Прем'єр-міністр Великої Британії Ліз Трасс пішла у відставку. Чому вона протрималася лише кілька тижнів і хто може стати її наступником – у матеріалі РБК-Україна.
Ліз Трасс пробула на посаді прем'єр-міністра Великої Британії лише 45 днів. Тим самим вона з лишком побила антирекорд двохсотрічної давності за тривалістю прем'єрської каденції - в 1827 Джордж Кеннінг пропрацював на цій посаді 119 днів. Трас залишиться виконувати функції глави уряду до моменту призначення нового прем'єра, що, ймовірно, станеться вже незабаром.
Звільнення Бориса Джонсона з посади прем'єра Великої Британії в Україні сприйняли з побоюваннями. Джонсон зарекомендував себе як великий друг України під час її боротьби з російською агресією та користувався величезною популярністю серед пересічних українців.
Але коли йому на зміну прийшла екс-глава МЗС Ліз Трасс, можна було зітхнути з полегшенням. Задовго до лютневого вторгнення вона критикувала російську владу, а на новій посаді обіцяла продовжувати курс Джонсона та надавати максимальну підтримку Україні. Навіть перший її дзвінок на новій посаді був президенту Володимиру Зеленському, у своїх публічних виступах Трасс завжди робила акцент на Україні та боротьбі з агресією РФ.
Втім, оцінити її підходи до зовнішньої політики на практиці українці просто не встигли (хоча, наприклад, підготовка наших солдатів на британських полігонах продовжилася та розширилася ).
Як і у випадку з Джонсоном, причиною звільнення Трасс з прем'єрської посади стали виключно внутрішньобританські проблеми. Які прем'єрка, по суті, створила собі сама.
На вибори вона йшла з планом радикального зниження податків для пожвавлення економіки загалом на 30 млрд фунтів стерлінгів (при цьому загальні податкові надходження Королівства становлять майже трильйон фунтів на рік). Вже зайнявши прем'єрське крісло, вона замахнулася на більше – скоротити податки на 110 мільярдів фунтів. Для цього передбачалося знизити базову ставку прибуткового податку та податки для найзаможніших британців, скасувати низку запланованих підвищення податків та зборів, зняти обмеження на виплату премій банкірам тощо. При цьому Трасс обіцяла і подбати про всіх британців, які зіткнулися з підвищенням вартості життя, зокрема заморозити ціни на комунальні послуги.
У результаті, своїми радикальними діями, які багатьом нагадали політики кумира Трасс – "залізної леді" Маргарет Тетчер, британський прем'єр у рекордно короткі терміни змогла налаштувати проти себе всіх: від звичайних робітників, незадоволених "зниженням податків для багатих" до великого бізнесу та інвесторів, які не розуміли, як можна одночасно знижувати податки та підвищувати соцгарантії (потенційна дірка у британському бюджеті оцінювалася приблизно у 250 млрд фунтів).
Вже на початку жовтня, менш ніж за місяць каденції, діяльність Трасс позитивно оцінювали лише 11% виборців, негативно – 71%, згідно з опитуванням Yougov. Слідом за нею йшла на дно і Консервативна партія (торі), поступаючись лейбористам 33% підтримки – найбільший розрив за двадцять з гаком років.
Опинившись під загальною критикою, Трасс, ймовірно, припустилася вирішальної помилки, фактично відмовившись від своїх реформаторських планів щодо зниження податків і звільнивши близького соратника, міністра фінансів Квазі Квартенга. Після цього в Консервативній партії вже публічно заговорили про необхідність відправити Трасс у відставку. Процедура могла б затягнутися, але Трасс, втративши будь-яку опору в партії та суспільстві, вирішила піти сама.
Головна інтрига зараз – хто стане наступником Трасс на прем'єрській посаді.
З урахуванням провальних рейтингів правлячої Консервативної партії, опозиційні партії, а також лідери Шотландії та Уельсу закликали до дострокових парламентських виборів, але такий варіант поки що виглядає дуже малоймовірним.
Згідно з внутрішніми правилами консерваторів, нового лідера партії (і, відповідно, прем'єра), мають обирати рядові партійці загальним голосуванням. Ця процедура зазвичай займає кілька тижнів, але зараз торі мають намір впоратися швидше - вже до 28 жовтня.
До вечора четверга, 20 жовтня, керівництво партії вирішило, що для балотування претендент має заручитися підтримкою як мінімум сотні депутатів-консерваторів. І якщо такий кандидат буде лише один, він і стане наступним прем’єром. З урахуванням того, що загалом консерватори мають 357 мандатів у Палаті громад, кандидатів може бути максимум троє. У такому разі депутати оберуть двох фаворитів, а рядові партійці в онлайн-режимі проголосують за одного з них.
При цьому процедура відіграватиме дуже важливу роль, якщо подивитися на перелік можливих кандидатів. Так, активно обговорюється можливість балотування Бориса Джонсона. Він найпопулярніший кандидат серед рядових партійців – згідно з опитуванням YouGov цього тижня, його як можливого наступника Трасс підтримують 32% консерваторів.
А от серед партійного істеблішменту торі, зокрема депутатів Палати громад, його позиції не такі міцні. І хто саме відіграватиме вирішальну роль на виборах – рядові члени партії або її верхівка – може стати визначальним чинником. Те, що для висування у прем'єри треба буде заручитися підтримкою одразу ста парламентаріїв (а не двадцяти, як раніше), у британських медіа розцінюють як спробу зменшити шанси Джонсона на повторне премерство.
Найімовірнішим потенційним конкурентом Джонсона може стати колишній канцлер його уряду Ріші Сунак. Принаймні наразі букмекери оцінюють його шанси на прем'єрство найвище. Втім, влітку, на початку попередніх прем'єрських перегонів, ситуація була аналогічною – але в результаті Сунак у фінальному голосуванні впевнено програв Трасс. Серед рядових партійців він йде на другому місці за популярністю із рейтингом у 23%.
Шанси решти потенційних кандидатів значно нижчі. Ймовірно, за прем'єрську посаду знову захочуть поборотися кілька учасників попередніх виборів: міністр зовнішньої торгівлі Кемі Баденок, екс-міністр внутрішніх справ Суелла Брейверман, лідер Палати громад Пенні Мордонт.
Але їхні шанси очолити уряд більш теоретичні (за винятком, можливо, Мордонт). Медіа традиційно включають до списку потенційних кандидатів й міністра оборони Бена Уоллеса (у нього третій рейтинг серед консерваторів – 10%), але він відмовився від участі у попередній кампанії, судячи з усього, відмовиться і цього разу.
У будь-якому разі, зовнішня політика Великобританії за нового прем'єра навряд чи зміниться – серед можливих претендентів немає жодного, хто б заперечував необхідність і надалі активно допомагати Україні в боротьбі з російською агресією. Інша річ, що ступінь особистого залучення глави кабінету міністрів до українських справ може бути різною.
З цієї точки зору, для України найпривабливішим варіантом, звісно, було б повернення до прем'єрського крісла Джонсона. Але в тому, що він зможе швидко розв'язати хронічну політичну кризу в Королівстві, є великі сумніви. Отже, рано чи пізно справа, напевно, дійде до дострокових парламентських виборів – і тоді на деякий час британцям справді стане не до України.