Росія розглядає зимовий період як найбільше вікно можливостей та може активізувати набір до війська на фоні рекордних втрат. України тим часом готується до складної зими, а Міноборони працює над правилами справедливої мобілізації. Про перспективи війни, зміни мобілізації та бронювання, дефіцит оборонного бюджету та створення Космічних сил ЗСУ до 2027 року – в інтерв'ю РБК-Україна розповів народний депутат, член комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський.
Головне:
Другий раунд переговорів у Абу-Дабі та останні заяви Кремля вкотре засвідчили: Москва не відмовилася від своїх максималістських ультиматумів. Період із листопада по березень у російському командуванні традиційно розглядають як головне вікно можливостей, щоб за рахунок ударів по енергетиці та розхитування внутрішніх конфліктів виснажити український тил.
Коли просування противника на фронті обмежене, а його щомісячні втрати перевищують 40 тисяч солдатів, головним інструментом примусу Києва до поступок знову стає війна проти цивільної інфраструктури.
Для України це означає необхідність проходити найскладніші місяці року з максимальним напруженням внутрішніх ресурсів. У парламенті вже фіксують перші результати перевірок ТЦК і ВЛК та чекають від уряду законопроектів для більш справедливої мобілізації.
– Які загрози від Росії та які її плани на найближчі місяці на фронті? І чи їхні дії в сенсі ударів по нашій енергетиці та інфраструктурі якось підв'язані під їхній задум на фронті?
– Росія нічого не робить вибірково. У неї є план, який вона системно реалізує. Мета Росії – змусити Україну капітулювати, погодитися на мир на умовах, які вона декларує. Якщо оцінити заяви представників кремлівського режиму після другого раунду перемовин в Абу-Дабі, то Путін заявляє свої максималістські вимоги – це повна окупація Донбасу, Запорізької та Херсонської областей. Тобто нічого нового.
Оскільки фактично з початку цього року на фронті у росіян немає не лише оперативних, а й навіть тактичних успіхів – просування відбувається в межах кіл-зони, сірої зони, – вони розуміють, що досягти бажаних результатів на полі бою воєнним шляхом наразі не вдається.
За офіційною статистикою втрати росіян на окремих напрямках фронту зараз співвідносяться з втратами Сил оборони України вже навіть не як один до десяти, а один до кількох десятків. Іноді цей показник доходить фактично до півсотні і більше: на одного втраченого нами військовослужбовця припадає 50-70 їхніх.
Вони намагаються будь-якими способами та засобами окупувати максимальну кількість територій перед тим, як відбудеться якийсь прогрес у мирному діалозі.
Але я достатньо песимістично оцінюю, на превеликий жаль, наразі ймовірність досягнення якихось стабільних умов припинення війни і справедливого миру до завершення зимового, опалювального періоду. Тому що Росія робить ставку на те, щоб народ України був на межі виживання. І вони сподіваються, що це спонукає українську владу – президента, головнокомандувача, парламент – іти на поступки.
Але наш народ демонструє стійкість уже протягом п'яти років. Я думаю, що і цього разу українців точно не зломлять чергові терористичні дії РФ. Безумовно, вона буде продовжувати нищити нашу критичну інфраструктуру, об'єкти електропостачання та теплопостачання. Тому зима, як і прогнозувалося, буде непростою.
Ми маємо чим відповідати, і я думаю, що ми будемо це робити систематично. Але, я думаю, ймовірність того, що найближчим часом буде досягнуто якогось мирного врегулювання, не дуже висока.
– Тобто наразі ми робимо прогнози до весни?
– За даними наших розвідувальних органів, Росія практично щороку використовує один і той самий сценарій. Вона намагається використати зиму, щоб завдати максимальної шкоди економіці України та об'єктам критичної інфраструктури. І, відповідно, розглядають зимовий період, листопад – березень, як найбільше вікно можливостей для досягнення своїх гібридних цілей.
Росія не відмовляється і від другої складової своєї війни, а саме від внутрішньої дестабілізації в Україні. І навіть коли ті інформаційні спецоперації, якими Росія керує зі своєї території, не досягають цілей, противник дуже вміло використовує будь-які ситуації, які виникають у нас всередині: конфлікти з ТЦК, оця ситуація в Петропавлівській Борщагівці.
Чи була вона заздалегідь зрежисована Росією, – наразі таких доказів немає, але противник дуже вміло використав це у своїх пропагандистських інформаційних ресурсах, продемонструвавши, що в Україні є певні проблеми.
З того, що ми спостерігаємо на фронті, наразі не проглядається якась динаміка у досягненні Росією своїх цілей військовим шляхом. Тому вона, безперечно, буде максимально посилювати ці удари по території України, по мирних населених пунктах, по мирних об'єктах, які не мають жодного стосунку до війни.
Хоча в їхній пропаганді вони завжди прив'язують це до війни. Я моніторю їхні інформаційні ресурси: напевно, останні два роки вони намагаються хоча б в очах внутрішнього споживача виправдати те, що завдають ударів по лікарнях, школах, об'єктах культурної спадщини...
– По мостах…
– Вони говорять, що ці мости – Північний, Південний – нібито використовуються для військової логістики.
Останні дні, навіть коли йшли перемовини, лише підтверджують, що Росія не збирається зупинятися. Заяви і Путіна особисто, і його найближчого оточення свідчать про те, що від максималістських цілей Росія не відмовляється.
Той же Рябков, якого включили до складу переговорної групи, фактично озвучив ультиматум не для України, а для країн Європейського Союзу, для НАТО – кордони і конфігурація 97-го року, і вони це постійно повторюють. Тобто зараз вони намагаються використати ці перемовини й війну для досягнення своїх геостратегічних цілей. Вони хочуть вчергове взяти участь у перерозподілі зон впливу у світі.
– Кілька місяців поспіль було чимало обговорень, припущень і версій щодо можливості нової хвилі відкритої мобілізації у Росії. Станом на зараз чи є якісь ознаки, що Путін таки проводитиме нову хвилю мобілізації? І якщо загалом говорити, за яких умов це можливо?
– По-перше, точно йдуть приховані мобілізаційні заходи: як безпосередня мобілізація військовозобов'язаних, так максимальне залучення різноманітних рекрутингових, мотиваційних способів, щоб залучити до збройних сил РФ максимальну кількість людей.
По-друге, Росія масово працює над залученням іноземців. З усіх куточків Азії, Африки й Латинської Америки росіяни вербують бойовиків, які фактично стають гарматним м'ясом.
За даними наших розвідок, Путін намагався і наразі намагається уникати відкритих широких хвиль мобілізації. Якщо в них буде зберігатись така ж динаміка втрат і їх поповнення, то, я думаю, Росія буде змушена в середньостроковій перспективі – тобто протягом пари місяців – або більш приховано, але масово, або відкрито задіювати мобілізаційні заходи.
Тому що ті рекрутингові та мобілізаційні заходи, які вони зараз задіюють, не забезпечують поповнення втрат, які Росія несе щомісяця. А їхні втрати вже перевищили 40 тисяч на місяць.
Якщо подивитися результати тих хакерських атак, завдяки яким стали відомі реальні безповоротні втрати в РФ – там їх налічують уже близько 400 тисяч – то з огляду на співвідношення вбитих і поранених їхні загальні втрати вже точно перевищують мільйон, можливо – і понад півтора мільйона.
Це колосальні втрати, але поповнити їх без якихось більш рішучих, жорстких дій вони не можуть. Вони зараз намагаються інтенсифікувати рекрутингові механізми, але ці способи, за даними наших розвідувальних органів, вже не задовольняють їхнє командування. Тому я думаю, що досить висока ймовірність того, що протягом місяця-двох вони можуть посилити мобілізаційні заходи.
– Що реально змінилося в управлінні фронтом після зміни військового керівництва влітку? Які проблеми, можливо, вже вдалося вирішити, а які ще залишаються?
– Збройні Сили – це досить інертна система, яку складно дуже швидко змінити. Новий головнокомандувач Драпатий декларує курс на більшу децентралізацію і самостійність командувачів корпусів, угруповань військ у їхній зоні відповідальності, щоби вони самі ухвалювали рішення, а також створив механізми, за яких громадяни України, які мобілізуються чи рекрутуються до Збройних Сил, більш рівномірно розподіляються між військовими формуваннями, які безпосередньо беруть участь у бойових діях. Це плюс.
Але сказати, що відбулися якісь радикальні зміни і вони вже далися взнаки на результатах наших оборонних чи наступальних операцій, я поки не готовий. Я не бачу таких системних змін і не готовий говорити, що вони є і на якому вони етапі.
На засіданні нашого комітету були і головнокомандувач, і начальник Генерального штабу, які розповідали про плани, але треба розуміти, що після зміни головнокомандувача минув ще дуже короткий термін. І, як я вже сказав, інерція не завжди дозволяє швидко досягти тих цілей, які декларують військові керівники.
Я думаю, що налагоджена система військового управління стабілізувала фронт наприкінці 2024 року, і у 25-му та 26-му роках конфігурація лінії фронту не зазнала якихось радикальних, глобальних змін, які б свідчили про стратегічний перелом на користь тієї чи іншої сторони.
Відбувається планова зміна командування так, як це бачить Драпатий: ми бачимо, що йде зміна дуже багатьох командувачів родів і видів військ, чи будуть ще зміни – побачимо. Я думаю, що треба дати час хоча б до кінця року, щоб ми вже бачили, до чого це все призвело і які результати ми отримаємо.
– У жовтні головнокомандувач Михайло Драпатий видав наказ щодо організації роботи ТЦК та СП і окремо посилив контроль за ВЛК. У вашому комітеті вже є дані про практичні результати цих рішень? Можливо, комітет має дані про те, як змінилася статистика правопорушень під час мобілізації або чи, наприклад, зменшилася кількість випадків призову непридатних до військової служби людей?
– Так, у нас в комітеті є детальна інформація про ці процеси. Минулого тижня відбулося засідання двох підкомітетів – мого та підкомітету з питань людського капіталу, який очолює моя колега Соломія Бобровська.
У закритому режимі ми заслуховували начальника Головного управління персоналу Генерального штабу України, представників Департаменту мобілізації Міністерства оборони України, заступницю міністра оборони України та представників деяких корпусів. І також минулого тижня було закрите засідання, на якому в нас були присутні начальник штабу і заступник командувача Сухопутних військ, які відповідають за систему мобілізації.
Є певні зміни в динаміці мобілізаційних процесів, зокрема і в тому, про що ви запитали: – посилення контролю за ВЛК та їхньої відповідальності – щоби вони не визнавали придатними до військової служби тих, хто не може виконувати бойові завдання.
Необхідний кількісний показник уже більш ніж рік тримається на рівні плюс-мінус 30 тисяч на місяць – стільки шляхом мобілізації залучається людей до військ. Але серед цих 30 тисяч була досить немала частина військовослужбовців, які або за віком, або за станом здоров'я не могли реально виконувати бойові завдання.
Тому ці заходи, про які ви запитуєте, дали свій результат: частка придатних до військової служби та виконання бойових завдань зростає. Відповідно, частка тих, хто може бути залучений лише до виконання завдань у тилу чи в підрозділах забезпечення, знижується.
Є певні визначені пропорції, яких дотримуються – я їх озвучувати не можу, тому що це інформація з закритим доступом. Але загалом завдяки підвищенню якості складу мобілізованих громадян України, що можуть бути реально залучені до бойових дій, ми задовольняємо потреби, які формує Генеральний штаб. Тобто нових системних проблем із мобілізацією зараз не виникло: ті, які були, не зникли, але нових не з'явилось.
Чи вдалося знизити рівень конфліктності? Так, вдалося. Це можна побачити навіть за результатами моніторингу відкритих джерел інформації. Конфлікти, пов'язані з так званою "бусифікацією" – коли на вулицях військовозобов'язаних чи усіх підряд – хапали й саджали в мікроавтобуси, практично зійшли нанівець.
До мобілізаційних заходів долучені військовослужбовці Військової служби правопорядку – я сподіваюсь, що найближчим часом вони стануть Військовою поліцією. І все це в комплексі знизило рівень конфліктів і порушень у процесі мобілізації з боку військовослужбовців ТЦК та СП. Загалом ми маємо гарну динаміку.
Але ми все ще очікуємо від Міністерства оборони України напрацьованих законопроектів, які Кабінет Міністрів має внести до Верховної Ради, де мають бути пропозиції та заходи, які б зробили мобілізацію більш справедливою. Міністерство оборони має напрацювати алгоритми, які будуть сприйняті суспільством як більш справедливі з погляду мобілізаційних заходів. Поки що їх комітету не представили. Коли представлять – думаю, зможемо їх обговорити.
– Тобто ті зміни, про які говорять у контексті мобілізації і які нібито готує Міноборони – ви очікуєте, що це буде пакет законопроектів?
– Вирішити проблемні питання мобілізації без комплексного підходу ми не можемо. Тому, безперечно, ми очікуємо низку законопроектів, які стосуватимуться і більш системного вирішення питань СЗЧ, і питань, пов'язаних із мобілізаційними заходами.
На жаль, у нас склалася ситуація, коли мобілізаційні заходи здійснюються дуже вузьким колом суб'єктів. Тобто у мобілізації беруть участь військовослужбовці ТЦК та СП, хоча це не є властивою їм функцією – вони мають дещо інші завдання: забезпечувати проходження ВЛК, розподіл між військовими формуваннями, навчальними центрами тощо. Але їх фактично зробили головними виконавцями всіх мобілізаційних заходів, звідси й така конфліктна ситуація та невелика кількість охочих проходити військову службу у складі ТЦК та СП.
Крім того, до цього долучається Національна поліція, але її працівники теж не дуже хочуть брати участь у цих заходах. І тут є абсолютно справедливі застереження з боку керівництва Національної поліції і Міністерства внутрішніх справ: поліція має сприйматися громадянами як орган, який забезпечує їхні права.
А коли поліція долучається до мобілізаційних заходів, то громадяни вже не завжди сприймають поліцію як орган, до якого можна звернутися у разі якихось правопорушень, яких вони зазнали.
Тобто в нас є два суб'єкти – ТЦК та СП і Національна поліція – які забезпечують практично всю мобілізаційну роботу. А закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає, що до цієї роботи мають бути долучені всі: починаючи з усіх центральних органів виконавчої влади – міністерств, інших центральних органів – і закінчуючи органами місцевого самоврядування, соціального захисту населення, охорони здоров'я, освіти і так далі.
Але ми маємо ситуацію, коли вони від цього самоусунулися. І це вже питання того, як вертикаль виконавчої влади, Кабінет міністрів, може змусити ті органи, які за законом мають брати участь у мобілізаційній роботі, виконувати свої обов'язки.
Але, безперечно, потрібні й певні зміни у правах та обов'язках цих суб'єктів. Тому ми від Кабінету міністрів і Міністерства оборони очікуємо комплексного підходу, щоб усі ці питання були вирішені системно, а не точковими рішеннями.
– Чи надходили до вашого комітету пропозиції щодо перегляду нижньої або верхньої межі мобілізаційного віку? І загалом яка позиція більшості в комітеті в цьому питанні?
– Наразі жодних законодавчих пропозицій чи ініціатив щодо збільшення чи зниження мобілізаційного віку військовозобов'язаних громадян України немає. Стандартний діапазон залишається незмінним – 25-60 років. Зрозуміло, що громадяни віком від 50 до 60 років далеко не завжди здатні ефективно виконувати завдання, пов'язані з бойовою службою, тому їх уже мобілізують не так активно, як раніше.
Водночас закон "Про військовий обов'язок і військову службу" та закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачають мобілізацію всіх громадян України віком від 25 до 60 років включно. Тому сподіватися, що у 50 чи 55 років громадянина України не мобілізують, не варто.
Позиція Генерального штабу, Міністерства оборони та головнокомандувача Збройних Сил полягає в тому, щоб залучати до військової служби тих, хто здатний виконувати службові завдання. Але це не означає, що когось узагалі не будуть мобілізовувати.
Наразі комітет не розглядає навіть ідей щодо зменшення чи збільшення мобілізаційного віку. Думаю, навіть якби з'явилися ініціативи знизити його з 25 до 20, 22 чи 18 років, шансів пройти через парламент вони не мали б.
Можна подивитися, з якими труднощами ухвалюються рішення – навіть ті, що йдуть на користь нашим військовослужбовцям – і яка риторика лунає від окремих колег у парламенті. Наприклад, ми розглядали такий чутливий аспект відстрочки від призову на військову службу, як навчання.
Порівнюючи з довоєнним періодом стрімко зростає кількість громадян віком від 25 до 60 років, які раптом стали студентами, учнями чи ліцеїстами спеціальних професійно-технічних закладів освіти. Водночас це законна підстава для отримання відстрочки від призову. Коли ми лише дискутували ці питання в парламенті, окремі колеги говорили, що не можна так поводитися з "дітьми", яким 25-45 років, бо це негативно вплине на їхній морально-психологічний стан. На жаль, популізм у парламенті превалює.
– Уряд нещодавно знову переглянув критерії та правила бронювання. Ви критикували підготовку цих змін через відсутність належних консультацій із комітетом. Як ви загалом оцінюєте вже ухвалені зміни і що, на вашу думку, ще потрібно переглянути?
– Я разом з іншими колегами, насамперед із нашого комітету, критикував Кабінет міністрів через те, що уряд не консультувався з нашим профільним комітетом, до повноважень якого належить, зокрема, і узгодження таких питань. Проте Кабінет міністрів розробив постанову, чому – нам причини зрозумілі.
Ми розуміємо – і це справді проблема – що бронювання, яке мало бути механізмом забезпечення нормального функціонування економіки, частково перетворилося на бізнес із заробляння грошей на громадянах, які не хочуть іти до Збройних Сил і шукають можливість отримати бронювання. Є низка підприємств, які фактично за гроші забезпечували громадянам бронювання, оскільки мають статус критичних.
Тому логіка уряду зрозуміла: переглянути критерії критичності, з'ясувати, хто ними зловживає, і унеможливити такі зловживання. Але не можна застосовувати одну мірку до всіх суб'єктів і просто зменшувати для всіх кількість заброньованих на певний відсоток, щоб цих людей можна було мобілізувати до Збройних Сил.
На мою думку, кінцевий варіант більш зважений: для підприємств оборонно-промислового комплексу він передбачає зменшення частки заброньованих зі 100 до 95 відсотків. Водночас ті, хто отримав статус критичності та пройшов перевірку, зберігають можливість працювати в нинішньому форматі.
Загалом ідея переглянути критерії правильна, адже кількість заброньованих зростає дуже стрімко, і це, безперечно, в тому числі є і наслідком зловживань. Але тут мали б активніше працювати і Державне бюро розслідувань, Національна поліція та інші правоохоронні органи: викривати конкретні випадки зловживань і притягати винних до відповідальності. Це було б теж стримувальним чинником для тих, хто хоче перетворити бронювання на спосіб заробітку.
Думаю, у кінцевому вигляді постанова забезпечить той баланс, про який я говорю. Водночас ми й надалі працюватимемо над тим, щоб не завдати шкоди насамперед підприємствам оборонно-промислового комплексу та критичної інфраструктури.
– Те, що ми зараз бачимо від уряду – це вже фінальний варіант чи документ ще будуть допрацьовувати?
– Ми живемо в дуже динамічних умовах, тому говорити про остаточний варіант досить складно. Але, думаю, критерії, закладені в постанові Кабінету міністрів щодо бронювання, а також робота координаційного центру, який вироблятиме методологічні рекомендації щодо віднесення підприємств до критичних, мають вирівняти ситуацію й мінімізувати зловживання.
У середньостроковій перспективі це, ймовірно, буде останній варіант. Якщо ж у процесі роботи виявляться недоліки, їх будемо усувати.
– Нещодавно ви анонсували заслуховування в комітеті виконувача обов'язків голови Служби безпеки України Олександра Поклада. Чи відбулася ця зустріч? Якщо так, що ви можете про неї сказати і які ваші враження?
– Розмова відбулася у вівторок (10 листопада, – ред.) на закритому засіданні комітету. Пан Поклад розповів про ситуацію з його підлеглими, які є фігурантами справи "Карфаген" – їх усунули від виконання обов'язків.
У такій ганебній ситуації, яку викрили співробітники Національного антикорупційного бюро і встановили факти злочинних дій, зокрема з боку працівників Служби безпеки України, складно було очікувати від виконувача обов'язків голови СБУ якихось аргументів на виправдання себе чи Служби. Ми заслухали його доповідь у закритому режимі, тому поширювати її зміст я, звичайно, не можу.
Єдине, що можу сказати: за підсумками цього засідання та дискусії на комітеті ми отримали запевнення виконувача обов'язків голови СБУ, що він підтримує глибоку реформу Служби безпеки України. Йдеться про те, щоб остаточно позбавити СБУ повноважень, які дозволяють залучати її до економічних сфер, і щоб Служба нарешті стала суто контррозвідувальним органом, який забезпечує національну безпеку України.
У комітеті вже триває робота над тим, щоби перетворити наявні напрацювання щодо правового статусу СБУ на фінальний законопроект, який стане законом і запустить реформу. Це має, зокрема, допомогти уникати загроз на кшталт тих, які ми бачимо у справі "Карфаген".
Однак в умовах війни до такої реформи треба підходити дуже зважено. У складі Служби безпеки є дві важливі компоненти: одна забезпечує виконання бойових завдань безпосередньо на лінії бойового зіткнення і за нею, інша – запобігає терористичним намірам агентів ворога всередині країни та протидіє штучному розхитуванню внутрішньополітичної стабільності. Ці функції СБУ має продовжувати виконувати, тому до будь-яких реформ ми підходитимемо дуже обережно.
Водночас я також не підтримую повне відкриття декларацій працівників Служби безпеки України, оскільки це створює дуже великі ризики. На мою думку, має існувати закритий контур, до якого, безперечно, матимуть доступ працівники Національного агентства з питань запобігання корупції. Вони зможуть перевіряти спосіб життя, рівень і обґрунтованість доходів працівників СБУ, але ця інформація точно не повинна бути у відкритому доступі.
Комітет також підтримує таку ідею. Тому під час розгляду відповідних законодавчих ініціатив ми намагатимемося створити захищені контури, які, з одного боку, не дозволять працівникам СБУ чи розвідувальних органів отримувати на своїх посадах доходи, крім заробітної плати, брати участь у корупційних схемах, а з іншого – убезпечать їх від розкриття інформації, яку може використати ворог.
– Ваша колега в парламенті Мар'яна Безугла в інтерв'ю РБК-Україна припустила, що до кінця цього року або вже навесні 2027 року можуть змінити міністра оборони Євгенія Хмару. Чи справді такі обговорення десь тривають і чи є, на вашу думку, підстави говорити про можливу заміну міністра?
– На мою думку, міністр сьогодні демонструє дуже системну роботу в Міністерстві оборони. Триває пошук найефективніших керівників окремих напрямків – буквально днями було призначено ще одного заступника міністра. Чуток про заміну Євгенія Хмари я не чув. А спроби подавати якісь чутки як майбутні плани президента і Верховної Ради щодо зміни керівників силових структур, на жаль, в умовах війни ворог використовує, щоби послабити нашу обороноспроможність.
Тому коментувати чутки не хочу. Жодної достовірної інформації про загрозу перебуванню Євгенія Хмари на посаді міністра я не чув. В умовах війни оцінювати ефективність діяльності міністра варто хоча би після року його роботи на посаді. Тому, думаю, цього року радикальні зміни в керівництві Міністерства оборони чи у військовому керівництві вкрай малоймовірні.
– У проекті бюджету до першого читання на потреби Сил безпеки і оборони передбачено 4 трильйони 885 мільярдів гривень. Чи достатньо в цій сумі коштів для фінансування потреб Збройних Сил? Що може залишитися недофінансованим і, якщо коштів бракуватиме, за рахунок чого це можна закрити?
– Звичайно, ні. Цих грошей недостатньо, щоб забезпечити ефективне функціонування сектору безпеки і оборони на тому рівні, який би нас задовольняв. Звичайно, спроможності Росії та України непорівнянні, але коли військовий бюджет країни-агресора в рази чи навіть у десятки разів перевищує наш – очевидно, що наших ресурсів недостатньо.
До того ж фактично всі п'ять років повномасштабної війни під час розгляду бюджетної декларації та потреб Міністерства оборони й інших складових сектору безпеки і оборони – розвідок, Державної прикордонної служби, Національної гвардії – ми стикаємося з однією й тією самою ситуацією: реальні потреби сектору безпеки і оборони у чотири-п'ять разів перевищують обсяг коштів, який ми можемо виділити.
Водночас усю дохідну частину державного бюджету – тобто всі доходи, які держава збирає – ми спрямовуємо виключно на сектор безпеки і оборони. Усі інші сфери – соціальний захист, освіта, культура, наука, медицина тощо – фінансуються за рахунок зовнішніх донорських надходжень або зовнішніх запозичень.
Насамперед завдяки зусиллям президента, уряду та парламентської дипломатії ми домоглися, щоб частину коштів, які надають партнери, можна було витрачати й на сектор безпеки і оборони. Адже у 2022, 2023 і 2024 роках грантова чи безповоротна фінансова допомога партнерів мала обмеження: її не можна було використовувати на оборону – лише на гуманітарні та соціальні програми. Навіть із того єврокредиту на 90 мільярдів частину коштів спрямовують на сектор безпеки і оборони.
Якщо подивитися на тематику зустрічей президента, гроші – питання номер один, тому що потреби сектору безпеки і оборони значно перевищують наші можливості. Тому ми спільними зусиллями шукаємо будь-які фінансові ресурси, які можуть посилити наш оборонно-промисловий комплекс.
Динаміка дуже хороша: інноваційні рішення, які ми можемо оперативно випробовувати в реальних бойових умовах, роблять напрацювання нашого ОПК і наших виробників дуже цікавими для партнерів.
– Якщо говорити про тенденції й прогноз щодо нашого ОПК у 2027 році, то в яких напрямках Україна зможе повністю покривати потреби військових, а де все ще залишатиметься серйозна залежність від іноземних технологій і комплектуючих?
– Сьогодні Україна здатна самостійно забезпечувати себе практично всіма засобами ураження, які використовують Збройні Сили – за винятком систем протиповітряної оборони і, напевне, авіаційної компоненти. Тобто можливості нашого оборонно-промислового комплексу обмежуються насамперед можливостями бюджету.
Дронів ми вже можемо виробляти не просто в рази, а, напевне, в десятки разів більше, ніж держава здатна профінансувати й закупити для потреб оборони. Маємо багато інноваційних напрацювань у сфері мідл-страйків, діп-страйків, ракетного озброєння, здатного завдавати ударів углиб території ворога.
Є інноваційні розробки у сфері лазерної зброї, активно працюємо над виробництвом боєприпасів. Водночас артилерійська війна вже не така інтенсивна, як у 2022-2024 роках, і зараз переважають саме дронові засоби. Але ми продовжуємо працювати і над пострілами 122-го, 152-го та 155-го калібру. Щодо 155-го калібру певна залежність від партнерів усе ще зберігається: ми освоїли його виробництво, але наших спроможностей поки недостатньо, щоб закрити всі потреби.
Ключова залежність – системи протиповітряної оборони, які здатні протидіяти балістичним ракетам. На жаль, є лише одна апробована система, яка продемонструвала такий результат – Patriot PAC-3. Інша критична залежність – ракети для систем ППО, зокрема класу "земля – повітря" і "повітря – повітря".
Є завдання компенсувати цю залежність власними виробничими можливостями. Але це не так швидко, як хотілося б, адже йдеться про дуже високотехнологічні, дорогі рішення, які потребують часу.
– Що зараз стримує масове застосування реактивних дронів-перехоплювачів? Чи, можливо, ми вже близькі до того, щоб вони стали масовим рішенням?
– Проблема в тому, що засоби повітряного нападу, які сьогодні використовує Росія – зокрема "Герань-5" і "Герань-6" – це вже не ті безпілотники, які ми бачили на початку війни. По суті, це вже крилаті ракети. Саме такий підхід першою продемонструвала Україна, а президент назвав його "дроном-ракетою". Росія зараз максимально нарощує використання таких дронів-ракет.
Реактивні "шахеди" та інші реактивні безпілотні апарати летять зі швидкістю від 500 до 1000 кілометрів на годину, як і крилаті ракети. Відповідно, протидіяти їм навіть реактивними перехоплювачами дуже складно. Якщо апарат летить зі швидкістю близько 800 кілометрів на годину, перехоплювач теж має рухатися щонайменше з такою ж швидкістю. У таких умовах забезпечити дуже ефективне кінетичне знищення цілей надзвичайно складно.
Найефективніший засіб протидії таким реактивним цілям – системи протиповітряної оборони, тобто ракетні технології: ракети класу "земля – повітря" і "повітря – повітря".
Це може бути літак, який ракетами збиває реактивні "шахеди", або наземна система ППО. Водночас із перехоплювачами теж є хороші результати. Чому їх поки не застосовують масово? Тому що це дуже складне технологічне завдання. Попри це ми його вирішуємо: наші виробники постійно демонструють нові перехоплювачі, ми їх випробовуємо, і, думаю, вони суттєво покращать динаміку знищення повітряних цілей.
– Ви згадали "Герань-6". Тобто Росія вже має і такий апарат?
– Це дані наших розвідок, які дали нам розуміння, що це за апарат. Росія наразі проводить його дослідне випробування. Він буде здатен розвивати швидкість до 1000 кілометрів на годину й нести досить велику бойову частину. Ми маємо бути до цього готові.
Це ще раз підкреслює важливість посилення нашої системи протиповітряної оборони, розвитку українських ракет класу "земля – повітря" і "повітря – повітря", а також залучення будь-яких можливостей партнерів, щоб збільшувати кількість таких ракет.
– Раніше ви казали, що за умови ухвалення законопроекту про Космічні сили їх можна буде сформувати до кінця 2027 року. Парламент уже ухвалив цей законопроект у першому читанні. Як, за вашим прогнозом, він рухатиметься далі і коли можливе друге читання?
– По-перше, я переконаний, що із законом про Космічні сили ми катастрофічно запізнюємося. Один приклад: законопроект про Космічні сили ми зареєстрували у травні 2025 року. На той момент повноцінні військово-космічні домени у складі збройних сил мали менш ніж десять країн світу – зокрема Сполучені Штати, Велика Британія, Франція, Китай, Росія, Північна Корея, Канада та ще кілька держав.
За півтора року з моменту внесення нашого законопроекту ще близько десятка країн ухвалили рішення про створення космічних військових формувань. Тому ми точно відстаємо.
Тиждень тому ми справді ухвалили законопроект у першому читанні. Він дуже простий і фактично складається з кількох слів: доповнити Закон України "Про Збройні Сили України" окремим видом – Космічними силами. Тому його винесення на друге читання – радше питання політичних взаємовідносин, оскільки 99 відсотків парламентарів були готові ухвалити документ за основу і в цілому.
Думаю, на наступному пленарному тижні ми зможемо підготувати його до другого читання. Строк подання законодавчих пропозицій і поправок скорочено наполовину – до семи днів. Тож законопроект має всі шанси потрапити до парламентської зали для другого читання і в цілому вже на цьому пленарному тижні.
Оскільки створення Космічних сил підтримують на всіх рівнях – в Офісі президента, Міністерстві оборони та керівництва Збройних Сил – я сподіваюся, що після ухвалення закону головнокомандувач своїми наказами створить відповідне командування, яке почне формувати спроможності.
Важливо й те, що Україна входить до клубу космічних держав. У нас є ресурси, які дозволяють досить швидко сформувати повноцінні Космічні сили: засоби для виведення космічних апаратів в космос, ракетоносії – під час війни ми вже тричі випробовували, причому дві команди це робили паралельно; повністю готова наземна система керування космічними апаратами; військові та невійськові формування, які за наявності централізованого державного рішення можна швидко інтегрувати в Космічні сили.
Тому я зберігаю оптимізм: до кінця 2027 року ми можемо сформувати повністю самостійну компоненту Космічних сил, яка щонайменше матиме спроможності у сфері розвідувальних супутників, ракетоносіїв для протидії засобам повітряного нападу та у сфері космічного зв'язку.
Сьогодні бракує насамперед інтегратора, який об'єднає всіх, хто працює в цьому напрямку. І в приватному, і в державному секторі є багато інженерних груп, які вже розуміють важливість створення українського аналога Starlink.
Тому команди вже працюють над тим, щоби створити вітчизняний аналог Starlink. Треба враховувати й те, що Росія дуже активно розвиває власні системи, зокрема угруповання "Рассвєт" та ще одну систему з відповідними засобами зв'язку.
У мене є амбітна мета паралельно створити з партнерами, які вже мають космічні сили, "космічну коаліцію" на зразок повітряної. Думаю, Велика Британія, Сполучені Штати, Франція та інші партнери допоможуть нам розвиватися швидше. І є всі шанси вже протягом року продемонструвати хороші результати.