Фальстарт Федорова чи виклик Банковій: чи стали реальнішими вибори на тлі викриттів НАБУ

"Ми не повинні дозволити Путіну вирішувати, коли українцям можна обирати свою владу", – з таким месежем пізнім вечором 18 серпня вийшов до українців ексміністр оборони Михайло Федоров.

Хоча дехто не побачив у його виступі прямого заклику до проведення виборів (дійсно, ось так у лоб – "Терміново потрібно провести вибори президента/парламенту" – Федоров не сказав), абсолютна більшість трактувала його послання саме як необхідність запускати виборчий процес уже зараз. Тим більше, що схожі ідеї деякий час тому вже почали закинувати в інформаційний простір.

Бомба поки не вибухнула

Загалом, такий заклик політика з третім рейтингом у країні, та ще й такого, який спирається на певну підтримку "вулиці", міг би стати справжньою бомбою. Яка повністю змінила б не лише зміст політичного процесу в Україні, а й перебіг війни, у перспективі – умови можливого миру чи перемир'я, відносини України із західними партнерами тощо.

Але для цього бомба мала вибухнути. А це було б можливо, якби заклик Федорова по-справжньому всіх "запалив": політичний клас, лідерів громадської думки та різних активістів, широкі маси.

У команді влади на заклики Федорова відреагували очікувано скептично. Співрозмовники РБК-Україна говорили і про "політичний фальстарт", і про "політичне самогубство". Мовляв, своєю першою по-справжньому різкою заявою Федоров погіршив свої ж шанси на політичне майбутнє.

І, звісно, у президентському оточенні абсолютно впевнені, що "розхитати" ситуацію у Федорова не вийде. За словами одного зі співрозмовників, "шанси нульові, навіть негативні".

Інший наводив очевидні аргументи про те, що українцям зараз просто не до того – тільки в Києві за день уже по десятку повітряних тривог, щодня страждають і безліч інших міст, які тут вибори.

Набагато цікавіше було подивитися на реакцію різної опозиції. Більшість гравців сприйняли заклики Федорова без особливого ентузіазму, наприклад, "Європейська солідарність". Скептично висловилися і деякі прихильники Валерія Залужного.

Особливо їдкі опозиціонери зазначали, що Федоров раптово побачив проблеми в "системі", як тільки перестав бути її частиною – мовляв, виходить, попередні сім років його все влаштовувало.

Прикметно, що й деякі опозиційно налаштовані до Зеленського діячі з антикорупційного руху (яких співрозмовники в команді президента одностайно записували в "партію Федорова") коментували ініціативу досить прохолодно.

Навіть ранковий мітинг під парламентом не змінив порядок денний через свіжі новини – там як і раніше вимагали повернути Федорова в крісло глави Міноборони, а не виборів.

У соціальних мережах, безумовно, знайшлося чимало тих, кому заклик Федорова припав до душі. Але багато хто – кого в симпатіях до Зеленського складно запідозрити – побачили в зверненні Федорова спробу конвертувати "картоночні протести" в персональний політичний капітал.

І вказували на головну перешкоду для виборів – неможливість (а іноді й непотрібність) їх проведення в країні, що воює. Про те ж говорили і представники дипломатичного корпусу, з якими поспілкувалося РБК-Україна.

Про те, з якими об'єктивними труднощами зіткнеться будь-який виборчий процес в Україні, навіть в умовах перемир'я, РБК-Україна раніше детально писало, коли на початку року вибори на нетривалий час усе ж опинилися на порядку денному.

Фото: протести у Києві (РБК-Україна)

Безумовно, у Федорова напевно є відповідь на це питання. Увесь його політичний та медійний стиль демонструє, що він навряд чи зробив би перший крок, не маючи на увазі наступного. Більшість співрозмовників видання вважають, що це може бути ініціатива з проведенням виборів у "Дії", або за допомогою "Дії", або аналогічним "цифровим" шляхом.

З конкретних політичних результатів гучної заяви Федорова – результат на табло під час голосування за його наступника, Євгенія Хмару – 312 голосів "за".

Навіть оптимістично налаштовані джерела видання в команді влади розраховували на меншу кількість голосів. Як пояснив один із них, така одностайність депутатів якраз (як мінімум частково) викликана їхньою реакцією на ініціативу Федорова.

Безумовно, свого останнього слова поки не сказала "вулиця". Можливо, її ще вдасться мобілізувати. Тим більше, на тлі ще свіжіших новин.

Спіноф "Міндичгейту"

У той час, як радісні депутати фотографувалися зі новопризначеним міністром Євгенієм Хмарою, набирав обертів новий скандал. Свого роду спіноф "Міндичгейту", заголовок якого – "Форрест Гамп".

Цього разу присвячений тому, як група високопосадовців за участю заступниці голови ОП Ірини Мудрої шукала та легалізовувала кошти для внесення застави за ексміністра юстиції Германа Галущенка, який потрапив за ґрати в межах "Міндичгейту".

Не можна не помітити, що співробітники НАБУ навчилися дуже грамотно "пакувати" свої розслідування для широкої публіки. Жодних складних схем зі стрілочками, жодних перерахувань численних юросіб та їхніх зв'язків між собою.

Замість цього – яскраві, меметичні фрази та образи, на кшталт "нам усім піа", "корупцію треба очолити" та перераховування мішків із готівкою на парковці.

Співрозмовники РБК-Україна в команді влади впевнені, що вихід першої серії гучного розслідування одразу після заяви Федорова про прогнилу систему та необхідність виборів – не простий збіг. Мовляв, тільки-но Федоров почав говорити про корупцію, її одразу ж виявили, і де – в Офісі президента, за участю цілої заступниці голови ОП Ірини Мудрої.

З одного боку, перебити ефект від "Міндичгейту" та "двушечки на Москву" в принципі складно. З іншого боку – поки невідомо, що й хто фігуруватиме у наступних серіях. І як це буде сприйнято публікою, чи мотивує її до активних дій, зокрема й на вулиці.

Практика показує, що ніхто й ніколи не може передбачити наступного Майдану чи навіть міні-Майдану: ні соціологи, ні політологи, ні окремі політики, які вважають себе неперевершеними ляльководами, що легко керують народними масами (останніх за часів Януковича було чимало в Партії регіонів). Тоді тренд останньої доби дійсно може розвернутися.

…Могутній діяч потрапляє за ґрати, його намагаються витягти впливові друзі, але в результаті й самі потрапляють у павутиння – а в цей час у країні проходять вуличні протести та триває війна з більшим сусідом.

Могло б бути синопсисом міцного політичного трилера, навіть із любовною лінією, яку помітили найуважніші (або інформовані). Проблема в тому, що ми в цьому трилері живемо.