Про те, чи Захід може надавати Україні більше зброї, чого чекати наступного року на шляху до Євросоюзу і НАТО, і наскільки країни НАТО єдині у своїх підходах щодо України – в бліц-інтерв'ю РБК-Україна розповів глава МЗС Латвії Криш'яніс Каріньш.
На дводенному саміті глав МЗС країн-членів НАТО Україна, звісно, була серед головних тем обговорення. На засіданні ради Україна-НАТО Дмитро Кулеба представив річну національну програму – список реформ, які Україна має зробити у рамках свого наближення до НАТО. Втім, навіть успішне виконання всіх реформ не означає, що її автоматично візьмуть до НАТО – для цього буде потрібне політичне рішення всіх нинішніх членів Альянсу.
Офіційне запрошення до НАТО – також питання політичне, на саміті у Вільнюсі влітку цього року воно не відбулося через позицію США та Німеччини. А після нинішньої міністерської зустрічі у Брюсселі не стало зрозуміліше, чого Україні варто очікувати від наступного саміту Альянсу у Вашингтоні.
Більшість глав МЗС натовських країн загалом коментували тему України досить обтічно, запевняючи в абсолютній подальшій підтримці. На цьому фоні різко виділилася заява глави литовського МЗС Габріелюса Ландсбергіса – він розкритикував своїх колег по Альянсу за небажання надавати Україні необхідні їй озброєння, які в країнах НАТО, за його словами, є. З цього РБК-Україна і розпочала розмову в кулуарах саміту з екс-прем'єром, а нині – главою МЗС Латвії та ймовірним кандидатом на посаду наступного генсека НАТО Кріш'янісом Каріньшом.
– Ви могли б прокоментувати вчорашню заяву вашого колеги, глави МЗС Литви Габріелюса Лансбергіса? Він сказав, що НАТО має певне озброєння, яке дозволить Україні досягти того технологічного прориву, про який нещодавно говорив генерал Залужний. Чи згодні ви з цим? І якщо так, то про яке конкретне озброєння ми говоримо?
– Я не хочу коментувати те, що сказав мій добрий друг та колега, бо я не бачив і не чув того, що він сказав. Але очевидно, що Україна потребує нашої індивідуальної та колективної підтримки. І одна з тем, яка зараз обговорюється – це ракети більшої дальності.
У моїй країні їх нема. У багатьох країнах їх немає у виробництві, але в деяких країнах НАТО вони є. І як ми бачили протягом останніх півтора, майже двох років, часто навколо постачання нових систем озброєння спочатку виникає сильне небажання, коливання, потім кажуть "можливо", і потім, зрештою, як ми бачимо зараз з F-16 – вже є Коаліція F-16. І держави-члени зараз майже змагаються за те, хто опиниться у коаліції, і це добре.
Отже, коли президент Зеленський спочатку говорив про цю ідею, реакція була дуже негативною, а зараз вона дуже позитивна, і українські пілоти вже проходять підготовку. Думаю, щось подібне і з далекобійною артилерією.
А от як українські військові використовують якісь засоби для досягнення якогось результату, це питання військових генералів. Я, мій колега Ландсбергіс та інші від початку війни стверджуємо, що нам необхідно зберегти динаміку, зберегти підтримку України, щоб Україна могла перемогти ворога та повернути свою територію.
Ми знаємо і розуміємо, що це важкий бій, бо російська армія окопана у землі, з мінами, з траншеями, з артилерією. Це важка ситуація, але не неможлива ситуація, вона просто вимагає іншої тактики: ви не можете кидатися просто під вогонь і вмирати.
Українська армія цінує життя кожного солдата, на відміну від російської армії, а це означає, що ви повинні діяти розумніше. І я певен, що українські генерали знають, як це зробити. Вони зарекомендували себе знову і знову. Що нам потрібно зробити, то це виявити наполегливість і надати ті системи озброєнь, які, як вони розуміють, їм потрібні.
– Чи вважаєте ви, що Україні слід очікувати якихось серйозних позитивних проривів як у європейській, так і євроатлантичній інтеграції наступного року?
– Отже, щодо європейської інтеграції, я дуже сподіваюся, що ми, Європейський Союз, зможемо у грудні прийняти пропозицію Європейської комісії про відкриття офіційних переговорів. Я вважаю, що це надзвичайно важливо як символічно, так і практично.
Навіть якщо такі переговори відкриваються, коли немає війни, це складний процес. А ваша країна проводить реформи під час війни, чого нікому ніколи не доводилося робити. Той факт, що ви готові це зробити, вже говорить про рішучість вашої країни. І я дуже переконаний, і ми доводитимемо це на грудневому саміті, щоб сказати "так" (рішенню про відкриття переговорів з Україною, - ред.).
Щодо інтеграції в НАТО, то влітку у Вільнюсі ми вже ухвалили рішення. У рішенні йдеться про те, що Україна буде в НАТО, коли дозволять умови. Умови – це війна, але те, що нам потрібно зробити, рухаючись у бік Вашингтона (наступного саміту НАТО у Вашингтоні, - ред.), тобто у липні, тобто через півроку, – це зараз працювати та узгоджувати певну дорожню карту чи кроки, які НАТО зробить, щоб допомогти Україні бути готовою долучитися.
Тому що одна справа сказати, що хтось буде в НАТО і зовсім інша – бути до цього готовим. Отже є питання оперативної сумісності, є питання військових процедур, є питання законотворчості.
І моя країна, кожна країна, яка вступила до НАТО, мала прийняти всі їхні системи, особливо щодо військової сумісності. І ми маємо допомогти Україні зробити всі ці кроки, щоб Україна, коли настане час, теж була готова.
– Наскільки Україна має бути стурбована нинішніми затримками із новим великим пакетом допомоги зі США?
– Я політик і розумію, що навколо цього багато політики. І ця політика, згідно з деяким аналізом, можливо, навіть не має спільного з Україною, а, можливо, більше пов'язана з внутрішньою політикою США, але ми знову і знову бачили, як США проходили через це.
Політичне керівництво (США - ред.) має дуже чітку думку, і я думаю, що це питання часу, коли Конгрес підтримає пакети допомоги.
– Учора й сьогодні ви багато розмовляли зі своїми колегами-міністрами. Я не проситиму вас називати якісь конкретні країни, але в цілому ви бачите, що всі союзники, зокрема країни Західної Європи та Центрально-Східної Європи, знаходяться на одній хвилі щодо України та всіх питань, пов'язаних з війною?
– Якщо й було щось вражаюче, то це те, наскільки не була вражаючою наша розмова: усі по черзі за столом говорили фактично одні й ті самі речі, трохи різними словами, але меседж, який усе передавали, полягав у тому, що втоми (від України, – ред.) нема. Усі готові продовжувати підтримувати – скільки завгодно, стільки, скільки потрібно, або до перемоги. Все це позначення того самого, і це лише питання наполегливості.
Країни мають різні можливості. У країн різні запаси, різні системи озброєнь, деякі можуть надати більше грошей, деякі можуть надати більше зброї, деякі можуть надати і те, й інше. Деякі з них набагато активніші, скажімо, на гуманітарному рівні, і все це необхідно, і всім нам потрібно продовжувати підтримувати бюджет України, щоб український уряд продовжував функціонувати.
Політична воля за столом НАТО є абсолютно очевидною. Це лише питання імплементації.
– Хто зараз володіє ініціативою у російсько-українській війні і чи бачите ви перспективи завершення цієї війни, скажімо, наступного року?
– Думаю, на це питання має відповісти військовий. Я – політик. Мій уряд, уряди НАТО та європейські уряди повністю підтримують український уряд. І ми продовжимо це робити. Мене не хвилює, чи пройдено сьогодні кілометр у той чи інший бік (йдеться про коливання лінії фронту, - ред.).
Це факт війни, а війна має різні цикли. Є погода, є лінії постачання, є випадковості, всілякі проблеми. Тому я не дивлюся на те, що відбувається саме сьогодні.
Україна вже зробила приголомшливу роботу. Рішучість українського народу, мужність і сила української армії заслуговують на захоплення.
Ви вже повернули собі половину всієї території, яку завоювала Росія. Ви завдали неймовірної шкоди російським військовим об'єктам, не говорячи вже про людські втрати, і це все окремі трагедії.
На жаль, якщо президент Зеленський дбає про життя українських солдатів, то, схоже, президент Путін не відчуває такої ж турботи про життя російських солдатів, що вкрай сумно для них та їхніх сімей.
Але ж солдати роблять те, що роблять. Вони зупиняють та відбиваються від нападників, чим і займаються українці.
Зима настає, дні стають темнішими. Можливо, деяким людям життя видається гіршим. Але це мене не турбує. Я переконаний, що українські військові знають, що робити. А ми продовжуватимемо надавати інструменти, необхідні генералам, лейтенантам, сержантам та солдатам для виконання завдань, які їм необхідно виконати для звільнення своєї країни.