Як досвід Ізраїлю може домогти у відновленні економіки України

Про те, який досвід Ізраілю варто використати Україні для відновлення економіки, в колонці члена Ради НБУ Богдана Данилишина. 

Сьогодні для нас важливий досвід всіх країн, які коли небудь вели та ведуть війну. Варто подивитись і на досвід Ізраїлю. А також роль Центрального банку в процесах відновлення економіки.

Центральний банк Ізраїлю було створено в 1954 році.

З 1954 до 1974 р. ЦБ Ізраїлю функціонував з режимом фіксованого обмінного курсу в рамках Бреттон-Вудської валютної системи. З 1974 р. по 1985 р. після краху "бреттон-вуду" система валютного регулювання Ізраїлю базувалася на вільному курсоутворенні (Ямайська система). З 1985 р. знову було запроваджено режим фіксованого обмінного курсу, який зберігався протягом наступних 15 років.

Перманентні воєнні конфлікти вимагали від Ізраїлю здійснювати постійне монетарне фінансування економіки. Однак інфляція в 50-60-х роках зберігалася відносно низькою: менше 10% до середини 60-х роках, в межах 20% на початку 70-х років. Сплеск інфляції розпочався з середини 70-х років, після того як було запроваджено вільне курсоутворення. В 1974-77 рр. інфляція підскочила до 40% на рік, в 1978-1980 рр. – до 100%, в 1981-1985 рр. – 250% на рік.

Перехід до вільного курсоутворення в умовах постійного фіскального дефіциту не зміг забезпечити стабілізацію обмінного курсу на ринковому рівні, що поступово дестабілізувало ізраїльську економіку та в решті решт закінчилось фінансовою кризою.

Однак, незважаючи на високі темпи інфляції та девальвації, реальний та номінальний ВВП Ізраїлю зростали впродовж усіх 70-80-х років (в середньому на 4,5% в рік), а безробіття – залишалося відносно низьким.

Ключовим фактором росту ВВП були державні видатки. В період до 1985 р. рівень державних видатків в ізраїльській економіці перевищував 75% ВВП, а фіскальний дефіцит в середньому становив 14% ВВП.

Внутрішній ринок запозичень був домінантно орієнтованим на державу - державні облігації становили до 65% внутрішньому ринку позик. Центральний банк надавав прямі кредити Уряду, тримав низькі процентні ставки для вищої зайнятості. Реальні ставки державних запозичень залишалися позитивними, однак завжди були нижчими темпів реального ВВП.

Через потужне фіскальне фінансування економіка Ізраїлю була вкрай перегрітою. За оцінками МВФ позитивний розрив ВВП на початку 80-х років становив до 40% потенційного ВВП. Безробіття становило лише 4-5%. Реальні процентні ставки залишалися позитивними, однак це не могло стримати інфляцію. Тобто державні видатки стимулювали ВВП, а ВВП стимулював інфляцію. Водночас система гнучкого валютного курсоутворення додатково стимулювала девальвацію та інфляцію через так звану "кризу очікувань, що самосправджуються".

Після чергових виборів в 1984 р. новий уряд Ізраїлю ініціював програму стабілізації економіки. План стабілізації було розроблено групою економістів на чолі з вченим М.Бруно. Він же і очолив центральний банк Ізраїлю, де працював з 1986 по 1991 р., а згодом був запрошений на посаду головного економіста Світового банку, де працював з 1992 по 1996 роки.

План стабілізації передбачав фіксацію обмінного курсу до долара США (згодом було замінено на корзину валют), посилення фактичної незалежності центрального банку, поступове припинення монетарного фінансування дефіциту бюджету, скорочення частки держави в економіці, стимулювання приватної ініціативи. Згодом (в кінці 90-х років) замість номінального якоря фіксованого курсу було запроваджено інфляційне таргетування. Обмінний курс планувалося повернути до вільного плавання в довгостроковій перспективі – 20 років, поступово розширюючи межі його допустимих коливань.

Рівень державних видатків у ВВП поступово знижувався: з 70% на початку 80-х років до 55% в 1998 р. та 43% в 2021 році.

Результат стабілізації був позитивним – інфляція знизилася до однозначних показників вже через 5 років, темпи приросту реального ВВП зросли, дефіцит бюджету скоротився, зросло тільки безробіття (до 10%).

Окрему увагу уряд Ізраїлю надавав інноваційному розвитку економіки. В середині 80-х років в Ізраїлі було створено венчурну індустрію на основі співпраці армії та держави. Ізраїльська армія відігравала роль кузні кадрів для технологічної сфери, а держава створила систему фондів венчурного фінансування інноваційних стартапів, включаючи залучення коштів іноземних інвесторів. Зокрема, ізраїльська програма підтримки технологічних інновацій "Йозма" передбачала отримання державної підтримки у розмірі до 50% від фінансування інвестиційних проектів.

Умови економіки Ізраїлю дещо відрізнялися від умов теперішньої економіки України, а саме:

• В Україні на відміну від Ізраїлю економіка не є перегрітою, реальний та номінальний ВВП скорочуються, безробіття сягає майже 30% робочої сили.
• Ключові драйвери інфляції України пов’язані не з додатковим попитом, а з ростом вартості витрат.
• В Україні обмінний курс вже зафіксовано і не розганяє інфляцію, як це було в Ізраїлі, де до 1985 р. діяло гнучке курсоутворення.

Що може бути корисним Україні з стабілізаційного досвіду Ізраїлю:

• Гнучке курсоутворення згубно позначається на економічній та фінансовій стабільності в умовах коли домінують фіскальні пріоритети, викликані війною. Фіксація обмінного курсу була ключовим елементом стабілізації економіки Ізраїлю в 1985 р. Тому Україні не варто передчасно переходити до гнучкого курсоутворення.
• Процентні ставки державних запозичень повинні бути консистентними з темпами реального ВВП і мати адекватне співвідношення із ставками кредитування бізнесу. В Ізраїлі ставки державних позик в 1986-1989 рр. становили 2,5% річних при зростанні реального ВВП в середньому на 3,7% в рік. Це дозволяло Уряду ефективно проводити реформи, формувати точки зростання для бізнесу, надавати пільгові кредити в стратегічно важливі галузі економіки і одночасно з цим – зберігати боргову стійкість державних фінансів. При цьому реальні процентні ставки банківських кредитів для бізнесу становили майже 30% річних.
• Підвищення процентних ставок ефективно нівелює інфляційні процеси лише в умовах перегрітої економіки, оскільки дозволяє переспрямувати "надмірні" доходи економіки з цілей споживання та інвестицій на цілі заощаджень. В умовах української економіки, яка працює значно нижче свого потенціалу, "надмірні" доходи (зарплати, прибутки) просто не формуються і тому підвищення процентних ставок - не знаходить свого адресата, трансмісія не спрацьовує, антиінфляційний ефект не виникає.