Назар Глущенко вступив до війська одразу після свого повноліття. Спочатку – піхота, потім – дрони, розвідка, спецоперації. "Рембо" служить у 95-й ДШБ, з якою пройшов фронт від Донбасу до Курщини. У розмові з РБК-Україна він розповів про свій шлях на війні, перші бої та мотивацію залишатися в строю.
Назарові щойно виповнилося 18 років, коли він прийшов у військкомат в кінці лютого 2022 року. Разом із батьком вони вирішили записатися добровольцями до новостворених підрозділів на базі ТРО. 26 лютого ще нічого не вдалося оформити – черги, плутанина, хаос. А вже 27-го отримали автомати і сіли в автобус.
– Куди їдемо?
– На Донбас.
"І все. Без речей, без форми. У мене були лише кросівки, куртка й кофта", – згадує Назар. Але каже, що попри всі проблеми мала місце впевненість у діях, адже колектив був створений із військових, які вже мали великий бойовий досвід.
"Хлопці були навколо досвідчені, які пройшли Піски, Маріуполь ще з 14-го року, тому зразу колектив нормально з'єднався, таке братерство відчувалося, і так далі рухалися цілий рік", – розповідає "Рембо".
Йому, зізнається військовий, ще дуже пощастило потрапити до війська, адже на початку війни багатьом хлопцям до 25 років відмовляли у військкоматах. "Я разом із своїм взводом потрапив в один список, і нас мобілізували, потім видали військові квитки і далі цей процес нормально оформили", – згадує боєць.
Попри юний вік, Назар був морально готовий. З 9 років він проходив вишкіл у молодіжній патріотичній організації "Молода Січ", якою керував ветеран Афганістану. Було важко – фізично, морально, часто плакав. Але саме тоді, зізнається, загартувався.
"В 9 років я потрапив в немет патріотизму та мілітаризму. Ми дуже багато працювали зі зброєю, вивчали зброю, стріляли з пневматичних гвинтівок. Але дуже великий багаж знань давався саме в теорії", – згадує Назар.
Для 9-річного хлопчика це було складно. Дитину відірвали з дому, кинули буквально в ліс. Проте зараз Назар радий, що сталося саме так, тому що той досвід допоміг пережити складнощі та виклики вже на полі бою.
"Я хочу прямо сказати велике дякую Анатолію Миколайовичу за його роботу. Після його таборів багато хто вступив до лав ЗСУ, в різних розвідпідрозділах служили і служать надалі. Я вважаю, багато дала його мотивація і його вишкіл нам. Саме оця затятість і бажання і любов до військової справи", – говорить боєць.
У формуванні національної свідомості також велику роль зіграло і виховання в родині. Адже батьки закладали розуміння самоідентичності. "Національну свідомість формувала сімʼя. Про що розмовляли, які книжки читали, якою мовою розмовляли, це теж дуже важливо", – розповідає Назар.
Назар був морально готовий до служби в Збройних Силах, попри свій молодий вік (фото: РБК-Україна)
Початок травня 2022 року. Підрозділ Назара зайшов на Запоріжжя, коли ворог наступав на Гуляйполе.
"Це якраз був той момент, коли російські війська наступали на Гуляйполе, Велику Новосілку. І саме на цих етапах, коли їм дали відсіч і почали потрішки витісняти. Там з нами спільно стояли запорізькі бригади ТРО, які так само на характері, просто дядьки з автоматами зупинили танки, а ті (росіяни – ред.) злякалися та відкотилися", – розповідає "Рембо".
Після вдалої операції спільно із суміжними підрозділами вдалося закріпитись. Дебютні бої молодого добровольця були на початку травня 2022 року, коли були перші спроби контрнаступу.
"У нас були гранатомети якісь і все. Техніки не було, лише власні пікапи. А проти нас виїжджав танчик, розбирав посадку прямою наводкою. І зараз згадую, так, якось так страшно. Тоді теж було страшно, але не було вибору відступати. Нам треба було тримати цю посадку. І ми її тримали", – пригадує боєць.
Той період Назар називає іншою війною, яка сильно відрізнялась від того, що відбувається зараз. Не було ще так багато дронів, але були свої складнощі, особливо із забезпеченням. Але це нікого не засмучувало та не зупиняло.
"Є шматок сала їсти – добре, так і тягнемо. І отак влітку ми воювали. Наш батальйон провів ще в травні наступ і звільнили село Новопіль", – розповідає "Рембо".
Разом із Назаром воював його батько. Це, за словами військового, було і благословенням, і тягарем. "Тут двояко насправді. Це дуже класно, коли з тобою рідна людина. Класно, коли там батько за тебе опікується. Каже, давай поїмо, дістає банку тушонки, відкриваємо, їмо з галетами", – з посмішкою розповідає доброволець.
Бути з рідним на позиціях важко. Назар згадує, що на початку війни часто траплялися проблеми зі звʼязком, коли "старлінки" ще були рідкістю. "Було так, що немає зі мною зв'язку, почався обстріл. Батько сивіє, адже не зрозуміло, де я, що я. І так само я розумію, як і матері, наприклад, коли ми двоє разом на позиціях, без зв'язку", – пояснює Назар.
Боєць згадує, що в ті часи іноді доводилося йти півгодини, аби знайти мережу, а іноді і вилазили аж на дерево, аби написати хоч одне повідомлення мамі, що все добре.
"На війну разом з батьком – це цікавий досвід. Але я не раджу цей досвід комусь, тому що не можна радити такий досвід, як війна. Це, загалом, хороший досвід. Але краще б його не було", – розмірковує хлопець.
Один із найважчих моментів, що запам’ятався, як вони удвох з батьком молилися під танковим обстрілом: "Дуже складно, можливо, комусь уявити, як це з батьком сидіти в одному окопі, по вам працює танчик, сипляться дерева, листя, все летить над окопом. І от ми молимося разом. І тоді думаєш – добре, що живі. Добре, що так".
Після переформування підрозділу Назар перейшов до 78 полку, а згодом і до десантно-штурмових військ, зокрема до 95-ї бригади, де він став оператором БПЛА.
"Спочатку літав на "Мавіках". Тоді це була рідкість, тепер – стандарт. Згодом – FPV, ударні дрони, розвідка в тилу", – каже боєць.
Він згадує, як на позиціях під Роботиним постійно в небі висіли ворожі й наші безпілотники, як коригували артилерію, знищували техніку і навіть будували цілі операції на основі дронових даних. Але ворожі сили швидко почали вчитись на нашому досвіді.
"Нашу цю технологію почали повторювати. Особливо не лише з аеророзвідкою, а саме от з ударними дронами вони почали це у нас наслідувати і забирати собі технології. Тоді вже було настільки багато ворожих FPV. Ну і "Мавік" – це ж така проста штука. Китайці продають наліво і направо, тому може будь-хто купити", – пояснює військовий.
У складі 95 ДШВ "Рембо" уже працював на розвідувальних дронах літакового типу. Спершу це були операції на Лиманському напрямку, а згодом – бої за Торецьк.
"Я бачив, як за місяць наших польотів, від першого дня, коли Торецьк мав вигляд ще міста… А вже коли ми знімалися з напрямку, від міста мало що залишилося, там залишилася лише частина, яка була більш-менш ціла. Там, де йшли бої", – розповідає Назар.
"У нас бригада результативно попрацювала. Звісно, втратили хлопців, наших товаришів, але зупинили на той момент таке різке просування ворога", – згадує боєць.
Потім була участь в операції на території Росії – на Курщині. Хоча офіційно мета операції була засекреченою, Назар говорить, що важливо було воювати не тільки на своїй землі. Це додавало моральної сили.
"Це було класне просування. Правильно зроблені міні-проходження, відновлено мости там, де вони були зруйновані. Відповідно, сплановано декілька резервних основних трас заходу техніки, сполучення", – пояснює Назар.
Проте на території ворога стало проблематичним питання звʼязку. В Курській області не працювали "старлінки" та не ловив український стільниковий зв’язок. Згодом ці проблеми були вирішені, та все ж вони спершу завдавали незручностей.
"Якби саме зв'язок був кращий, результат був би більший. Тому що іноді колони зупинялися від того, що не знали куди їхати. Вони не могли зорієнтуватися і не мали зв'язку з командуванням", – розповідає "Рембо".
До недавнього часу Назар не мав пільг, які мають військові, які працюють по контракту. Новий підхід з контрактом на рік і виплату 1 млн гривень для тих, кому немає 25 років, він підтримує, але визнає – тим, хто пішов першим, було важче.
"Мені трохи образливо, але краще хай молодь йде зараз з мотивацією, ніж не йде взагалі. Твоя хата – твоя відповідальність. Ніхто її за тебе не захистить", – наголошує Назар.
Наприкінці розмови боєць звертається до тих, хто досі вагається. "Або ми зараз воюємо, або потім будемо жити під окупацією. Це не питання політики – це про твою маму, твою хату, твоє майбутнє. Якщо не можеш воювати – допомагай тилу, працюй для ЗСУ. Але не сиди осторонь".