Дональд Трамп не став зривати виділення Штатами допомоги Україні. Але й записувати його у друзі Києва дуже необачно. Якими будуть його дії щодо російсько-української війни у разі перемоги на виборах, передбачити, як і раніше, неможливо. Докладніше – у колонці журналіста РБК-Україна Мілана Лєліча.
Сьогодні, 24 квітня, історія з наданням Україні американської допомоги щасливо закінчилася. Верхня палата Конгресу США, Сенат, провела фінальне голосування, законопроект про виділення допомоги союзникам за кордоном відправився на підпис Джо Байдену і скоро набуде чинності.
Як повідомляють американські медіа, Пентагон уже давно сформував пакети озброєнь для України, причому вони знаходяться не за океаном, а вже в Європі. Отже, до застосування американської техніки та снарядів на полі бою залишилися буквально лічені дні.
Ще кілька тижнів тому такий позитивний результат виглядав дуже сумнівним. Як вважається, Україні допомогли кілька чинників. По-перше, напад Ірану на Ізраїль, який у принципі актуалізував тему підтримки американських союзників, які стикаються з агресією авторитарних режимів. По-друге, почуття відповідальності, що різко прокинулося у спікера Палати представників Майка Джонсона, який після багатомісячного затягування особисто взявся за просування пакету допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню.
Але, мабуть, головною запорукою підсумкового успіху є пасивність Дональда Трампа, який не став протидіяти схваленню допомоги Україні. Як пишуть в американських медіа, його проукраїнськи налаштовані однопартійці до останнього моменту побоювалися, що екс-президент США напише якийсь різкий пост із закликом не голосувати за допомогу Україні – і тоді всі їхні зусилля підуть намарне.
Але за пару днів до голосування в Палаті представників Трамп навпаки, знехотя визнав важливість підтримки України для інтересів США, а вже після голосування – похвалив спікера Джонсона, назвавши його "хорошою людиною".
"Україна займає складне місце у світі Трампа", - зазначає The Wall Street Journal. Йдеться про те, що екс-президента пов'язують з Україною дуже неприємні спогади: зокрема, активна участь в українських справах привела за ґрати його політтехнолога Пола Манафорта. Трамп звинувачував Україну у спробі втручання у президентські вибори-2016, хоча насправді цим займалася Росія.
Саме з цього приводу Трамп у 2018 році дав коментарі, які йому пригадують досі: після зустрічі з Володимиром Путіним у Гельсінкі він ясно дав зрозуміти, що більше довіряє господареві Кремля, ніж власній розвідці, яка вказувала на причетність РФ до втручання у американські вибори. .
Трамп і раніше висловлював симпатії до російського диктатора (наприклад, називаючи його "кращим лідером, ніж Обама"), і напередодні повномасштабного російського вторгнення в Україну (дії Путіна на Донбасі він називав "геніальними"), і навіть після початку великої війни (Трамп знову заявив, що Путін гідний більшої довіри, ніж американська розвідка).
Але найголовніше, що саме через Україну Трампа вперше за час своєї каденції було піддано імпічменту – до цього в результаті призвела його спроба схилити Володимира Зеленського, на той момент – новообраного президента України, до розслідування проти сина Джо Байдена, Хантера.
В результаті, Трамп мстився Україні, через яку у нього виникло так багато проблем, як умів, наприклад, зневажливо нагадуючи про всепоглинаючу українську корупцію чи відмовляючи у підтримці у боротьбі з російською агресією.
Але зараз важливіше те, як Трамп бачить для себе майбутні відносини з Україною у разі свого повторного обрання президентом (хоча Байден останнім часом і піднявся в рейтингах, шанси Трампа все ж таки виглядають трохи кращими).
Проблема в тому, що сам Трамп із цього приводу в кращому разі обмежується туманними натяками про "закінчення війни за 24 години" і хвалиться, що за його президентства повномасштабної російської агресії взагалі не сталося б, не вдаючись у жодні деталі.
Дещо більше подробиць повідомляли представники команди Трампа, на умовах анонімності. Зокрема, Трамп нібито розробив такий план: максимально послабити Україну, не надаючи їй допомоги, щоб уже після його інавгурації, на початку 2025 року, вона була максимально зговірливою та готовою йти на поступки росіянам, зокрема й територіальні. А для Москви у Трампа нібито був підготовлений інший аргумент – якби Кремль не погодиться на мир, тоді Трамп, навпаки, різко наростив би обсяг допомоги Україні.
Побічно цей план у розпал історії з виділенням допомоги Україні підтвердив син Трампа, Дональд-молодший. Він різко розкритикував відповідний законопроект, наголосивши, що той "завдає шкоди можливості мого батька домовитися про закінчення війни між Україною та Росією". Де-факто Трамп-молодший підтвердив, що ідея Трампа-старшого полягає в тому, щоб Україна залишилася без американської допомоги і зрештою погодилася на будь-які умови, які він би їй нав'язав.
Дональд-молодший і раніше прямо заявляв, що лише таким шляхом "можна посадити Україну за стіл переговорів". Очевидно, якби це йшло в розріз із поглядами його батька, подібних заяв не було б.
"Трамп хоче, щоб Конгрес заблокував допомогу. Чому? Цього ніхто не розуміє. На відміну від свого сина, сам Трамп рідко говорить про Україну, оскільки його позиція непопулярна. Більшість американців не хочуть, щоб Росія перемогла", – зазначала наприкінці лютого відома західна публіцистка Енн Епплбаум у колонці для The Atlantic.
Чому ж Трамп так і не наважився зірвати виділення допомоги Україні? Із цього приводу в західних медіа вже є чимало теорій, зокрема й досить екзотичних.
Так, WSJ пише про те, що велику роль відіграла норма щодо надання фінансової допомоги Україні в кредит, а не на безповоротній основі. В оточенні Трампа нібито говорили про те, що Україна є потенційно багатою країною, яка зможе віддати борги за рахунок використання своїх природних ресурсів, які, у свою чергу, зараз знаходяться на окупованих Росією землях (і в такій логіці Україні треба допомогти їх звільнити). .
Концепція, безумовно, виглядає дуже натягнутою. Але на брифінгу в Києві в середині березня, на якому було присутнє РБК-Україна, міркуванням на цю тему приділив непропорційно велику увагу сенатор-республіканець Ліндсі Грем, який вважається близьким до Трампа. Очевидно, у дискусіях в оточенні екс-президента такий аргумент справді звучав.
Втім, ймовірніше, що на думку Трампа зміг вплинути, наприклад, польський президент-консерватор Анджей Дуда, який нещодавно з ним зустрічався. Дуда користується повагою з боку Трампа і водночас є затятим прихильником надання допомоги Україні.
Очевидно, і сам спікер Майк Джонсон, який за кілька днів до голосування відвідав резиденцію Трампа, навів екс-президенту низку аргументів. Зокрема, є інформація про те, що на думку Джонсона, підкреслено побожно протестанта-баптиста, вплинули розповіді його єдиновірців з України, які описали всі страждання, котрих зазнає український народ і планомірне переслідування окупантами всіх християн, які не належать до РПЦ.
Але з практичної точки зору варто розглянути насамперед електоральні міркування, які могли рухати Трампом. Незважаючи на його впевнену перемогу на республіканських праймерізах, він не зміг завоювати симпатії всіх партійців. Навпаки, за даними різних опитувань, чи не більшість республіканців, які підтримали на праймеріз проукраїнську кандидатку Ніккі Хейлі, мали намір голосувати не за Трампа, а за його опонента Байдена. І якби Трамп у результаті зірвав би виділення допомоги Україні, йому було б складніше завоювати їхні симпатії в час, що залишився до голосування. А від цієї категорії республіканців, за багатьма оцінками, і залежатиме результат президентських виборів.
У будь-якому випадку, поєднання найрізноманітніших чинників, зрештою, дозволило Україні отримати довгоочікувану американську допомогу і тим самим більш-менш зміцнитися на найближчі кілька місяців. Якраз до президентських виборів у США, на яких поки що закінчується реальний горизонт планування не лише в Україні, а й у Європі, і в самих США.
"Трамп поки що сам не знає, що саме він робитиме з Україною", – деякий час тому відповів на розпитування РБК-Україна поінформований український топ-чиновник. Після історії із виділенням американської допомоги ясності більше не стало.