До Криму і далі. Які ракети можуть змінити хід війни і чому Захід їх ще не надав Україні

Українська армія вже має у своєму арсеналі озброєння, яке здатне бити на відстань більш ніж 100 кілометрів, долітаючи до Криму, Пскова чи Москви. Але цього все одно недостатньо, щоби переломити хід війни. Яка далекобійна зброя вже є в України і які ракети ми ще можемо отримати – нижче в матеріалі РБК-Україна.

HIMARS та його аналог M270 стали свого роду "геймченджером" для української армії влітку та восени минулого року. Вони ювелірно знищували ворожі склади, скупчення військ та техніки. Це, з одного боку, допомогло зупинити активне просування росіян на сході. З іншого – звільнити більшість території Харківщини і правобережжя Дніпра на Миколаївщині та Херсонщині.

Ця зброя кардинально переломила ситуацію на фронті, проте лише на конкретному етапі війни. Той тип снарядів до цих установок – GMLRS, які українська армія отримала від партнерів, обмежений в дальності стрільби 85 кілометрами. І якщо минулого року HIMARS знищували боєприпаси до російської артилерії, то зараз вони знищують саму російську артилерію. Ними тепер складніше діставати до ворожих тилів. Окупанти перебудували свою логістику подалі від зони ураження цих систем.

Щоб уявити масштаб: від українських позицій до прикордонних районів Луганської області на схід – близько 150 кілометрів, від правобережжя Херсонщини до півдня Криму – орієнтовно 280, від підконтрольної нам території в Запорізькій області до Керчі – приблизно 250. Відтак для того, щоби вибивати противника, нашим військам тепер потрібна зброя, яка стріляє і далі, і сильніше.

Українські розробки

Чому Україна просить далекобійне озброєння саме західного, а не радянського зразка? Не тому, що західне – це обов'язково означає сучасніше. Річ у тому, що номенклатури, які могли б зараз ще залишатись у дружніх до нас країнах колишнього Варшавського договору – це хіба що "Точка-У", каже експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express Іван Киричевський. Дальність цих комплексів досягає 120 кілометрів. Невідомо, передавали нам їх партнери чи ні, проте не раз у соцмережах окупанти жалілися, що по них нібито прилітали саме ці ракети.

За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, який складає щорічний огляд The Military Balance, на 2021 в української армії було 90 установок ТРК "Точка" та 800 ракет до них. Знову ж таки, неясно, в якому вони були стані, але масового застосування на фронті цих комплексів з нашого боку не фіксується. Відомо, що 25 лютого 2022 року "Точкою" завдали удару по російському військовому аеродрому Міллерово в Ростовській області.

Комплекс "Точка-У" (фото: zsu.gov.ua)

З радянськими авіаційними ракетами ситуація ще гірша – причому загалом на складах в усій Східній Європі. Як пояснив Киричевський, ще до 2010 року в України було до сотні старих радянських ракет Х-59 з дальністю стрільби 45-110 кілометрів, але потім вони були списані. Такими ракетами росіяни обстрілювали наші нафтобази весною 2022 року.

Від початку широкомасштабної агресії український ВПК працює над власними розробками. Проте представники військово-оборонних органів зі зрозумілих причин воліють розкривати про це мінімум інформації або не розкривати її взагалі. Ще до вторгнення були заяви про розробку комплексу ОТРК "Грім-2 / Сапсан" з балістичними ракетами на 500 кілометрів, який би міг стати українським "Іскандером", проте куди зайшов цей наш вітчизняний проект досі невідомо.

Міністерство оборони Британії наприкінці серпня зазначило, що українські військові, ймовірно, могли переобладнати зенітні ракети С-200 та використовувати їх як наземну балістичну ракету. Така інформація "гуляла" по мережах ще десь за два місяці до цього повідомлення. Наприклад, у липні російське командування заявляло, що під час одного з ударів по Кримському мосту була запущена саме така ракета. Загадкою залишається її можлива дальність ураження, на різних ресурсах можна зустріти оцінки від 260 до 600 кілометрів.

ЗРК С-200 (фото: Defense Express)

У відкритих джерелах також було чимало даних про те, що наша армія застосовувала проти росіян на окупованих територіях комплекс "Вільха-М". А за даними порталу The Warzone, Україна нібито відновила виробництво ракет до цієї системи і модернізує їх для стрільби на дальність до 150 кілометрів.

Це ж видання також писало про те, що наш ОПК почав виробляти ракети "Нептун" для ударів по наземних цілях, що знаходяться в радіусі до 400 кілометрів. І дуже ймовірно, що недавно вони вже пройшли випробування в бойових умовах. Протикорабельна версія цієї ракети, якою весною минулого року уразили крейсер "Москва", може нищити цілі з дальністю до 300 кілометрів.

Тиждень тому Володимир Зеленський заявив про ще один варіант української далекобійної зброї. За словами президента, ціль була уражена за 700 кілометрів. З огляду на те, що таке повідомлення з'явилось наступного дня після атаки на аеродром у російському Пскові, можна припустити, що йдеться про успішне застосування вітчизняних дронів-камікадзе. Першим відомим "нальотом" українських безпілотників на територію Росії стали атаки на аеродроми стратегічної авіації "Дягілєво" та "Енгельс" ще в грудні 2022 року. Тоді, як нещодавно визнали у ГУР, удари наносились за допомогою перероблених радянських безпілотників Ту-141 "Стриж".

Ту-141 "Стриж" під час навчань у 2021 році (фото: mil.gov.ua)

NYT з посиланням на власні джерела написало, що Україна нібито розробляє одразу кілька моделей БПЛА з дальністю 1000 кілометрів. Позаяк новини про атаки дронів на Росію ми бачимо мало не щодня, схоже, що ці розробки просуваються досить успішно.

"Якщо говорити про ударні безпілотники, то Україна в буквальному сенсі попереду всього світу. Цієї весни Великобританія заявляла, що збирається передати нам партію дронів-камікадзе на 200 кілометрів, тоді це сприймалось як довгоочікувана подія. Незрозуміло, що з цієї історією, але тим часом ми виготовили свої аналоги "шахедів". Навіть той безпілотник, що літає на Москву, під умовною назвою "Бобер" за своїми характеристиками (що визнавали й самі росіяни) кращий, ніж Shahed-131", – розповів Киричевський.

Зрештою, щоби вийти на технологічний рівень для розробки Shahed-136, Ірану знадобилось два десятки років, а на саму розробку цього дрону – щонайменше п'ять. Тобто Україна в цьому сенсі рухається навіть швидше, ніж можна собі уявити, зазначив експерт. Однак ударних безпілотників самих по собі недостатньо, якими б сучасними вони не були – ні їхня швидкість, ні їхнє бойове навантаження не може зрівнятися з сучасними далекобійними ракетами.

Західна зброя: що має і що може отримати Україна

Саме з цих причин Україна вже багато місяців веде переговори з партнерами про отримання західних ракет, які могли б досягати дальності понад 100 кілометрів. Ще минулого року союзники передали нам протикорабельні комплекси з ракетами Harpoon і протирадіолокаційні ракети AGM 88 Harm. Обидва зразки можна назвати далекобійними, однак вони не призначені для стрільби по наземних цілях.

Здавалося, крига скресла, коли в лютому цього року Сполучені Штати ухвалили рішення про передачу нам керованих крилатих бомб GLSDB – нової розробки компаній Boeing та Saab Group. Її також можна запускати з установок HIMARS та M270, у них така ж вага бойового заряду, як у GMLRS, але збільшена дальність – до 150 кілометрів. Та зважаючи на те, що на той момент компанії тільки запускали їхнє виробництво, Україна може отримати ці ракети не раніше осені. При цьому – в обмежених кількостях, можливо, кілька десятків на місяць.

На думку Киричевського, процес серійного виробництва GLSDB могла гальмувати система наведення. Ці ракети проектувались на базі авіабомби GBU-39 (SDB), яка наводиться на ціль по лазерному променю з літака, тоді як GLSDB має запускатись з наземної установки. І для цього потрібно було теж придумати якесь технічне рішення.

Уже в травні стало відомо, що Великобританія передає нам значно потужніші крилаті ракети Storm Shadow / SCALP EG класу "повітря - земля". А через два місяці про поставку аналогічного озброєння заявила Франція. Дальність цієї франко-британської авіаційної ракети у базовій моделі може сягати 560 кілометрів. Але українська армія, ймовірно, отримала експортний варіант, який обмежений 250-290 кілометрами. Бойова частина цих ракет – приблизно 450 кілограм. Це кратно більше, ніж у наших ударних БПЛА (вага їхнього бойового заряду не перевищує 75 кг, у "шахедів" – близько 50) і у GMLRS до HIMARS (приблизно 90 кг).

Ракети Storm Shadow / SCALP EG (фото: GettyImages)

"Французи, ймовірно, передали нам 50-80 SCALP. Всього їхня армія мала близько 400 таких ракет. Фактично вони передали нам до 20% своїх запасів. Десять років тому ніхто не думав про те, що потрібно створювати великі арсенали такого озброєння, тому їх банально у світі небагато. А передача більшої кількості озброєння може вже зашкодити власній обороноздатності країни. Тому і по світу діє так звана квота – одна країна не може передати іншій більше ніж 25% певного виду озброєння", – каже військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський.

Киричевський описує схожу ситуацію і з ракетами Storm Shadow. За його словами, їх загалом було виготовлено в кількості до тисячі одиниць. Але якась частина з них була використана під час кампаній у Лівії, Сирії, ще партію продали Саудівській Аравії. Франція і Великобританія могли передати нам лише по кілька десятків цих ракет.

Зараз українські політики, військові та дипломати працюють над тим, щоб отримати від Німеччини ще одну версію авіаційної крилатої ракети – Taurus. Низка німецьких ЗМІ раніше писало, що військово-повітряні сили ФРН нібито вже погодились на передачу ракет, але канцлер Олаф Шольц ще чекає схвалення від США.

Загальна маса бойової частини у Taurus складає 480 кілограм. Дальність – понад 500 кілометрів, в експортних варіантах – 300-400. Так само, як Storm Shadow та SCALP, ця ракета здатна летіти на дуже низьких висотах, огинаючи рельєф місцевості. Це дозволяє їм ховатись від радіолокаторів систем протиповітряної оборони. У Бундесверу є 600 одиниць Taurus. Проте депутат Бундестагу від опозиційного Християнсько-демократичного союзу Родеріх Кізеветтер зазначив, що близько 450 з цих ракет не готові до застосування і потребують модернізації.

Киричевський зазначає, що Taurus, Storm Shadow та SCALP розроблялись у рамках єдиного європейського проекту під назвою Apache ще у 1980-х роках. Європейці тоді не захотіли закупляти крилату ракету у США, а натомість вирішили розробляти свою.

"Storm Shadow та SCALP – два типи далекобійних ракет повітряного базування, які найбільш поширені в Європі. У Іспанії є кілька десятків Taurus, але для їх передачі їм все одно потрібен дозвіл Німеччини. В тому, що стосується Taurus, також є інше питання – з чого їх запускати. Штатним носієм Taurus може бути швецький Gripen. Але, схоже, що перспективи отримання цих винищувачів ще більш далекі, ніж Taurus", – вважає співрозмовник.

Ракета Taurus на винищувачі Gripen (фото: https://taurus-systems.de)

Винищувачі F-16, які ми очікуємо отримати вже в першій половині наступного року, не призначені для пуску німецьких ракет. Зрештою, у разі "зеленого світла" від Берліна вихід може бути таким же, як зі Storm Shadow та SCALP. Для застосування цих ракет українські фахівці "відтюнінгували" вітчизняні Су-24, використавши пілон-"перехідник" від ударного літака Tornado. Разом з F-16 Україна теж може отримати дуже широку лінійку далекобійної зброї. Це, наприклад, ракети AGM-158 (на 360 км), SLAM-R (до 300 кілометрів) або AIM120C-8 (на 180км).

Виключно в теорії Україна могла би ініціювати переговори про отримання ракет морського базування SCALP Naval з дальністю 900 кілометрів чи дозвукової крилатої ракети Tomahawk. Але для цієї зброї необхідні відповідні носії – есмінці, фрегати, підводні човни чи крейсери – яких у нас просто немає.

На відміну від європейських Taurus, Storm Shadow чи SCALP, ATACMS не потребує якихось додаткових носіїв чи переробки існуючих. Ця ракета запускається з комплексів HIMARS та M270, які вже добре освоїли наші воїни. ATACMS – це американська балістична ракета з дальністю ураження до 300 км та вагою бойового заряду до 560 кілограм в залежності від модифікації.

Вашингтон поки досить стримано ставиться до ідеї надати Україні таке озброєння. Чіткої аргументації ні Білий дім, ні Пентагон не наводить. Проте непублічно можна почути дуже різні версії. Починаючи небажанням Штатів ще більше загострювати відносини з Росією. І закінчуючи страхами виробника Lockheed Martin, що їхня зброя покаже себе недостатньо ефективно в реальних бойових умовах і ця невдача обвалить їхні акції. Однак найімовірніша причина, чому нам все ще не передають ATACMS – тому що їх справді досить мало, вважає Киричевський. Мова може йти про півтори тисячі одиниць цих ракет у арсеналі США.

"Хоча може бути й інша причина – вони дуже старі. Вони пройшли два нормативні строки служби. Їх потрібно відремонтувати, щоб ними можна було стріляти. Але уявіть собі ситуацію, якби американці вийшли і сказали: наші ATACMS дуже старі, ми їх ремонтуємо. Це би вдарило по їхньому престижу світової наддержави – краще розповідати про управління ескалацією, щоби зберегти обличчя", – додає співрозмовник.

Запуск ракети ATACMS з M270 (фото: www.army.mil)

Якщо ж говорити про далекобійні ракети наземного базування, то, насправді, інших підходящих варіантів, крім ATACMS, на Заході немає. Тому Україна і спрямовує свої зусилля на отриманні саме цього озброєння від США. Киричевський пояснює, що до 2019 року формально діяв Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, який був укладений між Радянським союзом та США. На нього орієнтувалися й інші гравці європейського континенту. Згідно з цією угодою, країни зобов'язувались припинити виробництво і ліквідувати свої ракети наземного базування з дальністю від 500 до 5500 кілометрів.

"Договір працював доти, доки росіяни не побудували "Іскандер-К" з 1500 кілометрами і малі корвети для "Калібрів". Зараз у російському флоті більшість ракетоносіїв – це малі корвети. Ці корвети – це теж був спосіб обходу цього договору про РСМД, оскільки такі малі корвети можуть переміщатись і по внутрішнім водним шляхам Росії, наприклад, по Волзі", – зазначив Киричевський.

Саме дією цього Договору і недооцінкою загроз пояснюється те, чому Захід не працював на виробництвом наземних ракет і загалом має не так багато далекобійного озброєння, яке б міг запропонувати. Тому завдання Україна на осяжне майбутнє – добиватись тієї зброї, яку союзники ще можуть потенційно передати, але тим часом продовжувати інтенсивну роботу над власними проектами на більш далеку перспективу.