Чи вторгнеться Трамп у Венесуелу і що лякає Латинську Америку. Бліц з експертом з Бразилії

Головне:

• Чому США розгорнули військові сили поблизу Венесуели?
• Для яких операцій цих військ може вистачити?
• Наскільки міцними є позиції Мадуро?
• Як до активності США ставляться країни Латинської Америки?

Ситуація навколо Венесуели стрімко загострюється. Адміністрація Дональда Трампа розгорнула біля берегів Венесуели масштабну військову операцію під назвою "Південний спис", офіційно спрямовану на запобігання наркотрафіку з цієї країни.

За даними американських медіа, понад 10 % регіональних сил США вже зараз зосереджено в регіоні – це безпрецедентна концентрація військової потуги. Білий дім публічно не виключає різних сценаріїв подальших дій: від посилення економічного тиску до можливих точкових ударів по військових об’єктах режиму Ніколаса Мадуро.

Венесуела тим часом мобілізує власні сили й демонструє готовність до опору. Сусідні країни опинилися в складному становищі. Бразилія та Колумбія, які вже прийняли мільйони венесуельських біженців, з тривогою стежать за можливою ескалацією, адже нова хвиля міграції стане справжньою катастрофою для їхніх економік.

Аби зрозуміти, як самі латиноамериканці оцінюють дії США, РБК-Україна поспілкувалось із бразильським експертом з міжнародних відносин Урія Фанчеллі. У бліц-інтерв’ю він розповів, якими бачаться справжні мотиви розгортання американських військ і чому це викликає занепокоєння не лише у Венесуелі, а й в інших країнах Латинської Америки.

Урія Фанчеллі (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

– Трамп офіційно заявляє, що головною метою операції "Південний спис" є запобігання незаконному обігу наркотиків. Чи це справжня причина, чому США розпочали цю операцію?

– Трамп використовує два основні аргументи, щоб виправдати військову присутність у Карибському басейні. Перший полягає в тому, що він хоче зупинити потік наркотиків звідти, але це не має сенсу, оскільки більшість наркотиків, які потрапляють до Сполучених Штатів, надходять або через Тихий океан, або з Мексики.

Другий аргумент – Трамп стверджує, що багато людей виходять з психіатричних закладів і нелегально їдуть до Сполучених Штатів, тому він також хотів би зупинити це. Але немає даних, які б підтверджували те, що він каже. Отже, все вказує на те, що він хоче змінити режим у Венесуелі, і тому він збільшує військову присутність у цьому регіоні, щоб створити розкол у Венесуелі. Адже уряд Мадуро перебуває при владі лише тому, що він має підтримку. Не лише армії, а й інших військових сил, таких як колектівос (озброєні проурядові цивільні загони, так звані "колективи"– ред.).

Понад 10% збройної потуги США зараз присутні в цьому регіоні. Тож, залякуючи військовою силою, Трамп прагне дестабілізувати уряд (Венесуели – ред.) і створити розкол, щоб, можливо, замінити Мадуро кимось, хто краще відповідатиме його власним інтересам.

– Чому це важливо для Трампа? Це просто через Марко Рубіо та його діяльність як кубинця? Або ж є якісь раціональні причини? Приміром, в Україні є думка, що встановлення проамериканського режиму у Венесуелі знизить ціни на нафту.

– Звичайно, є нафтові інтереси. Трамп чітко дав це зрозуміти, коли вирішив застосувати на практиці свою політику "бури, крихітко, бури". Трамп ніколи не зробить нічого, що не пов'язане з економічними інтересами. Він дуже транзакційний (діє за принципом "ти мені – я тобі" – ред.). Це слово, яке всі використовують для того, щоб його описувати.

Також є ефект Марко Рубіо. Якщо є одна людина, яка була відповідальна за спробу переконати Трампа мати більш жорсткий підхід до лівих режимів у регіоні, то ця людина – Марко Рубіо. Саме він розробив таку позицію. У нього особиста травма, пов'язана з такими режимами. Рубіо – син кубинських мігрантів. Він розуміє, що для того, аби режим на Кубі міг змінитися, Куба також має втратити підтримку інших країн, таких як Венесуела, наприклад. Але я б також стверджував, що за цим стоїть щось інше, а саме підхід Трампа до регіону в цілому.

Коли я це кажу, я маю на увазі, що він, можливо, намагається відродити те, що було доктриною Монро (принцип зовнішньої політики США початку ХІХ ст., походить від імені тодішнього президента Джеймса Монро - ред.). Вона передбачає, що в цій частині світу головні – США. Це не Китай. Це не Росія. Отже, Америка має бути під егідою Америки.

Є багато прикладів, що підтверджують це. Той факт, що навіть коли Трамп вирішив погрожувати вторгненням у Гренландію, або погрожував Канаді зробити її 51-м штатом. Або коли Трамп вирішив змінити назву з "Мексиканської затоки" на "Американську". Коли він вирішив, що настав час відштовхнути Китай від Панамського каналу. Я думаю, що те саме стосується і Венесуели.

Ще один момент, який також підтверджує цю ідею. Наприклад, він зближується з Аргентиною, але робить це, враховуючи свою ідеологічну близькість з Хав'єром Мілеєм, президентом Аргентини.

Щодо Бразилії, він намагався підтримати Жаїра Болсонару, президента, якого засудили за спробу перевороту. Коли він побачив, що Болсонару потрапить до в'язниці, бо його засудив Верховний суд, він змінив свій підхід. Тож віднедавна Бразилія знову веде переговори з Венесуелою, і навіть деякі товари тепер вільні від тарифів. Отже, так, Трамп хоче мати більше впливу в регіоні, і він застосовує різні підходи залежно від того, хто перебуває при владі в кожній країні.

– Чи може опозиція замінити Мадуро у разі його повалення тим чи іншим чином? Я бачив оцінки, що її соціальна база покинула Венесуелу як біженці. Натомість у країні лишилися ті, хто підтримує Мадуро, який є класичним популістом.

– Я думаю, що тут є дві речі. По-перше, звичайно, є кандидат, і я б навіть не сказав, що це Едмундо Гонсалес, який був обраний президентом минулого року. Я б сказав, це Марія Коріна Мачадо. З моменту, коли вона отримала Нобелівську премію і присвятила її Трампу в дописі в соціальних мережах.

Вона по суті каже: "Я ваш чувак, я тут, тож подумайте про мене, що б ви не робили". Що дуже дивно, тому що той, хто отримує Нобелівську премію, має захищати, можливо, мирний перехід до демократії, а не зовнішнє військове вторгнення. Ось чому її також дуже критикували через це.

Друге, що я б сказав – доки Мадуро має підтримку військових, ми не можемо нічого розглядати. Ніякої зміни уряду, нічого. Звичайно, є активна діаспора. Бразилія прийняла, наприклад, понад 600 тисяч мігрантів з Венесуели. Колумбія була найбільш постраждалою країною з понад 3 мільйонами, але США також прийняли багато мігрантів. Я думаю, що це понад мільйон венесуельців або 900 тисяч. Тому створення нової діаспори також не в інтересах Трампа.

Ось чому я вважаю, що він досі не перекинув так багато військ до Венесуели. Це країна з 30 мільйонами населення. Поки що, якщо подивитися на військову техніку, присутню в регіоні, все вказує на те, що він, можливо, якщо вирішить здійснити якийсь напад, то це буде чимось подібним до атаки на Іран. Щось швидке, щось спрямоване на військові цілі.

– Що найбільше непокоїть сусідні з Венесуелою країни у цій ситуації?

– Я думаю, звичайно, що регіональна нестабільність, нові діаспори, тому що це недобре для жодної країни. Колумбії не потрібні нові мільйони венесуельців. Бразилії це також не потрібно.

Та я б сказав, що це воскрешає історичні травми від зовнішнього втручання. Особливо коли Трамп повернеться й підпише ті президентські директиви, які дозволяють ЦРУ проводити спеціальні операції на території Венесуели, чи не нагадує це щось Бразилії? В Бразилії, наприклад, в 1960-х роках ЦРУ також було присутнє, коли там стався військовий переворот.

Те саме стосується інших країн. Тож головне занепокоєння полягає в тому, що така потужна сила, як США, втручається у щось, що є внутрішніми питаннями інших країн, навіть якщо це стосується уряду, який не вважається легітимним у регіоні.