Майно в заручниках: як справа Ігоря Кушнарьова перетворилася на прокурорське коло

Головне:

• Арештоване майно компаній Ігоря Кушнарьова залишається під обмеженнями протягом багатьох років.
• У 2019 році суд скасував арешт нерухомості одного з фондів, але за вісім днів його наклали повторно.
• У заяві до НАБУ бізнесмен повідомив про можливе вимагання 240 тисяч доларів і грошей у криптовалюті за "вирішення питань" з майном.
• Історія порушує питання виконання судових рішень, збереження арештованих активів і контролю за діями правоохоронців.

Гучні викриття на кшталт "Міндічгейту" та "Карфагену" розкрили загальну деградацію силового блоку, але найнебезпечніший корупційний нарив криється в самій системі: повноваження захищати закон перетворилися на можливість роками тримати під арештом чуже майно та торгувати його звільненням.

Попри мільярдні витрати платників податків, скидається на те, що система лише імітує діяльність. Адже провадження досі порушують за вказівкою політиків задля власного піару, а на бізнесменів тиснуть як на джерело вимагання грошей.

Наочним прикладом цієї ситуації є історія Ігоря Кушнарьова, українського бізнесмена і мецената, який роками намагається довести безпідставність звинувачень, домогтися врахування незручних для слідства документів і зняти обтяження з майна своїх компаній.

За твердженням прокуратури, структури бізнесмена нібито лише формально придбали нерухомість, а фактичний контроль над нею зберіг попередній власник. Йдеться про два об'єкти, викуплені у 2012-2013 роках у родини ексміністра внутрішніх справ Віталія Захарченка – у його колишньої дружини.

Угоди оформлювали офіційно, гроші переказували через банки, а законність, за позицією бізнесмена, підтверджують документи, передані на перевірку прокурорам. Попри це, майно роками залишається під арештом.

Водночас було заарештовано понад три десятки інших об’єктів нерухомості, що належали Кушнарьову й не мали стосунку до Захарченка чи членів його родини.

Як справа про нерухомість перетворилася на багаторічне переслідування

У 2014 році, на хвилі політичних чисток, прокуратура отримала фактичний карт-бланш на переслідування усіх, хто бодай опосередковано перетинався з колишньою владою.

Кушнарьов обіймав посаду радника в Міністерстві внутрішніх справ як до, так і після того, як відомство очолював Захарченко: зокрема, він працював радником і за міністра Арсена Авакова. Але, ймовірно, саме факт роботи до 2014 року став зачіпкою, яка дала змогу слідству пов’язати його з колишнім керівником МВС.

А угоди купівлі-продажу майна стали одним із приводів пов’язати відомого бізнесмена зі справою. Подібні "прив’язки" згодом перетворилися на системний інструмент тиску на великий бізнес і його фінансового "обілечування".

Утім, “фірмовий" підхід прокуратури проявляється в деталях. Під тиском керівництва, яке на той час вимагало будь-яких результатів, аби зрушити справу з мертвої точки, прокурори вирішили натиснути на директора нідерландського офісу компаній Кушнарьова.

Йому неофіційно зателефонували й заявили про санкції та загрозу 50 років тюрми, вимагаючи негайно повідомити про це місцеві держоргани. Розрахунок виявився примітивним: залякування замість офіційної міжнародної процедури, очевидно, через розуміння, що законним шляхом вони програють. Але директор повірив погрозам і звернувся до регуляторів без перевірки фактів.

Нідерландські органи заморозили активи, але на вимогу суду провели власне розслідування. 5 лютого 2016 року Мінфін Нідерландів офіційно констатував, що достатніх доказів зв’язку фондів із підсанкційними особами немає, як і підстав для подальшого блокування.

Українське слідство мало б врахувати цей висновок, особливо з огляду на те, як санкційні відомості потрапили до нідерландських органів. Колишній керівник нідерландської компанії вже дав у суді офіційні свідчення про погрози та введення в оману з боку українських правоохоронців. Ці показання можуть стати підставою для юридичної оцінки дій причетних прокурорів.

Попри це в Україні "санкційну" версію продовжували використовувати далі. Зрештою, 30 січня 2019 року Печерський райсуд Києва скасував арешт нерухомості одного з нідерландських фондів Кушнарьова (LVV) врахувавши банківські розрахунки та позицію нідерландського міністерства. Та цієї справедливості надовго не вистачило.

Вже 7 лютого, буквально через вісім днів, за новим клопотанням слідства майно заарештували знову. Спираючись на ту ж саму "санкційну" аргументацію. Історія пішла по старому колу.

Арешт без підозри: чому справа роками не доходить до суду

У цій історії є ще одна суперечність. Прокуратура роками пов’язує бізнесмена з цими активами, однак, згідно з відповіддю Офісу генпрокурора від 9 грудня 2025 року, підозру йому не вручали, а його процесуальний статус залишається "свідок".

Тим же листом адвокату відмовили в наданні копій процесуальних документів на тій підставі, що представляє свідка, а не сторону захисту. Виходить замкнене коло: людина роками змушена спростовувати закиди про приховану належність активів, але отримати матеріали справи для повноцінного захисту не може саме через свій статус.

Кушнарьов неодноразово вимагав допитати його та долучити докази, проте після допитів і подання клопотань слідство відписує стандартним: "доводи будуть перевірені під час розслідування".

Для провадження, яке зареєстроване ще в листопаді 2014 року, така формула виглядає як банальне затягування часу. Або ж, можливо, це елементарна професійна некомпетентність прокурорів, які роками нездатні розібратися у справі?

За словами Кушнарьова, дійшло навіть до вимоги у 240 тисяч доларів, яка звучала через посередника, за "вирішення питання" з арештами майна. У листопаді 2025 року бізнесмен подав відповідну заяву про злочин до Національного антикорупційного бюро України.

Проте запустити розслідування виявилося окремим “квестом”: аби НАБУ просто внесло відомості до реєстру, підприємцю довелося звертатися до Вищого антикорупційного суду.

У результаті ухвалою від 5 грудня 2025 року ВАКС зобов’язав НАБУ внести відомості до ЄРДР за цією заявою. Тобто потерпіла сторона змушена через суд домагатися від антикорупційного органу хоча б початку розслідування за заявою про вимагання хабаря…

Будинок, який не передали АРМА: нові питання до правоохоронців

Ще один гучний епізод стосується київського будинку фонду Global Investment, пов’язаного з Кушнарьовим. Об’єкт опинився в центрі публічного скандалу через проживання в ньому вже колишнього міністра енергетики Германа Галущенка. Проте за гучними прізвищами ховається ціла низка службових злочинів та махінацій із арештованим майном.

Згідно з відповіддю АРМА від 6 жовтня 2026 року на адвокатський запит, ухвала суду про передачу будинку в управління агентству надійшла від прокуратури ще у 2021 році. При цьому нерухомість була визнана речовим доказом у кримінальному провадженні.

Однак рішення суду так і не виконали: фактичну передачу будинку не здійснили й актом приймання-передачі не оформили. Тобто ухвала роками залишалася не виконана: майно до АРМА не передали, агентство його в управління не прийняло.

Крім того, ще у 2021 році слідчий мав описати й оцінити майно, визнане речовим доказом, а також забезпечити його належне збереження. Арешт не звільняє державу від відповідальності за стан нерухомості: вона не повинна руйнуватися, псуватися чи втрачати цінність через відсутність догляду.

Однак майно роками залишалося без належного обслуговування й поступово занепадало. Це питання не лише процесуального недбальства, а й відповідальності посадовців, які мали забезпечити його збереження.

До слова, наразі адвокати Кушнарьова готують від імені компаній – власників майна – багатомільйонні позови до господарського суду проти держави в особі Офісу генерального прокурора та ДБР. Вони вимагатимуть відшкодування збитків, завданих унаслідок неналежного збереження арештованої нерухомості протягом цих років.

Таким чином майно роками залишалося в підвішеному стані. У будинку мешкали та мешкають орендарі, які проживають там на законних підставах, але цей факт постійно перебуває у силових відомствах під питанням: за твердженням сторони Кушнарьова, орендарів шантажують, на них тиснуть, у їх помешканнях відбуваються постійні обшуки.

Зрозуміло, що законність перебування у будинку орендарів може встановлювати тільки суд, але коли всі матеріали справи туди потраплять – стануть зрозумілими факти, що люди жили до 2021 року й не є власниками, а тільки орендарями і їхнє перебування у будинку законне.

Однак складається враження, що прокурори не зацікавлені в судовому розгляді, який міг би прояснити обставини справи та поставити під сумнів підстави, з яких її було розпочато.

Згодом у справі з цією нерухомістю з’явився новий сюжет: туди в'їхав Герман Галущенко під обіцянки "гарантувати спокій" і виступати своєрідним "покровителем" об'єкта, поки він там перебуває.

Але після арешту Галущенка у слідчих та прокурорів виникли ті ж проблеми, що й були на початку: майно не має експертної оцінки та не передано до АРМА. Щоб хоч якось виправдати недбалість та порушення закону ДБР порушило кримінальну справу проти орендарів, ніби саме вони перешкоджають передати майно для управління в АРМА.

Восени 2026 року історія отримала новий поворот: знову пролунала пропозиція за гроші "вирішити питання". Під час обшуку київського будинку, де проживав Галущенко, представник АРМА підійшов до адвоката Кушнарьова й попросив передати бізнесмену, щоб той із ним зв’язався.

В заяві бізнесмена до НАБУ, копія якої є у розпорядженні редакції, під час подальшої розмови представник АРМА нібито вимагав гроші в криптовалюті за "вирішення питання" з майном.

8 жовтня 2026 року НАБУ підтвердило, що звернення долучили до кримінального провадження, відкритого ще 23 січня 2026 року. Перевірятимуть повідомлення про можливі корупційні дії посадовців АРМА, ДБР та Офісу генпрокурора.

Отже, до прокуратури залишається чимало запитань. Хто весь цей час відповідав за збереження арештованого майна? Чому рішення суду про передачу активів в управління АРМА так і залишилося на папері? І як сталося, що арештована нерухомість опинилася в центрі історії з можливими корупційними домовленостями?

У підсумку складається враження, що арештоване майно перетворилося на своєрідний тіньовий маркетплейс для силовиків, де за бездіяльність, ігнорування порушень і можливе "кришування" доводиться платити окрему ціну.

Хто відповідатиме за арештоване майно та можливі зловживання

Тепер ця історія має стати предметом розслідування щодо дій самих правоохоронців. НАБУ і САП мають перевірити повідомлення про вимагання грошей, встановити роль кожного з посадовців і з’ясувати, чи не використовували багаторічні арешти як інструмент заробітку на чужому майні.

Самого долучення чергової заяви до матеріалів провадження недостатньо. Якщо викладені факти підтвердяться доказами, наступними кроками мають стати повідомлення про підозру, обвинувальні акти та судовий розгляд.

Окреме питання – ефективний судовий контроль за виконанням судових рішень і розслідуваннями, які роками залишаються відкритими без висунення обвинувачень, але з чинними обмеженнями щодо майна.

Прокурори мають обґрунтовувати перед судом, чому арешти досі необхідні, що зроблено для перевірки доказів і чим виправдана тривалість розслідування. Посилання на те, що "слідство триває", не може безкінечно виправдовувати блокування майна. Якщо законних підстав для обмежень більше немає, їх необхідно скасувати.

За доведені факти вимагання, незаконного тиску, службових зловживань і завдані збитки має наставати персональна відповідальність, аж до кримінальної. Суспільство платить мільярди гривень податків не для того, щоб силовики роками імітували бурхливу діяльність, тримали підприємців у підвішеному стані та підривали довіру до українського правосуддя.

Коли арешт майна перетворюється на багаторічний інструмент тиску на бізнес без підозри й вироку, це підриває довіру до держави та вимагає невідкладних системних змін і відповідальності винних.