Право на гідність. Як сім'ї зниклих на фронті військових шукають рідних та борються за правду

"Мій чоловік зник, а відповідей немає"

Катерина Жемаркіна досі пам’ятає останню розмову з чоловіком. 5 жовтня 2023 року Сергій Косець подзвонив їй із передової. "Завтра важливий день. Тримайся, кохана. Все буде добре", – сказав він. Але дзвінка ввечері, як обіцяв, уже не було.

Наступного дня побратими повідомили їй, що Сергій загинув, але його тіло евакуювати не змогли. Вона чекала офіційного підтвердження, але 7 жовтня отримала сповіщення: "Зник безвісти".

Катерина почала самотужки розшукувати деталі. Побратими говорили різне: одні казали, що знайшли лише бронежилет і каску, інші – що бачили його важкопораненим у бліндажі, але не змогли евакуювати через наказ командування. Час минав, а відповідей не було.

"Я не можу зрозуміти: чому тоді не можна було його врятувати? Чому я маю сама вибивати інформацію?", – запитує Катерина.

Її запити до військової частини залишилися без конкретних відповідей. ТЦК не надав пояснень щодо обставин зникнення, а поліція не поспішала відкривати кримінальне провадження.

За законом, в перші 15 діб зникнення бійця розпочинається службове розслідування, після чого військовий офіційно визнається зниклим безвісті. Далі ТЦК повідомляє про це родині, додає солдата в реєстр зниклих безвісті за особливих обставин та починає пошуки.

"Командування військових частин має обов’язок оперативно інформувати родини про зникнення військовослужбовців, а також проводити службові розслідування. Родини мають право вимагати доступу до результатів розслідувань, звертатися до військової прокуратури та правозахисних організацій, якщо інформацію приховують", – пояснює РБК-Україна юристка Наталія Шмарко.

Часто родини самі починають шукати ніформацію про зниклих рідних, бо офіційні органи не дають ніяких даних (фото: Getty Images)

Відповідно до чинних наказів, військові частини мають оперативно інформувати територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Це потрібно, аби родини отримували грошове забезпечення та могли розраховувати на підтримку держави. Крім того, у багатьох частинах створили гарячі лінії для комунікації з рідними, які, за словами дружин зниклих, часто не працюють.

"Ми розуміємо, наскільки важливо, щоб сім’ї військових мали доступ до інформації. Саме тому у військових частинах створені гарячі лінії", — пояснює начальник Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ Олександр Кутков.

Він додає, що зараз українські пошукові групи, створені Центральним управлінням, шукають зниклих військових на деокупованих територіях у Київській, Чернігівській, Сумській, Харківській, Миколаївській та Херсонській областях. На тимчасово окупованих територіях пошуки не проводяться, бо немає гарантій безпеки від Росії.

Проте Генеральний штаб ЗСУ та Координаційний штаб постійно працюють над тим, щоб знайти зниклих військових, домовитися про їх евакуацію або повернення з окупованих територій. Відомості про зниклих передаються через офіційні канали російській стороні, щоб їхні пошукові групи могли проводити пошук, зазначив Кутков в коментарі для РБК-Україна.

"Мене просто відфутболюють"

Чоловік Інни Невгад, Віктор, пішов добровольцем на війну в перший день повномасштабного вторгнення. Він пройшов через кілька військових частин і у вересні 2024 року був відправлений на бойове завдання. 17 вересня він написав останнє повідомлення: "Завтра важлива місія. Якщо не виходжу на зв’язок – не хвилюйся". Відтоді він не відповідав.

20 вересня Інна отримала офіційне сповіщення, що Віктор зник безвісти на території Росії. Вона звернулася до поліції, СБУ, ГУР, Червоного Хреста, але відповідь була одна: "Він у реєстрі зниклих безвісти. Чекайте".

"Я вже не рахую, скільки разів писала запити та телефонувала. Мене просто відфутболюють. Я тільки отримую формальні відписки. Якби не підтримка інших родин, я не знала б, що робити", – каже Інна.

Родичі звертаються до "Червоного Хреста" та інших організацій і нерідко не отримують відповідей (фото: Getty Images)

Вона знайшла об'єднання родин "Завжди перші 82 ОДШБр", які теж шукають своїх близьких, і вони разом добиваються відповіді. "Ми самі мусимо шукати всю можливу інформацію про наших рідних. Поліція змінює слідчих, військова частина відповідає загальними фразами. Це безкінечне коло", – додає вона.

Дружина іншого зниклого військового, Катерина Жемакіна, розповідає, що тричі подавала ДНК свого чоловіка, бо її постійно губили: "​​Почнемо с того, що навіть ДНК ми здали з третьої спроби. Неодноразово писала скарги, дзвонила їм, але всі скарги та особисті звернення поліція ігнорує".

Більшість інформації щодо військовослужбовців є під грифом обмеження доступу, тому безпосередньо військові частини можуть відмовити в наданні інформації.

Втім, після відкриття кримінального провадження родини мають право звертатись до слідчих щодо руху по справі. І вже у випадку, якщо їх ігнорують, можуть звертатись зі скаргами до вищого керівництва. Андрій Тетюрко, юрист правозахисного центру для військовослужбовців "Принцип" пояснює, що розшуком займається саме Національна поліція, тому це їхня компетенція.

Фінансовий глухий кут

Згідно з офіційною політикою, навіть після того, як військовий визнаний зниклим безвісті, його родина продовжує отримувати фінансову підтримку. Це включає пенсії, компенсації за бойові дії, пільги на оплату житла (до 50%), безкоштовний проїзд у транспорті та право на отримання земельної ділянки для забудови.

Також важливим аспектом є допомога у будівництві житла. Всі ці заходи спрямовані на забезпечення гідних умов для родин, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Після визнання військового померлим, родина має право на одноразову виплату в розмірі до 15 мільйонів гривень. Виплати не припиняються навіть після визнання особи померлою, поки не будуть знайдені залишки або поховання.

Важливо, що для отримання цих допомог родина повинна звертатися до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. У разі затримки або відмови в виплатах можна звертатися до правоохоронних органів, які мають обов'язок забезпечити належну юридичну підтримку.

Труднощі при пошуку інфомрації про зниклих і при оформленні пільг можуть чекати на кожному етапі (фото: Getty Images)

Оформлення пенсії для сина Катерини Жемакіної мало б бути простою процедурою, але кожен крок перетворюється на бюрократичний квест. "Звернулася до Пенсійного фонду, служби у справах дітей та ЦНАП, щоб оформити статус "дитина війни" для сина. У відповідь – відмова. Кажуть, не чули про таке", – розповідає Катерина.

Жінка не має жодної інформації про доступні програми допомоги чи соціальні права. Від державних установ – мовчання. "При кожному зверненні виникають труднощі. То вони "не чули", то "не знають", то покажіть їм норму закону", – каже вона.

Держава виплачує лише пенсію по втраті годувальника. Від військової частини надходить грошове забезпечення, і хоча затримок не було, цього недостатньо.

В Інни Невгад інша ситуація, пенсія для її двох дітей надходить - 9 тисяч гривень на місяць. А от з грошовим забезпеченням і бойовими виплатами чоловіка - складніше. Документи у військовій частині були зареєстровані ще в жовтні, та виплат довелося чекати чотири місяці. "Постійно нагадувала у фінансовому відділі, зверталася на гарячу лінію Міністерства оборони. Лише 16 січня отримала виплати за період з вересня", – розповідає Інна.

Виплати грошового забезпечення родинам зниклих безвісти військових передбачені законом, але на практиці їх часто доводиться виборювати. Якщо виплати затримуються або не надходять, варто діяти поетапно.

Юристка з "Юридичної сотні" Наталія Шмарко пояснює, що насамперед слід звернутися до фінансового відділу військової частини, де служив військовослужбовець, та вимагати пояснень щодо затримки. Якщо це не дає результату, варто подавати офіційні звернення до Міністерства оборони України або звертатися до правозахисних організацій, які можуть допомогти у вирішенні питання.

Якщо проблему не вирішують у військовій частині чи Міністерстві оборони, можна оскаржити бездіяльність через суд або подавати адвокатський запит, щоб витребувати необхідні документи.

Юристи радять оскаржувати бездіяльність через відповідні органи (фото: Getty Images)

***

Незважаючи на існуючі нормативно-правові механізми, родини зниклих безвісти продовжують стикатися з труднощами при отриманні належної підтримки.

Боротьба за інформацію та фінансову допомогу змушує близьких звертатися до державних установ, а також до правозахисних організацій. Чіткість процедур, прозорість розслідувань і оперативність дій – ключові умови, за якими можна забезпечити необхідну підтримку родинам, що страждають від наслідків війни.