Будинок до перемоги. Як працює модульне містечко Ірпеня та про що мріють його мешканці
РБК-Україна навідалося в одне з модульних містечок в Ірпені і розповідає, як облаштовують життя ті, хто втратив дім через агресію та терор РФ.
Героїчна боротьба проти російських військ в Ірпені та Бучі навесні облетіла заголовки світових ЗМІ. Через місяці після бойових дій і жахливих злочинів РФ сюди поступово повертаються мешканці.
Окупанти "звільнили" від житла тисячі людей. Через бойові дії в Ірпені під Києвом навесні було знищено 10 596 будинків, підрахував проект RebuildUA, який аналізує стан інфраструктури за допомогою дронів. Це приблизно половина житлової забудови міста.
З настанням зими і постійним ракетним терором росіян питання житла на деокупованих територіях стало ще гостріше. Багато людей хочуть знову жити у рідному місті, але просто не мають, куди повертатися. Також у Київській області, за даними голови КОВА Олексія Кулеби, зараз перебуває близько 100 тисяч переселенців з інших регіонів.
Людей розселяють у пансіонатах, санаторіях та інших приміщеннях подібного типу. Також приблизно з літа в різних регіонах України стали з'являтися модульні містечка. Зараз тільки у Київській області таких локацій вже близько десятка. Вони розраховані на те, щоб надати домівку позбавленим власних помешкань – хоча б тимчасово. Більшість модульних будиночків Україні надає Польща. Також – Фінляндія, США та інші країни.
Відлуння війни. В Ірпені напередодні зими відкрили два модульні містечка
Зранку в будній день Ірпінь зустрічає нас відлунням трагічних подій і боїв, які відбувалися тут навесні. На в’їзді місто стоять вщент зруйновані будинки престижного колись комплексу "Ірпінські Липки". Також у пам’яті з'являються кадри знищеного росіянами ТРЦ "Жираф", де бійці ірпінської тероборони стримували наступ окупантів на столицю.
Зранку в центрі Ірпеня небагатолюдно. Грудневий ранок видався морозним, і люди вирішують не ходити вулицями без зайвого приводу. Схожа ситуація на території санаторію "Дубки": на в’їзді нас зустрічає тільки охоронець території. Тут буквально кілька тижнів тому облаштували модульне містечко для ірпінців, які втратили житло.
"Ходімте, проведу вас, познайомитесь із мешканцями", – каже Василь Миколайович, комендант містечка. Він виправдовується, що може не розповісти всіх деталей, бо тільки нещодавно прийшов сюди працювати й "вивчає стан справ".
На відміну від холодної вулиці, всередині містечка вирує життя. В коридорі, вздовж якого по обидва боки розташувалися житлові кімнати, кухня, душові та туалети, бігають діти, помітно жінок в домашньому одязі. Атмосфера чимось нагадує гуртожиток.
Ще з літа людям, які втратили домівки в Ірпені, облаштували "Залізне Містечко" зі спальними вагонами від "Укрзалізниці". Далі поступово вагони почали заміняти на модульні містечка. Польща надала для мешканців самі модулі, а міська влада займалася подачею водопостачання, комунальні служби провели каналізацію. Між модулями в "Дубках" поставили нові лавки і поклали тротуарну плитку. Частково з фінансуванням допомагають приватні спонсори.
В новий модуль "Дубків" недавно переїхала Тамара з двома дітьми – вони з чоловіком 15 років будували свій будинок в Гостомелі, але його вщент зруйнували окупанти.
"В нас син, 7 років, а дочці 15. Чоловік військовий, служить з 2014-го року. За два тижні до початку війни поїхав на ротацію. Ми тоді вже хотіли заселятися у наш новий будинок. Але почалася війна. 26-го лютого ми евакуювалися через Стоянку. Чоловік на фронті потрапив під мінометний обстріл і лікувався в госпіталі в Дніпрі, у нього була акубатравма (контузія – ред.). Ми повернулись сюди на початку літа. Так довелось поселитись тут (у модулі)", – розповідає вона.
З Тамарою ми розмовляємо на кухні модульного містечка: тут облаштовані місця для приготування та прийому їжі.
Низку людей, які втратили житло, переселили сюди з інших модулів. Кілька модулів в "Дубках" під'єднані до лінії електропостачання "Укрзалізниці". Тепер в більшості з них світло практично не вимикають. Але в деяких все ж бувають проблеми зі світлом.
"В одному модулі – 21 кімната, жіночий і чоловічий туалети, кухня, ігрова дитяча і пральня. Пральня не була передбачена, але ми звільнили одну кімнату і поставили туди дві пральних машини. Ось такі побутові умови. Все тут замкнене на світло. Якщо електрики немає – нічого не працює. Якщо є збої – у нас починаються проблеми. Зараз більш-менш графік вирівнявся, тричі на добу по три-чотири години. Але не сказав би, що цього достатньо", – розповідає комендант містечка.
Після повернення до Ірпеня Тамара з двома дітьми спершу жила у квартирі родичів. Через те, що родина прописана в Гостомелі, в процесі пошуку подальшого місця проживання місцеві органи влади відправляли їх "за пропискою", тому процес затягнувся. Врешті їм вдалося поселитися у модулі, але там постійно вимикалося світло, родини з дітьми сиділи при низьких температурах. Тепер вони радіють, що нарешті світло є в новому житлі практично без перебоїв.
"Тут всі переважно місцеві, з Ірпеня. Всі погорільці, і всі з дітьми. В містечку живе десь 30 дітей. Є одна сім'я, в якій сім діток", – каже жінка.
"Приїду в Крим і подивлюся, як ці довбані російські кораблі втонули!"
Тамара погодилася провести нам екскурсію по "модулю". Проходимо через центральний коридор, по бокам від якого – двері у всі інші кімнати та приміщення. Все в основному білого кольору. Завдяки цьому приміщення виглядають світлими та охайними. Діти бігають по коридору в футболках: принаймні поки є світло, тут доволі тепло. На кухні – чотири довгих столи, електроплита та мікрохвильовки.
Фото: На кухні одного з корпусів модульного містечка (Віталій Носач/РБК-Україна)
"Дубки" – одне із двох великих модульних містечок, які є в Ірпені. Другий щойно встановили у дитячому санаторії "Ластівка". Фінляндія надала Ірпеню 12 таунхаусів - по три квартири в кожному. Міська влада анонсувала, що в містечку на "Ластівці" буде ще 276 квартир для ірпінчан, які втратили житло. Поки, за словами міського голови, це найбільший проект в Україні по забезпеченню соціальним житлом постраждалих громадян.
Зараз в Ірпені йде демонтаж будинків, які визнані повністю зруйнованими. Місцева влада каже, що для людей з часом збудують на місці зруйнованих будівель повністю нове житло. Але коли саме це буде – поки точно невідомо.
Кімнати між мешканцями "Дубкыв" розподіляють залежно від кількості членів родини. Сюди недавно переїхала велика родина ірпінців – з сімома дітьми. Їм надали три кімнати: одну для батьків і ще по одній – для хлопчиків і дівчаток. Поки Тамара проводить нам екскурсію модулем і ми заходимо в ігрову кімнату, до нас підходить одна з дівчаток цієї родини.
"Мене звати Мілена. Нас семеро. Це я, Сюзанна, Ельдар, він самий менший. Ще є Данік, Евеліна, Назар, Ліліана. Ще є собака Чоко, породи чихуа – також член сім'ї! Ми сюди переїхали недавно, я поки звикаю. Бо поки я тільки встигла звикнути до того місця, де ми жили раніше. Там навіть звикла до кольору шпалер в ігровій. Тепер знову звикаю до всього нового", – каже вона.
Дівчинка ходить в місцеву школу: там, як і у багатьох українських школах, в часи війни комбінують навчання онлайн і офлайн. Зараз, коли є великі перебої зі світлом, на онлайн-урок багато учнів не потрапляють.
"А ти наче дуже переживаєш, що не потрапила на урок", – з Міленою поруч стоїть старша сестра Сюзанна. Їй скоро виповниться 14.
"Але коли немає інтернету і хтось не попадає на урок, ставлять "енку". Мені такого не треба, щоб "енки" були", – виправдовується Мілена. – Ми ходимо в школу, але як тільки нові обстріли - знову онлайн".
На початку війни родина виїхала до дідуся в Чернігівську область. Там обстрілів, на щастя, не було. Але і не було чути повітряної тривоги: про її настання діти дізнавалися, коли їм дзвонив батько. Проводив інструктаж: як тільки тривога, всі відразу мали ховатися під столи або просто лягти на підлогу, вкритись пледами чи ковдрами та чекати, доки батько набере їх знову. Але зв’язок у селі теж був поганий, додзвонитися вдавалося далеко не завжди.
Фото: Душова та ігрова кімнати (Віталій Носач/РБК-Україна)
Мілена розповідає про відео і фото їхньої зруйнованої квартири у п’ятиповерхівці, які збереглися на телефоні у мами. Квартиру вщент зруйнувало. Також неподалік снаряд залетів в будинок і споруда повністю розійшлася. Представники місцевої влади кажуть, що їх будинок будуть зносити і заново відбудовувати.
"Мама повернулася додому раніше, зайшла в будинок, знімала. На балкон не пішла, бо може обвалитись. Ходила по нашому залу. Який же він був красивий до війни! Ходила по кухні нашій, яка була вже зруйнована повністю. Боже, як мені жалко то все", – дівчинка закриває обличчя руками і тримається, щоб не заплакати.
Намагаємося відволікти дітей і запитуємо про перше, що вони хотіли б зробити після нашої перемоги у війні. У Мілени відразу покращується настрій.
"Ооооо! Я думаю, думаю, думаю, що я… Поїду в Крим на море! Поїду сама на маминій Тойоті Пріус. Приїду в Крим і подивлюся на те, як ці довбані російські кораблі втонули!", – із захватом каже вона.
Вже під кінець розмови Тамара просить, якщо буде така можливість, наступного разу привезти дітям трохи фруктів: "Можете навіть чотири банани просто привезти. Ми по половинці ділимо між дітьми", – зізнається жінка.
"І гірлянди, ялинку - господи, хоч щось!", – з ентузіазмом просить Мілена, – У нас скільки гірлянд було красивих! Все згоріло. Хоч вони були і зламані вже трошки, все одно у нас були найкрасивіші".
Друге життя котельні, безкоштовні обіди і солодощі для дітей
Крім кухонь у кожному модулі, на території табору є ще велика їдальня. Тут організація World Central Kitchen годує всіх охочих з модульного містечка обідами: їх можна отримати щодня з 12 до 15 години. Також волонтери розвозять "обідні" пакунки територіальній обороні, в міську раду, а також у модулі, розташовані в Бучі. В невеликому коридорі на лавці під дверима вже чекає старенька жіночка: в її руках талон, за яким видають обіди. Жінка тримає його міцно, ніби боїться загубити.
Коли у приміщенні їдальні вимикають світло, починає працювати генератор. Також він забезпечує живленням і цегляний корпус поруч, де люди можуть зарядити телефони.
"Але генератор – теж не вихід. Бо за годину він витрачає дуже багато дизпалива. І його треба обслуговувати. Тільки запустив його і добу працює – так з генератором не вийде. Він кожні 3-4 години маэ зупинитись, щоб охолонути", – пояснює комендант містечка Василь Миколайович.
До холодів міська влада вирішила заново перезапустити розташовану поруч газову котельню: до пандемії COVID в одному з приміщень проживали студенти, а далі будівля два роки стояла пустою. Тепер в їдальні при перебоях зі світлом люди можуть випити чаю чи кави: корпус опалюється від газового котла.
Ми заходимо в їдальню, коли волонтери почали формувати "посилок" - щойно приготованих обідів. У приміщенні – запах свіжоспеченої картоплі: саме її зараз розкладають по порціях, закривають і складають у ящики: їх намагаються відвезти пошвидше, поки ще гарячі.
"Зараз ми пакуємо на Бучу і далі розвозимо. О 12-й відкривається їдальня для мешканців модульного містечка. Загалом десь біля семисот обідів на день виходить для Бучі та Ірпеня. Також привозимо цукерки дітям. Печива трохи більше, то його даємо і дорослим. Якщо родина складається з двох дорослих, то даємо дві порції печива і одну – цукерок", – розповідає волонтер Анатолій. Він формує ящики з обідами, готуючи їх до розвезення. На кожній порції обіду – наклейки World Central Kitchen.
На виході з приміщення чергує охоронець, який нас зустрічав. Каже, що такі модулі до війни були звичною справою перш за все на будівництвах. В них жили ті, хто працював на інфраструктурних об’єктах.
"Але у будівельників інший ритм життя – цілий день працюють, а в будиночок приходять просто переночувати. В таких приміщеннях не посушиш білизну: треба нести на вулицю, як наші предки робили сто років тому. Інакше приміщення стане сирим", - розмірковує він.
Ми риторично питаємо коменданта, як довго люди зможуть жити у таких будиночках. "Ну, як кажуть, тимчасове – це найбільш постійне, – розводить руками Василь Миколайович. – Будиночки розраховані на те, що в них можна проживати і взимку. Тобто люди не залишаться без даху над головою. Але ж їм потрібен власний дім. Гадаю, це розтягнеться на роки. Але якщо буде фінансування, я впевнений, що процес піде набагато швидше".