Морозиво за 5 копійок і крадені страви. Як їжа стала інструментом контролю СРСР

Як СРСР вплинув на кухні країн, які окупував

Гастрономічна культура має ціле виокремлене поняття - "радянська кухня". Однак, за словами гастрономічної дослідниці Олени Брайченко, СРСР не мав на меті саме створення цього поняття. А сама сфера їжі та харчування значно змінювалася впродовж лише 70 років.

"У квартирах, побудованих після Другої світової війни, були малесенькі кухні. Тобто передбачалося, що ви взагалі не повинні їсти вдома. Але в 60-х роках у нас з'являється образ жінки, яка все приготувала, потурбувалася. Є прямо патріархальний шлейф", - розповідає Олена Брайченко. 

Початок цього періоду позначився виходом у 1939 році першої великої кулінарної книги про радянську кухню "Про смачну та здорову їжу".

Проте фактично таке збірне поняття "радянська кухня" - це поєднання національних страв різних країн, які поглинув Радянський Союз. Ба більше - навіть сама сутність харчової промисловості не належить "великим умам" СРСР.

У 1936 році нарком харчової промисловості Анастас Мікоян відвідав США, де провів два місяці. Там він ознайомився з американським досвідом у харчовій промисловості та індустрії масового харчування.

Анастас Мікоян у США (фото: росЗМІ)

Після цього в СРСР почалося будівництво сучасних підприємств харчової промисловості, зокрема, для виробництва молочних і м'ясних продуктів, консервованої риби, м'яса, овочів і фруктів, згущеного молока. Навіть з'явилися плакати із гамбургерами, але потім риторика швидко змінилася.

До речі, вподобання того самого Мікояна відігравали не останню роль у формуванні культури споживання. Наприклад, 1936 року він оголосив себе великим прихильником виробництва морозива.

Саме він придбав у США апаратуру для повного циклу виробництва та дистрибуції морозива, включно з вуличними холодильниками. Мікоян навіть власноруч відібрав сорти. Радянське фабричне виробництво морозива зросло з 20 000 до понад 46 000 тонн лише за 6 років.

Під час відрядження Мікояна також вразила традиція американців пити на сніданок апельсиновий сік. Оскільки в союзі апельсини не росли, вирішили виробляти трошки інакший сік - томатний.

Яскравими представниками радянського меню є яйця під майонезом, відомі всім салати, солянка, борщ, харчо, окрошка, шашлик, пельмені, гуляш. Багато з цих страв належать кухням інших країн. Наприклад, суп харчо - грузинській, шашлик - родом із Кавказу, а плов - країнам Сходу.

Часто назви страв змінювали. Так, наприклад, консоме по-прітан'єрськи називали бульйоном з зеленню, боярська похлібка перетворилася на картопляний суп і навіть найвідоміші котлети по-київськи стали курячими котлетами, фаршировані маслом.

Цікавим явищем є також "Советское" чи "Артемовское" шампанське, адже напій може називатися шампанським лише якщо його виготовили в історичній провінції Шампань у Франції. 

Більше - краще, ніж смачніше

Деякі дослідники вважають, що росіяни, а особливо в СРСР, загалом цінують достаток їжі набагато більше, ніж вишуканість. 

У Радянському Союзі їжа розглядалася лише як паливо для організму. Про функцію задоволення взагалі не йшлося. 

"Ми не повинні давати споживачеві те, що він хоче. Споживачеві ми повинні давати те, що йому потрібно", - писав у своїй праці про комуністичну зарплату партійний діяч Абрам Гольцман

Тут і почали зароджуватися установки про "Їж, що дають".

"У радянському союзі сильно просувалася ідея, що їжа не повинна бути про задоволення. Вона повинна бути корисною, і цього достатньо. А зосереджуватися на відчуттях у тілі й думати про різноманіття взагалі ніяк не поєднується з ідеєю контролю", - каже клінічний психолог Олена Широкова.

Головним виразом нової ідеології їжі за сталінських часів стала "Книга про смачну та здорову їжу". Це була не просто збірка рецептів, а загальна енциклопедія для радянських домогосподарок, яким вона насамперед і була призначена.

Звернімо увагу на назву книги. Вперше очікується, що їжа буде смачною. 

"Книга про смачну та здорову їжу" (фото: росЗМІ)

За словами різних дослідників, метою кулінарної книги було не зображення радянської реальності, а радше твердження, що "радянська влада розв'яже всі сучасні проблеми.

Як приклад, погляньмо на розділ книги "Сухі сніданки". Він містить такі продукти, як вівсяні, кукурудзяні, пшеничні, рисові пластівці, повітряний рис, подрібнені висівки та подрібнене пшеничне печиво. 

Але лише три з них були доступні на момент публікації. Проте водночас людей закликали змушувати себе їсти чорну ікру.

Які страви Росія вкрала в інших держав

Справедливо називати Росію найбільшою крадійкою у світі, починаючи від територій і закінчуючи рецептами.

Пельмені чомусь заведено вважати "ісконно русскіми", проте це не так. Страву насправді поцупили у комі та удмуртів. Назва походить від їхніх слів "пель" - вухо та "нянь" - хлібець. Території цих народностей входять до складу сучасної Росії.

Оселедець під шубою - це окрема історія. У кулінарних книгах Скандинавії та Північної Німеччини можна знайти рецепти страв із тим самим набором інгредієнтів. Їх називали "оселедцевими салатами".

Картопля, морква, буряк та оселедець були більш-менш доступними продуктами. Проте історію виникнення шуби не просто "прикрасили", а повністю переписали.

Подейкують нібито у 1918 році один кухар запропонував угамувати революційних бунтівників і представив салат, де кожен інгредієнт мав стати справжнім символом. 

Отож, овочі в "шубі" - це селяни, буряк - червона армія, оселедець - пролетаріат, а майонез - буржуазія, щоб не забувати про ворогів. Радянські історики також стверджують, що слово "шуба" - це насправді абревіатура від фрази "Шовінізму та Занепаду Бойкот та Анафема". 

Популярними в російській кухні є супи та юшки. 1 липня 2022 року український борщ увійшов до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Своєю національною стравою борщ можуть вважати в багатьох країнах. Але тільки в Україні протягом віків сформувалася певна традиція борщу. Євген Клопотенко зібрав підтвердження того, що рецепти передавали принаймні трьом поколінням в одній родині. 

Їжа - це не лише про фізичну потребу. Це про політику, культуру, ідентичність і памʼять. Те, як і що ми їмо, формувалося не лише в родинах, а й під тиском імперій, систем, ідеологій.

І тільки усвідомивши це, ми можемо повернути собі свободу - навіть у такій простій дії, як вибір, що покласти на тарілку.