостомелі, Маріуполі, Бахмуті, Харкові та інших містах буде взято... Щоразу, коли я як журналіст виїжджаю у відрядження в прифронтові зони України і бачу рішучість Збройних сил України, я переконуюся в цьому.

Світ має нарешті дати правову оцінку окупації та злочинам проти людяності. Ті, хто сьогодні залишається стороннім спостерігачем того, що відбувається по сусідству, завтра відчують це у своїх власних домівках. Тобто в іншому разі ніхто не може гарантувати, що найближчими роками доля Ходжали або Бучі не повториться в містах інших країн. Безкарність запалює зелене світло новим бійням. Чому ми і є свідками кожного дня в Україні.

Мубаріз Асланов, І.А Report (Київ), Азербайджан