Міжнародний кримінальний суд знайшов Путіну місце в Гаазі

Міжнародне правосуддя – гра в довгу. Але вона варта зусиль і часу, щоб довести ключовий принцип невідворотності покарання. Путін – один із лідерів країн, який ще за час президентства має статус підозрюваного у воєнних злочинах від Міжнародного кримінального суду. І це початок кінця для нього, його режиму, його країни, якщо в РФ не розпочнуться кардинальні зміни. Адже міжнародні розслідування тривають, а до політичної відповідальності тепер додалася і юридична. Путіна можуть заарештувати у 123 країнах світу.

Що далі, чи буде реалізований ордер на арешт, які правові наслідки може мати відмова від виконання міжнародних зобов’язань та чи варто вже сьогодні розпочинати дискусію щодо перегляду процедур кримінального переслідування в рамках міжнародного права?

Путін задокументував сам себе

"Жорна правосуддя мелють повільно, але невідворотно". Перефразовано, але в цьому вся суть міжнародного права. Навряд лідери нацистської Німеччини або Слободан Мілошевич, або Чарльз Тейлор бачили себе на лаві підсудних. Або Омар аль-Башир чи Муаммар Каддафі, які зухвало ставились до свого статусу підозрюваних у вчиненні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциді і публічно не визнавали його законність. Останні, як і Тейлор, переслідувалися вже Міжнародним кримінальним судом, але отримали ордер на арешт ще під час виконання владних повноважень. Доля їх всім відома.

Цей список міжнародних злочинців-лідерів держав у березні поповнив і президент РФ Володимир Путін. Цілком обґрунтовано та передбачувано для юридичної спільноти. Ще за декілька тижнів до офіційної заяви Прокурора МКС Каріма Хана серед юристів-міжнародників все частіше лунали натяки на ймовірні перші підозри серед представників вищого військово-політичного керівництва країни-агресора.

Все виявилося простіше. Путін та дитячий омбудсмен РФ Марія Львова-Бєлова опинилися підслідними за фактами незаконної депортації та переміщення дітей з окупованих територій України до Росії. Вони задокументували самі себе, визнавши на камеру та ще й розповсюдивши офіційними каналами комунікації, що примусові переміщення неповнолітніх мали місце, що політика держави є сприянням отримання українськими дітьми російського громадянства з подальшим усиновленням російськими сім’ями. Путін навіть підписав спрощення цих процедур. А Львова-Бєлова підтвердила, що є офіційним опікуном української дитини з окупованого Маріуполя. Жага до піару та пропаганда щодо "спасіння" дітей з України зіграла злий жарт з президентом РФ та допомогла МКС.

До речі, Путін та високопосадовці вже не вперше документують свої злочини. У промовах неодноразово заперечувалось існування окремої української нації, не визнавалось право на самоідентифікацію, самовизначення і, як наслідок, на існування. А це все може свідчити про склад іншого більш серйозного злочину – геноциду або підбурюванню до нього.

В РФ очікувано заявили, що ордер на арешт не має жодної законної сили: країна не ратифікувала Римський статут, на підставі якого діє МКС, а президент має політико-дипломатичний імунітет. Слідчий комітет РФ пішов ще далі та порушив кримінальну проти прокурора і суддів Міжнародного кримінального суду, бо вважає свого лідера "завідомо невинним".

По-перше, для юрисдикції Міжнародного кримінального суду, згідно ст.27 Римського статуту, немає жодних імунітетів. А посадове становище глави держави або уряду, члена уряду або парламенту, обраного представника чи державної посадової особи в жодному разі не звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Отже, МКС – це саме та найвища міжнародна судова інстанція, що кримінально переслідує найвищих посадовців. По друге, злочини відбуваються на території України, а ми визнали юрисдикцію суду ще в 2015 році через заяву Верховної ради. І, по третє, якби російські так звані юристи не стояли на позиції мовчазної згоди, не займалися перекручуванням та публічним знущанням з норм міжнародного права, варто загадати лише причини початку повномасштабного вторгнення з посиланням на Статут ООН і право на замозахист, то можливо можна було б і уникнути безпрецедентного масштабу збройну агресію, кількість злочинів та обсяги руйнувань.

Тому всі ці заяви щодо нікчемності звинувачень від МКС не мають жодного значення з точки зору юриспруденції. Це, скоріше, посил для внутрішньої аудиторії, засліпленої пропагандою, брехнею та закликами "можем повторіть". До політичної, економічної відповідальності, за яку вже сплачує вся 140-мільйонна країна, тепер додалася ще й юридична. Це всерйоз і надовго, бо вкупі матиме руйнівні наслідки безпосередньо для президента, його режиму та країни в цілому.

Що далі?

Римський статут ратифікували 123 країни світу. А, отже, всі вони взяли на себе зобов’язання "покласти край безкарності осіб, які вчиняють такі злочини". Крім того, "обов’язком кожної держави є здійснення її кримінальної юрисдикції стосовно осіб, які несуть відповідальність за вчинення міжнародних злочинів". Так визначено Статутом.

Тому практично – це початок кінця безкарності, яку Путін, його прихильники та режим відчували останні 9 років після окупації Криму та частини Донецької та Луганської областей. Глобально - російський лідер є токсичним, нерукопожатним, вигнанцем, мати справи чи контакти з яким все одно що толерувати агресію, вбивства, руйнування. Юридично – він майже невиїзний, бо кожна з цих 123 країн має виконати ордер на арешт щойно підозрюваний перетне кордон такої держави. Щодо інших держав, що не є учасницями Римського статуту, його статті 4 та 87 дають право МКС укладати спеціальні угоди в рамках співробітництва. І я не сумніваюся, що це буде зроблено у разі необхідності.

Але вже є певні нюанси з перспективою виконання. Ряд країн – Німеччина, Австрія, Велика Британія, Литва, Канада, Бразилія – готові виконати свої зобов’язання. Верховний представник Євросоюзу з зовнішньої та безпекової політики Жозеп Боррель загалом підтримав рішення суду і зазначив про початок процесу притягнення до кримінальної відповідальності. США, які не визнають юрисдикції МКС, тим не менш підтримують відповідальність винних у воєнних злочинах, а президент Джо Байден назвав цей крок суду "виправданим" і "дуже сильною позицією".

Вірменія та Угорщина, які є ратифікантами Римського статуту, зробили політичні заяви. Але нічого спільного з правом вони не мають. Не дивлячись на те, що Конституційний суд Вірменії визнав зобов’язання конституційними, влада не виконуватиме арешт, бо це, мовляв, зашкодить двосторонньому співробітництву. А Угорщина посилається на те, що норми Римського статут ще не імплементовані в національне законодавство, тому і підстав для арешту немає. Але зобов’язання виконати ордер випливають не лише із Римського статуту, а й з Віденської конвенції про право міжнародних договорів. У статті 27 чітко вказано, що положення внутрішнього права не може бути виправданням для невиконання зобов’язань. А до речі, попередня – 26 стаття Конвенції – визначає обов’язковість добросовісного виконання кожного чинного договору.

Це загальне правило і на практиці звісно все виглядає по іншому. І тут наша увага прикута до Південно-Африканської Республіки, яка, з одного боку, є учасником Римського статуту і має виконати припис на арешт, а з іншого – партнером РФ і в серпні 2023 року очікує на візит Путіна для участі у саміті БРІКС. Навіть вже після рішення МКС, ПАР підтвердила своє запрошення для російського президента на міжнародний захід. Але вже є й заяви про те, що уряд все ж таки консультуватиметься з МКС та з РФ.

ПАР не вперше ігнорує рішення суду. Так вже було з Аль-Баширом в 2015 році, який в статусі обвинуваченого в міжнародних злочинах демонстративно подорожував Африкою. Уганда, де він теж був і яка теж має зобов’язання за Римським статутом, також їх не виконала.

До речі, під час візитів Аль-Башира у ці країни над територією країн-підписантів працювали винищувачі, як зухвала демонстрація того, що міжнародне право нічого з ним не зробить і воно безсиле. Я не здивуюсь, якщо Путін наслідуватиме таку тактику.

Ігнорування і невиконання зобов’язань звісно є порушенням міжнародного права. І тут можуть бути, як юридичні, так і політичні наслідки та відповідальність. П.7 статті 86 Статуту передбачає норму, коли у випадках не виконання прохання Суду про співробітництво у державі-учасниці, МКС може ухвалити висновок із цього приводу й передати питання до Асамблеї держав Статуту. Або, коли це питання передане Суду Радою Безпеки ООН, - до неї. Радбез – це не наш варіант, тому залишається Асамблея. І ситуація з ПАР вже виносилася на розгляд цього органу.

Але, на жаль, надалі не має практичних результатів. Через відсутність примусового механізму, виконання ордерів залежить від співробітництва самих країн. Мілошевича передала Трибуналу по колишній Югославії самі ж серби, коли політично вирішили, що треба ставити крапку. Так працює і МКС, саме тому і виконання цього ордеру, і загалом міжнародне правосуддя – це гра в довгу. Але надзвичайно важливо, що ордер є.

Політичні наслідки – порушення зобов’язань і як результат, міжнародного права, є підставами для санкцій або контр-заходів. Тому не виключено, що історія з ПАР саме з цих причин може завершитися проханням до Путіна не приїжджати.

Як висновок, майже єдине на що впливає невиконання Римського статуту, це на репутацію країни. І це можна і треба використовувати. Але такі ймовірні порушення не привід сумніватися у силі міжнародного права. Ми починали з цього і позитивні приклади здійснення справедливого правосуддя історія має. Розслідування ще тривають і у МКС, і в національній системі правосуддя, і в рамках універсальної юрисдикції. І це лише перші обвинувачення. "Ми без вагань подаватимемо подальші заяви про ордери на арешт, коли цього вимагатимуть докази", – заявив Карім Хан.

Ордер для Путіна не має термінів дії, як і воєнний злочин не має строків давності. І поки арешт не буде виконаний, РФ залишатиметься під санкціями. Про це сказав колишній посол США з особливих доручень глобального кримінального правосуддя Стівен Рапп. Це шлях до глибокої, повної та довгої ізоляції в РФ з відповідними наслідками для економіки, політичних та бізнесових еліт і поки трансформацій не відбудеться всередині самої країни, ситуація не зміниться.

Потрібні зміни

Статут МКС не дає правової можливості судового переслідування воєнних злочинців за заочною процедурою, як це можливо, наприклад, в рамках Спецтрибуналів. І Україна обговорює процедуру in absentia для майбутнього Трибуналу щодо агресії. Але чи сьогодні не час говорити вже про зміни в системі міжнародної кримінальної юстиції? На кшталт того, як це вже відбувається навколо реформування ООН та колективної безпекової доктрини.

Римський статут потребує якщо не кардинальних змін, то хоча б оновлення, осучаснення з урахуванням гібридної складової у збройному конфлікті міжнародного характеру, що вперше була застосована саме в ситуації з Україною. На мою думку, мають бути переглянуті та розширені види злочинів. Нарешті екоцид та кіберзлочини повинні знайти своє місце в системі міжнародного права. Як і потрібно прибирати юрисдикційні прогалини щодо притягнення до відповідальності за злочин агресії, який є найвищим міжнародним злочином, а воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид - є похідними від нього. Чинне законодавство та існуючі судові механізми недостатні для належного забезпечення правосуддя за цей злочин.

Необхідний перегляду правових та практичних норм щодо найманства та дій іррегулярних збройних формувань. Юридичне визначення найманця має відображати сучасні реалії. Наприклад, обмеження щодо громадянства найманців, що закріплені в ст.47 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року, мають бути скасовані для уникнення використання їх як захист від кримінального переслідування.

І звісно в цьому переліку може бути можливість заочного правосуддя в рамках МКС.

Принаймні, про все це ми маємо говорити. І Україна може стати глобальним драйвером змін.