Був варіант додати до синьо-жовтих кольорів малиновий: як народився прапор України

Фото: Як синьо-жовті кольори стали символами України (колаж РБК-Україна)

– Вважається, що кольори українського прапора символізують житнє поле і синє небо. Чи має це історичне підтвердження? І наскільки давнім є поєднання синього та жовтого на стязі?

– У добу Київської держави тодішні стяги були засобом сигналізації під час бою. За княжим прапором визначали місце правителя й хто керував військом. Тому тоді використовували найпомітніші кольори – передусім червоний. Саме його найчастіше бачимо на мініатюрах та зображеннях у літописах.

Вже у XVI–XVIII століттях українські гетьмани використовували герб із козаком, озброєним мушкетом. А за правління останнього гетьмана Кирила Розумовського відбулася важлива реформа: виготовлення полкових і сотенних прапорів уперше почали фінансувати централізовано.

До цього кожен полк чи сотня шили свої стяги власним коштом або за підтримки сотників і полковників, тому прапори були дуже різноманітними. Після реформи поступово утверджується єдина традиція: на більшості прапорів зображували золотого козака з мушкетом на синьому тлі.

Це вже чітке історичне свідчення того, що синій і золотий кольори стали усталеними символами козацького війська. Тобто ця кольорова гама поступово засвоюється як українська.

Впродовж XIX століття частина західноукраїнських земель перебувала у складі Австро-Угорської імперії. У 1848 році відбулася революційна хвиля, яку називають "Весною народів". Поневолені нації імперії почали активно відстоювати своє національне та державне життя. Серед них були й українці.

Саме на Галичині століттями використовували золотого лева на синьому тлі. І на хвилі "Весни народів" на цих землях українці дедалі більше знаходили своє національне вирізнення у такому поєднанні кольорів. Цьому сприяло й прагнення утвердити традицію, поширену в європейській практиці національної символіки.

У Наддніпрянській Україні, тоді ще підросійській, масове використання синього та жовтого як ознаки національного життя і національного вирізнення почалося лише на початку ХХ століття.

Їх стали використовувати на великих ювілеях українських митців і навіть на мітингах, коли під час першої російської революції українство активно відстоювало свої національні та культурні права.

Саме в першому десятилітті ХХ століття виникає поетичне трактування про синє небо над золотим колоссям. Водночас важливо зазначити, що це не єдине тлумачення кольорів.

Тож спочатку виникло саме поєднання, потім воно стало символом вирізнення українців, і лише згодом з'явилися різні тлумачення його змісту. Саме в такій послідовності варто розглядати історію нашого прапора.

Фото: Історик Юрій Савчук, гендиректор Національного музею історії України у Другій світовій війні (facebook.com warmuseum.kyiv.ua)

– А яка ще версія побутує?

– Є певні правила і приписи геральдики – науки про герби, та вексилології – науки про виникнення, створення й розвиток прапорних систем світу.

Традиція говорить, що колір герба, а в українській традиції це золотий: золотий тризуб, золотий козак із мушкетом, золотий лев на синьому тлі – мав би розташовуватися у верхній смузі прапора. Виходячи з цього підходу, наш прапор мав би бути жовто-синім чи жовто-блакитним.

Цей академічний підхід породив ідею, що правильно було б використовувати жовту смугу вгорі – як колір фігури. Але, як говорив літературний герой Гете Фауст: "Теорія, друже мій, сіра, а дерево життя – зелене". Тобто саме практика є критерієм істини.

І тому в Наддніпрянській Україні, а пізніше й у відповідних нормативно-правових актах періоду УНР, Української Держави за Скоропадського законодавчі норми та повсякденна практика підтверджують: домінувало саме поєднання синього та жовтого кольорів.

– Є чимало суперечок щодо фотографій часів УНР, на яких можна побачити жовтий колір зверху, а синій – знизу. Однак це часто пояснюють особливостями тогочасної фотохімії: синій на чорно-білих фото відображався як світлий, а жовтий – як темний.

– Це так, але є зафіксовані поодинокі випадки, коли жовтий дійсно був зверху на прапорі. У 1920-1950-х роках в еміграції, зокрема в українській діаспорі у США, ця дискусія була дуже гострою. Її підживлювали спецслужби Радянського Союзу.

Тоді намагалися розколоти українців за різними ознаками – релігійними на греко-католиків і православних, регіональними – на "западенців" і "східняків". Тому з питанням прапора потрібно бути дуже обережними. Це був ще один зі способів розділити діаспору, яка єдиним фронтом виступала за незалежність України.

До початку війни у 2014 році це питання також було частиною інформаційно-психологічного впливу, спрямованого на послаблення української держави напередодні російської агресії. Поширювалася думка про "фейкову країну": мовляв, що можна говорити про державу, якщо самі українці не можуть визначити, який у них прапор.

Тому штучна актуалізація цього питання шкодить нашій державі. Тим паче, що у нас є чимало масштабних досліджень з різних регіонів України і наукові праці дають вичерпні відповіді на ці питання.

Сьогодні ми абсолютно одностайні щодо кольорової гами, значення та історичного коріння нашої національної символіки, якою пишаємося і за яку наші захисники та захисниці віддають найдорожче – життя.

– Наскільки масштабними були переслідування за українську символіку в радянський період? Нещодавно почула реальну історію: школярці зробили зауваження лише тому, що вона прийшла на уроки в синій спідниці та жовтій блузі.

– Це був тотальний контроль. Наш прапор і герб були одними з найбільш заборонених символів у той час, бо вони об’єднували українців. Кожен через національну символіку міг відчути свою причетність до спільноти. Мало що може бути настільки емоційно безпосередньо торкатися кожної людини.

Під прапором гуртуються всі – люди з різних регіонів, які розмовляють різними мовами, але є громадянами України. Прапор – один із найбільш потужних і об'єднавчих символів.

У радянську добу будь-які прояви української символіки сприймалися як великий "гріх" і могли одразу означати звинувачення в націоналізмі та жорсткі репресії тоталітарної системи.

Історія зі спідничкою не нова і стосується не лише радянського режиму. Свого часу в Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї на виставці декоративної вишивки я побачив національний одяг. Так от на Буковині українські жінки мали запаски, вишиті в різних національних кольорах: одна – в румунських, інша – в наших.

Саме українську запаску одягали, коли йшли до церкви в неділю. Тобто приналежність до українства проявлялася навіть у кольорах одягу, який вибирали для відвідування громадського заходу.

– Після проголошення незалежності України, коли точилися дискусії про те, яким має бути національний прапор, який варіант був головним конкурентом нинішньому?

– Однією з поширених альтернатив був варіант додати до синьо-жовтих кольорів малиновий. Це була ще козацька традиція. Січові стрільці, наприклад, також співали про малиновий стяг.

До речі, мало хто знає, що прапор Української Радянської Соціалістичної Республіки спочатку був червоним, а його змінили лише у 1949 році, додавши синю смугу.

Цікаво, що в документах тоді синій колір, з одного боку, пояснювали як символ Чорного моря, а з іншого – як відсилання до прапорів визвольної боротьби періоду Богдана Хмельницького.

– У вас зберігається прапор, який 24 лютого 2022 року майорів на головному флагштоку України біля Батьківщини-атері. Як він став музейним експонатом?

– Цей прапор зустрів повномасштабне вторгнення і висів перші десять днів – до 5 березня. Я особисто наполіг, щоб його зберегли. Досі пам’ятаю, як сам заносив його до музею.

Він став свідком тих днів і набув особливих історичних сенсів для українців. Без перебільшення, кожен киянин зустрічаючи новий день, бачив цей прапор на нашому флагштоку і усвідомлював, що Україна бореться, що ми залишаємося вільними. Це був символ надії і залишається ним досі.