Герої без зброї, які рятували Бахмут від ворожого вогню: розповідь працівника ДСНС

Бахмут став справжнім викликом не тільки для військових та цивільних, але й для рятувальників. Ризикуючи своїм життям, вони намагалися зберегти інші. Як це було – РБК-Україна розповів заступник начальника Бахмутського районного управління ГУ ДСНС України у Донецькій області – начальник відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Артур Спіцин.

Коли снаряд прилітає в будинок і він тріщить по швах, то єдині на кого можуть розраховувати жителі – це рятувальники. Попри загрозу повторних ударів, вони як мурахи розповзаються по атакованому будинку, щоб встигнути витягнути живих людей з-під завалів.

З кожним днем наближення російських військ до Бахмуту життя у місті перетворювалось в гру на виживання. Коли місто палало, в бій з вогнем вступали бахмутські працівники Держслужби з надзвичайних ситуацій.

Про війну, умови роботи та втрати розповів РБК-Україна начальник відділу запобігання надзвичайних ситуацій Бахмутського районного управління Артур Спіцин. Далі – пряма мова.

Про початок повномасштабної війни

Для мене особисто 24-е лютого був одним з найскладніших днів в моєму житті. Бо я не вірив, що в 21 столітті може статися повномасштабна війна. Не вірив, що на таке здатні громадяни сусідньої держави. Це ж яка повинна була бути мотивація, щоб йти на чужу землю на танках, з гарматами, авіацією та бомбити мирне населення.

Ми як Держслужба з надзвичайних ситуацій маємо регламенти роботи: що треба мати при собі, алгоритми дій за різних ситуацій, зокрема щодо ліквідації пожеж. Ми в будь-яку хвилину повинні зібратися та виконувати свої завдання. Хіба ж знали, що доведеться працювати в таких умовах.

Про Бахмут до бойових дій

Недалеко від Бахмута є невелике містечко в Луганській області – Попасна. Я бачив як у березні та квітні звідти евакуйовували людей. Вони раділи, тому що в нашому на той момент цілому та спокійному місті працювали фонтани, крамниці. Якось я почув, як дві жінки похилого віку йшли і спілкувалися між собою:

– Подивись, які тут щасливі люди. Усе місто ціле. В них є мобільний зв'язок. Подивись на цих людей, вони тут живуть життям, а не те, що в Попасній було.

Бахмутчани тоді не знали, що їх очікує далі. І що зовсім скоро російська авіація, ракети та артилерія рознесуть місто до невпізнаваності.

Про початок бойових дій

До меж Бахмута окупанти підійшли десь влітку. Почало більше прилітати, були перші запуски "Градів", від яких гинуло мирне населення. Ракети прилітали у цивільні будівлі і я дивився, як моє місто знищують: мінус школа, мінус завод, мінус житловий будинок. І з кожним днем все більше і більше.

Були випадки, коли ці ракети потрапляли в 5-ти чи 9-ти поверхівки, в яких були тільки цивільні. Було й таке, що ракети потрапляли просто на перехрестя вулиць і руйнувалась водомережа, комунікації.

Комунальні служби тоді ще якось намагалися підтримувати більш-менш нормальні умови для життя людей і працювали, поки це ще було можливо. Ну а ми, рятувальники, ліквідовували наслідки обстрілів, зокрема пожежі.

Мені запам'ятався випадок, коли біля кварталу "Забахмутка" трапилася пожежа. Полум'ям було охоплено 7-8 поверхів. Наші хлопці ліквідували пожежу, але на той час водопостачання у місті було відсутнє. Треба було їхати на відкриті водосховища, набирати там цистерни з водою і приїжджати знову до пожежі.

Якось, коли цистерна вже закінчувалась і авто виїжджало на заправку, я бачив, як люди майже б’ються за залишки води в рукавах. І ми для них зливали цю воду у відра. А я думаю, яка ж це катастрофа, що люди б’ються за воду, яка просто зі ставка набрана.

Про рятувальні операції

З початку повномасштабної війни бахмутські робітники ДСНС врятували 24 людини, а 71 тіло загиблих було вилучено з-під завалів. Після артобстрілу чи ракетних ударів надали допомогу – 213 особам, з них – 205 особам за минулий рік. Взагалі за 2022 рік рятувальники залучались до ліквідації 836 пожеж, а в цьому році – 170. Тут саме Бахмутський район.

Коли наші співробітники працюють в бойових умовах, то отримують додаткові виплати за участь в рятувальних операціях. Але немає нічого ціннішого, ніж врятоване життя. Ми стараємось робити все, що в наших силах.

Про громадян Росії

Комунікувати з російськими солдатами мені не доводилося, але були кумедні випадки. Якось ми евакуйовували двох людей похилого віку, вони дуже довго збиралися, ганялися за собакою, наводили порядок, наче завтра сюди повернуться. І все так повільно, хоча були щільні обстріли. Вони не зважали на це.

Ми їх евакуювали у Костянтинівку. Мені потрібно було передати інформацію до органів влади, хто вони, тому попросив їхні документи. Вони дали посвідку на проживання і там було прописано їх громадянство. Вони були громадянами Російської Федерації. Я зрозумів, що в цей день ми ризикували своїм життям для того, щоб врятувати громадян РФ від громадян РФ. Мені чомусь це кумедно.

Про Часів Яр

Зараз Часів Яр виглядає, як Бахмут. Місто зруйновано і тактика росіян повторюється. Місто знищується артилерією, авіаційними ракетами. Там так само ризиковано, як і стало весною у Бахмуті. Багато прильотів, багато зруйнованої інфраструктури, будівель.

Був один із таких випадків, коли потрапила авіаційна ракета в п’ятиповерхову будівлю і знищила частину гуртожитку. Там загинуло дуже багато людей. Ми декілька днів розбирали ці завали. Вдалось врятувати деяких людей, але більше було жертв.

Зараз в Часовому Ярі важка ситуація, відсутня цивілізація.

Про умови роботи

Якось ми їздили до цивільних з гуманітарною місією, аби надати людям питну воду та харчові набори. Коли поверталися, то нас накрила ворожа артилерія. Нашкодила двом автівкам, але, на щастя, ми залишилися неушкодженими. Ця історія є прикладом того, в яких умовах доводиться працювати.

Коли хлопці ліквідовують пожежу, ніхто не відміняє повторні прильоти. А таких випадків було дуже багато. Хоч працюєш у світлий час доби, хоч у темний. Немає ніяких шансів, що тобі не зашкодять.

В перший день війни бронежилети були далеко не в кожного. Був мінімум для виконання завдань. Але зараз ми вже укомплектовані. Маємо все необхідне для роботи в таких умовах.

Про страхи

Більше від усього, я боюсь, що ми поїдемо на виклик і не встигнемо надати допомогу людині, евакуювати чи добратись до неї під завалами. Бо умови дуже важкі, особливо під час гасіння пожежі. Коли мова йде про вогонь, то тут важлива кожна секунда. Тому я переживаю, що можемо не встигнути.

Важко, коли бачу, що в містах, де йдуть активні бойові дії, залишаються діти і батьки їх чомусь не вивозять звідти. Я думаю, що з ними буде в майбутньому, як їм буде важко пережити цю війну.

Ми потрапляли під обстріл, коли поруч були діти. Я бачив їхні очі. Мені боляче дивитися на те, як їм страшно. І не розумію батьків цих дітей. Ми кожного разу, коли є можливість з ними поспілкуватися, пояснюємо, що їхня присутність тут не збереже майно, а лише наражає їхніх дітей на небезпеку.

Про втрати в ДСНС

З початку повномасштабної війни по сьогоднішній день в нас є одна людина, яка загинула, це Ілля Шамільєвич. Він отримав "Героя України" вже посмертно. Ця людина загинула, коли проводились пошукові роботи у багатоповерховому будинку, і при виконанні службових обов'язків стався "приліт". Хлопці розбіглись в різні сторони, але Ілля перебував в найнезручнішому місці, тому не встиг уникнути удару. Він загинув на місці. Ще шість осіб отримали поранення різного характеру: від контузії - до осколко-вибухових травм.

Коли ми ставали рятувальниками, то розуміли, на який ризик йдемо. Так, в умовах бойових дій працювати стало ще складніше, і ймовірність того, що після наступного виклику можемо більше не повернутись – вища. Але ми вже тут і робимо свою роботу.

***

Щодня тисячі рятувальників працюють в умовах бойових дій, щоб вберегти життя цивільних людей, поки російська армія з криком про "звільнення" продовжує знищувати цілі міста. Фортеця Бахмут так довго тримається, зокрема, завдяки рятувальним службам, які до останнього дня свого перебування там гасили пожежі, розбирали завали та надавали допомогу цивільним.