Чому 8 травня - не про святкування: значення Дня памʼяті та примирення для України

Вшанування, а не святкування

8 травня Україна вшановує пам’ять загиблих у Другій світовій війні - найкривавішій і найжорстокішій трагедії в історії людства. З 2023 року ця дата офіційно встановлена як День пам’яті та перемоги, у дусі європейської традиції. Українське суспільство свідомо відмовилося від радянського культу перемоги та замінило його гідним вшануванням жертв і героїв. Цього дня ми не святкуємо - ми пам’ятаємо.

Символом пам’яті є червоний мак - знак скорботи та нагадування про те, що війна не має романтики. Вона - це мільйони зруйнованих доль, скалічених тіл і понівечених душ. Героїзація війни - прямий шлях до нових конфліктів. І сьогодні, коли на українській землі знову йде війна, ці уроки мають особливу ціну.

Український вимір Другої світової

Війна для українців почалася не 22 червня 1941 року, а ще 1 вересня 1939-го - з бомбардування Львова та інших міст. Того дня нацистська Німеччина напала на Польщу, а згодом, 17 вересня, Червона армія за наказом Сталіна увійшла до Західної України. Два тоталітарні режими - нацистський і комуністичний - домовились про поділ Європи, підписавши пакт Молотова-Ріббентропа. Історія Другої світової - це також історія змов, зради, мовчазної згоди сильних світу цього на розподіл територій і народів.

Україна, поділена між різними державами, не мала своєї державності, але її народ опинився в самому центрі світового катаклізму. За роки війни з України було мобілізовано близько 7 мільйонів осіб до Червоної армії. Кожен другий не повернувся. Ті, хто вижив, часто залишалися інвалідами. У боротьбі проти нацизму брали участь українці в лавах різних армій світу - у лавах Антигітлерівської коаліції, у повстанських і підпільних структурах.

Після перемоги - нова окупація

Вигнання нацистів з української землі не принесло свободи. Воно обернулося поверненням радянського терору: масовими штурмами, депортаціями, штучним голодом, знищенням церков, репресіями проти інтелігенції та визвольного руху. Понад 8 мільйонів українців та представників інших народів загинули під час Другої світової. Загальні втрати людства - від 50 до 85 мільйонів

Перемога над нацизмом стала можливою завдяки зусиллям десятків країн. Жодна держава не має морального права привласнювати собі цю перемогу. Саме тому будь-які спроби Росії використовувати статус "переможця" як виправдання нової агресії є неприпустимими.

Від нацизму до рашизму

Після поразки Гітлера світ зіткнувся з новою загрозою - агресивною ідеологією, яку сьогодні представляє Росія. Її імперські амбіції, культ війни та спотворення історії стали основою нового виду тоталітаризму - рашизму. Ця ідеологія, як і нацизм, несе смертельну загрозу свободі, безпеці та правам людини в усьому світі.

Україна стала передовим фронтом у цій боротьбі. Наші військові боронять не лише власну державу, а й весь демократичний світ від російської експансії. Сьогоднішня боротьба українців - це продовження тієї ж боротьби проти зла, яка точилася в 1939-1945 роках.

Важливо не лише знати, а й розуміти: Друга світова почалася з мовчання світу перед агресією. Так само нині нерішучість і слабкість можуть дорого коштувати. Пам’ять про минулу війну має бути дороговказом для дій сьогодні: треба не просто співчувати, а діяти.

Історичні корені боротьби

У міжвоєнні роки українці були найбільшою бездержавною нацією в Європі. Їхні землі контролювали СРСР, Польща, Румунія й Чехословаччина. У відповідь на утиски та відчай виник потужний визвольний рух, зокрема Організація українських націоналістів (ОУН). Вже у березні 1939 року українці героїчно захищали Карпатську Україну, а згодом опинилися в лещатах репресивних машин і нацистів, і радянського НКВС.

Українське питання використовували обидві імперії - нацистська та радянська - у своїх цілях. Але саме українці мріяли і боролися за власну державу, яку ми маємо сьогодні. І саме її вони знову змушені захищати зі зброєю в руках.

День пам’яті та перемоги - це не про паради. Це - про людей. Про жертви, про тих, хто боровся, і тих, хто не дожив до перемоги. Це - про обов’язок пам’ятати, щоб не допустити повторення трагедії. І це - про відповідальність захищати свободу сьогодні, як її захищали ті, кого ми згадуємо 8 травня.