Лікарня імені Мечникова в Дніпрі приймає поранених військових ще з 2014 року. За більш як 11 років через медзаклад пройшло понад 50 тисяч поранених. Про порятунок героїв, найскладніші операції, унікальний досвід українських медиків та кадрові виклики РБК-Україна поговорило з генеральним директором лікарні Сергієм Риженком.
– З якого моменту ви почали приймати поранених військових? Якими були перші випадки, які ви пам’ятаєте?
– Поранених військових ми приймаємо більше 11 років. Це був Донецький регіон, це був аеропорт, це було те, що вже багато хто забув. Але ми не забули. Перші поранені до нас приїхали 9 травня 2014 року. Їх було понад 30 людей: багато хто в комі, хто без руки, хто без ноги, пересипані піском, без будь-якої медичної допомоги.
В деяких штахетами були прив'язані поранені ноги, в деяких кишківник виглядав з-під мундиру. Але дух, який був у цих хлопців, показував, що вони до кінця готові були віддавати себе за Україну.
– Як за ці роки змінився характер поранень, з якими привозять військових і цивільних?
– Дуже змінився. Якщо в 2014 році було 60 відсотків кульових травм, то зараз такі травми становлять відсоток-півтора. А в основному – міно-вибухові травми, fpv-дрони, ракетні вибухи, авіабомби. Також міни, на яких майже кожного дня підриваються наші захисники і цивільні. На жаль, багато зараз страждає цивільних, які живуть поряд з лінією фронту. Всі вони важкі.
До нас доставляють тільки важких. 80% – це кома, апарат штучної вентиляції легень. Це той стан, який, на жаль, не піддається лікуванню в простих стаціонарах. Тільки високопрофільні, підготовлені заклади, де є комп'ютерні томографи, де є обладнання і фахівці по анестезіології дають шанс вижити людям з такими пораненнями.
– За час повномасштабного вторгнення який випадок особисто вас найбільше вразив?
– Кожного дня є пацієнт, який мене вражає. Сьогодні мене вразила вагітна дівчина, в якої дістали з горла уламок. Він був більше сантиметра в довжину та в ширину. Уламок проникнув в середину горла і застряг в під'язничній кістці. Наші хірурги-лори діслали його, була дуже вдала операція. Ми зберегли життя і матусі, і її майбутньому сину.
Вчора був інший випадок. Приїхав хлопець без чотирьох кінцівок. Але він благав, щоб його обов 'язково вилікували саме у нас в лікарні. Тому що він і чув, і бачив, які чудо-зцілення проводяться тут. Він дуже просив нікуди далі не відправляти.
– Ми бачили у поранених на ліжках цифри. Що вони означають? Я бачила більше 44 тисяч.
– Той рахунок, який має поранений. Так, це 44 тисячі. Це ті, що поступили в повномасштабну війну. А 50 тисяч ми вже прийняли з 2014 року. Тоді ми за 8 років прийняли більше 5 тисяч, а зараз ми приймаємо більше 10 тисяч, майже 15 тисяч кожного року.
– Як за час повномасштабної війни змінювався характер травм?
– Зараз найбільше поранень від fpv-дронів, а також, як я вже казав, це мінно-вибухові травми. А от, наприклад, у 2022 році був такий розклад: 10% кульових поранень, 50% артилерії та все інше. Зараз все змінилося.
– Чи приїздять закордонні лікарі до вас в лікарню обмінюватися досвідом?
– Дуже багато, з усього світу. Найбільше з Америки, з Франції, з Німеччини, із країн Балтії дуже багато, з Литви. Всі хочуть перейняти наш досвід. Кожного дня ми приймаємо велику кількість лікарів, що хочуть побачити, як лікувати бойову травму.
– А у ваших лікарів є можливість здобувати закордонний досвід?
– На жаль, не завжди є така можливість. Тому що основний склад працює цілодобово. Ми проводимо 50-100 операцій щодня тільки військовим. І це, на жаль, не дає можливості кудись далеко їхати, оскільки якийсь пацієнт не буде охвачений необхідною допомогою, яка потрібна від класних хірургів та анестезіологів.
Під час тільки повномасштабної війни ми зробили більше 50 тисяч операцій, тільки військовими і цивільними, які постраждали від мінно-вибухових травм. Це дуже багато, і за кожною операцією стоїть життя та здоров'я людини, яка потрапила в біду. І коли бачиш, що молоді лікарі, яким по 30-40 років, йдуть після чергування зовсім ніякі, тому що вони виснажені постійним стоянням біля операційного столу, думаєш про те, чому так? Чому ми ось тут, як основний фронт допомоги?
– Чи відчуваєте зараз кадрові проблеми? Чи є відтік професіоналів?
– Є тільки приток кваліфікованих кадрів. Ми взяли 300 фахівців, які приїхали до нас з цих східних областей України, де зайшли росіяни. Вони приїхали з тих міст, де вони вже не могли працювати, де до кінця стояли. І останнім транспортом разом з військовими покидали свої міста. Це зокрема міста Донецької та Херсонської. Це ті фахівці, які до кінця залишалися українцями.
– Як оцінюєте рівень підготовки молодих фахівців, які приходять до вас після університетів?
– Молоді лікарі, які пройшли повномасштабну війну, сьогодні показують нашим іноземним колегам – професорам, фахівцям, які мають наукові ступені, – як треба оперувати, тому що вони це побачили і зробили по тисячі разів.
Молоді хлопці та дівчата, які три-п'ять років після інституту, змогли б сьогодні проводити майстер-класи для досвідчених хірургів, які до цього, до України, не бачили, що таке міно-вибухова травма, не знали, як її лікувати, не знали, як до неї підходити. Я пишаюся нашими молодими лікарями, вони роблять все можливе, щоб своєчасно рятувати наших воїнів.
– Який рівень зарплати у лікарів? Чи достатньо цього для комфортного життя?
– На жаль, мало. Середня заробітна плата лікаря, вона найвища в Дніпропетровській області, але складає 50 тисяч гривень. Якщо врахувати, що вони працюють майже цілодобово, це дуже мало. Але це більше, ніж в інших місцях.
– При яких травмах українська медицина безсила? В яких випадках відправляєте пацієнтів на лікування за кордон?
– Все, що можна зробити тут, в нашій державі, ми робимо. Всі найскладніші операції ми робимо. Втім, є великі операції, які треба робити по заміщенню великих масивів, які вилітають після вибухів: це частина спини, ніг, живота, м’язи. В таких випадках ми відправляємо таких наших військових та цивільних закордон. Тому що великі дефекти тіла вони лікують краще.
У нас немає часу для такого. Нам треба рятувати сьогодні. У нас немає часу лікувати місяцями, у нас вся лікарня працює дуже напружено. Тому просимо наших іноземних колег брати таких поранених саме на таке довге лікування.
Також, коли є великі дефекти обличчя. Це такі поранення, коли мами не впізнають своїх синів. Стирається настільки обличчя після мінно-вибухового поранення. Обличчя перетворюється на велику рану. Дуже важливо відновити, зробити впізнаваєвим героя. Це краще роблять за кордоном.
Це операції, які треба робити довго, поетапно і дуже зважено. При такому поступленні, як у нас, у нас до цього не доходять руки. Ми максимум тримаємо 4-5 днів і відправляємо в 12 міст України.
– За час повномасштабного вторгнення що для вас стало найбільшим викликом?
– Кількість важких поранених. У нас не було скільки важких. Раніше це були в основному кульові поранення. Зараз це міно-вибухові, де уражаються всі частини тіла. Якщо попало десь поряд, то страждає все: від голови до п'ят.
– Що вас мотивує продовжувати працювати в час повномасштабної війни та рятувати військових?
– В першу чергу – перемогти, перемогти смерть. Зробити так, щоб людина вижила. Часто мало шансів залишається після того, що стається на фронті. Ми розуміємо, що тут, на сході України, ми найважливіший форпост.
Ми розуміємо, що далі, на жаль, або не доїдуть, або не допоможуть. Тому ми намагаємося зробити тут все можливе, щоб врятувати людину. Спасіння – це вже сьогодні наша роль.
Репортаж зі знаменитої лікарні Мечникова в Дніпрі, де щодня рятують наших захисників, дивіться невдовзі на Youtube-каналі РБК-Україна.