Про історії людей, які пережили війну на власних полях, досвід демінерів, що щодня ризикують життям, та перші результати міжнародної програми розмінування, яка повертає регіону безпеку, – у спецпроєкті РБК-Україна.
Україна сьогодні є однією з найбільш замінованих країн світу. За даними уряду, понад 142 тисячі квадратних кілометрів залишаються потенційно небезпечними – майже чверть території держави. Щодня демінери очищують близько 60-70 гектарів, однак навіть у такому темпі роботи вистачить на десятиліття.
Найскладніша ситуація – на сході та півдні України. Насамперед – на Харківщині, яка понад рік перебувала під окупацією, а лінія фронту проходила прямо між полями.
Саме тут реалізовано один із найбільших міжнародних проєктів гуманітарного розмінування від швейцарської організації FSD за підтримки JTI Foundation. У межах програми демінери отримують техніку, навчання та підтримку, що дозволяє повертати до життя гектари землі, де ще вчора гриміли вибухи.
До повномасштабної війни агроном Юрій працював на великому сільськогосподарському господарстві на Харківщині. Пшениця, соняшник, соя – планові сезони, прогнозовані врожаї. Усе змінилося за кілька тижнів окупації.
"Наше господарство розбомбили майже вщент, – пригадує Юрій. – Землі були заміновані, а пшениця, яку посіяли у 22-му, так і згоріла. Ми не могли її зібрати".
Перші місяці фермери працювали фактично "на дотик": техніка оминала нерозірвані ракети на дорогах, механізатори натрапляли на касетні елементи, а іноді – на свіжі вирви після нічних обстрілів.
"Ми працювали, хоча поруч були активні бойові дії. Міни, снаряди, касетні "пелюстки" – ми все це бачили щодня", – каже агроном.
Через замінування господарство втратило майже три чверті своїх угідь. На частині ділянок земля три роки стояла пусткою, вкрита бур'янами й уламками. Лише після початку розмінування ситуація почала змінюватися.
"Площа поступово додається. І настрій теж. Бо коли поле стоїть у бур’янах через міни – важко навіть дивитися. А коли бачиш, що працюють демінери – з’являється надія, що все повернеться", – додає Юрій.
Так само непросто було й громадам. Пришибський старостинський округ – територія, яка формально не була окупована, але пів року жила буквально між позиціями двох армій.
"80% будинків тут дуже постраждали. Населення зменшилося з трьох із половиною тисяч до шістсот. Люди виїжджали, рятуючи дітей", – розповідає староста Ольга Устиченко.
Після звільнення мешканці почали повертатися – у подвір'я, де лежали нерозірвані снаряди, у городи, по яких проходили траншеї, у лісосмуги, де ворог залишив міни-пастки.
"Першими розмінували стадіони – шкільний і загальний. Щоб діти могли хоча б грати на безпечній території. А вже потім взялися за поля й лісосмуги. Роботи ще багато", – каже Ольга.
Для місцевих розмінування – не абстрактний процес, а умова того, щоб громада знову могла жити: запускати бізнес, обробляти землю, повертати людей.
Щоб упоратися з такими масштабами небезпеки, на Харківщині було розгорнуто проєкт від FSD Ukraine — частини швейцарської неурядової гуманітарної організації за підтримки JTI Foundation. Формат комплексний: демінерні групи, навчання, технічна підтримка, інструктори на місцях.
"Ми не просто усуваємо загрози. Ми допомагаємо українським фахівцям розвивати власну спроможність. Багато хто з наших колег кілька років тому ніколи не бачив мінного поля, а зараз має серйозний досвід", – пояснює Алекс Ван Рой, регіональний менеджер програми FSD.
У рамках програми команди з розмінування отримали спеціальні автомобілі, сучасні металошукачі, професійні засоби індивідуального захисту та матеріали для маркування небезпечних зон. Маркування – це перший та один із найважливіших етапів. Перш ніж демінери почнуть фізичне розмінування, територію обстежують, оцінюють ризики, позначають небезпечні ділянки й інформують громаду.
Робочий день демінерів починається вдосвіта. Група перевіряє спорядження, проводить інструктаж і виходить у поле – де кожен метр може містити вибухонебезпечний предмет.
"Наша задача – зробити територію безпечною, щоб люди могли знову обробляти землю", – розповідає керівник групи Максим.
Він показує уламки від касетних боєприпасів, мін ПОМ-3 та залишки снарядів, які демінери зібрали лише за один день.
Демінер Сергій пояснює, що робота копітка. "Слухаємо сигнали, ідентифікуємо, копаємо обережно. Краще витратити зайву хвилину, ніж ризикувати. Тут немає права на помилку", - розповідає він.
Демінери кажуть, що найкращий показник ефективності – не кількість знайдених боєприпасів, а коли фермери повертаються на очищене поле та збирають перший урожай.
До роботи долучена й Українська асоціація демінерів (UDA). Її фахівці працюють у складі проєкту, а міжнародні партнери забезпечують їх ключовим обладнанням.
"Ми отримали від FSD і JTI Foundation не просто допомогу. Це стало нашим основним інструментом. Автомобілі, захист, металошукачі, матеріали для маркування – без цього ми б не могли працювати в такому темпі", – каже менеджерка UDA Ірина Кустовська.
Найскладніші ділянки – ті, куди неможливо дістатися технікою. Доводиться йти пішки через густу рослинність, де будь-який крок може бути небезпечним. Але навіть такі території поступово обстежують і передають на повне розмінування.
У межах проєкту передбачено регулярне навчання українських демінерів. Технічні радники FSD працюють у полі разом із командами, допомагають оцінювати ризики та вдосконалювати методики.
"Мета – щоб кожен спеціаліст умів правильно встановити попереджувальні знаки, оцінювати місцевість та планувати роботу", – пояснює координаторка проєкту Анастасія Штонда.
Демінери працюють за чіткою системою: одна група проводить нетехнічне обстеження, друга займається маркуванням, третя – повноцінним розмінуванням. Така модель дозволяє покривати великі площі й працювати безперервно.
За підтримки JTI Foundation проєкт охопив значну частину регіону. За два роки:
"За цими цифрами – врятовані життя, – зазначає Андрій Фіта, заступник генерального директора з корпоративних питань та комунікацій компанії JTI Україна. – Ми обрали цей напрям, бо гуманітарне розмінування – основа повернення до нормального життя та економічного відновлення".
Очищені ділянки вже повертаються у сільськогосподарський обіг, громади отримують доступ до полів, техніка знову виходить у сезон, а люди повертаються до своїх домівок.
Харківщина – лише один із регіонів, де масштаб небезпеки залишається колосальним.
Але саме тут видно, як міжнародна підтримка, партнерство бізнесів, неурядових організацій, донорів та держави разом формують систему, яка працюватиме роками.
Для агронома Юрія результат розмінування не вимірюється статистикою.
"Стає легше на душі, коли знаєш, що поле чисте й нічого не вибухнуло. Тоді можна працювати й будувати плани", – каже він.
І саме до цього – до можливості жити, працювати й відновлюватися – веде гуманітарне розмінування.