Міжнародна команда вчених розкрила сенсаційну правду - слов’яни походять з території України та Південної Білорусі, а не з територій дикого Приуралля чи Балкан. І це підтвердило нове глобальне дослідження ДНК.
Що вдалося з'ясувати вченим у новому дослідженні і які неочікувані результати походження слов'ян вони виявили, розповідає РБК-Україна з посиланням на журнал Nature.
Дослідники проаналізували понад 555 давніх останків з 26 археологічних пам’яток від Білорусі до Хорватії (Центральна та Східна Європа).
Результати показали, що у VI-VIII століттях великі міграційні хвилі східноєвропейської генетики рушили саме з території сучасної України та Білорусі, практично замінюючи попереднє населення Центральної та Південно-Східної Європи.
У Польщі та східній Німеччині до 90% генофонду оновилося саме за рахунок цих переселень. Водночас на Балканах процес був радше інтеграційним - слов’яни зливалися з місцевими громадами, формуючи гібридну культуру.
Перші згадки про слов’ян датуються VI століттям (Константинополь, далі - Західна Європа). Описують їх землі на північ від Нижнього Дунаю, а згодом - у Карпатах, на Балканах, у Східних Альпах.
Найдавніші ДНК-зразки, ідентичні сучасним українцям та білорусам, знайдено на території між Дністром і Доном.
Цю версію підтверджують і мовознавчі дослідження - усі слов’янські мови сходяться до одного центру, який знаходиться на території Центральної України та Полісся.
Тут знайдено найдавніші зразки, генетика яких майже ідентична сучасним українцям, багатьом полякам, білорусам.
Ця територія відповідає й реконструкціям мовознавців - всі гілки славістики сходяться саме тут. Стародавні слов’яни формували спільноти родичів-чоловіків із законами "від сім’ї до спільноти", а жінки переходили у "чужі" роду (матри-локальні шлюби).
Після повного відходу германських племен на півночі з'явилася так звана етнічна група Прага-Корчак. Це були прості поселення, землянки, традиції кремації, скромний посуд, мінімум металу. І саме ця "скромність" за кілька століть розрослася у фундамент сучасних міст та сіл Центральної Європи.
На півдні, зокрема на Балканах, міграція з України та Білорусі спричинила злиття з місцевим елементом - тут існували побутові та поховальні звичаї тисячоліттями. Тобто, слов'яни стали адаптивною мережею співтворення та існування.
Дуже цікавий приклад - це Ельба-Зале, теперішня Саксонія в східній Німеччині. Після падіння Тюринзького королівства понад 85% населення мали східноєвропейське коріння. Саме вони протягом декількох поколінь організовувалися навколо великих родових груп і утворювали так звані "суперсім'ї".
У цих регіонах генетичний слід перших слов'ян майже не розчинився навіть після тисячоліття - сучасні лужицькі серби мають й ДНК, і мову без разючих домішків.
У VI-VII століттях населення Польщі було споріднене з племенами Скандинавії, а згодом - повністю змінене слов'янською хвилею зі сходу. Феномен змішування, хоч і мінімальний, простягнувся не тільки у генетиці, але й культурі.
Поляки у своїй масі генетично ближче до сучасних українців та білорусів, ніж до ранньосередньовічних поляків.
За словами дослідників, слов'яни мігрували не через війни та армію, а родовими групами та громадами. І там, де вони ставали домінуючою силою, соціальний ландшафт змінювався на користь багатопоколінних протокланів - складної патрилінійної структури з залученням "наших" та "чужих" жінок.
Якщо ж корінне населення не відходило, виникало перекриття еліт, гібридні громади та співіснування традицій. Саме тому у різних регіонах сучасна слов'янська ідентичність така строката - поліські традиції півночі й балканські культи півдня.
Тепер доведено, що існувала не якась абстрактна "слов'янська спільнота", а динамічна мережа, де центр ареалу були Київщина, Житомирщина, Чернігівщина, Полісся і Білорусь.
А сучасні твердження, про "генетичний центр" на півночі Росії чи заході - повністю спростовані.
Слов'янський геном - це не моноліт, а мозаїка, у центрі якої історична Україна. Саме її мешканці, разом з південними білорусами, стали тими, хто визначив культурний та генетичний вигляд значної частини Європи.