Ідеальний шторм Зеленського. Як президент ледь не розпустив Раду і чи будуть вибори під час війни

Про кадрові проблеми у команді Зеленського, тиск Заходу, боротьбу з корупцією, а також про те, як він улітку ледь не розпустив Верховну раду і чи відбудуться вибори навесні наступного року – докладно у матеріалі РБК-Україна.

Минулого тижня в кулуарах влади багато шуму наробило соцопитування, проведене Фондом "Демінціативи" спільно з Київським міжнародним інститутом соціології, в якому 78% опитаних погодилися з тим, що президент України несе пряму відповідальність за корупцію в уряді та військових адміністраціях.

Соціологи з КМІС наступного дня вийшли з роз'ясненнями про те, що "відповідальний" – не означає "причетний", що Володимир Зеленський досі зберігає дуже високий рівень підтримки серед населення, а пересічні українці здебільшого не особливо знаються на тому, хто за що у державі відповідає.

– Як загалом відреагували у вас на ці цифри? Занервували? – поцікавилося РБК-Україна у співрозмовника у президентському оточенні.

– Ви ж помітили, що опитування проводилося за гроші наших західних партнерів. І його результати спеціально притримували, опублікували напередодні поїздки президента у США. Це вони нас "тренують", передають сигнали, що можуть влаштувати ідеальний шторм. Вранці – нове соцопитування, в обід – нове розслідування щодо закупівлі апельсинів чи штанів за завищеними цінами, увечері – публічна лекція про те, що проведення виборів – обов'язковий елемент демократії.

– І як, чи вдасться владу до чогось схилити?

– Президент не піддається зовнішньому тиску, – сказав співрозмовник.

"Ідеальний шторм" – ситуація, за якої різні негативні зовнішні чинники накладаються один на одного та посилюють загальний негативний ефект – це цілком ймовірний сценарій, до якого Україна та правляча команда зокрема можуть потрапити найближчим часом. І зовнішній тиск Заходу тут, безумовно, не єдиний і навіть не найголовніший чинник.

Звісно, такий сценарій – далеко не єдиний. Якщо згадати ситуацію кінця лютого минулого року, то об'єктивна картинка тоді виглядала незрівнянно гіршою для України, звідси й численні західні прогнози про крах нашої країни за добу-дві-тиждень. Проте Україна не тільки вистояла, а й давно перехопила ініціативу у боротьбі з російськими агресорами. Але попереду можуть бути нові важкі часи.

Кадрові проблеми

Новий 2023 рік в офіційній риториці нерідко анонсувався як "рік перемоги". Наразі вже очевидно, що він таким не стане. У кулуарах РБК-Україна дедалі частіше чує розмови вже про наступний, весняно-літній наступ 2024-го. Який, цілком імовірно, теж не стане останнім. Затягування війни – факт, який приймає дедалі більше звичайних українців. Згідно з червневим опитуванням КМІС, відносна більшість українців – 42% вважали, що війна триватиме понад рік. Поточний хід контрнаступу може відкоригувати цю цифру лише у бік збільшення.

Осінь традиційно вважалася важким сезоном для будь-якої української влади, навіть у глибоко довоєнні часи. Зараз ситуація ускладнюється і помітними проблемами у внутрішній політиці, російською агресією та ризиками втратити поточний рівень підтримки з боку Заходу.

Найгостріше внутрішнє питання – звісно, кадрове, визнають співрозмовники видання у різних органах влади. Довжина кадрової лави ніколи не була сильною рисою нинішньої владної команди, на п'ятому році президентства Зеленського кадрова проблема стала вже критичною.

Це легко помітити з того, наскільки важко даються кадрові ротації у вищих ешелонах влади, і як невелика кількість менеджерів, які користуються довірою президента, обростають новими функціями, а то й просто перекидаються на ділянки, що оголилися.

Про епопею зі зміною міністра оборони РБК-Україна писало неодноразово . Збоку все виглядає так, що топ-функціонер, який потрапив до низки гучних скандалів і набрав на себе багато негативу, був вимушено відправлений у відставку. Це лягає у загальну картину внутрішньої політики часів повномасштабної війни: якщо ще минулого року Зеленський із командою могли ігнорувати зовнішню критику, перекриваючи її зрозумілими суспільству перемогами (звільнення Харківщини та Херсона, кандидатський статус у ЄС, отримання Himars та іншого передового озброєння), то зараз таких очевидних перемог немає. "Тефлоновість" поменшала, на критику доводиться реагувати.

Міністр оборони Рустем Умеров (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Проте деякі співрозмовники у владі малюють іншу картину подій.

– Рішення зріло давно, воно ніяк не пов'язане з цими історіями з куртками та іншим. І в цілому завжди відбувається так: питання до якоїсь людини починають накопичуватися задовго до того, як щось потрапляє в медіа-поле. Але якщо в якийсь момент за столом не знаходять відповідного рішення ситуації – воно відкладається. Так було і у випадку з Резніковим, поки не знайшли відповідний варіант з Умєровим, – каже співрозмовник.

За його словами, Резніков чудово впорався зі своїм завданням на першому етапі війни, коли головним було вибивати у Заходу дедалі нові класи озброєнь. Зараз же Україна вже отримала чи отримає у найближчому майбутньому все, що Захід у принципі їй може дати. І на новому етапі пріоритетом стануть управлінські якості глави Міноборони, а Умєрова різні співрозмовники РБК-Україна називають справді сильним менеджером.

Серед питань, які він має вирішити (крім наведення порядку з держзакупівлями) – інформаційна політика щодо висвітлення дій армії перед українським суспільством. Поточна ситуація постійно критикується і рядовими українцями в соцмережах, і журналістами, і військовими, незадоволені нею і всередині владної команди. Свіжа історія із селом Андріївка на Бахмутському напрямі, яку, за словами вже екс-заступника голови Міноборони Ганни Маляр, звільнили українські солдати – а пізніше виявилося, що ця інформація передчасна, – яскрава ілюстрація.

Новий голова Міноборони Умєров – один із тих, хто зараз входить до ближнього кола президента Зеленського. Крім глави Офісу президента Андрія Єрмака, джерела РБК-Україна відносять туди і прем'єра Дениса Шмигаля, віце-прем'єрів Михайла Федорова та Олександра Кубракова, з парламенту – спікера Руслана Стефанчука, його першого заступника Олександра Корнієнка, голову фракції СН Давида Арахамію, із силовиків – головкома Валерія Залужного, командувача Сухопутних сил Олександра Сирського, начальника ГУР Кирила Буданова, голову СБУ Василя Малюка.

Звісно, цими прізвищами коло наближених не обмежується. Так, кілька співрозмовників видання відзначили і першого віце-прем'єра та міністра економіки Юлію Свириденко. Серед функціонерів ОП, окрім його голови, найближчим до президента називають Олега Татарова – насамперед за його старанність, перебити яку поки що не може весь негатив із біографії Татарова та критика з боку громадянського суспільства.

Вузькість кола наближених осіб призводить до того, що при вирішенні будь-яких кадрових питань доводиться тасувати ті самі нечисленні карти. Наприклад, коли виникла ідея створити окрему посаду силового віце-прем'єра, призначити туди передбачалося саме Малюка, тим самим оголивши Службу безпеки (втім від цієї ідеї відмовилися).

Володимир Зеленський виступає у Верховній раді (фото: president.gov.ua)

Показова історія – досі вакантне місце міністра культури та інформаційної політики. На цю посаду, здавалося б, знайшли відповідну кандидатуру, Юлію Федів, але проти неї негайно розпочалася активна інформкампанія.

– Насправді всі вже так втомилися від постійних медіаатак, коли всі всіх мочать. До того ж, як у випадку з Федів, мочать свої… – каже співрозмовник видання в парламенті.

У результаті з'явилася ідея в принципі відмовитися від Мінкульту, передати функцію інформполітики у відання радника голови ОП Михайла Подоляка, а "культурний" функціонал розподілити між ЦОВВками. За останніми даними, Федів таки планують призначити на посаду, але до моменту потрапляння її кандидатури до сесійної зали ще багато чого може змінитися. Загалом сама ситуація, коли якийсь орган влади можуть ліквідувати (принаймні, замислюються над цим) лише тому, що не можуть знайти йому керівника – дуже показова.

Інша сторона медалі – потоку охочих на топ-посади, як правило, теж не спостерігається, серед тих, звичайно, хто може пройти хоча б первинний відбір. По-перше, будь-який новий топ-функціонер зараз апріорі опиниться в ситуації, коли кількість завдань на його напрямі – величезна, а ресурс – вкрай обмежений, аж до того, що цей ресурс функціонер повинен буде знайти для себе сам (у випадку з тим самим Мінкультом – залучити західне грантове фінансування).

По-друге, будь-який топ-чиновник опиняється в епіцентрі уваги з боку антикорупційних структур та інших правоохоронців. І за справи своїх підлеглих (хай він до них і сто разів непричетний) доведеться розплачуватись як мінімум репутацією, а то й кримінальними справами. У комерційному секторі, одному з теоретично головних кадрових джерел для держвлади, є безліч своїх ризиків, але загалом там спокійніше.

За відсутності видимих перемог на фронті чи у міжнародних справах якраз боротьба з корупцією і є потенційним джерелом "хороших новин" для втомленого населення. В останні місяці особливо помітна конкуренція між "своїми" (СБУ, Офіс генпрокурора) та "чужими" (НАБУ, САП) силовиками за те, хто з них викриє чергове корупційне діяння. У гучних кейсах, на кшталт справи Ігоря Коломойського (найбільш "свого" для влади олігарха в інерційному сприйнятті обивателів), така конкуренція помітна особливо.

Крім Коломойського, більшість корупційних кейсів обмежуються депутатськими справами. По-справжньому великих "своїх" поки що не "наздоганяють", але, звичайно, ситуація може змінитися, зокрема через тиск західних друзів України. Як уже писало РБК-Україна, ефективна боротьба з корупцією – це головний task (завдання), яке Захід зараз ставить перед командою Зеленського.

– Зараз у команді вже всі від усіх втомилися, накопичилося загальне невдоволення. Це, до речі, нормальна історія для кінця кожного політичного циклу, у Порошенка, якщо згадаєте, теж таке було, – каже співрозмовник у президентському оточенні.

Задача про вибори

Універсальним рецептом політичного перезавантаження у будь-якій демократичній країні є вибори. Одну календарну дату – чергових виборів до парламенту цього жовтня – Україна через війну вже пропускає. Друга дата – президентських виборів наступної весни – невблаганно насувається.

За інформацією кількох джерел РБК-Україна, президент Зеленський був досить близьким до того, що розпустити Верховну раду ще влітку, про це планувалося оголосити на день державності, 28 липня.

– Президент за останні кілька років кілька разів був близьким до ухвалення рішення про розпуск. За моїми відчуттями, цього разу ми були до виборів найближче, – каже поінформований співрозмовник видання.

Розпустити парламент Зеленський так і не наважився. Питання проведення виборів під час війни розпадається на два: чи можна проводити вибори під час війни і чи потрібно проводити вибори під час війни.

Проти проведення виборів у поточних умовах говорять багато чинників. Не зрозуміло, як залучити до них мільйони виборців, які виїхали за кордон. Щодо цього давно ведеться аналітична робота, але готового рішення поки що ніхто не запропонував. Досвід інших країн, наприклад, Боснії та Герцеговини, в даному випадку нерелевантний (і через масштаб країн, і через те, що на Балканах голосували вже після війни, а не в розпал бойових дій).

Голосування в Україні (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Усередині України теж безліч невирішених проблем. Як можна актуалізувати списки виборців, якщо мільйони українців залишили своє рідне житло. Як забезпечити безпеку голосування у прифронтових зонах. Як загалом гарантувати вільну агітацію, доступ медіа та спостерігачів в умовах війни. Як мають працювати дільниці в умовах повітряної тривоги, хто стежитиме за документацією під час можливих перерв (а росіяни цілком можуть по черзі запускати свої Міги з восьмої ранку до восьмої вечора в день голосування). Як забезпечити участь у виборах українських військових – соціальної групи, яка має безумовно найбільшу довіру в суспільстві. Зрештою, як вибори під час війни можна узгодити з нормами українського законодавства.

Наприклад, штучне скасування військового стану на короткий час (про цю опцію РБК-Україна чуло в кулуарах) загрожує повним колапсом системи державного управління, оскільки військовий стан є фундаментом маси регуляторних актів і у разі його раптового скасування утворюється величезний правовий вакуум.

Ймовірно, якщо не всі, то більшість цих проблем можна було би якось вирішити, якби було знайдено відповідь на інше питання: а чи так треба проводити ці вибори під час війни. Про те, яку позицію у цьому питанні займають США як головний союзник України, РБК-Україна вже писало. Якщо коротко, там озвучують цю проблему, але тиску на нашу владу не чинять. Ймовірно, поки що не чинять.

Ще один аспект – суто політична доцільність. Адже не факт, що наступна Верховна рада виявиться "кращою" – тобто зручнішою та справнішою. Так, нинішній парламент став для Зеленського джерелом нескінченних проблем – від скандалів із поїздками депутатів на відпочинок за кордон або квартир і автомобілів, що казна-звідки у них взялися, і до провалу необхідних законопроектів.

Проте у Раді є близько 150-170 багнетів, на які Зеленський може розраховувати. У наступному парламенті може не бути й такого. Більше того, далеко не факт, що перетворена на умовний "Блок Зеленського" пропрезидентська сила зможе знову отримати монобільшість (принаймні, про це говорять дані закритих соцопитувань, з якими ознайомилося видання). Це означає, що владою доведеться ділитися, а отже, створювати коаліцію – абсолютно новий формат роботи для Зеленського-президента.

– Там блукає привид Гройсмана, який спочатку ніби був свій, а потім взагалі трубку перестав брати, – іронізує співрозмовник РБК-Україна.

Держсекретар США Ентоні Блінкен дорогою до Києва (фото: Getty Images)

Окрім іншого, у поточних українських реаліях вибори – це не так про випуск пари, як про поляризацію суспільства. Достатньо глянути, які навколополітичні пристрасті киплять в українських соцмережах, щоб уявити, на що вони перетворяться, якщо їх полити бензином виборів.

– Ми напівживими виберемося з наших виборів, щоби негайно пірнути у вибори американські. Це комусь на користь піде? – ставить риторичне питання ще один співрозмовник видання.

У результаті станом на сьогодні питання про проведення виборів наступної весни поки що не вирішено. Багато хто поки що оцінює шанси як 50/50.

– Важливий момент: якщо рішення проводити вибори буде ухвалено, це має бути саме наш сценарій, а не сценарій когось ззовні. Президент дуже добре відчуває, коли його в якійсь історії хтось намагається "вести", і припиняє такі спроби, повертаючи собі контроль за ситуацією, – каже співрозмовник РБК-Україна у владі.

Варіант "ідеального шторму", на його думку, – один із можливих. Адже, крім інших факторів, свою роль відіграють і російські обстріли енергооб'єктів, що насуваються, і інформаційні атаки росіян у соцмережах, і діяльність їх агентів, що залишилися в Україні, і активність частини опозиції. І Захід ставить дедалі жорсткіші умови отримання грошей. Втім, Зеленський, запевняє джерело, добре відчуває всі ризики і маневруватиме.

– Ми вже багато разів бачили, як він "перевертає стіл", діє і мислить нелінійно. Умовно кажучи, якщо він бачить, що йому видали погані карти – він не гратиме в них, а скоріше змінить правила гри, – підсумовує співрозмовник.