"Дивує, як просто росіяни кидають своїх". Розповідь бійця ССО про звільнення Херсонщини

В’їжджаємо в село, яке на межі між Миколаївською та Херсонською областями. Бачимо тут групу військових, які сьогодні відпочивають між важкими боями на херсонському напрямку. Село за селом, або як кажуть самі бійці – "семикілометровими" кроками ЗСУ витісняє ворога з південного регіону.

Один з підрозділів сил спеціальних операцій виконує задачі для знешкодження ворога, першим заходить у звільнені села, де, за словами бійців, немає нічого, крім розрухи.

У невеликих населених пунктах є випадки, коли взагалі залишилось по 5-6 сімей. А люди, які вижили, мають історії, з якими ще довго не зможуть та не захочуть ділитись. В розмові з бійцем підрозділу ССО ми дізнались, де сьогодні тривають бої, що відбувається в деокупованих селах та яка специфіка робити на південному напрямку.

– Твоє ім’я не називаємо, бо ти виконуєш спецзадачі. Поговоримо про ситуацію в регіоні. Де зараз на херсонському напрямку тривають бої?

– Зараз йдуть бої за звільнення Херсонської області тривають по всій лінії фронту: від Миколаєва до Запоріжжя.

– Як вас зустрічали місцеві? Бо в деяких селах є випадки, як і радості, так і слова: "Зачем вы сюда пришли".

– Коли ми заходили в села, то місцеві нас зустрічали зі сльозами на очах. Вони плакали і дякували. Але були й такі, що скоріше навпаки, казали: "Лучше б было, как было". Деякі думали, що їхні будинки розбиті через нас. Але в нас стоїть задача звільнили населений пункт від ворога, і ми це робимо.

– Що місцеві розповідали? Як їм жилось всі місяці окупації?

– Коли ми заходимо в звільнені села, то важко бачити, у що окупанти перетворили наших людей та наші землі. Нам розказували, як війська РФ знущались над людьми, зокрема над жінками та дітьми. Це важко описати, але це реальність. Це та ж Бучя, Гостомель та Ірпінь. Вони не змінюють свою тактику щодо цивільного населення.

Якщо вони бачать в якомусь населеному пункті гарну дівчинку і вона не погоджується провести з ними ніч, то можуть або згвалтувати, або знущатись над її сім’єю: вбити її чоловіка, знущатись над дитиною, аби вона тільки погодилась.

Місцеві розповідали, що окупанти перевозили свої сім’ї в Снігурівку та Херсон. Деякі знімали квартири, а деякі просто заїжджали в будинки, звідки виїхали місцеві. Ну зараз вже назад повертаються.

– А є там масові поховання, скажімо, як в Ізюмі?

– Особисто я не бачив поховання, але люди розповідали про десятки безвісти зниклих місцевих жителів. Ми перехоплювали розмови російських військовослужбовців та чули, як вони казали, що треба вбивати цивільних, які не йдуть на взаємодію з окупантами.

Я чув наказ одного з їхніх командирів, щоб солдати запитали у місцевих, як проїхати до певного села, та вбити їх на місці. Були масові артилерійські удари по українських селах. Я бачив вбиту бабусю без голови, дідуся – без ноги. Для них цивільні – такий самий ворог, як і ми.

– Мені завжди найважче бачити в таких селах дітей.

– Так, у звільнених селах бачили дітей, на обличчях яких написано: "війна". В їхніх очах такий сум і разом з тим, надія, що ми прийдемо… І ми прийшли. Вони радіють, підбігають до нас і запитують про шеврони, прапори. Все, що нагадує про Україну, їм приносить велику радість.

Ми й намагаємось проводити час з дітьми, щоб їх підтримати. Та й взагалі, коли звільняємо села, то намагаємось на максимуму завезти їжу, воду, допомогти місцевому населенню з одягом. Ми їх не залишаємо.

– Люди активно виїжджають з сіл?

– Більшість місцевих виїхали. Залишились пенсіонери, жінки літнього віку. Люди їдуть за кордон або у західні регіони України. Але є й ті, що залишаються.

– А яка сьогодні ситуація у звільнених селах?

– Складна. Люди об’єднуються, щоб жити в будинку, який вцілів, або хоча б є дах та стіни. Зараз проблема, що йде холодна пора і людям потрібно опалювати житло. Ми намагаємося допомагати тими ж буржуйками.

Світла та газу немає в більшості сіл. Вода є тільки в людей, які мають колодязь. Але взагалі, практично у всіх населених пунктах, які ми звільнили, немає цілих будівель. Вони майже вщент розбиті.

– Є інформація, що окупанти тікають, навіть залишають техніку на місцях?

– Так. Під час зачистки залишаються російські солдати. Їх там залишає командування з надією, що вони нас виб’ють, але в них не виходить це. Вони залишають багато техніки, свої речі і швидко покидають місто.

Дивує, скільки техніки вони залишають, їхнє ставлення один до одного, як вони просто кидають своїх людей, залишають своїх поранених. Не можу собі уявити, щоб у наших лавах таке було. Бо ми як брати один одному на полі бою.

– Багато російських солдат здаються у полон?

– Так, це відбувається у момент зачистки. В селах, які ми звільнили, багато росіян здались у полон. Їх потім передають на допит далі.

Взагалі після мобілізації в РФ, про яку нещодавно заявили, з’явилась тенденція, що їхні солдати дзвонять на гарячі лінії МОУ і запитують, за яких умов можуть здатись в полон.

– А траплялись вихідці з "ДНР" та "ЛНР"? Вони ставились більш жорстоко до місцевих?

– Були випадки, коли до нас в полон потрапляли і вони. Були й ліквідовані в ході боїв. Щодо жорстокого ставлення, ну тут по-різному, в залежності від солдата. Не чув нічого такого.

– Як зараз триває наступ? Чи відрізняється цей напрямок війни, від інших: північного чи східного?

– Так, наприклад, порівняно зі сходом. Там хлопці, які звільнили територію, можуть одразу ставати в оборону. На херсонському напрямку ситуація інша. Тут село за селом, між якими невелика відстань – 2-2-5 кілометри. Коли ми звільняємо ці села, ворог починає крити артилерією і чим тільки є по наших позиціях. Тому триває заборона на в’їзд в ці села, як населенню, так і волонтерам та журналістам. Це небезпечно. Бої тривають в залежності від дальності пострілів ворожої артилерії. Та все ж, ситуація під нашим контролем.

– Далеко ще до Херсону?

– Зараз ми робимо все для того, щоб звільнити всю область і всю територію України. Я думаю, наближчим часом ми звільнемо Херсонщину і підемо далі. Ми будемо стояти до кінця.

Зараз в напрямку Херсону йде наступ, багато окупантів взято в котел. Поки не буду казати, в яких саме населених пунктах, щоб успішно пройшла операція.

– Що ти зараз найбільше хочеш?

– Я хочу, щоб ми виграли в цій війні, видворили ворога з нашої території. Щоб ми жили в мирі. Щоб наші люди жили в мирі.