Між війною та ЄС. Що відбувається в Косові і чи розпочнеться нова війна на Балканах

Про те, як автомобільні номери наблизили Балкани до нової війни, чим обурені косовські серби, як конфліктом намагається скористатися Росія і чому Україна не визнає незалежність Косова – у матеріалі РБК-Україна.

В останні кілька днів європейська дипломатія була зайнята не лише війною в Україні. У Брюсселі турбувалися, як би на континенті не почалася ще одна війна – у Косові, де протистояння між місцевими сербами та албанцями вийшло на найвищий за кілька років рівень. Причому приводом до конфлікту стали написи на автомобільних номерах. Але причини, звичайно, набагато глибші.

Номери розбрату

Косово, де понад 90% населення – етнічні албанці, відокремилося від тодішньої Югославії (у складі якої залишалися лише Сербія і Чорногорія) за підсумками війни 1998-99 років. Вирішальну роль відіграли бомбардування авіацією НАТО – операція "Союзна сила", спрямована проти правлячого в Югославії режиму Слободана Мілошевича.

Тодішня російська влада виступила категорично проти цієї операції, у Москві проходили багатоденні акції на підтримку "братньої Югославії". Як вважається, саме в той момент у РФ знову міцно закріпилися антизахідні та антиамериканські настрої, не такі модні в першій половині 90-х.

Македонський солдат на тлі колони косовських біженців під час війни 1998-99 років (фото: Getty Images)

У 2008 році Косово проголосило незалежність від Сербії та поступово отримувало міжнародне визнання. На даний момент незалежність республіки визнана приблизно сотнею країн, зокрема США та більшістю членів ЄС. Сербія, природно, незалежність Косова не визнала, як і постійні члени Ради безпеки ООН, Китай і РФ.

Бойових дій на території Косова не було з 1999 року, але регіон постійно залишався джерелом напруженості, вуличні протести завжди були звичною справою. Причина не лише в тому, що Сербія не визнає його незалежності. Але й у тому, що всередині самого 1,8-мільйонного Косова є свій проблемний регіон – Північне Косово, територією не набагато більшою за Київ, де проживає близько 50 тисяч осіб. Переважна більшість там – серби, які зберігають лояльність Белграду, та не особливо сприймають Пріштіну як легітимну владу.

За активної участі європейців протягом останнього десятиліття напруження всередині республіки вдалося знизити, були зроблені кроки щодо врегулювання відносин між Косово та Сербією в цілому. Проте повного контролю над територією Північного Косова Пріштіна так і не отримала.

Влітку цього року косовська влада спробувала зробити черговий крок щодо введення єдиних правил на території всієї країни, заборонивши використовувати сербські номери на автомобілях. Косівські серби, які їздять на сербських номерах, сприйняли це як черговий наступ на свої права і відмовилися підкорятися. Суто технічне питання від самого початку набуло виключно політичного характеру.

Пристрасті почали швидко розпалюватися, за втручання європейців і особливо американців дату введення нових правил кілька разів переносили, буквально в останній момент. На черговому витку конфлікту косовські серби, представлені партією "Сербський список", здійснили демарш – вийшли з органів влади північного Косова, разом із сербськими суддями та поліцейськими.

У результаті питання з автомобільними номерами вдалося врегулювати після взаємних поступок. Але негайно виникла нова проблема. На 18 грудня у Північному Косові було призначено дострокові вибори – адже місцеві органи влади виявилися нефункціональними після того, як сербські депутати склали свої мандати. Головна партія Північного Косова, "Сербський список", відмовилася брати участь у виборах і вирішила зірвати їхнє проведення в принципі. Звісно, за повної підтримки Белграда та особисто президента Сербії Олександра Вучича.

Президент Сербії Олександар Вучич (фото: Getty Images)

У регіоні почалися сутички та напади на виборчі дільниці. Одного з протестувальників, колишнього сербського поліцейського, затримала косовська поліція, звинувативши у тероризмі, що призвело лише до подальшої ескалації. Навіть перенесення місцевих виборів на квітень наступного року не знизило напруги, навпаки: серби перекрили дороги вантажівками, атакували косовських поліцейських і навіть миротворців із Євросоюзу. Президент Сербії Олександр Вучич пообіцяв звернутися до НАТО за дозволом ввести в Північне Косово сербські війська, 15 грудня надійшов відповідний запит.

Конфлікт через місцеві вибори в крихітному регіоні набрав геополітичного розмаху, втручатися в ситуацію довелося першим особам Євросоюзу. Представники ЄС та США провели переговори з сербським президентом Вучичем та косовським прем'єром Альбіном Курті.

Але головне – європейці привезли черговий план глобального мирного врегулювання між Сербією та Косово, французько-німецьким авторства. Його зміст публічно не представляли, але за інформацією ЗМІ, може йтися про "німецьку модель", за якою між собою співпрацювали капіталістична ФРН та соціалістична НДР за часів "холодної війни".

У даному випадку план передбачає, що від Сербії не буде вимагатися офіційне, формальне визнання незалежності Косова – всі сторони розуміють, що це в принципі неможливо в найближчому майбутньому. У той же час, передбачається нормалізація відносин між двома країнами, Белград не повинен перешкоджати вступу Косова до ООН.

Натомість, можливо, передбачається створити Асоціацію сербських муніципалітетів – орган самоврядування, який об'єднає Північне Косово та інші регіони Косова, де більшість становлять етнічні серби. Крім того, обом країнам обіцяють максимально допомагати в їхній європейській інтеграції.

Власне, входження Сербії та Косова до ЄС у Брюсселі, у стратегічній перспективі, бачать головним інструментом вирішення багаторічних проблем. Це стосується й усіх Західних Балкан загалом, де є й інші потенційні гарячі точки, головна – Боснія та Герцеговина, де основними порушниками спокою також є місцеві серби. Розрахунок європейських чиновників у тому, що перебування в єдиному просторі ЄС пом'якшить усі протиріччя між балканськими народами. Пам'ятник екс-президенту США Біллу Клінтону в Пріштіні (фото: Getty Images)

14 грудня ЄС досяг попередньої домовленості про безвізовий режим для косоварів, а наступного дня Косово офіційно подало заявку на вступ до ЄС. 15 грудня статус країни-кандидата на вступ до Євросоюзу набула Боснія та Герцеговина. Все це виглядає як реалізація євроінтеграційної стратегії вирішення балканського питання. Хоча заявка на вступ до ЄС від Косова у Белграді сприймається максимально вороже.

Тим часом напруженість у Північному Косові зберігається, але, схоже, сторони таки трохи відійшли від червоної лінії. Знову загострити ситуацію може втручання третьої сторони – звісно, Росії.

Другий фронт

У поточному конфлікті Москва, природно, виступила на боці косовських сербів і Белграда. МЗС РФ підтримало ідею Вучича ввести в Північне Косово сербські війська, що апріорі означало б масштабне кровопролиття. Офіційна риторика і пропаганда (у Сербії Russia Today і Sputnik є головними джерелами "фейк ньюз") також просуває наративи про "західних господарів" косовської влади та "пригноблення сербів".

Історію зі здобуттям Косовом незалежності Кремль активно використовує з 2014 року, намагаючись виправдати цим незаконну анексію Криму. Посил такий: якщо за допомогою Заходу частину країни визнали незалежною, то чому Росія не може розколоти іншу країну – притому що конфлікт у Косові, на відміну від ситуації в Криму, має абсолютно реальні передумови. Тож таку риторику Володимира Путіна на Заході категорично відкидають.

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну знову почалися розмови про те, що Росія може спробувати штучно загострити ситуацію в Косові та на Балканах загалом. Об'єктивно, поява нової гарячої точки в Європі була б Москві максимально на руку, оскільки б розпорошила увагу, час і ресурси Заходу, відволікаючи його від України. І, потенційно, могла б дати Росії опцію для торгів "щодо українського питання": домогтися якихось поступок в Україні в обмін на деескалацію в Косові. Що цілком реально з урахуванням впливу, який Москва має на Белград.

Сербія досі не приєдналася до антиросійських санкцій, таку політику влади підтримує і більшість населення країни. Сербія залежить від Росії економічно, отримуючи дешевий газ. Велику роль відіграють і традиційні союзницькі відносини, засновані на історії та міфології про "російських православних братів". Різні проросійські формування, які відкрито підтримують агресію проти України, у Сербії почуваються максимально вільно. При цьому країна офіційно йде проєвропейським курсом, з 2012 року перебуваючи у статусі країни-кандидата на вступ до ЄС.

Протест косовських сербів проти заміни автомобільних номерів (фото: Getty Images)

Ключовою проблемою на цьому шляху може стати те саме Косово – згідно із соцопитуваннями, більшість сербів не згодні обміняти визнання незалежності Косова в обмін на вступ до Євросоюзу.

У нинішній ситуації Україна, за ідеєю, мала б однозначно стати на бік Косова, солідаризуючись із США та більшістю європейських країн. Тим більше, що концепція "сербського міру" за всіма параметрами схожа на концепцію "русского міру". Але Україна Косова так і не визнала. Раніше це можна було б списати на те, що українська дипломатія фактично до Революції гідності інерційно рухалася у руслі політики Москви.

З початком російської агресії 2014 року з'явився інший аргумент – Україні, очевидно, дуже важливо наголошувати на своїй відданості принципу непорушності державних кордонів як такому. Парадоксально через це вона опинилася з іншого боку бар'єру, ніж фактично всі нинішні союзники. Втім, і в ЄС, куди Косово офіційно прагне вступити, країну визнають не всі. З п'яти країн-членів Євросоюзу незалежність Косова не визнає, наприклад, Іспанія – мабуть, бо сама має проблемний регіон із сепаратистськими тенденціями, Каталонію.

Поки що дискусія щодо визнання Косова в Україні переважно відбувається в експертних колах. Але приводи повернутися до цього питання ще виникатимуть. Якщо франко-німецький мирний план не буде реалізовано (що поки що виглядає дуже ймовірним), Косово та його північна частина приречені на нові конфлікти.