Чверть Подолу в Києві – це занедбані напівзруйновані будівлі, – інтерв'ю з краєзнавцем
Поділ міг би бути туристичним магнітом. Але тут занепадають будівлі, а про деякі його унікальні місця просто ніхто не знає. Чим важливий Поділ для Києва і як подолати його проблеми – РБК-Україна розповідає краєзнавець, керівник Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" Роман Маленков.
Головне:
- Які пам’ятки і історичні локації входять до "Стародавнього Києва" і чому мало хто знає про цей заповідник?
- Що маловідоме варто побачити туристам на Подолі?
- Чи правда, що район набагато давніший, ніж пишуть історичні джерела?
- Чому на Подолі багато закинутих будинків і споруд в поганому стані?
- Чим унікальна Замкова гора і на що перетворилося це місце зараз?
- Яка ситуація з "будинком-монтром" на Валах і Гостинним двором в центрі Подолу?
- Чи забудовують зараз Воздвиженку і що з музеєм на Поштовій?
Поділ оживе по-іншому. Про заповідник "Стародавній Київ"
– Романе, що таке заповідник "Стародавній Київ"? Про нього мало хто знає, хоча до нього входить це велика частина історичного центру Києва.
– "Стародавній Київ" – це територія від Дніпра, охоплює Поділ по Верхній Вал, нагірну частину Києва – місто Володимира – до Великої Житомирської по обидва боки, фактично до Софії Київської. Це 175 гектарів заповідної київської землі, де розташовані понад 400 пам'яток архітектури, історії, мистецтва, культури. Це один з найбільших історико-культурних заповідників в Україні.
Назву мало хто чув, бо це "заповідник-привид": існував він з 1987 року, але суто формально на папері. У нас на балансі 84 будівлі, але немає ні одного знаку, інформаційного стенду чи таблиці на будинку про те, що це об’єкт заповідника. Я на посаді три місяці, і зараз збираю команду потрібних людей: гостро стоїть питання моніторингу, потрібно збирати базу об'єктів заповідника. Нічого ж цього немає взагалі. Це треба змінювати.
На території заповідника за законом зовсім інші умови забудови. Не можна без дозволу навіть чіпляти вивіски – крамниць, книгарень, кав'ярень. Але зараз я бачу бажання київської влади змінити ситуацію і зробити заповідник справжнім заповідником.
Крім дослідження, збереження, реставрації, мають бути ще екскурсії, популяризація. А тут за всю історію заповідника не провели жодної екскурсії для збірних груп, були лише нечисленні екскурсії від музеїв. Про що можна казати? В Європі є historical reserves – території, де резервуються історичні, архітектурні, мистецькі, будь-які інші пам'ятки і об'єкти культурної спадщини.
В Умані є історико-архітектурний заповідник "Стара Умань", набагато менший. Там працює 16 людей, з них 4 екскурсоводи. Вони зробили підземелля під Василіянським монастирем. Тут йде до 40 груп туристів за день у вихідні дні. Вартість квитка – 100 гривень з дитини і 150 – з дорослого. Відразу можна порахувати, скільки це. Зараз під час війни Умань відвідує 300 тисяч туристів на рік. Раніше було 600 тисяч в деякі роки.
А у нас тут взагалі ніякої статистики немає, і немає самих туристів. І це історичний Поділ – важлива частина столиці України. Зі Львовом не порівняти - там все краще на рівень, або на декілька рівнів. Наприклад, на Подолі є Аптека-музей, і у Львові є. У Львівську аптеку-музей ходить безліч людей, а про аптеку-музей на Подолі взагалі мало хто знає, і відвідувачів там на порядок менше.
В багатьох регіонах родзинка міста – підземелля, куди водять туристів. А в Києві немає жодного відкритого для туристів підземелля. Таких об’єктів безліч у Польщі, Словаччині, Румунії – у наших сусідів, і вони дуже відвідувані. І в Україні вони є. Наприклад, у Львові є екскурсійна програма "Підземний Львів". А в Києві їх для початку треба знайти і адаптувати для відвідувань.
"Стародавній Київ" – територія від Дніпра та Подолу до нагірної частини міста Володимира (фото: РБК-Україна)
На території заповідника потенційно багато відвідувачів могли б відпочивати, перезавантажуватися. Особливо це потрібно зараз, в умовах війни, люди зголодніли до цього. Ми проводили два дні безкоштовних екскурсій на День Києва, і ось кожну відвідало близько 100 людей. Для екскурсійних груп це велетенська кількість. Це не через те, що безкоштовно. Просто люди хотіли побачити те, що не бачили до цього.
Подолом ходять багато людей, вони щодня йдуть біля історичних унікальних пам'яток, але їх практично не відвідують. На Контрактовій молодь тусується. Вони теж могли б відкривати для себе всю цю історичну спадщину.
Про унікальні об'єкти заповідника, куди не ходять туристи
– Які об'єкти заповідника маловідомі, але цікаві унікальною спадщиною?
– Ви знаєте, що в Михайлівському Золотоверхому є музей? А чули, як грає музичний інструмент карильйон? Це унікальний інструмент, де є сотні дзвонів. Фактично дзвоновий орган. Музиканти-дзвонарі грають у Михайлівському тричі на тиждень, в середу суботу та в неділю о 16.40.
Це просто неймовірно звучить, і Києву пощастило, що це є. Підйом на дзвіницю коштує всього 50 гривень. Тільки одиниці з тих, що прийшли на екскурсію, чули цей інструмент раніше. І такого маловідомого але дуже цікавого безліч! Біда тільки з маркетингом.
В музеї Михайлівського Золотоверхого є рельєф – пірофілітовий вершник 12 століття, йому майже 1000 років. Це унікальне зображення вершника, святого воїна. В Греції їх робили з мармуру. У нас мармуру не було, і їх робили з пірофіліту, який добували біля Овруча.
Коли руйнували собор у 1930-х, кілька десятків вершників зняли і вивезли в Росію. В 1997-му майже випадково знайшли цю плиту. Вона лежала просто як сходинка до погреба. Це унікальна річ, такого в Україні майже немає. А у фондах 1000-літня пам'ятка значиться як шиферна плита. Пішли б дивитися туристи шиферну плиту? Та й вивіски самого музею толком немає, її не видно. При тому що це один з чудових і сучасних музеїв.
Там також знайшли фундаменти надбрамної церкви 19 століття, забули і покинули. А монахи там зробили склад. Ми зробимо там розчистку, будемо вносити в реєстр пам'яток і показувати туристам. Також ми відкрили для громадськості монастирський льох, туди вже можна водити туристів. Це найстаріший діючий льох України.
До заповідника відноситься і будинок дитячої творчості на Контрактовій площі, 12. Я зайшов всередину, дивлюся, а там збереглися оригінальні склепіння, є прекрасна зала. Зараз обговорюємо з директором, щоб туди теж водити шкільні екскурсії, якщо дасть дозвіл управління освіти. Це будинок, збудований у 1804 році. В 1850-х роках тут зробили гімназію. Але цього ніхто не бачить, там не було жодного туриста.
Будинок дитячої творчості на Контрактовій площі, 12, де збереглися оригінальні склепіння (фото: РБК-Україна)
Покровська церква на Подолі – це пам'ятка архітектури 18 століття, шедевр архітектури Івана Григоровича-Барського, українського архітектора, представника пізнього козацького бароко. Але церква ця майже завжди закрита.
На Контрактовій є музей "Кам'яниця київського війта" за адресою Костянтинівська 6/8. Це пам'ятка архітектури межі 17-18 століть. Музей зараз закритий на ремонт. Будемо робити так, щоб туди ходили значно більше людей, ніж до ремонту. Тут є унікальні речі, а про це теж майже ніхто не знає.
У Контрактовому будинку, історичному торговельному будинку на Межигірській 1, теж чудова архітектура, а там ніхто ніколи не був. Це будинок у власності міста, але приміщення зараз в оренді. А це спадщина Києва, дуже яскрава.
Якщо це все відкрити, Поділ оживе по-іншому. Нам необхідно розкрити потенціал Подолу, і є потенціал стати найбагатшим і найбільш прибутковим заповідником країни.
– У вас на балансі також Флорівський монастир УПЦ МП. Є якісь плани, що з ним буде далі?
– Його в 90-х роках віддали у безстрокову безкоштовну оренду УПЦ МП. Тут немає політичного рішення: УПЦ МП заборонили, але як далі бути з цими приміщеннями? А тим часом на території монастиря збудували приміщення, яке вже є приватною власністю. Там є багато моментів, які треба вирішувати.
На території монастиря всюди вивіски російською мовою – і в церковних магазинах, і на відкритій території монастиря, і служба ведеться російською. Моя ідея – собор, трапезну, ротонду та кілька корпусів передати ПЦУ, щоб вони облаштували там храми і культурний простір. А в інших будівлях зробити музейне містечко.
Колишній директор заповідника Володимир Собцов мав колись ідею – 400 музеїв на Подолі. Це було місто ремісників, і можна зробити це по різних приміщеннях району, було б дуже цікаво для екскурсій також.
У 90-х Флорівський монастир на Подолі віддали у безстрокову безкоштовну оренду УПЦ МП (фото: РБК-Україна)
Будівельне лоббі та закинуті будівлі. Про проблемні об'єкти Подолу
– Як вийшло, що на Подолі багато зруйнованих і закинутих будівель?
– Одна з проблем в тому, що на території Подолу дуже багато об'єктів, де ми не знаємо, хто там власники. Комунікації з власниками зараз майже немає. Частини власників ми навіть не знаємо, частина виїхала за кордон. Ми взяли на роботу фахівця-історика, який буде робити базу по проблемних об'єктах. Будуть піднімати документацію, а далі – налагоджувати комунікацію з тими власниками. А може, їм цей будинок не треба і вони погодяться його продати нижче ринкової ціни.
Зараз більшість власників приходить до того, що їм вигідніше продати комусь не дуже дорого, ніж реставрувати. Тому що реставрація – це набагато дорожче. А ще дорожче буде його знести, почати щось будувати, а будівництво зупинять судовим рішенням. Надовго, або й назавжди.
Такого теж багато, коли зносили і почали будувати. По недобудах зробимо теж окрему базу. Бо зараз невідома їх точна кількість. Але приблизно можна сказати, що не менше чверті Подолу – занедбані, недобудовані, напівзруйновані будівлі. Є й таке, що по документах там будівля, а насправді – порожня ділянка.
Довго було будівельне лоббі – все довести до поганого стану, знести і забудувати новим. Це величезні гроші. Цим займалися тихо, щоб ніхто не знав. Забудовники часто з мисленням як у 90-х. Вони дуже прямолінійні. Для них працює тільки одна схема – руйнувати і будувати нове велике. Хто заморочується реставрацією? В країні через це майже немає архітекторів-реставраторів, бо такого ніхто не замовляє. Але зараз оці недобуди зупинені через порушення.
На Подолі також багато ділянок просто закинуті, де нічого немає і ростуть бур'яни. Там за принципами тактичного урбанізму, коли запускають невеликі точкові зміни, можна зробити багато скверів. Данський урбаніст запускає проект з реновації Контрактової площі у Києві. Там 7 мільйонів 200 тисяч гривень вкладень, і це залучаються гроші датські. Цю практику можна поширити на багато об'єктів, і це не буде дорого.
– Які об'єкти заповідника найбільш проблемні?
– Замкова гора – це історичне місце. Там був литовський замок, потім – замок київського воєводи Адама Киселя. Але там проблеми великі. Зараз там все в 5 разів гірше, ніж було раніше. Все заросло чагарниками, жодної лавочки, ні одного оглядового майданчика – нічого. А там могли б гуляти люди, відпочивати. Насолоджуватись неймовірними київськими краєвидами. Це не потребує мільярдів гривень. Там треба прокосити, поставити дерев'яні лавочки, зробити загородження.
На Замковій ми знайшли могилу козаків-богданівців. Це неймовірна історія. У 1917 році, коли ще йшла Перша світова війна, а Російська імперія ще не була розділена, Петлюра, Винниченко і Грушевський створили полк імені Богдана Хмельницького в межах Російської імперської армії. Але в Петрограді змінили голову цього військового округу і прислали в Київ полк російських і полк донських казаків, а тих відправили на війну.
Полк Хмельницького відправили ешелоном в поїзді, фактично без зброї. На них напали керасили і донські казаки. Розстріляли поїзд. Було 16 загиблих, 300 людей арештували.
Ці 16 людей були перші жертви російської зради. На той час це була фактично одна армія. Грушевський збирає величезний натовп, з урочистостями ховає цих людей на Замковій горі. В радянські часи могила була забута, але в 1979 році її відновили, і зараз теж там все в такому ж стані. А це були українські герої, і там теж можна все відновити. Люди віддавали б шану цим воїнам, які загинули за Україну.
Про музей на Поштовій, Воздвиженку, "будинок-монстр" і Гостинний Двір
– Яка зараз ситуація з музеєм на Поштовій площі?
– Історія почалася з того, що у 2012 році забудовник почав будувати там ТРЦ.
За законами, перед такими роботами завжди треба проводити археологічні розкопки, оскільки тут всюди – архітектурний шах Подолу. І під час розкопок археологи знайшли там залишки старого Києва до 12 століття. Це в основному дерев'яні колоди, були також керамічні знахідки, які передали в різні музейні фонди.
У 2018 році Верховний суд розірвав договір забудовником ТРЦ і заборонив продовження будівництва. Воно там все так і стоїть. Зараз там так і є ці знайдені архітекторами дерев'яні колоди і плюс – стоять опори з самого будмайданчика.
Підземна частина – це пам'ятка археології національного значення, яка підпорядковується виключно державі, Міністерству культурі. По цій пам'ятці перший висновок повинні дати археологи. А Інститут археології каже, що для цього треба провести археологічні дослідження до кінця. Там ще на 10 метрів вглиб копати треба. Але невідомо, на скільки розраховані ті тимчасові будівельні опори. Вони ставилися на півроку. Археологи кажуть: ми не можемо там копати, там небезпечно. Та й будь-кому там знаходитись небезпечно, проводити екскурсії – тим більше.
Над розкопками є будиночок поштової станції, який належить громаді Києва. Ми хочемо провести реставрацію цього будиночку, а перед тим будуть проведені відповідні експертизи.
– А що зараз з так званим "будинком-монстром" на Валах? За рішенням суду, його мали знести. З'являлася інформація, що будинок не введено в експлуатацію, але квартири ставили на продаж самі власники, і ріелтори казали, що всі комунікації там підведені.
– Там історія не завершена. Судові процеси тривають, а експертизи та рішення різних інстанцій часто суперечать одне одному. За одним з рішень будинок мали знести, але були апеляції. На мою думку, нічого з ним робити не будуть, бо там вже заселилися люди. Це колізія, коли будували, попри дозволи, а тоді вже процес пішов далі.
Є дуже схожий приклад румунського міста Констанци. Чудове красиве місто на березі Чорного моря. Його забудували в кінці 19-го – на початку 20-го століття, коли розвинувся порт. Туди звозили ліс, і купці на цьому дуже розбагатіли. Там теж вийшла судова колізія. До 1991 року як в СРСР все було державне, а потім почали приватизувати. Квартири в старовинних будинках опинилися у приватній власності.
Тоді в Румунії прийняли закон про реституцію – повернення власності. Але по документах це вже приватна власність. І вже 34 роки, йдуть сюди, а неймовірний центр Констанци перетворився на руїну, бо там ніхто не має права жити, ремонтувати. І ніхто не розуміє, коли це закінчиться і як. Дещо схоже і з "будинком-монстром" на Подолі.
– Що відбулося з будівлею Гостинного Двору в центрі Подолу і чому не відбувається його реставрація?
– Гостинний двір на Подолі – історична будівля початку 19 століття, яку знесли і відбудували наново за оригінальним проектом у 1983-1990 роках. У 2012–2013-х активісти боролися за її збереження, коли будівлю хотіли перебудувати під ТРЦ. Вони організовували акції, культурні події.
Завдяки тиску Гостинному повернули статус пам’ятки й у 2021 році держава остаточно виграла суди. Зараз будівля законсервована. Місто хоче провести реставрацію, але просить передати двір у комунальну власність.
Я знайомий з активістами, які відстоювали Гостинний двір. Моя подруга Вікторія Кустова колись була депутатом Київради. Їй спалили джип, пробили череп, була важка черепно-мозкова травма. Вона після того вже перестала займатися активно політикою.
Активісти боролися за те, щоб споруду зберегти і віддати громаді. А Гостинний двір врешті забрали в державну власність. А в держави зараз немає грошей на відновлення. Плюс – діє заборона на капітальне будівництво на період війни. Київ сам хоче повернути будівлю в комунальну власність, є гроші, за які його можна було б відновити. На такі роботи потрібні дійсно великі гроші. І місту дозволено за законами свою комунальну власність приводити до ладу, тому це можна було б зробити.
– Чи могло не бути району Воздвиженка, якби там свого часу були будинки, які внесли до списку пам'яток архітектури? І чи продовжують забудовувати цей район зараз?
– В радянські часи чогось прямо дуже цікавого на Воздвиженці не було. Її почали забудовувати на початку 2000-х. Перед тим відселяли мешканців. Людей переселяли, пропонували їм кращі умови.
Будинки там були старі, але більшість не мали статусу пам’яток архітектури чи охоронного статусу. Звичайно, якби за законом це були пам'ятки, ніхто б не мав права це все зносити.
Врешті вийшли такі собі казкові будиночки. Є приклади українського неомодерному з яскравими фасадами. Можна довго сперечатися, що виглядає бутафорно, але все ж така архітектура справляє враження. Я колись водив туди групу польських туристів, то вони були під враженням, все фотографували. Казали: "У вас тут таке є, а ви не показуєте".
Зараз переважно всі квартири там вже викуплені. Багато приміщень викупили банки. Деякі з них стоять порожні або здаються в оренду, але це не значить, що ці приміщення не купили. Там є питання по паркуванню, воно проблемне. А саму Воздвиженку зараз досі добудовують, цей процес триває.
Про історію і забудову Подолу в 19 сторіччі
– Чи правда, що Поділ набагато давніший, ніж вказано в офіційних історичних свідченнях?
– Звичайно, життя на території Подолу існувало задовго до того, як з'явилася сама географічна назва "Поділ". Сама назва вперше згадується у 9 столітті. А життя на цій території, наприклад, на Кирилівській стоянці, яку знайшов Вікентій Хвойка, було ще 15-25 тисяч років до нашої ери.
– Як історично склалося, що на Подолі практично немає високих будівель?
– На Подолі ми бачимо низькоповерхову архітектуру, а у Верхньому Києві споруди вже інші. Після того, як Батий знищив Київ, верхнє місто фактично перестало функціонувати як центр Києва. Все життя переносилося сюди, на Поділ. На Подолі збереглася кам'яниця Київського віта, про яку я вже казав. Війт – це фактично тодішній мер міста. Теперішній Музей Гетьманства – там жив другий війт і так далі. Біля будинку дитячої творчості був магістрат, фактично мерія.
А у Верхнє Місто все адміністративне управління і в цілому життя перенесли лише у другій половині 19 сторіччя. На Подолі ж перебудова почалася раніше, на початку 19 сторіччя. До того більшість будівель тут були дерев'яні, не муровані. У 1811 році на Подолі сталася страшна пожежа, все згоріло. Тоді все перепланували інакше, і будинки вже споруджували двоповерхові. У другій половині 19 сторіччя весь Поділ був вже забудований, тому тут високих будівель вже не будували. Прибуткові будинки будували вже зверху.
Хороший приклад сучасної реставрації – музей Чорнобиля на вулиці Спаська. По-перше, там зняли фарбу і відновили автентичний колір жовтої київської цегли. По-друге, тепер можна буде підніматися на каланчу. Там ще додали дзвони і підкреслили цю висотну домінанту Подолу. А загалом на Подолі немає якоїсь однієї висотні домінанти – будівлі, яка вища за інші.
Після реставрації музею Чорнобиля можна побачити оригінальну київську жовту цеглу (фото: РБК-Україна)
– Як змінилося обличчя Подолу після приходу в місто більшовиків?
– Зникло багато храмів, церков. Радянська влада цілеспрямовано знищувала і релігійну, і історичну архітектуру міста і країни. Загалом в ті роки комуністи в Києві зруйнували 67 храмів і інших важливих будівель. У 1930-х роках більшовики знищили в Києві десятки храмів, зокрема й на Подолі.
В Братському монастирі знищили Богоявленський собор, який був центром духовного життя Києво-Могилянської академії. Знесли давню Успенську церкву Пирогощі, збудовану ще у 12 столітті, Різдво-Христову церкву на Поштовій площі, де відспівували Тараса Шевченка. Багато інших храмів Подолу закривали, перебудовували або залишали занедбаними.
– Які міфи про Поділ можете розвінчати?
– Є на Подолі вулиця, яку називають Хоривою, але це неправильно. Насправді це вулиця Хорива, названа на честь брата Кия, князя Хорива. Писали раніше, що, можливо, її назвали на честь гори Хоревиці неподалік. Але тоді була б назва не Хорива, а Хоревицька.