Навіщо Ізраїль розбомбив іранське консульство у Сирії та яким чином реагуватиме Іран

Про те, навіщо Ізраїль міг завдати удару по консульству Ірану в Сирії, про можливу відповідь Тегерану на це, а також про вплив дестабілізації ситуації на Близькому Сході на Україну, – в колонці для РБК-Україна розповів аналітик Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

1 квітня 2024 року по центральному кварталу Меззе у центрі Дамаска в Сирії було завдано потужного авіаудару. Була повністю знищена будівля іранського консульства. Постраждала сусідня резиденція посла Ірану, але сам він лишився неушкодженим. Загинули 11 осіб, серед яких 7 іранців, двоє ліванців та двоє сирійців.

Регіональні та місцеві медіа одразу звинуватили в цьому Ізраїль, а ізраїльські медіа частково підтвердили цю інформацію. Офіційно, Тель-Авів рідко коментує подібні напади, але в більшості випадків саме Ізраїль завдає повітряних ударів по проіранських силах у Сирії. Цей раз навряд чи був виключенням. За даними міцевих джерел, Ізраїль завдав ударів за допомогою своїх літаків F-35 у той час, коли в знищеній будівлі перебували іранці.

Серед загиблих представників Ірану більшість були з Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), спецпідрозділів, які виконують функцію іранської зовнішньої розвідки та елітних оперативників закордоном. У Сирії вони перебувають у статусі військових радників щонайменше з 2012 року, і допомагають місцевій армії протистояти антиурядовим угрупованням, а також забезпечують потрібний Тегерану вплив на Дамаск.

Власне, одним із загиблих у результаті ізраїльського нападу на консульство був генерал Мухаммед Реза Захеді, який вважався одним з командирів КВІР у Сирії, та відповідав за комунікацію між Іраном, Сирією та ліванською "Хезболлою".

Хоча це далеко не перший випадок прямих ударів ізраїльтян по іранських силах в регіоні, це вперше, коли Ізраїль завдав прямого удару по дипломатичному представництву. З погляду міжнародного права, це грубе порушення імунітету диппредставництв, які вважаються територією тієї країни, інтереси якої вони репрезентують.

Відтак, технічно, Ізраїль вперше завдав удару по території Ірану. З іншого боку, по факту іранські оперативники КВІР часто діють як офіційні дипломатичні представники Ірану у Сирії: мають відповідний ранг, включені у штат посольства, мають офіційний мандат від уряду. Наприклад, вбитий Ізраїлем минулого року іранський офіцер КВІР Радхі Мусаві мав посаду другого секретаря посольства, хоча по факту виконував функції, пов'язані з військовою логістикою Ірану та його зв'язками з "Хезболлою" та місцевими проіранськими формуваннями.

Але на відміну від Мусаві, якого вбили, щойно він покинув будівлю посольства у Дамаску, генерала Захеді вирішили знищити саме через прямий удар по консульству, що може трактуватися як навмисний сигнал Ізраїлю на адресу Ірану.

Окрім ліквідації самого Захеді, який, очевидно, був важливою ланкою у комунікації по лінії Тегеран-Дамаск-Бейрут, Ізраїль міг переслідкувати й інші мотиви, піднімаючи градус протистояння з Іраном.

По-перше, у такий спосіб Ізраїль може намагатися втягнути Іран у пряму війну з собою, щоб підняти рівень конфлікту і затягнути в нього своїх американських союзників. Це дозволить змінити параметри війни, і переключити увагу з палестинських територій, де Ізраїль програє інформаційно.

Після прямого удару по консульству, Іран має відповісти, щоб зберегти обличчя, хоча його еліти й досі не бажають втягуватися у безпосередню конфронтацію зі США та Ізраїлем, бо вона буде занадто дорогою та ризикованою. Знаючи це, Ізраїль може сподіватися, що Іран побоїться відповідати, і погодиться піти на деескалацію, щоб уникнути повномасштабної війни, наприклад, вмовивши ліванську "Хезболлу" припинити постійні обстріли північних регіонів Ізраїлю.

По-друге, ескалація дозволяє Ізраїлю зруйнувати хитке перемир'я, якого досягли США та проіранські угруповання у Сирії та Іраку після загибелі американських військовослужбовців у січні. Вже не секрет, що інтереси Ізраїлю та США у контексті протистояння з Іраном розходяться. Війна Ізраїлю та ХАМАС у Газі це дуже добре показала.

Нинішнє політичне керівництво Ізраїлю вважає, що найкращим способом захистити Ізраїль та його громадян – це ліквідація проіранських угруповань та усіх, кого Іран може підтримувати у проксі-війні проти Ізраїлю, наприклад рух ХАМАС або проіранські формування в Лівані, Сирії та Іраку. Зі свого боку, США навпаки, не вірять у такий сценарій, не готові до повномасштабної регіональної війни з Іраном та не хочуть ризикувати, оскільки ідея "чергової нескінченної війни на Близькому Сході" дуже непопулярна серед американської публіки, і може нашкодити рейтингу президента США Байдена напередодні виборів у листопаді.

По-третє, Ізраїлю необхідно демонструвати прогрес у війні проти Ірану та його союзників на тлі буксуючої кампанії у Газі. Попри військові успіхи на землі, Ізраїль програє війну в Газі інформаційно та стратегічно.

Інформаційно, бо картинка жахливих руйнувань Гази та загибелі десятків тисяч цивільних вже давно перебила картинку жахіть, які бойовики ХАМАС вчинили під час нападу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року.

Стратегічно, оскільки Ізраїль витрачає набагато більше коштів на війну, отримуючи набагато менше взамін, без гарантії успішного результату. До того ж, чим довше триває війна, тим сильнішим стає імідж Ірану та ХАМАС як "головних борців з ізраїльською окупацією", та тим складішими стають відносини Ізраїлю з тими арабськими країнами регіону, які готові були розвивати з ним прагматичні стосунки. А це, у свою чергу, підриває перспективи Ізраїлю стати частиною нової пост-американської коаліції на Близькому Сході, у яку мали б увійти аравійські монархії, Єгипет та Йорданія.

По-четверте, удар по консульству показує бажання Ізраїлю посунути "червоні лінії" у протистоянні з Іраном. Зокрема, оголосивши війну "квазі-дипломатам", яких вони вважають іранськими агентами впливу, в тому числі за рахунок прямих ударів навіть по дипломатичним установам. Це прибере "табу" на подібні напади, що може спонукати й Іран робити те саме відносно ізраїльських дипломатичних установ.

По-п'яте, удар Ізраїлю може бути спробою завадити подальшій нормалізації стосунків між Іраном та аравійськими монархіями Затоки. Я не знаю, чи є тут прямий зв'язок, чи ні, але нещодавно один з лідерів "Хезболли" здійснив візит до ОАЕ. Це доволі рідкісне явище, адже відносини між "Хезболлою" та монархіями Затоки завжди були напруженими. Нормалізація між ними могла б поглибити широку стабілізацію багаторічного протистояння Ірану та Саудівської Аравії/ОАЕ. Ізраїлю не вигідний такий варіант, адже в Тель-Авіві розуміють, що це може ізолювати їхню країну в регіоні та завадити подальшому розвитку власних зв’язків з країнами Затоки.

У відповідь на удар по своєму консульству, Іран має відповісти, щоб зберегти обличчя. Внутрішньополітична ситуація в Ірані доволі складна, і зумовлює чутливість іранців до зовнішньої ескалації: політичні еліти очікують транзиту влади у зв'язку з непопулярністю президента Ібрагіма Раїсі та поважним віком аятолли Алі Хаменеї, який часто переслідував політику "стратегічного терпіння" та балансу. На мою думку, військова відповідь Ірану може виглядати у різний спосіб:

• Формат 1. Санкціонування військових обстрілів території Ізраїлю з боку проіранських формувань у Сирії.
• Формат 2. Ескалація збройного протистояння між Ізраїлем та "Хезболлою" на північному кордоні з Ліваном.
• Формат 3. Прямі удари Ірану по території Ізраїлю балістичними ракетами.
• Формат 4. Відновлення обстрілів американських військових об'єктів у регіоні, до яких проіранським силам простіше дотягнутися, як це було на початку року.
• Формат 5. Точкові операції проти ізраїльської розвідувальної, дипломатичної та військової інфраструктури у регіоні.
• Формат 6. Прискорення ядерної програми та відхід від ще низки обмежень у збагаченні урану.

Тим не менше, треба зазначити, що ані Іран, ані США, ані Європа, ані регіональні арабські держави не хочуть втягуватися глибше у цю війну та доводити ситуацію до регіональної есклації. Країни ЄС і НАТО не бажають воювати на декілька фронтів, і побоюються, що дестабілізація на Близькому Сході призведе до катастрофічних соціально-економічних, гуманітарних та політичних наслідків, із якими вони можуть не справитися, маючи вже активний фронт в Україні. До того ж, зростання світових цін на нафту та інші групи товарів у результаті великої війни також не вигідне країнам ЄС і НАТО, у яких попереду вибори.

Арабські країни регіону вже давно хочуть фокусуватися на внутрішньому економічному розвитку, і саме тому пішли на нормалізацію стосунків з Іраном та його союзниками. Ескалація створює для них безпосередні ризики, адже саме ці країни можуть стати цілями іранських обстрілів у разі великого конфлікту. Нарешті, сам Іран не готовий до прямої конфронтації, і завжди віддавав перевагу дешевшому проксі-конфлікту з Ізраїлем, адже його економіка слабка, і може не витримати затяжної і прямої війни, навіть якщо іранська армія до цього готова.

Україні також не вигідна дестабілізація на Близькому Сході з очевидних причин. Вона відволікатиме ресурси та увагу країн ЄС і НАТО від допомоги нашому фронту, як це вже показала одна лише війна у Газі. Крім того, великий конфлікт на Близькому Сході призведе до зростання цін на нафту, що зіграє на користь лише РФ та може негативно впливнути на рейтинги дружніх нам політиків у Європі та Штатах, натомість посилюючи позиції різноманітних популістів, які часто займають скептичну позицію щодо нашої війни.

Більше того, близькосхідна дестабілізація поставить країни ЄС і НАТО перед необхідністю підвищувати свої витрати на інші проблеми, можливо навіть за рахунок скорочення допомоги нам. Нарешті, будь-яка війна ан Близькому Сході буде вигідною Росії, яка маніпулюватиме ескалацією заради мобілізації підтримки арабських держав та "Глобального Півдня" навколо себе. Медійні та політичні ресурси, які має РФ у регіоні, їм можуть дозволити це робити, як вони вже доволі вдало роблять це у контексті війни Ізраїлю в Газі.

Тому, прийнятним варіантом для України є обмеженість та локалізованість протистояння між Іраном та Ізраїлем, недопущення виходу цього конфлікту на небезпечні масштаби. У цьому плані можна стверджувати, що наші інтереси збігаються з інтересами наших партнерів у ЄС та США, які не зможуть запобігати військовій відповіді Ірану, але будуть намагатися обмежити її та виводити сторони на деескалацію та заморозку війни в Газі.